Евотон: трансформація

Кавові зерна, що розсипалися по підлозі, змусили бійців вмить підскочити і схопитися за пістолети. Ніхто не рухався. Повисла напруга розбавлялася лише монотонним голосом коментатора, що розповідав про події в Китаї. Нарешті один із чоловіків зрушив з місця і встав біля стіни напроти вікна, в яке вривався прохолодний вітер. Боєць дав знак своєму напарникові, щоб той його прикрив, після чого різким рухом кинувся до крісла, що стояло у правому кутку вітальні, присів і сховався за спинкою. Водночас його напарник промайнув у проході й зачаївся за стіною з протилежного від сходів боку, щоб проконтролювати безпеку лівої частини вітальні, звідки теоретично міг початися обстріл. Боєць, що сховався, висунувся із-за крісла й провів дулом пістолета видимі частини кімнати. У ній нікого не виявилось.

– Чисто! – промовив він і почув, як другий чоловік зайняв позицію в тій самій частині вітальні, яку він щойно перевірив. Тепер вони могли бачити один одного. Було ухвалено спільне рішення висуватися далі: цього разу першим почав рух боєць, який щойно прикривав свого напарника. Зробивши декілька швидких кроків у напрямку до вхідних дверей і перевіривши поглядом частину будинку, яка йшла разом з коридором праворуч від чоловіків і закінчувалася щільно зачиненими дверима, він напівпошепки промовив:

– Напевно, дівчата бавляться…

На його спітнілому обличчі поступово згасала готовність до дій. Він розвернувся й закляк на місці: його напарник лежав на підлозі з увіткненим у грудну клітину ножем, а перед ним стояв один з бійців Об’єднаних збройних сил Світової Ради. Пролунав прицільний постріл…

З другого поверху спустилася Діана, але, побачивши порожні стільці й залишені піджаки, зупинилася, так і не дійшовши до арки. Вона вимкнула поглядом голограму і прислухалася. Цілковиту тишу ніщо не порушувало. Раптово ззаду почулися кроки. Діана дістала плазму й розвернулася! Айюмі з Кетрін закричали, дивлячись їй за спину. Діана зрозуміла, що допустила неприпустиму помилку.

– Плазму на підлогу! – промовив холодний голос із-за її спини.

Вона послухалася і, поволі опустившись, поклала зброю. Піднявшись, жінка плавно розвернулася. На відстані всього лише декількох сантиметрів від неї стояв чоловік у чорному костюмі, тримаючи Діану під прицілом. Раптово жінка краєм ока побачила позаду наближення якогось об’єкта. Вона розуміла, що у жодному разі не можна переводити на нього погляд, адже боєць, що стоїть перед нею, пильно дивився їй прямо в очі. «Невже почув?…»

– А я питав себе… Ось він де… – пошепки говорив він їй. – Ваші очі – незвичайні! Наче у дзеркало дивишся…

На останніх словах боєць опустив руки, швидко розвернувся й розчинився в повітрі. Діана блискавичним рухом підібрала пістолет і вистрілила в чоловіка, якого вона розгледіла декількома секундами раніше. Те ж саме зробив і він. Ці дії вимагали від стрільців різкого стрибка убік у момент здійснення пострілу. Діана голосно застогнала. Лежачи на боці, вона побачила кров на руці вище ліктя. Отже, постріл у її напрямі не досяг своєї справжньої мети. Зібравшись, вона піднялася і завмерла: чоловік лежав на підлозі, білосніжна сорочка його стрімко червоніла, вбираючи кров. Над ним мовчки стояв винуватець цієї події. Він знайшов поглядом Діану, обличчя якої виражало твердий намір продовжувати опір, а очі вже націлювалися на плазму, що випала з руки. Щоб не дати їй ані найменшого шансу, чоловік зробив просторове переміщення, почавши рух, він зник з початкової точки свого перебування й з’явився за частку секунди біля американки на відстані витягнутої руки. Ця дія змусила згадати події десятирічної давності. Тоді Златі й Андрію ціною неймовірних зусиль вдалося ліквідовувати двох абсідеумів, що перебували в синдромі просторової дії. Їхні клинки в той момент пройшлися крізь шиї смертників.

Чоловік нервово стискав свій пістолет і нерішуче розглядав Діану. Потім він повернув голову в бік дівчаток і спрямував погляд на Кеті! Їхня матір прискорено дихала, наповнюючись відчайдушною упевненістю й періодично поглядаючи на його зброю. Боєць, звісно, все помітив і прицілився в жінку. Діана розуміла, що необхідно діяти. Вона пожертвує собою! Віддасть своє життя за Кетрін, Айюмі й Анну! Вона обіцяла! Велфарій вчинив би так само! «Раз, два…» Раптово вона відчула сильну слабкість. Гул у голові почав промацувати її мозок, ділянки якого одна за іншою занурювалися в біль. Жінка зігнулась і впала на живіт. Сили залишилися тільки для зору… Діана побачила, як Кеті, ридаючи, вдячно обійняла сестру.

Боєць на секунду розгубився, відвівши зброю убік. Його завдання тепер неймовірно спростилося! Два постріли закінчили б місію. Сьоме й восьме тіла… Їхня сестра, яка ховалася вгорі, за цих обставин жодного інтересу для нього вже не мала. Він знову міцно стиснув пістолет і подивився на Діану, яка лежала перед ним. Вона не стогнала, хоча біль, викликаний евотонуванням, мав бути пекельним. Її пальці нервово сіпалися в напрямі лежачого пістолета! Вираз обличчя чоловіка змінився від рішучої агресії до збентеженого подиву! Потім він помітив плавний рух у свій бік. Його пересмикнуло від дорослого виду японки і її очей, що переливалися червоним сяйвом. Айюмі вичікувально зупинилася перед ним, нічого не кажучи, але разом з тим пропонуючи йому зробити обмін.

Боєць швидкими рухами заховав плазму! Наразі японка могла з легкістю евотонувати його, але не зробила цього, стримавши своє слово. Чоловік узяв її за руку й поквапливо вивів з будинку. На газоні їх уже чекав антиграв. Стінка корпусу розчинилася, і боєць прослідкував, щоб Айюмі опинилася усередині транспортного засобу. Його пілот, що сидів на передньому сидінні перед великою голограмою з параметрами управління, обернувся й діловито запитав:

– Мати з дітьми?

– Так.

Пілот витягнув плазмовий шок і промовив перед пострілом у його лоб:

– Спасибі!

– Що мав на увазі Тобіас, коли говорив про чинник малої відповідальності? – запитав Жан у Андрія. – Не поясниш наймолодшому членові Ради?

Одесит подивився на француза, який сидів на стадіоні праворуч від нього. «Нагадуємо про можливість встановлення зв’язку з комп’ютером!» – уже втретє оголосив диктор присутнім уболівальникам. Ті з них, які тільки розташувалися на своїх місцях, притулили свою руку до пристрою, що зовні нагадував тростину, до верхівки якої було прикріплено кулю. Саме він реєстрував характеристики евотонів, щоб потім встановити зв’язок мозку кожного уболівальника з комп’ютером.

Тим часом футболісти ще не з’явилися на полі. Андрій поклав руку на пристрій, після чого побачив над футбольним полем необхідну йому статистику щодо команд, які грали сьогодні. Те ж саме повторила й решта гостей: на півфінальний матч Ліги чемпіонів прийшли українець, Жан, Петро, Велфарій і Су Лівей.

– Наша робота – ходіння по лезу ножа. Робота політика… – додав Андрій. – Загалом, це стосується будь-якої людини, яка так чи інак мусить ухвалювати рішення, наслідки яких неодмінно відіб’ються на третіх особах. Проте політик більш, ніж інші, схильний до цього чинника, адже кількість третіх осіб у його випадку – неймовірно велика.

Примечания