Депресія

ДЕПРЕСІЯ

Коли почуття смутку стає патологічним

Доктор Хуан Мойсес де ла Серна

Переклад Єлизавета Чийпеш

Тектім редакційний

2019

“ДЕПРЕСІЯ: КОЛИ ПОЧУТТЯ СМУТКУ СТАЄ ПАТОЛОГІЧНИМ”

АВТОР:ДОКТОР ХУАН МОЙСЕС ДЕ ЛА СЕРНА

Переклад Єлизавета Чийпеш

1-е видання: жовтень 2019 року

© ДОКТОР ХУАН МОЙСЕС ДЕ ЛА СЕРНА, 2019

© Видання Tektime, 2019

Всі права захищені

Поширюється Tektime

https://www.traduzionelibri.it

Повне або часткове відтворення цієї книги, її включення до інформаційної системи, її передача в будь-якій формі або будь-якими способами (електронне, механічне або фотокопіювання, запис чи інші способи) не допускається без попереднього письмово дозволу редактора. Порушення вищезазначених прав може бути злочином у сфері інтелектуальної власності (стаття 270 та наступні статті Кримінального кодексу).

Зверніться до CEDRO (Іспанський центр репрографічних прав), якщо вам необхідно скопіювати або відсканувати фрагмент цього твору. Ви можете зв’язатися з CEDRO через веб-сайт www.conlicencia.com або за телефоном 91 702 19 70 / 93 272 04 47.

ПОДЯКА

Хочу скористатися цією можливістю подякувати людям, які зробили свій внесок та сприяли втіленню цього тексту в життя, а особливо пані Майці Марін Валеро, психологу та відповідальній за навчання в Іспанській Федерації Паркінсона, а також пану Феррану Падросу Блазкесу, професору Університету Мічоакана де Сан Ніколас де Ідальго (Мексика).

ПЕРЕДМОВА

У житті трапляються події, позитивні і негативні, які впливають на наш спосіб мислення та поведінку, а також на те, як ми себе почуваємо.

Почуття смутку зазвичай виникає через втрату або подію, яку ми переживаємо як негативну, або просто через те, що наші очікування не справдились.

Цей смуток може бути тимчасовим, тривати декілька годин, днів, а то й тижнів, але коли це почуття подовжується у часі і змінює те, як ми відчуваємо, думаємо та діємо, ми можемо зіткнутися з більш серйозною проблемою — Депресією.

Присвячується моїм батькам

Одна з проблем, з якою найчастіше можна стикнутися на консультаціях, стосується емоцій, чи то через їх надмірну активність (у випадку стресу та тривоги), чи то через їх пригнічення (у випадку смутку та депресії).

Але справа не лише в тому, що люди більш чутливі до цих проблем і тому частіше ходять на психотерапію, а і в тому, що ці проблеми є найпоширенішими серед усіх інших проблем у галузі психічного здоров’я.

Смуток — це стан, коли людина перестає відчувати себе “повноцінною” або, принаймні, “нормальною”. Він вважається однією з основних емоцій, разом із щастям чи страхом.

Існує багато причин, які можуть породжувати смуток — від втрати коханої людини до недосягнення бажаної мети. Та, напевне, найбільш серйозною є наявність захворювання, особливо якщо воно невиліковне або хронічне.

Взаємозв’язок між фізичним та психічним здоров’ям давно перестав бути темою для суперечок. Коли людина страждає від фізичної хвороби, це буде прямим чином вливати на її настрій, а це, в свою чергу, і на інші аспекти характеру людини, включаючи її відношення до себе та інших.

Коли людина погано себе почуває, наприклад, страждає від хронічної хвороби, це може істотно змінити її настрій, і навіть ввести пацієнта у стан депресії.

Але коли проявляються симптоми депресії, ситуація погіршується, оскільки вони значним чином впливають на здоров’я, адже знижують якість життя людини, погіршують настрій, а також послаблюють імунну систему. І так пацієнт потрапляє у порочне коло.

Чим гірше ви почуваєте себе фізично, тим гірше вам психологічно, і чим більше депресивних симптомів ви відчуваєте, тим гірше буде реагувати ваш організм. І тому замість того, щоб полегшити процес одужання, він буде йому перешкоджати.

Наслідками цього порочного кола стануть загострення симптоматики та погіршення якості життя пацієнта, що знизить його здатність перенести те, що з ним відбувається, і тим самим погіршить прогноз для даного пацієнта порівняно з тим, у котрого немає цих симптомів депресії.

Саме тому дуже важливо виявити перші симптоми депресії, щоб мати можливість лікувати їх якомога швидше і не дозволити депресії прогресувати і завдати подальшої шкоди здоров’ю пацієнта. Одна з проблем тут полягає саме у лікуванні, оскільки іноді фармакологічне лікування несумісне з хронічним захворюванням, тому потрібно орієнтуватися саме на психологічну проблему, але скільки людей, що страждають від хронічного захворювання, мають депресію?

Відповідь саме на це питання шукали факультет охорони здоров’я населення коледжу Аль-Фарабі в Ер-Ріяді, а також відділ психічного здоров’я факультету молодшого медичного персоналу Йорданського університету Амману та відділ психічного здоров’я онкологічного центру імені Короля Хусейна в Аммані разом з коледжем Аль-Фарабі, що у Ер-Ріяді та медико-хірургічним департаментом коледжу медичних сестер університету імені Короля Сауда в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія). З цього приводу вони провели дослідження, результати якого були опубліковані в науковому журналі “Психологія” [1].

У даному дослідженні взяли участь 806 пацієнтів, 45% з яких — жінки, а інші 55% — чоловіки. Усі вони страждали від хронічного захворювання протягом мінімум останніх шести місяців, хай то діабет другого типу, ревматоїдний артрит, серцево-судинні захворювання, рак або хвороби легенів.

Ті, хто вже мав історію попередніх психічних проблем, були виключені з дослідження.

Були використані шість анкет, перекладених арабською мовою: Багатофакторна шкала сприйняття соціальної підтримки (Multidimensional Scale of Perceived Social Support) для аналізу сприйняття соціальної підтримки пацієнтів, Друга шкала депресії Бека (Beck Depression Inventory-II, B.D.I-II) для оцінки наявності депресивних симптомів, Шкала психологічного стресу (Psychological Stress Measure, P.S.M.) для оцінки рівня тривожності, анкета психологічної діагностики C.O.P.E. Inventory для оцінки здатності контролювати стрес, Тест життєвих орієнтирів (Life Orientation Test, LOT-R) для оцінки рівня оптимізму та Шкала задоволення життям (Satisfaction with Life Scale) для оцінки рівня задоволення життям.

Результати показують, що у половини пацієнтів з хронічними захворюваннями проявляються симптоми депресії, з них 27% — незначні, а 31% — помірні.

Окрім того, у половині випадків дані пацієнти показували низький рівень оптимізму з помірною здатністю контролювати стрес, незважаючи на високий рівень задоволеності життям, помірний рівень стресу та низький рівень сприйняття соціальної підтримки.

Слід мати на увазі, що результати були отримані за допомогою анкет, які заповнювали самі пацієнти, саме тому деякі результати виявилися кращими, ніж можна було очікувати, як, наприклад, задоволеність життям або рівень стресу.

Одним з обмежень даного дослідження є саме населення, що стало його об’єктом, тобто були враховані лише пацієнти вельми конкретної популяції, а саме жителі Йорданії, місця з дуже особливою культурою, релігією та самобутністю. А це означає, що необхідні нові дослідження, щоб можна було перевірити, чи збережуться ці самі результати в інших групах населення.

Окрім того, у групі пацієнтів були настільки розрізнені діагнози серйозних захворювань (як, наприклад, діабет та рак), а також прогнози їх розвитку, що це могло вплинути на результати.

Краще було б вибрати одну групу хронічних захворювань та спостерігати за кількістю пацієнтів, у яких проявляються симптоми депресії, оскільки інформація, отримана таким чином, мала б більшу екологічну обґрунтованість.

Чи існує зв’язок між депресією та рівнем достатку?

Було досліджено багато факторів, які могли б сприяти розвитку депресії або попередити його, а у випадку розвитку допомогти людині побороти цей стан.

Мережа соціальної підтримки була одним із головних факторів, що сприяють як попередженню депресії, так і одужанню у випадку її розвитку.

Відомо також, що існують й інші обставини, що сприяють розвитку депресії, такі як фінансові труднощі, емоційна втрата і навіть втрата роботи тощо.

Це можуть бути тригери, які перейдуть у розумний період “жалоби”, або стануть хронічними та переростуть у справжню глибоку депресію.

Слід мати на увазі, що депресія має три компоненти — емоційний, поведінковий та когнітивний, — фактори, що тісно взаємопов’язані між собою таким чином, що депресія починає сама себе годувати і стає порочним колом, яке важко розірвати без спеціалізованої терапевтичної допомоги.

У разі прояву цих трьох факторів, думки стають песимістичними та катастрофічними, здається, що вирішити ситуацію неможливо.

Але коли людина стикається з несприятливою реальністю, катастрофічні думки збігаються з її реальністю, тому ці негативні думки підкріплюються, що сприяє виникненню депресії. Тож чи існує зв’язок між депресією та економічним станом?

Відповідь саме на це питання можна знайти завдяки доповіді, що була опублікована Міністерством охорони здоров’я Пуерто-Рико у 2013 році [2].

У ній були проаналізовані різні фактори, що можуть вплинути на наявність депресії. Це було здійснено в рамках більш широкого проекту з виявлення ризикованої поведінки серед населення відповідно до програми Системи спостереження за поведінковими факторами ризику (B.R.F.S.S.).

Для цього було проведено телефонне опитування шести тисяч жителів, що становить 0,21% від загальної кількості населення, всі вони переважно іспаномовні (98,5%), з них 64% — жінки та 36% — чоловіки.

Так само були зібрані дані за віковими групами, рівнем освіти учасників та їх економічним доходом.

Результати показують, що люди у віці 45-54 та 55-64 років — це ті, хто найбільше страждає від депресії, досягнувши рівня відповідно у 25,7% та 30,7%. Це значно перевищує рівень депресії у наймолодшої групи населення — від 18 до 24 років, — що становить 5,9%.

Результати також показали, що люди, які мають нижчий рівень освіти (з незакінченою освітою), мають більш високий рівень депресії порівняно з тими, хто має університетську освіту: 21,3% та 14,4% відповідно.

Звіт поділяє респондентів на шість груп на основі їх економічних доходів: найбільше страждають від депресії ті, хто отримують менше 15000 доларів на рік (23,2% групи), порівняно з тими, хто отримує понад 75000 доларів на рік (9,2% групи).

Одним з обмежень даного дослідження, характерним для способу збору даних по телефону, є те, що деякі групи населення, які з тих чи інших причин не мають телефонної лінії, виключаються з дослідження і тому роблять його необ’єктивним, залишаючи частину населення, ймовірно, з низьким економічним рівнем, недослідженою.

Ще одне з обмежень дослідження полягає в тому, що результати не розрізняють тип депресії, чи це глибока депресія, чи дистимія.

Представлені дані не дозволяють проводити порівняння між групами, що дали б можливість заглибитись у відмінності, виявлені між групами на основі проаналізованих змінних.

Незважаючи на вищезазначені обмеження, необхідно все ж відмітити важливість результатів, показавши основні характеристики тих людей, які найбільше піддаються депресії: низький рівень освіти, вік від 45 до 64 років та низький економічний дохід.

І навпаки, люди, які здаються найбільш захищеними від депресії, — це молодь віком від 18 до 24 років, люди з вищою освітою та ті, хто заробляє 35000-49999 та понад 75000 доларів на рік.

Тому, відповідаючи на початкове запитання, можемо сказати, що все-таки існує зв’язок між депресією та рівнем доходів, але цей зв’язок не прямий — чим більше грошей, тим менший рівень депресії — як видно серед тих, хто заробляє від 50000 до 74999 доларів на рік, адже вони страждають від такого самого рівня депресії, що і попередні групи з нижчими доходами, зокрема тих, що заробляють від 25000 до 34999 доларів на рік.

Оскільки дослідження не входить до теоретичних оцінок пояснень даного зв’язку, логічно було б подумати, що стурбованість нестачею грошей може бути вирішальною, а також доступ до більшої кількості та кращої якості ресурсів, які могли б запобігти появі перших симптомів депресії або полегшити їх до того, як вона набуде хронічного характеру.

Яка ціна депресії у країнах першого світу?

Коли ми думаємо про депресію, то зазвичай робимо це не у рамках суспільства, в якому живемо, а у рамках особи, що страждає від цього стану.

Але це не той підхід, який застосовують державні органи, які прагнуть оптимізувати свої ресурси, розставляючи пріоритети в тому питанні, як будуть розподілятися кошти між різними службами та відомствами, чи будуть вони вкладені в матеріали, чи в персонал, щоб мати змогу ефективніше надавати власні послуги.

Великий депресивний розлад, тобто клінічна депресія, впливає в основному на психологічне здоров’я пацієнта, але зачіпає також і решту його щоденної діяльності, бажання їсти та можливість спокійно спати. На жаль, цей вплив поширюється також на сім’ю, колег та друзів пацієнта.

Цілком нормально спостерігати зниження академічної чи трудової продуктивності, що при вищому рівні тяжкості розладу може призвести до втрати роботи, друзів і навіть партнера.

В даний час існують різні методи терапевтичного втручання — від психотерапії до фармакологічних методів та електроконвульсивної терапії, коли відсутня адекватна реакція на медикаментозне лікування.

Кожен із цих видів втручання потребує роботи спеціалізованого персоналу, розробки стратегії лікування та центру, де воно буде здійснюватись, що додає “витрат” органам регулювання та влади. Але яка вартість депресії в країнах першого світу?

Відповідь саме на це питання шукали співробітники Інституту епідеміології, соціальної медицини та систем охорони здоров’я, Ганноверська медична школа, Інститут загальної практики, Франкфуртський університет імені Гете, та Інститут загальної практики та сімейної медицини, Університет Фрідріха-Шиллера-Йєна (Німеччина), результати їх дослідження були опубліковані в науковому журналі “Дослідження та лікування депресії” (“Depression Research and Treatment”) [3].

У дослідженні брали участь сімдесят лікарів німецької мережі охорони здоров’я, які провели переоцінку своїх пацієнтів з діагнозом депресії, повідомляючи про своє дослідження та попередньо отримуючи їх згоду на участь у ньому. У кінцевому підсумку в дослідженні взяли участь 626 пацієнтів, 75,7% — жінки та 23,4% — чоловіки, що вживали заходів у три підходи: у момент опитування про участь, через півроку та через рік.

Від кожного учасника було зібрано п’ять видів даних: отримані ліки, відвідування лікаря загальної практики, відвідування спеціаліста, отримана психотерапія та кількість випадків госпіталізації, як і вартість усіх цих пунктів, отримана зі стандартизованих таблиць, встановлених Федеральним управлінням статистики.

Результати показують, що середня сума на одного пацієнта з клінічною депресією становить 3813 євро на рік, без суттєвої різниці у вартості для чоловіків та жінок, хоча три четверті тих, хто брав участь у дослідженні, були жінки.

Макроекономічні показники у Німеччині передбачають щорічні витрати на пацієнтів з депресією у розмірі понад 15,6 млрд євро.

Сума, на думку авторів дослідження, є надмірною, незважаючи на те, що це найчастіший психологічний розлад серед пацієнтів, які приходять на консультацію до спеціаліста. Тому автори пропонують проводити більш масштабні втручання як у ранньому виявленні захворювання, так і в пошуку нових і кращих технік та методів терапії, за допомогою яких можна зменшити кількість консультацій, а особливо загальної вартості допомоги, яка необхідна пацієнтам з клінічною депресією.

Отримані результати все ж не повідомляють про те, чи коштує лікування депресії більше або менше, ніж лікування інших психічних чи навіть фізичних захворювань. Саме тому неможливо оцінити, чи є ці витрати надмірними для органів адміністрації, чи ні, та чи слід надавати їм пріоритет перед іншими захворюваннями через великі витрати.

Все вищесказане показує, що депресія не є незначною проблемою як через її наслідки для пацієнта, так і для його здоров’я, а також з економічної точки зору.

Але для встановлення діагнозу та подальшого лікування в першу чергу слід відрізнити цей стан від інших явищ, яким теж притаманне почуття смутку, але які не переростають у клінічну депресію.

РОЗДІЛ 2. СКОРБОТА

Скорботою називають почуття смутку і погіршення настрою, що виникає як реакція на втрату близької людини. Це вважається “нормальною” фазою у людей, які мали емоційний зв’язок із померлим.

Одна з найбільших дискусій серед спеціалістів у галузі психічного здоров’я, коли вони стикаються з реформою довідкового посібника з діагностики та лікування (D.S.M.¬V) [4], стосувалася вирішення проблеми скорботи.

Цей довідковий посібник періодично переглядається експертами, куди вони включають нові психопатології та виключають інші.

В останній, п’ятій версії було внесено декілька невеликих, але дуже суперечливих змін. Одним з найважливіших питань було наступне: чи слід розглядати скорботу як окремий стан чи як частину депресії?

Скорбота — це етап, який проходить людина після втрати близького. Раніше в деяких країнах скорботу виявляли зміною вбрання або такими діями, як неспання.

Скорбота має не лише важливий особистий аспект, а й соціальний, коли людина отримує підтримку та співчуття родини і друзів.

Коли людина переживає скорботу, вона відчуває пригніченість та сум, втрачає бажання щось робити, втрачає навіть відчуття того, що вона робить... щось логічне і нормальне в суспільстві.

Проблема полягає в тому, що усі ці відчуття є також симптомами депресії або, як її називають у психопатології, великого депресивного розладу.

Деякі експерти зазначають, що якщо вони мають однакові симптоми, це тому, що це та сама проблема зі здоров’ям. Інші навпаки розділяють ці два стани, оскільки існує “причина, яка це виправдовує”.

Ще одна тема дискусії з приводу скорботи полягає у тому, як довго вона має тривати. В деяких культурах встановлено, що траур має тривати один рік, в інших суспільствах — це лише сім днів. Але одна справа — скорбота, а інша — траур.

Перша стосується емоційного настрою у сім’ї, а друга — це соціальний прояв, який може бути різним в залежності від країни та може тривати роками. Траур сам по собі не несе ніякого ризику для здоров’я людини, тому його подовження не є проблемою за умови, якщо це дотримання звичаїв суспільства.

До довідкового посібника D.S.M.¬V було встановлено: якщо тривалість скорботи перевищує два місяці, її слід розглядати як клінічну депресію. Наразі цей мінімальний період у два місяці не дотримується, тому його можна діагностувати та лікувати з моменту появи симптомів великої депресії.

Ця зміна полягає в тому, щоб якнайшвидше реагувати на проблему психічного здоров’я, таку важливу і поширену, як депресія, без необхідності чекати два встановлені місяці, як було раніше.

Тому скорбота вважалася “простою перехідною фазою”, яку проходять всі, коли втрачають близьку людину. Але ми все одно повинні “стежити за собою”, щоб упевнитись, що симптоми не стали настільки значними, що можуть приховувати справжній великий депресивний розлад.

Необхідно мати на увазі, що, у будь-якому випадку, для подолання скорботи важливо мати соціальну підтримку родини та друзів, які розуміють ситуацію та зможуть бути поряд з людиною, поки вона переживає цей період, щоб він пройшов нормальним чином.

РОЗДІЛ 3. ДИСТИМІЯ

У більшості з нас в якийсь момент нашого життя наставала темна смуга, етап, коли нам не хочеться нічого робити, ми відчуваємо апатію і зневіру, будь-яка проблема може нас здолати і ми не можемо “піднятися”. Але з часом все вирішується, і ми відновлюємо свій попередній стан. Однак якщо ви відчуваєте, що “темна смуга” триває роками, можливо, ви страждаєте від розладу, що називається дистимією.

Дистимія — це вид емоційного розладу, при якому в людини проявляються симптоми хронічної депресії, що тривають більше року у дітей та підлітків та більше двох років у дорослих. Дистимія називається ранньою, якщо проявляється до 21 року, та пізньою, якщо проявляється пізніше.

Симптоми розладу легкі або помірні, вони не мають достатньої інтенсивності, щоб вважатися епізодом депресії — необхідною умовою для діагностики великого депресивного розладу.

Згідно з дослідженням ESEMeD-España, проведеного спільно з Відділом досліджень і розвитку психічного здоров’я, Сант-Джоан-де-Деу-Сервейса в області психічного здоров'я, місто Сант-Бой-де-Льобрегат, та міським інститутом медичних досліджень у Барселоні (Іспанія), результати якого були опубліковані в науковому журналі “Клінічна медицина” (“Clinical Medicine”) [5], дистимія — це третій за поширеністю психічний розлад у населення Іспанії, що вражає майже 1,5% громадян щороку. На відміну від інших психологічних розладів, існують важливі відмінності в розподілі населення за статтю дистимії, адже вона вражає до п’яти разів більше жінок, ніж чоловіків.

Причини розвитку дистимії поки що вивчені недостатньо, її пояснюють зміною певного типу нейромедіаторів, що називається серотоніном. Він відповідальний за управління емоціями та ціннісними судженнями. Аналогічно, причиною виникнення дистимії може бути тривалий стрес та особистісні фактори.

Серед найчастіших скарг, що приводять людину в кабінет спеціаліста з цього приводу, ми можемо виявити наступні ознаки дистимії:

- Пригнічений або дратівливий настрій (у випадку дітей та підлітків).

- Втрата інтересу до речей, які раніше були приємними.

- Почуття провини, недооцінювання самого себе.

- Сприйняття себе як “сумного” або “пригніченого”.

- Довготривалість подібного стану.

До всього вищесказаного, при встановленні діагнозу необхідно також дослідити наявність наступних симптомів дистимії:

- Зміна апетиту (може виникати як надмірний, так і недостатній апетит).

- Низький рівень енергії та втома.

- Низька самооцінка.

- Проблеми з концентрацією та прийняттям рішень.

- Розлади сну (надмірна кількість сну або його нестача).

- Хронічні та постійні симптоми, легші, ніж симптоми депресії.

З цього можна зробити висновок, що дистимія — хвороба тиха, яка має слабку симптоматику, може протікати непомітно, в багатьох випадках важко встановити момент її початку. Окрім того, перш ніж встановлювати діагноз дистимії, слід виключити інші причини, які можуть стояти за цим, наприклад, фізичні захворювання (такі як гіпотиреоз) або прийом медикаментів (певні види ліків можуть виправдовувати подібний стан).

Також слід бути особливо уважним при встановлені діагнозу, щоб відрізнити дистимію від інших розладів з подібними симптомами, наприклад, від рецидивуючого короткого депресивного розладу або депресивного розладу особистості.

У першому випадку спостерігаються рецидивуючі депресивні розлади протягом усього життя, але вони є епізодичними та поодинокими, а також показують більш серйозну симптоматику.

Що стосується депресивного розладу особистості, то це постійна особливість людини, тоді дистимію можна діагностувати, якщо вона мала пізній початок.

Незважаючи на вищезазначене, слід відмітити, що дистимія зазвичай виникає разом з іншими як фізичними, так і психологічними розладами. Серед перших — хронічний біль, фіброміалгія та синдром подразненого кишечника; серед психічних розладів дистимію найчастіше супроводжує клінічна депресія (у 40% випадків), яку тоді називають подвійною депресією, а також тривожними розладами, зокрема тривожним кризовим неврозом.