– У самій гущавині нашого лісу жила була відьма лісова, дівчина небаченої краси, у зеленій сукні, що поросла квіточками, на її голові лежав квітковий віночок. Селище було поруч, але вона жодного разу не виходила з лісу. Жила на його сторожі. А всіх, хто ступав до її земель, – вбивала. Але не була вона самотньою. Поруч із Брунгільдою кружляв великий чорний ворон. Красень. Її син Акке був добрий, швидкий і красивий. Він приносив їй радість, вдень він був хлопчиком, але щойно останній промінь сонця ховався з небосхилу, як хлопчик знову ставав вільною пташкою, що підкорювала небеса. Але не лише цим він був прекрасний, силу відьомську він здобув, і тварин полюбив, знайшовши з ними мову спільну. І стародавній ліс ставав світлішим, дерева розступалися перед ним. Але як і жайворонку лісовому, воронячому малому потрібні були друзі.