- -
- 100%
- +
© Окса Фом, 2021
ISBN 978-5-0053-4223-2
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
ПРОЛОГ
Риботень, 2010 рік
Четвер
– Чендер, я ні за що не погоджуся. По-перше, це занадто небезпечно, а по-друге, якщо барон дізнається, то це його вб’є. Через такі ось справи він вже втратив близьких людей, наших батьків. Хіба цього замало?
Промовивши це гарненька циганочка відвернулася від брата та підставила своє миле личко ласкавим промінцям серпневого сонця.
– Наші батьки загинули через тих гаджо, що упекли їх за ґрати, а не через те, що грабували українських товстосумів, – не погодився з сестрою Чендер.
Та Тасарла його вже не слухала повністю віддавшись сонячному теплу й легенькому вітерцю, що ледь помітно гойдав гілки молодих дерев.
Стиснувши губи у тоненьку ниточку Чендер зайшов з іншого боку:
– Навіть Робін Гуд грабував заможних і роздавав здобич біднякам…
– То ти претендуєш на звання сучасного Робін Гуда?
Хлопець мовчав.
– Якщо так, – ніби розмірковуючи над чимось дуже важливим протягла дівчина, – тоді продай одну зі своїх лялечок, а вторговані гроші віддай убогим.
– Останній раз попереджаю, сестричко, не чіпай теми моїх раритетних авто інакше…
Чендер не став закінчувати речення, а лише помахав кулаком перед носом дівчини. У відповідь вона іронічно посміхнулася й знову підставила своє обличчя ласкавому сонцю.
– Чого це ти так усміхаєшся?
– Бо мій брат навіть не розуміє, що теж відноситься у категорію товстосумів, яких зібрався обкрадати. Єдина різниця у тому, що вони гаджо, а не цигани.
– Абсурд. Все що ми с тобою маємо насправді належить барону, – не погодився Чендер, – це багатство не наше, принаймні поки що. А я пропоную спосіб отримати власні статки вже зараз. Ти взагалі чим слухала?
Тасарла знову перевела погляд на свого брата. У свої двадцять п’ять він виглядав наче Арес, давньогрецький бог війни. Чорноволосий, високий, підкачаний й з великими шоколадними очима, які зараз впевнено дивилися на співрозмовницю.
– Ну, добре. Давай з початку. – Під пронизливим поглядом здала свої позиції молодша сестра. – Обіцяю бути більш уважнішою.
– Тоді ходімо.
Не маючи наміру нікого образити Тасарла покірно пішла за братом до його власного кабінету, що знаходився на другому поверсі поряд з її майстернею.
– Це Кирило Кугат, відомий як Кір, – промовив Чендер після того, як сестра сіла у крісло навпроти, і поклав декілька знімків бородатого велетня на стіл.
– Я бачила його у новинах. Місцевий депутат.
– А ти що думала? Саме у таких і водяться гроші.
– Ближче до справи.
– У понеділок він має зустрітися з важливим покупцем і показати товар.
– Наркотики? – Запитала перше, що спало на думку дівчина.
– Ні, кольє з діамантами. Ціною… – замість точної цифри почувся свист та Тасарла звикла до такої манери брата вести розмову і не надала цьому належної уваги. – Коротше, потрібно викрасти це кольє.
– Це може бути небезпечно.
– Ну, що ти таке говориш? Яка небезпека? У тебе маленька, але найголовніша роль у нашій справі. Прийдеш, обережно прослідкуєш і поцупиш. Все!
Навіть зараз, у безпеці, ці слова пролунали зовсім непереконливо.
– Не знаю. Треба поміркувати. Тим паче, що поцупити кольє можна лише якщо його залишать без нагляду. Та не думаю, що місцевий депутат такий дурень. Не схожий він на простака.
– Слухай, сестричко, ми цигани й майже завжди у настільки прибуткових справах граємо командою. Тож тебе буде кому підстрахувати.
– Скільки всього учасників у команді? – поцікавилася Тасарла.
– Шість. Всіх ти знаєш. Всі з нашого табору. Ніякого ризику. Лулу буде відволікати охорону депутата, Зара – охорону клубу, Мірт та Севаш очей з вас не спустять: один займеться прослуховуванням мікрофонів, інший – відеоспостереженням.
– На нас надінуть мікрофони та камери? – Здивовано запитала Тасарла.
– Я все прорахував, сестричко! Ні про що хвилюватися.
Після нових відкритих фактів дівчина почувала себе у відносній безпеці. Вона буде не сама. Поряд люди знайомі з дитинства. І, чесно кажучи, можливість швидко «зробити» гроші теж виглядала спокусливо. Циганка вона чи ні в решті решт!
Мабуть, ці думки відобразилися на обличчі Тасарли, адже Чендер переможно посміхнувся і вже більш розслаблено додав:
– До речі, депутат і у суботу з’явиться у клубі, тож можеш для заспокоєння нервів заздалегідь придивитися до нього. Щось не сподобається – даси мені знати.
Така манера розмови подобалася їй значно більше і з кожним словом дівчина все глибше розмірковувала над відкритими можливостями. Нічого не станеться, якщо у суботу трохи побешкетувати. А раптом і дійсно саме вона помітить, щось дивне? Тоді вже Чендер не відвертиться. Якщо ж все буде як треба, то вони поцуплять кольє у понеділок, а потім… Що буде потім Тасарла не знала. Головне отримати гроші та залишити голову на плечах.
З такими думками дівчина встала та пішла до виходу.
– Візьми когось у суботу з собою, щоб я не хвилювався. – Крикнув їй у слід брат.
Тростянець, 2010 рік
Субота
«Сповідь» блимало на фасаді клубу. Дивна назва, але можливо в цьому і фішка, адже попри назву заклад ніколи не був порожнім. Більш того, саме тут розважалася майже вся еліта міста.
Як і радив брат Тасарла взяла з собою супровід. Лулу вже вилізла з таксі та уважно розглядала територію, Зара розраховувалася з таксистом, а сама дівчина все ніяк не зважувалася залишити заднє сидіння.
– А ви вирішили продовжити поїздку? – Неочікувано відірвав від роздумів Тасарлу водій.
– Ні, я замріялася, – прикинулася дурепою циганка й теж вилізла з автівки.
– Ми ж тільки у розвідку! Чого нервуєш? – запитала Лулу, коли дівчата крокували до входу.
– Не знаю. Таке відчуття, що сьогодні відбудеться щось, що назавжди змінить моє життя, – чесно відповіла Тасарла.
– Сподіваюся ти про танок на столі, бо від попередньої заяви й дійсно стає моторошно, – промовила Зара.
Так за балачками дівчата опинилися у просторому коридорі. Біля стін через кожен метр стояли торшери. З обох боків висіли дзеркала від підлоги й до стелі. Кахель під ногами відблискував своєю чистотою.
Тасарла скривилася, коли поряд почувся свист.
– Лулу… Не роби так. Ми не повинні виділятися з натовпу, – попередила супутницю.
– Достатньо вже й того, що ми циганки, – підтримала Тасарлу Зара.
– Ой, дівчата, ви занадто переймаєтеся, – промовила Лулу і пальцем ткнула у величезне дзеркало, – гляньте на нас. У такому вбранні з тонною макіяжу на обличчі та з модними зачісками тільки останній дурень прийме нас за циганок.
Й дійсно у дзеркалі відображалися звичайні привабливі дівчата, що прийшли до клубу пропустити по коктейлю та порозминатися на танцювальному майданчику.
– До речі, той Кір зараз десь тут, – попередила Лулу.
– Звідки знаєш? – Відразу ж запитала Зара.
– Шшш, дівчата, навіть у стін є вуха, – занервувала Тасарла й пожалкувала, що прислухалася до поради брата та взяла з собою супровід.
– Його автівка стояла поряд з клубом, – значно тихіше відповіла на поставлене запитання Лулу.
– Добре! Тоді до справи, – промовила Зара і відкрила останні двері, що відділяли їх від основного залу.
Якась драйвова мелодія різко вдарила по вухах. Від несподіванки Тасарла не відразу зібралася з думками. А от супутниці вже на всіх парах включилися у гру, атакуючи охоронців милими посмішками й запитаннями про те, де таким гарним дівчатам можна присісти.
Тасарла вирішила не заважати й відійшла на деяку відстань. У кожного своя роль, тож можливо варто покластися на дівчат та трохи розслабитися, бо якщо так нервувати, то можна купу помилок наробити. Як-не-як, а сьогодні вони прийшли не стільки шпигувати, скільки відпочивати.
– Келих «Шардоне», – крикнула Тасарла, офіціанту, що пробігав повз неї.
– Три келихи за той столик, – скорегувала замовлення Зара й відпустила хлопця.
– У нас вже й столик є?
– А що ми просто так посміхалися тим велетням біля дверей? Звісно є. Ходімо. До речі, з того місця якраз вся зала, як на долоні.
Й дійсно охоронці порадили гарний куточок. І це, мабуть, єдиний столик, який не потрапляв в поле зору камер відеоспостереження. А їх в приміщенні вистачало.
Дівчата ще не встигли як слід вмоститися, а вправний офіціант вже приніс випивку.
– Це комплімент від нашого закладу, – промовив він, намагаючись перекричати музику і додатково поставив перед гостями фруктову нарізку.
Зара й Лулу щось там весело щебетали у відповідь, а Тасарла потяглася за келихом, але до рота його так і не донесла. Її погляд відразу вицупив з натовпу бородатого чоловіка зі знімка, що на днях показував брат.
Такого важко було не помітити. Навіть охоронці біля дверей не могли зрівнятися з ним у величі.
По спині дівчини неприємно пробіг холодок. Інтуїція підказувала, що краще тікати й не обертатися, але Тасарла не могла підвести брата, бо знала – її відмова не зупинить Чендера. А разом з тим ще й додасть небезпечності ситуації. Втратити ще одну близьку людину вона не могла.
Тим часом до велетня підійшов незнайомий чоловік. Вони потисли один одному руки й Кір пригостив співрозмовника випивкою. Тасарлі здалося, що між ними зав’язалася дружня розмова.
– Ми на танцювальний майданчик… ти з нами? – Запитала у дівчини Зара.
– Ні. Ви йдіть веселіться, а я замовлю собі ще вина.
Як і очікувалося, дівчата не стали вмовляти онуку барона змінити плани й знизавши плечима попрямували танцювати.
А Тасарла повернулася до спостереження.
Кір і незнайомець й досі вели дружню розмову, яка переривалася гучним сміхом. Принаймні так здавалося, бо почути наскільки був гучним цей звук не малося можливості у місці де панувала музика.
У якийсь момент Тасарла спіймала себе на думці, що зовсім не цікавиться депутатом. Вся її увага сконцентрована на широкій спині незнайомця. І хай вона не бачила його обличчя, але навіть на такій відстані відчувала сильну чоловічу енергетику.
Дівчина тряхнула головою у спробі вернути мізки на місце. Навіть якщо той незнайомець виявиться Бредом Пітом це не матиме ніякої різниці, адже вона циганка, онука барона, і повинна заглядатися лише на чоловіків з табору. В решті решт один з них стане її чоловіком.
Та про сьогоднішню вилазку ніхто з циган (ну, Чендер не рахується) не знає, тож можна розслабитися й насолодитися видами. Тим паче такими привабливими видами. Чомусь Тасарла була впевнена, що незнайомець справжній красень.
Від таких думок дівчина відчула дивний вогонь у грудях, але розібратися що то було не встигла, бо співрозмовники, за якими вона спостерігала, різко підвелися й без зайвих перешкод пішли в бік сходинок на другий поверх.
Рясний натовп розступився перед ними, даючи дорогу. Ще хвилина і вона втратить їх з поля зору. Що ж робити?
Тасарла поглядом відшукала дівчат, які піддавшись ритмічній мелодії забули навіщо знаходяться тут. Часу попередити їх не було, тому онука барона швидко підвелась й, обходячи боком натовп, відправилася за чоловіками.
Та все ж таки та хвилина зволікання виявилася фатальною, адже коли Тасарла подолала сходинки й опинилася у довгому коридорі – він пустував. Єдиною її зачіпкою виявилися двері, що через пару секунд після її появи з ледь чутним клацанням зачинилися.
Проте це хоч щось. Виждавши деякий час циганка обережно відчинила їх і просунула свою темну головку всередину.
Кімната нагадувала вітальню з ще одними дверима, які, як здогадалася Тасарла, вели у спальню. Навшпиньках дівчина відправилася туди у розвідку. Проте чоловіка там не виявилося.
– Де ж ти є? – Ледве чутно запитала сама у себе онука барона й наче у відповідь десь поряд почувся плеск води. – Здається депутат вирішив освіжитися. Ну й добре!
Розслабившись Тасарла всілася на ліжко й зняла підбори. По-перше, щоб вони не заважали, по-друге, щоб беззвучно пересуватися по кімнаті й по-третє, щоб ноги трохи відпочили.
Залишивши взуття біля ліжка дівчина вивчала спальню. Насправді Тасарла ніколи не була в таких закладах і нічого схожого не бачила на власні очі, але ж це не означає, що вона дурепа й не розуміє навіщо такі кімнати у клубі.
– Звісно для втіхи, – тихо промовила онука барона, роздивляючись власне відображення у дзеркалі.
Й дійсно сьогодні звідти на неї дивилася молода дівчина в чорній спідниці по коліно з великим розрізом і такому ж чорному топі, проте верхня сексуальна частина була прикрита піджаком.
Чендер власноруч підбирав для сестри цей образ. Щоб вона виглядала сучасно й не вибивалася з натовпу. Як-не-як від цього залежав їх план, адже у понеділок доведеться навідатися в клуб знову, вже для того, щоб поцупити кольє з діамантами.
Якщо чесно цей образ й дійсно допоміг Тасарлі почуватися по-іншому. Вона була більш розкутою, впевненою, сексуальною; зрозуміла, що в неї гарні довгі ноги, привабливі округлі стегна, тонкий стан, повні груди третього розміру… Все це було непомітно у звичних нарядах, адже цигани з їх табору поважали традиції й досі носили довгі спідниці або сукні, поверх яких незмінно красувалася хустка.
Захопившись власним відображенням Тасарла втратила обережність й не почула, як депутат вимкнув воду. Проте про небезпеку її попередив скрип дверей. Дівчина у паніці не знала куди себе приткнути й не знайшла нічого кращого, як сховатися за портьєрою.
В перші хвилини вона навіть дихати боялася, але поступово страх відступав, уступаючи місце цікавості. Обережно Тасарла виглянула зі своєї схованки. І те що вона побачила повинно було її розчарувати, але не розчарувало.
В спальні замість депутата стояв вже знайомий незнайомець, стояв повністю оголений, стояв спиною до неї. Так ніби на виставці. Й тепер Тасарла могла набагато краще спостерігати за його спиною, грою накачаних мускулів, крилами, що наче справжні пурхали, коли він рухався.
Взагалі-то дівчині не подобалися татуювання, але саме це настільки виглядало доречним, що можна було дивитися й дивитися. Вдосталь намилувавшись тату Тасарла прослідувала поглядом по хребцях й нарешті опустила очі на пружні чоловічі сідниці.
Тільки диво врятувало дівчину від того, щоб не застогнати й не викрити себе. Та на жаль, воно не розповсюджувалося на її почуття, бо здавалося, що у спальні різко підвищився градус та навіть попри це тіло покрилося мурахами.
А потім він повернувся й очі Тасарли вперлися вже зовсім не у сідниці. Секунди вистачило, щоб зрозуміти наскільки ідеально виглядав цей чоловік без білизни.
Десь щось клацнуло і незнайомець нагнувся ховаючи від Тасарли своє тіло, а коли випрямився то тримав в руках її взуття.
Серце впало в п’яти. Її зараз викриють. Ох, мамо, він же зрозуміє, що вона за ним шпигувала, що розглядала оголеного…
Та на подив чоловік лише привабливо посміхнувся якимсь своїм думкам, а потім покликав:
– Євгенія, ти де? Чому не попередила, що повернулася?
А у відповідь тиша.
– Чи не повернулася, – промовив до самого себе незнайомець і поклав знайдене взуття у шафу.
Тасарла тихенько зітхнула з полегшенням. І хоча вона не розуміла, що тільки-но сталося, це не мало великого значення, адже все ж таки її не викрили.
Ненадовго незнайомець повернувся до ванної кімнати, але дівчина не наважилася залишити схованку. І не дарма, адже зненацька в кімнаті з’явився янгол.
В перші секунди Тасарла навіть власним очам не повірила, а потім зрозуміла, що все ж таки це не небесна істота, а звичайна жінка… жінка, яку Господь наділив неймовірною вродою. Настільки все в ній виглядало гармонійно: швидкість і плавність рухів, зріст, сірі очі та попелястий колір волосся.
– Так і знав, що ти повернулася, – промовив незнайомець як тільки побачив гостю.
– Здивована, що ти помітив, – відповіла дівчина тоненьким голоском.
Від здивування рот Тасарли відкрився сам собою, коли незнайомка з посмішкою доторкнулася до бретельок сукні й та відразу впала до її ніг.
Попри здоровий глузд, циганці знову здалося, що перед нею янгол, що тільки-но позбавився власних крил.
Тепер дівчина зрозуміла, що ці двоє тут не просто витріщатися один на одного будуть. Ну, і що їй в цій ситуації робити? Як виплутатися? Не стрибати ж з другого поверху елітного нічного клубу. Невже доведеться чекати?
Ні, Тасарла не могла, адже поки роздивлялася оголеного чоловіка уявляла, що він належить тільки їй. Й хай це лише мрії, й хай насправді він її ніколи не буде, й хай в реальності вона стане коханою дружиною комусь іншому, але у ту мить незнайомець належав їй. А тепер…
Янгол переступив через тканину та одним вправним рухом ноги жбурнув її якомога далі. Це виглядало наче сцена з дорослого фільму – фільму, який циганка зовсім не хотіла дивитися.
Щоб відволіктися Тасарла сконцентрувалася на чоловікові. Але тепер вже на не його ідеальній фігурі, а на обличчі. Він і дійсно виявився красенем. А очі… Пірнувши в їх глибини можна було не повернутися. Так, настільки вони виявилися незвичайними, голубими. Хоча ні… Це колір аквамарину. Прямий ніс і тонкі чуттєві губи завершували його образ.
Саме зараз на цих самих ідеальних вустах розквітала посмішка. Дівочі руки оповили шию й трохи надавивши на потилицю змусили нахилити голову. Він підкорився. І у цей самий момент білявка полонила його губи своїми, прилинула до тіла, призиваючи коханця до дії. Вже через секунду вони впали на ліжко, продовжуючи насолоджуватися один одним.
Тасарла хотіла відвернутися, втекти, але була наче зачарована. Зачарована цим чоловіком: його посмішкою, тим, як довгі пальці пестили тіло жінки, що накрила його собою. А потім він зманеврував та зайняв позицію зверху, упершись руками з двох боків від попелястої голівки. При цьому його тату знову ніби ожило. Від кожного руху крила на спині пурхали: то стискалися, то знову розправлялися…
Тасарлі хотілося доторкнутися до нього, відчути кінчиками пальців тепло, але саме цього вона й не могла. Все що їй залишалося стояти за портьєрою й згорати від власного вогню пристрасті, що розгорався сильніше з кожною секундою.
– Візьми мене, – запропонувала жінка, і тепер її голос не був таким чарівним. Скоріше він охрип від бажання.
Незнайомця не потрібно було просити двічі. Особливо якщо у нього в голові кружляли ті самі думки, ті самі бажання…
Чоловік безсоромно розвів її коліна в різні боки, вона не пручалася. Піддатлива, доступна – лежала й стогнала під ним, прогиналася в спині назустріч, ще сильніше розводячи в різні боки ноги.
І він одним впевненим рухом заполонив її нутро.
Всередині у Тасарли все стислося. Довелося навіть закусити кулак, щоб не застогнати вголос. Низ живота скрутило від невтамованого бажання, спідня білизна промокла від любовних соків і допомагало лише холодне скло, до якого циганка притулилася спиною.
– Я кохаю тебе, – промовив незнайомець перед тим, як зробити декілька останніх поштовхів.
Й це раптове зізнання розбило всі нездійсненні мрії Тасарли, адже було зроблене від серця та мало підтвердження у його незвичайних очах.
Онука барона тяжко зітхнула. Вона б все віддала, аби ці слова пролунали для неї…
На жаль, це неможливо. Між ними прірва. Він багатий гаджо, вона циганка – онука барона, перлина табору. Їх світи ніколи не перетнуться. Проте вогонь, який запалив в ній саме цей незнайомий чоловік, вже неможливо було загасити. Тасарла знала, що ніколи не забуде те, що побачила в елітному нічному клубі. Ці спогади пройдуть з нею через все життя.
Розділ 1
Риботень, 2019 рік
З кожною хвилиною Тасарла все більше нервувала. Сидіти на ліжку й чекати бодай якихось новин важко. Тому онука барона підскочила й почала ходити по кімнаті наче дика тварина, що раптом потрапила у залізну клітку. Проте й це не допомогло – терпець урвався, вона притисла тремтячі руки до щік та повернулася до подруги:
– Чому так довго? Невже немає виходу з цієї ганебної ситуації?
Хітана мовчки витріщилася на онуку барона, а потім прикрила очі й похитала темною голівкою, не наважуючись вимовити ані слова. Тасарла – гарна дівчина, вихована, але інколи буває занадто запальна, як вогонь. Сьогодні якраз один з таких випадків. За довгі роки, що вони знайомі Хітана ще жодного разу не бачила подругу такою розлюченою, такою нетерплячою. Щоправда, багато чого змінилося з того часу, як барон дізнався про темні справи за його спиною. Він не очікував такого удару. Та ще й від кого, від власного онука.
Два роки тому до них у табір вперше навідалися гаджо. Й все це було не просто так! Вони відразу ж пояснили, що привело їх на чужу територію. Роман Карачай, барон, дід Тасарли та Чендера, не зважаючи на ситуацію зустрів їх як гостей. І мабуть, саме це на той момент врятувало його онука від арешту.
Хоча гаджо й були одягнені по цивільному, але насправді займали не останні місця в органах міської влади. Полковник Димідов пояснив барону, що веде справу серійних викрадачів коштовностей, а потім поклав перед Романом канцелярську теку. Відкривши її чоловік, попри смаглявий тон шкіри, зблід. Перед ним лежали докази того, що грабіжники – це група циган на чолі з його онуком. Всіх він добре знав, всі були з його табору.
Два роки тому Роману все ж таки вдалося вмовити полковника не надавати розголосу справі та урегулювати все мирним шляхом. Звісно ж був суд, але викрадачі відбулися умовним терміном та відшкодуванням збитків з відсотками.
І ось нещодавно полковник знову навідався до табору. Тепер вже мова йшла не про групу циган. Викрадачів було двоє: онук барона Чендер та його наречена Лулу. Вони обікрали успішного приватного підприємця, володаря шоколадної фабрики, Петра Шушкова на захмарну суму – на мільйон. Барон намагався улагодити конфлікт так само як і минулого разу, але чоловік був непохитним – або барон повертає потрібну суму з відсотками за неділю, або його онук з нареченою опиняться за ґратами.
Проте у Чендера та Лулу були інші плани на життя. Й дізнавшись про те, що їх викрили, парочка зникла по-англійськи у невідомому напрямку, залишивши на згадку про себе борг у мільйон.
Дізнавшись про ситуацію у таборі Димідов пішов на зустріч Роману, запропонувавши угоду, яка повинна була задовольнити всіх. Якщо барон погодиться скласти свої повноваження й залишить село разом зі своєю родиною, то натомість полковник вмовить Шушкова обмежитися лише власністю Романа Карачая: великим будинком та прилеглою територією. Цигани повинні прийняти Петра як сільського голову й підкоритися новому порядку. Таким чином, вперше гаджо стане бароном циганського табору.
Та навіть це було не так жахливо, як плітки, що розповсюдилися по табору, наче неконтрольований вогонь по полю. Подейкували, начебто п’ять років тому Шушков збирався одружитися, але наречена зрадила Петру з його ж другом, тим самим розбивши чоловіку серце й втоптавши його ім'я у багнюку.
Після цього Шушков став зовсім іншою людиною. Навіть його очі кольору літнього неба змінилися. Тепер замість радісного тепла вони випромінювали люту холоднечу. Дехто поділився з циганами історією про те, як Петро вбив друга, а наречену з соромом повернув батькам, таким чином, помстившись обом.
Перелякана Хітана не розповідала ці плітки Тасарлі, проте з іншими дівчатами з табору вони провели багато ночей, з занепокоєнням обговорюючи, що станеться з ними, коли барона Романа та його онуку проженуть звідси, наче бродячих собак.