Стеганографія. Історія спецзв'язку

Був також приведений витяг із листа, зробленого «хімією» революціонерами РСДРП, що був відправлений до Росії редакцією газети «Правда» з Відня. Виявити та прочитати цей тайнопис Департаменту поліції було не складно, адже саме в Росії розроблені та розвинуті способи читання прихованих і стертих текстів за допомогою фотографії та підбора висвітлення, що застосовуються й понині.

Використання вже складних хімічних рецептів поставило перед Департаментом поліції Росії серйозні проблеми. На початку ХХ століття один з провідних дешифрувальників Департаменту Іван Зибін в одній з доповідних записок описав рецепти прояву хімічного чорнила таким чином:

«1. Розчинити азотнокисле срібло при підкурюванні аміаком і при висвітленні вольтовою дугою.

2. Розчином ескуліна (флюоресцуючих місць непомітно при висвітленні вольтовою дугою).

3. 5-процентним розчином алізаринового чорнила (контроль – папір з чистою водою).

4. Розчином жовтої кров'яної солі (0,5%).

5. Розчином сірчистого амонію (1%).

6. Розчином аміаку (1%).

7. Розчином червоної кров'яної солі з бромистим калієм (1%).

Через проби (1, 2, 3) йодом, нагріванням і півторахлористим залізом як менш чуттєві і марні застосовані не були».

Однак з йодом Зибін помилився. На початку ХХ століття німці переконалися в ефективності застосування парів йоду для прояву стеганографічних послань. У подальшому, фізик Роберт Вуд запропонував використовувати для читання хімічних текстів явище люмінесценції, яке вразило своєю ефективністю англійські секретні служби, що займалися цією проблемою.

У 1917 році у американському дешифрувальному відділі «МІ-8» було створене відділення стеганографії, що могло читати листи, написані з використанням більше 30 різних систем. Незабаром експерти-хіміки цього відділення зуміли продемонструвати своє мистецтво на практиці, знайшовши шпигунські послання, що були написані невидимим чорнилом, замаскованим під парфуми зі справжнім ароматом.

Пізніше німці замінили чорнило, що мали об'ємну і досить помітну форму рідини, хімічними речовинами, якими просочували шарфи, шкарпетки й інші предмети шпигунського одягу. Після цього їх потрібно було тільки намочити у воді, щоб одержати рідину для тайнопису. Вона була настільки ретельно складена, що вступала в реакцію тільки з одною визначеною хімічною речовиною, після чого текст можна було прочитати.

У відповідь американські хіміки створили реагент, що виявляв тайнопис із застосуванням будь-якого виду чорнила, навіть чистої води. Обережно нагріті кристали йоду при сублімації перетворювалися в пари фіолетового відтінку, що більш щільно осідали на волокнах паперу, порушені при будь-якому намоканні, і тим самим виявляли, як рухалося перо. Після того, як це стало відомо німцям, вони почали писати листи симпатичним чорнилом і потім змочувати ним весь лист. Американці у свою чергу почали піддавати смужки паперу хімічним перевіркам, що показували, чи була поверхня паперу намочена. Це було майже таким же доказом, як і фактичне виявлення листа, написаного симпатичним чорнилом. Хто, крім шпигуна, стане змочувати лист спеціальною рідиною для тайнопису?

Постійна боротьба між німецькими й американськими хіміками зайшла в тупик, коли обидві сторони створили універсальний хімічний реагент, що виявляв симпатичне чорнило при будь-яких умовах. На той час, коли з'явився цей реагент, відділення тайнопису «МІ-8» піддавало перевірці 20 тисяч листів у тиждень з метою виявлення невидимих текстів і зуміло відшукати 50 дуже важливих шпигунських послань. Серед них виявилися листи, що привели до арешту якоїсь Марії Вікторії, чарівної німецької шпигунки, яка планувала ввезти вибухівку, що призначалася для саботажу, у пустотілих статуях Діви Марії та євангельських апостолів!

Незважаючи на давню популярність і слабку стійкість, симпатичні чорнила виявилися настільки зручними, що застосовувалися аж до Другої і, світової війни. Так, наприклад, граф Вільгельм Раутер, американець німецького походження, який займався шпигунством на користь рідної Німеччини, був змушений використовувати сечу, коли в нього скінчився запас невидимого чорнила.