Омана

1 ОМАНА

Духовний наставник, Примарний тигр і жахлива мати!

автор

1 ОУЕН ДЖОНС

Перекладач:

1 Оксана Риндіна

Copyright © 2021 року, Оуен Джонс

Омана

5-е видання

автор Оуен Джонс

Опублікований

Видавництво: Megan Publishing Services

https://meganthemisconception.com

Право Оуена Джонса бути ідентифікованим як автор цієї роботи було заявлено відповідно до розділів 77 і 78 Закону Про авторське право на зразки і патенти 1988 р. Моральне право автора на твір було затверджено.

Всі персонажі і події даного художнього твору або є плодом уяви автора, або повністю вигадані. Деякі місця можуть бути реальними, але події повністю вигадані.

Зв’яжіться зі мною зручним для вас способом:

http://facebook.com/angunjones

http://twitter.com/owen_author

owen@behind-the-smile.org

http://owencerijones.com

Підписуйтесь на розсилку, щоб бути завжди

в курсі інсайдерської інформації

про книги і творчість Оуена Джонса

ввівши свою електронну адресу за посиланням:

http://meganthemisconception.com

Інші романи з тієї ж серії:

Серії про Меган

Духовний наставник, Примарний тигр і жахлива мати!

Омана

Тринадцятиріччя Меган

Шкільна екскурсія Меган

Шкільні іспити Меган

Послідовники Меган

Меган і зниклий кіт

Меган і жінка-мер

Глузування над обличчям Меган

Меган в гостях у бабусі і дідуся

Батько Меган захворів

Канікули Меган

Меган і грабіжник

Меган і велосипедист

Меган і старенька

Сад Меган

Похід Меган в зоопарк

Меган йде в похід

Меган і конкурс кулінарів

Меган їздить верхи

Меган катається на яхті

Меган на карнавалі

Меган на Різдво

1 ПРИСВЯТА

Це видання присвячується моїй дружині, Пран Джонс, за те, що вона робить моє життя настільки легким, наскільки це можливо, з чим вона відмінно справляється, і моїм батькам, Коліну і Маріон, за прекрасне виховання, яке вони дали мені і моїм братам.

Карма віддасть кожному по заслугах.

1 ПОДЯКА

Моїй дружині Пран за її терпіння і моєму другові лорду Девіду Проссеру за допомогу в оформленні дизайну обкладинки книги.

1 НАДИХАЮЧІ ЦИТАТИ

Не вірте ні в що, просто тому, що ви це чули,

Не вірте ні в що, просто тому, що багато хто говорить про це або це думка більшості,

Не вірте ні в що просто тому, що це написано у ваших релігійних книгах,

Не вірте ні в що засноване тільки на авторитеті ваших вчителів і старійшин,

Не вірте традиціям, тому що вони спотворилися, передаючись з покоління в покоління,

Але після спостереження і аналізу, коли ви виявите, що це узгоджується з розумом і сприяє добру і корисне для всіх і кожному, прийміть ці принципи і живіть відповідно до них.

Гаутама Будда

––

Великий Дух, відгомін голосу якого несеться вітром, почуй мене. Дозволь мені знайти духовну силу і знання.

Зроби так, щоб я завжди міг побачити пурпурний Захід. Нехай Мої руки поважають те, що ти дав мені.

Навчи мене таємницям, прихованим під кожним листком і каменем, як ти вчив людей протягом століть.

Дозволь мені використовувати свою силу не для того, щоб перевершити брата, а для того, щоб побороти мого найлютішого ворога – самого себе.

Дозволь мені завжди приходити до тебе з «чистими руками» і відкритим серцем, щоб, коли моє земне життя згасне, як захід, Мій Дух повернеться до тебе без докорів сумління.

(За мотивами традиційної молитви сиуксів)

1 ЗМІСТ

1. Вибір Хобсона

2. Підвищення обізнаності

3. Маленька мамина помічниця

4. Натхнення

5. Сусіди

6. Друзі Меган

Заборонені

1 1. ВИБІР ХОБСОНА

Ледве утримуючу сльози Меган знову замкнули у вугільному підвалі. Їй було всього дванадцять років і їй було складно зрозуміти, чому її мати вчинила з нею так жахливо. Таке траплялося і раніше, півдюжини разів, але начебто, подумала вона, її батько нічого про це не знав. Вона ніколи не розповідала йому про це і була впевнена, що її мати теж ніколи нічого не сказала б.

Між нею і її матір’ю був негласний договір не підводити один одного, але вона знову була тут, сиділа в підвалі, у бруді і пилу, в той час як невідомі жахливі істоти спостерігали за нею.

Вона не знала. Тут була непроглядна темрява і їй коштувало величезних зусиль стримати сльози, благаючи матір випустити її. Хоча вона просила про це і в інших випадках, але її мати пред’являла їй необґрунтовані вимоги в якості умов для її звільнення. Умови, які, в чому Меган була повністю впевнена, вона не змогла б виконати навіть намагаючись з усіх сил.

Іноді здавалося, що вона єдина, хто серйозно ставиться до пакту.

Незважаючи на це, сльози знову почали котитися по її щоках, утворюючи невидимі струмочки на її брудному від пилу обличчі, які змивали вугільний пил на її шкільну форму. Це було занадто, дійсно занадто. Як могла людина, яка настільки добре розуміла її, так жорстоко вчинити з нею, - зі своєю єдиною дочкою?

Меган мимоволі підстрибнула, коли її мати навмисне вдарила пилососом у двері, проходячи повз. Всередині не було жодного промінчика світла, який міг би її заспокоїти, тому вона зробила те, що, як вона переконалася на власному досвіді, найбільше їй допомагало, і піднялася на купу вугілля ближче до стіни, а потім направо, поки не знайшла куток.

Там вона щільно обернула ноги своєю довгою спідницею, щоб ніщо не змогло заповзти під її одяг, і заправила її під себе. Вона застебнула всі ґудзики на блузці, підтягнула вище шкарпетки, натягнула на голову светр і заховала руки в рукава. Це, як знала Меган, убезпечувало її також і від мешканців вугільного підвалу. Її не турбували примари або щось в цьому роді, хоча насправді проблема була саме в них. Але вона терпіти не могла, коли по ній повзали комахи, і не могла винести навіть і думки про те, що вони її вкусять і її кров проллється, вона також ненавиділа павуків, але, загорнувшись в шкільну форму, немов в кокон, вона була впевнена, що над її шкарпетками залишилися непокритими не більше декількох дюймів шкіри, до якої могли б дістатися ці моторошні повзаючі створіння. Кілька квадратних дюймів з боків, якщо бути точним, тому що вона обхопила коліна руками, і щільно притиснула їх до грудей.

Їй хотілося перестати ридати. Хоча б ненадовго… Але вона розуміла, що рано чи пізно це трапиться в очікуванні свого звільнення. Вона знала і точний час, коли це трапиться - близько п’яти тридцяти вечора, щоб у неї залишилося півгодини на те, щоб привести себе в порядок до того, як її батько повернеться з роботи.

Меган прекрасно розуміла, навіщо її мати робить це. Тому що вона боялася, а Меган - ні. Її мати боялася за свою дочку, і таким чином намагалася викликати у неї такий же страх, який відчувала вона сама. Проблема полягала в тому, що Меган не боялася і не бачила нічого, чого б їй варто було боятися. Вона сто разів намагалася пояснити це своїй матері, але та просто закривала їй рот і замикала її, як і цього разу.

Обидва її батьки були католиками, але її мати була католичкою, яка дотримується дуже суворих правил, на відміну від батька - він був менш суворим. Її мати боялася загробного життя, але, як вона говорила, не за себе, оскільки вважала себе хорошою католичкою і була переконана, що місце на Небесах їй вже забезпечено, поки вона продовжує виконувати свій обов’язок. Проблема, на думку Меган, полягала в тому, що її мати вважала частиною свого обов’язку замкнути дочку в вугільному погребі, саме тому вона і опинилася тут зараз.

Батько її, будучи також католиком, не був настільки суворим, як її мати. Він вважав, що якщо люди ризикують вічним прокляттям, то це їхня справа. Він піклувався про свою душу і душі тих, кого любив, але він вірив у свободу вибору навіть для маленьких дівчаток.

Меган любила обох своїх батьків незважаючи на те, що мати робила з нею, адже вона розуміла, хоча і була ще зовсім маленькою, що мати завжди дбала про її інтереси. Вона навіть намагалася любити їх обох однаково, але проблема, на думку Меган, полягала в тому, що у її матері або не було хороших вчителів, або та була занадто налякана, щоб повірити власним очам, вухам або почуттям.

Вона не зовсім розуміла, хто ці «Вони», вона просто знала, що «вони» є у неї і у інших, але її мати не хотіла визнавати «їх», і тому не хотіла вірити, що «вони» є і у інших.

- Зрештою, - сказала їй мати, - мені тридцять чотири, а тобі тільки дванадцять. Я вчилася в католицькій школі, а ти ходиш в просту міжцерковну загальноосвітню школу.

У її матері, мабуть, не було ніяких претензій до системи загальної шкільної освіти, але вона наче виплюнула слово «міжцерковну». Меган ніколи не розуміла, чому це було проблемою. Їй доводилося зустрічати як хороших, так і поганих людей, розумних і не дуже, обізнаних і не дуже з числа представників багатьох інших релігій.

Її мати потрапила в категорію людей добрих серцем, розумних і цілком обізнаних.

Її батько був хорошим, розумним і досить обізнаним.

Себе Меган вважала хорошою, досить розумною і дуже обізнаною.

Але вся її проблема полягала в наступному: ось чому вона забилася в куток чорної від вугілля діри, і всякі істоти, найімовірніше, повзали по ній прямо в цю саму секунду. Вона здригнулася при одній думці про це, але пхикання припинилося, - вона знала, що в кінці кінців воно припиниться.

Меган знала, що у неї є два варіанти.

Вона могла розповісти батькові про те, що з нею відбувається за його спиною, і викликати скандал, який міг би привести до розлучення батьків або до того, що органи опіки віднімуть її у них, або ж вона могла прикинутися, що нічого не помічає, - зазвичай вона і намагалася так робити.

Меган зрозуміла, що, коли вона замкнена в підвалі, краще думати про щось інше, а найбільше їй подобалося думати про своїх друзів. Друзів у неї було небагато, але для неї вони були особливими. Її улюбленими друзями були дідусь, Вацинхінша і її улюблена кішка.

Вона закрила очі, спробувала розслабитися і уявити, що вони стоять перед нею або сидять поруч. Цей прийом їй завжди допомагав і викликав у неї теплі почуття, тому вона так робила кожного разу, коли була засмучена. Це був один з її маленьких трюків на ті випадки, коли життя здавалося несправедливим.

Може Меган здалося, але вона відчула, як щось торкнулося її стегна, і почула тихий звук, приглушений її светром.

Вона завмерла на мить.

1 2. ПІДВИЩЕННЯ ОБІЗНАНОСТІ

Все почалося, коли вона була ще зовсім маленькою. Вдень її залишили з бабусею по материнській лінії, так як її батьки були на роботі. Батьки її матері дотримувалися традиційних поглядів: чоловік йшов на роботу, а дружина залишалася вдома і робила все, що могла, в домашньому господарстві; чиї діти вже самі створили свої сім’ї і покинули рідну домівку. У місіс Уайт ніколи не було своїх друзів. Все коло її знайомств обмежувалося подругами або дружинами друзів її чоловіка, ось чому після його смерті у місіс Уайт практично не залишилося друзів.

Кілька разів місіс Уайт здавалося, що вона починає сходити з розуму від нудьги і самотності.

Саме тому можливість доглядати за малятком Меган вдень, а іноді і вночі, було для неї справжнім порятунком. Місіс Уайт багатьом хотілося сказати, що саме це завадило їй зійти з розуму від нудьги, але багато років потому Меган часто задавалася питанням, чи не запізнилася вона і тому була не в силах зупинити процес, що вже розпочався.

Перша ознаку того, що з нею щось не так, бабуся помітила, коли Меган була ще дитиною. Меган почала підбирати іграшки та речі лівою рукою, що було дуже поганим знаком для місіс Уайт. Спочатку місіс Уайт просто перекладала предмети в праву руку Меган і говорила: «лівою рукою - погано, правою рукою – вірно», але через кілька тижнів, коли Меган все ще не «навчилася» правильно робити речі, вона отримала ляпас по лівій руці, а також попередження, що ліва рука - погана.

Як і будь-яка дитина в цьому віці, після такого суворого навчання за методикою Павлова Меган навчилася користуватися правою рукою. Бабуся була дуже задоволена реакцією Меган на її навчання, тому одного разу вона переможно повідомила цю хорошу новину своїй дочці, яка навіть і не помітила, що Меган тепер використовує виключно праву руку, щоб піднімати речі, тоді як раніше надавала перевагу лівій.

Сюзанна, мати Меган, не надала цьому ніякого значення. Вона знала, що у її матері є деякі «дивні маленькі слабкості», і потурала їм. Однак вона зовсім не пам’ятала, що її мати практикувала їх і на ній, а якби вона цього не робила, то можливо Сюзанна була б зовсім іншою людиною. По-перше, вона була б лівшею.

Сюзанна не сказала своєму чоловікові Роберту, що у Меган з народження була звичка користуватися лівою рукою, яку з неї «вибили», тому що, будучи лівшею і будучи набагато менш забобонним, він ні за що б не схвалив такого ставлення до своєї дочки. Те, що Роберт був лівшею, була однією з причин, чому місіс Уайт не схвалювала зятя, але вона вважала, що вже занадто пізно рятувати його і його душу.

Вона перепробувала все, що було в її силах, щоб перешкодити Сюзанні закохатися в Роберта і вийти за нього заміж. Вона чіплялася до неї, забороняла виходити з дому, позбавляла її мізерних кишенькових грошей і навіть замикала в комірчині під сходами.

- Я і уявити собі не могла, що моя дочка буде вести себе подібним чином, - часто кричала вона, стукаючи дверцятами шафи, коли проходила повз. - Я гадаю, в лікарні сталася якась плутанина. Не могла я народити таку дочку, як ти.

Сюзанні пощастило. У них в будинку був вугільний підвал, а не вугільна яма, але вона все одно знаходила комору для мітел жахливим місцем, навіть будучи підлітком, і з тих же причин, з яких Меган не любила своє місце ув’язнення, і навіть більше, тому що місіс Уайт сказала дочці, що в коморі, найімовірніше, знаходяться «дияволи і чорти». У таких випадках вона радила Сюзанні тихо сидіти в кутку і закривати голову, «щоб дияволи і чорти не помітили її».

Як тільки Меган навчилася говорити, місіс Уайт сприйняла це як свій особистий тріумф. Вона ніколи не вважала заслугою Сюзанни або Роберта будь-які досягнення Меган, кажучи своїм друзям, що у так званих «сучасних батьків» немає часу на власних дітей і що, якби не бабусі і дідусі, майбутнє покоління виросло б «повними ідіотами».

Більшість знайомих місіс Уайт знали, яка вона, і або просто кивали головами на знак згоди, або змінювали тему розмови, а якщо це було можливим, - поспішали піти. Дуже часто розмови зводилися до наступного:

- О, місіс Уайт, я впевнений, що ви робите велику справу, допомагаючи своїй дочці доглядати за маленькою Меган… Як Ваші бегонії в цьому році?

Отже, доля маленької Меган повністю залежала від безкінечних примх її бабусі, оскільки Містер Уайт пішов у кращий світ і нікому було тримати під контролем її фантазії, хоча, як виявилося пізніше, це було не зовсім так. Сидячи на підлозі біля ніг місіс Уайт, Меган іноді простягала іграшки і пропонувала її «дідусеві».

Спочатку місіс Уайт подумала, що дитина була в замішанні. Вона припустила, що «інші бабусі і дідусі» збивали з пантелику її маленьку протеже, тому, знаючи, що ця тактика спрацьовувала і раніше, кожного разу, коли Меган простягала іграшку і говорила «дідусь», вона брала її і говорила: «бабуся». Потім, вже більше зневірившись, і легенько ляскаючи її по нозі: «бабуся, Меган, не дідусь!».

Однак, які тільки методи вона не випробувала, змусити Меган називати її «бабусею», а не «дідусем» виявилося важче, ніж змусити її користуватися правою рукою. Меган також згадувала про «кішечку», і було видно, як вона «гладить» повітря і хихикає.

Коли Меган почала називати «кішечку» «Гррр», місіс Уайт заспокоїла себе тим, що це лише плід надмірно активної дитячої уяви, але згадка про «дідуся» продовжувала турбувати її. Одного разу вона запитала Сюзанну, як Меган називає батьків Роберта.

- О, Меган така мила. Вона називає їх «Наін» і «Таїд», що означає «Бабуся» і «Дідусь» валлійською мовою. Вони хочуть, щоб ми віддали її до валлійської школи, коли вона підросте, але ми з Робертом поки не впевнені. А ти що думаєш з цього приводу, мамо?

Місіс Уайт сподівалася, що Меган піде в католицьку школу, але вона знала, що шансів на це дуже мало, тому що Роберт Лівша «вважає, що не варто нав’язувати дітям релігію, будь-яку релігію, в такому ранньому віці». Яка нісенітниця! Та що він знає про це?! Що може знати про це лівша?!

Але вона відповіла:

- Просто постався дуже уважно до вибору, куди відправити вчитися Меган, дорога. Ви ж не хочете, щоб вона ходила в яку-небудь з тих сучасних шкіл, повних хуліганів, де вчителі-лівші не вчать повазі або дотриманню суворої старомодної дисципліни, або ж ви можете залишити Меган на домашньому навчанні до отримання атестата зрілості. Вона сподівалася, що слова «лівша», «повага» і «дисципліна» викличуть сприятливий відгук у Сюзанни, але в глибині душі боялася, що вже встигла втратити дочку через дурні ліві ідеї Роберта.

Все, що вона могла зараз зробити, - це спробувати зупинити «гній», який сочиться всередині Меган. Весь цей «гній», якому Роберт і її дочка дозволили вирватися назовні з бідної, милої, але вразливої Меган. Їй так і кортілося замкнути внучку під сходами, але вона знала, що якщо Роберт коли-небудь дізнається про це, то це буде востаннє, коли вона зможе залишитися наодинці з Меган, і тоді їм обом буде ще гірше.

Але глибоко всередині, місіс Уайт прекрасно розуміла, що їй буде набагато гірше і, можливо, вона не виживе, - в психлікарні.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.