Полонез для мера

Кілька хвилин у ванній – і холодна дніпровська вода привела Олександра в робочий стан, примусила зазирнути у дзеркало і зазначити, що на чолі з’явилося кілька нових мімічних зморшок. Генерал увімкнув програвач і поставив диск з дуетом Андреа Бочеллі і Сари Брайтман, «Time to say good-bye» – сумний гімн коханню. Саме цю пісню він чув уві сні. Сніданок пройшов без жодного задоволення, у товаристві Інвара. День, що мав відбутися за визначеним планом, розпочинався із зустрічі з Думановим.

Цей нахабнуватий чолов’яга з курортного містечка наполегливо видряпувався по соціальній драбині нагору і, здається, мріяв уже про мандат народного депутата. Щоразу стикаючись із Думановим під час сесій у міській раді, Олександр дивувався його пістрявим краваткам, дорогим костюмам і верткій ході. Напевне, так би пересувався барс, якби перетворився на людину. Фізична виправка спецназівця давалася взнаки. З п’ятнадцяти років – майстер зі стрільби з позиції «стійка», «коліно», лежачи. Самбо і дзюдо – без проблем. Перебуваючи поряд з Аліком, слід було завжди бути насторожі. Та найбільше боялися його лихого язика і недоброго погляду. А останнім часом хоч бери і обходь його десятою дорогою, тому що у Думанова розвинулася манія першості. Відтак він постійно призначав когось за свого суперника – того, хто краще за нього вів свій бізнес, був вдатнішим у політиці і більше подобався жінкам. Кандидатури на знищення поновлювалися після вдалої розправи.

Алік вчасно прилаштувався під крилом очільника провідної парламентської фракції, й створив таку саму в міській раді. Сталося це невдовзі після того, як у Верховній Раді припинила існування попередня провідна фракція – слідом за своїм головою, розстріляним у донецькому аеропорту. Великий бізнес залишав криваві автографи на політичній карті країни. До старших братів по бізнесу підтягувалися менші, усвідомивши: не потрібно битися за піввідсотка рентабельності, як це робили західні фірми. Навіщо, якщо конкурента можна налякати – сам віддасть те, що має. За думановими стояв цілий клас «братків». Тих, хто жив рекетом і гасав дорогами на крутих іномарках та джипах, сіючи паніку серед законослухняних водіїв. Скрізь чіпко укорінювався гендлярський базарний бізнес, гуманітарка та контрабанда тримали на собі міську торгівлю. Повідкривалися модні кафе та нічні кіоски. Епоха яскравих етикеток і підроблених товарів потребувала своїх героїв – тих, хто сприймав світ і стверджувався в ньому через обман, відкат і тиск. Алік відчував себе в цій обстановці, як риба у воді.

Черговий віддав честь генералу і попередив:

– На вас чекають.

Верес побачив у приймальні гордий східний профіль Думанова. Яскрава краватка красувалася під комірцем розкішної сорочки. Костюм, лаковані черевики і брендовий годинник на зап’ястку свідчили про рівень самоповаги відвідувача.

– Доброго дня. Заходьте, – запросив Верес колегу по міській раді, пропустив його вперед, після чого міцно причинив за собою двері.

На столі вже лежали свіжі службові зведення і добірка новин, підготована Дзеном. Одну з інформацій він виділив червоним фломастером. Вона розпочиналася зі слів: «Вбито екс-главу Національного банку України Вадима Гетьмана».

– Бачите, що коїться?! – Олександр Володимирович запропонував відвідувачу добірку з новинами. – Піднімається градус підготовки до виборів.

– Та це ще коли буде! Аж у жовтні наступного року.

Алік всівся зручніше у кріслі перед генеральським столом. Подія із загибеллю Гетьмана не справила на нього особливого враження. Утім, задля годиться, він додав:

– Насправді президентська кампанія вже розпочалась. Є серед претендентів і ваш брат, правоохоронець.

– Є, і не один, – нібито приязно відгукнувся Верес, відкриваючи теку зі своїми недавніми записами. Щойно йому довелося перебороти в собі гострий напад відрази до цього жевжика. Відраза осіла в ньому просто на фізіологічному рівні, і давно, а тепер піднялася з дна душі і могла ось-ось вихлюпнутися назовні. Показувати цього він не збирався. Натомість продовжував своїм звичайним голосом:

– Отже, ближче до справи. Про те, навіщо я вас запросив прийти сюди. Є деякі спірні питання, що стосуються життя міста. До управління надійшла скарга підприємців, які торгують на міському речовому ринку. Згадують ваше прізвище. Я хотів би з’ясувати деякі деталі.

Думанов швидко пробіг очима копію скарги, зауважив велику кількість підписів, що стояли під цим папером, і відрізав:

– Це брехня.

– Гаразд, прочитаймо ще раз цей лист, – сказав генерал. – Отже, підприємці пишуть: «Думанов найняв бандита-кілера керувати службою охорони на ринку».

Алік зморщив носа і хотів, бува, підвестися з місця. Верес м’яко всадовив його назад у крісло, після чого почув:

– Ну, крутиться там різна шушара: валютники, лохотронщики, кишенькові злодії. Який кілер? Що ви?

Приватизація комунального ринку була одним із найвдаліших проектів Думанова. Хто ж не знав, що придбав він цей об’єкт за заниженою балансовою вартістю. Алік заволодів земельною ділянкою у два гектари та трьома корпусами на ній у самому центрі міста. Усе це йому обійшлося за ціною двох трикімнатних квартир. Бізнесмену явно сприяли зірки, тому що після зловживань на міському ринку йому вдалося вийти сухим з води. Даремно підприємці скаржилися на неправильні розрахунки тарифів, що лягли в основу орендної плати, після чого ринок все одно вважався майже збитковим. Не допомогло і те, що до справи долучився Антимонопольний комітет, який підтримав ці претензії. Конфлікт увійшов у фазу фізичного протистояння. Лідер громадської організації дрібних підприємців, які торгували на ринку, Петро Струков першим відчув на собі міць кулаків нових охоронців.

– На ринку дискримінують незгодних, хіба ні? – терпляче розпитував генерал. – Відмовляються укладати з ними угоди. Декому спалили павільйони. – Він вів далі, незважаючи на заперечні рухи власника ринку. – А конфлікт зі Струковим вийшов через що? Нова адміністрація ввела в договори додатковий пункт. Мовляв, майно, яке належало підприємцям, тепер належить новому господарю…

Рука спецназівця навіщось почала нишпорти у дипломаті. Вересів погляд стежив за цим, голос замовк.

– Я протестую! Ви зі мною розмовляєте, ніби з якимось злочинцем… – закопилив губу Алік. – Його рука знову лягла на столик перед кріслом.

– Я лише цитую написане.

– Розумієте, у стосунках з торговцями завжди є шерехатості. Моя адміністрація – не виняток. А що накажете робити, коли твого працівника зі служби «сек’юріті» беруть за барки? А Петрик – ще той прищ. Барига нещасний. Ви його паспорт бачили? Вони думали, що візьмуть мене «на конверт».

– Тобто, хотіли обманути вас? – переклав його слова Верес.

– Та женуть пургу таку, що вуха в’януть. Нібито з них, коли ще ринок був комунальним підприємством, гроші на благоустрій зібрали. Де ті бабки – хтозна.

Верес зробив вигляд, ніби повірив почутому.

– Гаразд, з цим я розберусь. А ось ще одна скарга – від мешканців будинку на вулиці Матроській. Стверджують, що ви розпочали там незаконне будівництво.

– Ха! Яке ж незаконне, якщо той сусідній, коло них, будинок виведено з переліку пам’яток архітектури рішенням міськради.

– Коли?

– На минулій сесії. А дозвіл на будівництво я отримав учора.

– Чому ж не прийшли на зустріч з активом? Нібито ж домовилися показати їм усі дозвільні документи на будівництво.

– Із яким активом?

– Ось, подивіться підписи, їх багато.

Думанов тяжко зітхнув і навіть не глянув на лист.

Верес вів далі:

– У призначений час на людей чекали… не забудовники з паперами, а підрозділ міліції. Цікаво, хто його туди направив?

Думанов сидів перед генералом з переможним виглядом і витримував театральну паузу. Вересу уривався терпець, але він чекав відповіді.

– Нібито ви не знаєте…

– А ви, пане Думанов, нібито не знаєте, як називається суспільний лад, при якому до бюджетних коштів ставляться як до свого персонального банківського рахунку? Клептократія! Ви часом не заздрите славі Фердинанда Маркоса або Жан-Клода Дювальє?

– Навіщо ж так відразу? Я ж вам не кажу про начальника ДАІ, гібона, в машині якого після ДТП знайшли п’ятнадцять кілограмів амфетаміну.

Думанов посмілішав.

Цієї хвилини у двері постукали і увійшов Дзен.

– Вибачте, Олександре Володимировичу. Ви просили попередити – вже одинадцята. І це – вам.