Мій світ

Передмова автора

Давайте познайомимося, друзі! Я – такий самий підліток, як і ви! Написати в десять років своє перше оповідання про нашого улюбленого Раптора мене спонукала любов до нього. У дитинстві ми більш за все цінуємо сім’ю. А Раптор був її повноправним членом…

У нас у сім’ї було багато тварин: псів, котів, морських свинок, хом’яків, кур та навіть, лабораторних Щурів. Я дуже любила кожного звірка, який жив у нас в сім’ї. Але, Раптор був особливим.

Коли сім’ю полишає людина – то велике горе! Раптор був більше, ніж простий кіт. У нього була любов до нас та інтелект. Тому, я й хотіла розповісти іншим дітям про свого, вже померлого друга. Кожному створінню, яке покинуло нас, бажаю щастя на небесах і світлої пам’яті!..

… Наразі, як я дорослішала, і дізнавалась про щось нове, в мене самої з’являлись свої пригодницькі та фантастичні історії. І тепер я б хотіла поділитися з вами земними пригодами наших одноліток – Аннє і Моліни та фантастичними – принцеси з планети Арізани.

Гадаю, що подібні історії є і у вас. Тож давайте ділитися ними і поширювати світ прекрасного в нашому житті!

Якщо вам сподобались мої оповідання, ви можете продовжити знайомство з іншими літературними героями моїх творів – з Даніелою, з повісті про драматичне перше кохання – «Синий тюльпан» та старшокласниками, які розслідують зникнення своєї однокласниці Жені, з детективного трилера «Молчание – золото», виданими Мультимедійним видавництвом електронних книг Strelbooks.

На даний момент (влітку 2017 року) закінчила 9-й клас загальноосвітньої школи і поступила на юридичний факультет фінансово-правового коледжу.

Зараз працюю над фантастичною трилогією «Перекресток «Здесь и сейчас»» (рос., укр.) і продовженням серії «Работают профессионалы».

Раптор

Мій старший брат приніс від друга Раптора, коли мені був всього рік або два. Це був пухнастий кіт-підліток, місяців чотирьох-п’яти. Ми його так назвали тому, що коли він голосно мурчав – здавалось, що хтось працює на тракторі. Отже, ми його так і назвали – Трактор-Раптор, Раптор-Трактор.

У Раптора була блискуча та пухнаста сіро-біло-чорная шубка. Гарні жовті очі були схожим на горіхи. На животі у нього було жовтувата пляма. І він любив, коли ми його там гладили. Коли ми пестили його, він замружував очі від задоволення і голосно мурчав. Він був середнім на зріст, товстеньким, а лапи у нього були великими та могутніми. Тільки-но він опинився в нашому домі, він одразу почав радісно муркати. Був таким гарним, ласкавим та милим. І намагався не запускати в нас свої довгі кігті. Тому, ясна річ, всі його одразу полюбили. Окрім того, він був дуже слухняним. Якщо йому говорили, що не можна залазити на стіл, то він ніколи цього і не робив.

Спочатку, він більше любив гратись з моїми старшими братами, а мене побоювався. Якось, я добряче бешкетувала, і мама насварила мене і покарала. Я повинна була довго сидіти одна у великому кріслі. Я сиділа та плакала, тому, що не хотіла бути наодинці.

І тоді, Раптор вперше сам прийшов до мне, ліг мені на коліна і став муркати. Я стала його гладити і заспокоїлась. Тоді мама вибачила мене і сказала, що я можу іти лягати.

Це було дивним, тому що, зазвичай, кицьки не хочуть іти до маленьких дітей. Напевно, бояться, що ті будуть їх мучити. Але Раптор був незвичайний – щедрий на ласку та вмів заспокоювати. Напевно, він зрозумів тоді, що був мені необхідним. Ось таким тямущим він був!

По-перше, наш Раптор ніколи нічого не крав зі столу. Якщо він щось хотів з’їсти з нашого столу, він завжди чемно просив цього, обережно торкаючись лапкою вашого коліна. Як всякому хижаку, йому подобалось їсти м'ясо та рибу. Однак, потім йому сподобалось пити кисляк, їсти борщ, а ще йому дуже подобались помідори.

В книзі про котів написано, що їх не треба кормити з нашого стола. Але, я гадаю, що тварини краще нас розуміють, що їм треба. І, якщо нашому Рапторові хотілось томатів – то, напевно, вони йому були потрібні.

Коли він полював на мишей та щурів, він їх не їв, а приносив показати нам, аби ми його похвалили. І дуже радів, якщо ми говорили йому, якій він молодець!

Раптор був вихованим і кмітливим котом. Одного часу ми тримали курей. І якось, в наших краях завівся тхір. Він став великим лихом, бо за одну ніч винищив усіх пернатих в курятнику. В живих залишилося лише одне курча. Ми з братами назвали його Гэгою.

Нам було дуже шкода його. Бо тепер він не міг жити один у сараї. Мама зробила для нього коробку з ватою. Поклала туди коробочку с зерном і поїлку з водою. Але курчаті не вистачало живого тепла і воно постійно жалісливо цвірінькало.

Мама поклала над його житлом потужну лампу. Від неї йшло значне тепло. И коли Гэга не спав, то йому було не холодно. А ось наодинці воно не могло спати.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.