Мистецтво бути незалежною. Або як стати щасливою в шлюбі

У цій главі я лише поверхово торкнуся кожну із заповідей міжособистісних відносин. Безумовно, кожна з них має досить глибокий підтекст, але я торкнуся лише вершини айсберга.

Перша заповідь: «Що посієш, – те й пожнеш»

Марія та Олександр були одружені вісім років, вони дуже любили один одного. Однак, коли Сашко був чимось засмучений або злий, він зазвичай ходив похмурий, замикався в собі, переставав розмовляти з Марією і дітьми, зрідка вибухаючи спалахами гніву. Якось в один із таких днів, діти стали сваритися за столом. Раптом Сашко спалахнув:

– Маріє, та чи ти не можеш втихомирити дітей?! Невже навіть вдома я не можу мати спокою?

Він різко встав і вийшов з кухні, грюкнувши дверима. Пішов в свою кімнату, включив телевізор та сидів в кімнаті доти, поки діти не полягали спати.

Марія була розгублена і дуже ображена. Але вона вже звикла до того, що, коли у чоловіка поганий настрій, він буває дуже грубий, і не звертала на це уваги.

Вона вважала, що треба проявляти тактовність і терпіння, поступатися йому. Адже у нього така важка робота й він потребує турботи і уваги. І вона вселяла дітям, що вони не повинні засмучувати тата, що їм слід зважати на його настрій. Тому коли тато був вдома, всі буквально ходили навшпиньки. Ніхто не міг ні на що поскаржитися або висловити невдоволення чим-небудь зі страху знову вивести тата з себе.

Кожен раз Марія щосили намагалася «вдихнути в чоловіка життя», підбадьорити його, повернути втрачену радість. Всі її душевні сили йшли на те, щоб привести Олександра в стан внутрішньої рівноваги.

Вона билася не покладаючи рук, щоб хоч якимось чином змінити поведінку чоловіка. Але воно лише погіршувалося. Сашко зовсім не усвідомлював, що з ним коїться щось недобре. «Ти все перебільшуєш», – говорив він дружині. А іноді навіть звинувачував її в своєму поганому настрої.

Натягнуті відносини Марусі та Сашка – як найкраще ілюструють першу заповідь сімейного життя. Адже, у подружніх стосунках заповідь: «Що посієш, – те й пожнеш» – грає першочергову роль. Без неї взагалі неможливо побудувати взаємовигідні і справедливі відносини з будь-якою людиною, а тим більше стати справжньою Особистістю. Якщо ця заповідь не була привита вам або вашому чоловікові ще дитиною в рідній домівці, то це відразу ж проявиться у вашому шлюбі. А вже у відносинах між двома зовсім різними особистостями, – це може привести до самих небажаних наслідків.

Якщо ви зустріли подібну людину, то вам доведеться зробити нелегкий вибір: або ж – зайнятися його вихованням, або – мужньо терпіти його все своє життя, або – розлучитися з ним. Як показує життєвий досвід, багато хто вибирає всі три варіанти – тільки в почергово: одне за іншим. У будь-якому випадку, пройти їх навіть окремо – буде дуже непросто. Все залежить від того, – на скільки ви обидва є зрілими і люблячими людьми.

Друга заповідь: «Будьте відповідальними один перед одним, а не один за одного»

Ця заповідь – є прямим доповненням першої. Ви можете повністю підтримувати один одного «і в горі, і в радості», але в кінці-кінців кожен з вас сам повинен стежити за чітким виконанням власних щоденних обов'язків. Що це означає:

– Не тільки любити свого чоловіка/дружину, але і проявляти свої почуття до нього (неї), – як на словах, так і в діях;

– Брати на себе відповідальність тільки за свої: почуття, настрій, вчинки, бажання, особистісний ріст і риси характеру;

– Не нести «тягар» свого чоловіка, тобто, не відповідати за все те, за що він повинен відповідати сам.

Недотримання цих простих правил, може призвести до двох протилежних крайнощів. З одного боку: ви можете стати заручником чужої безвідповідальності і тягнути тягар відразу вас обох; а з іншого боку – стати безвідповідальним маніпулятором.

Рівний розподіл відповідальності на двох, вам допоможе дотримуватися рівномірного балансу справедливості у відносинах. А також буде сприяти вашому душевному зближенню з чоловіком/дружиною, щоб уникнути неприємного відчуття самотності в шлюбі.

Третя заповідь: «Не намагається переробити іншу людину таким чином, щоб вам було зручніше з нею жити»

Ця заповідь може викликати у вас розгубленість: які саме зміни в сімейному житті залежать від вас, а які – ні. Іншими словами: що вам підвладне змінити у відносинах з чоловіком/дружиною, а що зовсім не в ваших силах. Тому, як показує практика: кожен з подружжя намагається змінити перш за все свого чоловіка/дружину, але не себе. Так поводитися – нам диктує наша егоїстична сутність.

Насправді ж, якщо ви дійсно хочете бути по-справжньому щасливими в шлюбі, то ви не маєте права на такі речі:

– Диктувати іншим людям як себе вести, що думати і що відчувати;

– Не в вашій владі змусити когось позбутися шкідливих звичок, змінити свій характер або рости як особистість;

– Ви не можете «підігнати» іншу людину під свої ідеали, – не в вашій владі змінити її.

Все що в вашій владі – це:

– Запастися терпінням, витримкою і самовладанням;

– Визнати наявність власних недоліків;

– Винести їх на спільне обговорення;

– Розповісти чоловікові/дружині про те, що ви відчуваєте;

– В спільному обговоренні ситуації, що склалася, ви можете з'ясувати: чи не перейшли ви самі дозволених меж у відносинах з ним (нею);

– Проявити готовність змінитися самим і змінити ситуацію на користь ваших відносин.

Чому так? Та тому що на 100% безгрішних людей, як ви знаєте, – не буває. Як би огидно не поводився ваш чоловік/дружина, якої б шкоди вам не завдавав (ла), напевно ви теж робите вчинки, які неприємні йому (їй).

Будьте готові до того, про що повідає вам про вас ваш чоловік/дружина. Може щось у вашій поведінці або словах також ранить його (її). Поставтеся з розумінням до його (її) неприємних відчуттів. Ніщо так не сприяє зрілості подружніх відносин, як щире бажання чоловіка чи дружини змінитися. І в цьому вам допоможе наступна заповідь.

Четверта заповідь: «Хочете, щоб інші поважали вашу свободу, – поважайте таку ж свободу інших»

Якось я зустріла свою знайому в перукарні. Кожен з нас розповідав про свої досягнення. Я поділилася з нею новиною про те, що зайнята написанням книги «Мистецтво бути незалежною». На що вона мені відповіла:

– А в моєму шлюбі командую парадом тільки – я. Мого чоловіка нічого не стосується!

В її словах проявилася добре знайома мені думка: я хочу користуватися необмеженою свободою, і мене не влаштовує, якщо ще чиясь свобода буде обмежувати мою.

Трохи згодом, якось ми з чоловіком були в гостях у наших друзів – Оксани та Віктора. Ця подружня пара продемонструвала точно таке ж спотворене розуміння свободи особистості. Віктор поскаржився, що іноді на Оксану щось находить і вона без всякої причини замикається в собі. На що Оксана тут же відповіла:

– Причина якраз є. Я замикаюся, коли намагаюся сказати тобі «ні», а ти тиснеш на мене.

Віктор почав заперечувати це. Але Оксана не почала одразу обговорювати подробиці, а просто відповіла:

– Мені здається, у нас різні точки зору на одне й те ж питання.

Тема розмови змінилася, ми поговорили потроху про все. В кінці вечора Віктор запросив мого чоловіка взяти участь в ході військовослужбовців, яка відбудеться через два тижні. На що він відповів:

– Вибач, я не можу.

Віктор демонстративно скинув руки і виголосив перебільшено глузливим тоном:

– Ой ой ой! Він не може! Та годі. Відклади свої справи заради зустрічі з друзями.

Оксана весь час спостерігала за нами. Вона не втрималася і вигукнула:

– От саме те, про що я й говорила. Саме так він і веде себе, коли я говорю йому «ні». Починає тиснути на мене.

Віктор здивовано запитав:

– А що я такого роблю?

Тут вже я не втрималася:

– З усією повагою до тебе, Віктор, – твоя дружина абсолютно права. Адже ти й зараз тиснеш на мого чоловіка, перш ніж він встигне порадитися зі мною, а потім відповісти тобі «так», чи «ні». Як тільки ми обговоримо це питання, він обов'язково дасть тобі відповідь.

До Віктора, нарешті, дійшло, що його бажання зробити як краще обертається вторгненням за межу, що відокремлює власність іншої людини. Він проявляє неповагу до чужої власності. Згодом він усвідомив, що за все в цьому житті потрібно платити.

Отже, не чекайте, що хтось буде зважати на вас, якщо ви в такій же мірі не зважаєте на інших. За своєю гріховною сутністю, людина схильна поважати тільки свої: думки, погляди, досягнення, а іноді навіть приписувати собі неіснуючі «подвиги».

Це відбувається тому, що кожен з нас підсвідомо прагне досконалості. Ми порівнюємо себе з тими ідеалами, на які хочемо бути схожими. Присвоюуємо собі те, чого насправді у нас немає. І не дай Бог нас спустити з п'єдесталу власної «слави»! Можна здогадатися про те, – яка буде реакція.

Торкаючись теми про людську сутність, я хочу сказати наступне: якщо ви хочете, щоб інші поважали ваше «ні», то з такою ж точністю, – ви повинні поважати таке ж «ні» інших. Особливо тоді, коли ви перебуваєте в подружніх стосунках, інакше вони будуть приречені на спортивні змагання. Подібні змагання властиві більше дітям, але не зрілим особистостям. Тільки діти визнають досягнення і свободу інших набагато менше, ніж власні.

На початку подружніх відносин (особливо в період медового місяця), молодим людям може здатися, що вони дивляться на світ одними очима. Але з часом раптом виявляється, що у кожного з них абсолютно різні бажання, потреби і навіть уявлення про спільне життя.

Процес зіткнення почуттів і думок двох різних людей проходить непросто. Особливо важко проходять адаптацію один до одного пари в поспішних шлюбах, де з двох, ще не сформованих як особистості людей, – формується нова сім'я. Пощастить більше тим подружжям, які прагнуть не просто присвоювати собі добрі якості, а тим, які налаштовані рости духовно, і готові до внутрішніх змін.

Цінувати і поважати кордони особистості чоловіка/дружини – ось все, що потрібно для вашого спільного щастя. Якщо ваша любов робить вашого чоловіка/дружину вільним (ою), якщо ви поважаєте недоторканність його (її) особистого простору, то ви тим самим прокладаєте шлях до поваги і вашої власної волі.

П'ята заповідь: «Якщо ви досить щиро не можете сказати «так», то краще щиро сказати «ні»»

Геннадій обожнював політику. Його дружина обожнювала свого чоловіка, але ненавиділа політику. Кожен раз, коли він бурхливо розповідав про політичний стан в країні, – вона просто мовчки слухала його.

– Це ж так цікаво! – переконував він.

Олена зовсім рідко цікавилася політикою, але думала про себе: «Ми різні з ним, але я кохаю свого чоловіка. І мені ж не хочеться, щоб він сердився на мене». Тому без будь-якого задоволення вона кожен раз терпляче вислуховувала його.

Сама того не підозрюючи, Оленка робила все можливе, щоб Геннадій все ж таки відчув її зневагу до подібної тематики: іноді змінювала тему, а іноді просто мовчала – давала йому виговоритися.

Зрештою Геннадію набридло бачити, як дружина кожен раз демонструє нудьгу в політичних дискусіях.

Він сказав:

– Вже краще я взагалі не буду говорити з тобою на такі теми, а ніж бачити тебе з таким видом.

Олена образилася на те, що чоловік не оцінив її жертву. Вона не розуміла, що йдучи на зустріч Геннадію, вона говорить «так» тому, що їй не подобається. Із-за такої нерішучості, ні він, ні вона сама не отримували задоволення від того, що відбувається.

Неможливо по-справжньому кохати іншу людину, якщо постійно робити щось вимушено. Робити щось проти своєї волі – це значить підсвідомо боятися когось або чогось.

Нижче я приведу приклади тих страхів, які так часто заважають нам у створенні власних кордонів. Це страх:

– Втратити душевну прихильність свого чоловіка, відчути себе самотньо;

– Викликати його гнів, осуд, неприязнь;

– Не відповідати очікуванням чоловіка/дружини;

– Втратити його (її) повагу.

Страх – це найгірший ворог любові. Якщо ви робите вимушені вчинки через страх, то ні про яку любов не може бути й мови. Згодом вона просто згасне, і з усіх спогадів про шлюб, – залишаться лише гіркі.

Необхідно усвідомлено боротися з будь-якими страхами в своїй душі, і вчитися керуватися тільки законами справедливої любові. Якщо ви говорите своєму чоловікові/дружині «так», виходячи з добрих спонукань і свого прагнення до створення гарних стосунків, то з такими ж мотивами навчіться говорити йому (їй) і «ні». Іншими словами, будуйте свої кордони таким чином, щоб вони служили тільки на благо вашим відносинам.