Попандопулос та його кохання

Переклад Ірина Гаркуша

Після закінчення школи, не вступивши до інституту, я влаштувався вантажником у хлібний магазин. Робота там була нехитра: протягом дня приїжджали машини з хлібом; залізним гаком я допомагав водіям витягати з фургонів лотки, скидав буханці до великого дерев’яного візка, а потім в магазині розкладав хліб по поличках.

Наша людина завжди знайде лазівку для крадіжки на роботі. Замість десяти буханців на лотік водії на хлібозаводі накидали п’ятнадцять, набивали буханцями все вільне місце у фургоні. Неврахованого хліба набиралося доволі багато. Виторг водії ділили пополовині із касиркою. Моєю ж задачею було повідомити касирку про кількість вкрадених буханців та передати водіям «ліві» гроші. За відмінну роботу водії зі мною ділились цигарками, а касирка відпускала мене раніше з роботи.

***

У повітрі пливли павутинки, вересневе сонце вдень ще припікало. Я сидів на дерев’яному ящику, у синьому робочому халаті, притулившись спиною до теплої цегляної стіни будівлі. Палив та читав романи Ремарка. Як і багатьом юнакам у вісімнадцять років, мені у героїв Ремарка особливо подобалося їхнє вміння пити і не п’янішати, а також здатність багатозначно, щоправда, не завжди зрозуміло, розводитися про життя.

…Чорне, коротко стрижене волосся, м’які риси округлого обличчя, сукня, що ледь закривала коліна. Я бачив її щоранку, як вона йшла до тролейбусної зупинки. Вдень вона поверталася тією ж дорогою. Судячи зі всього, вона жила десь поблизу.

– Сусіди говорять, що в нашому хлібному з’явився інтелігентний

вантажник, – вона стояла переді мною, відщипуючи від палянички кірочку і клала шматочки до рота. – До тебе в цьому магазині вантажником працював якийсь алкаш.

– Алкоголь допомагає впоратися з душевною порожнечею і рятує

наші ілюзії, – багатозначно відповів я, і герой Ремарка з розкритої книги мені схвально підморгнув.

– Мене Жанною звуть. А тебе?

– Олексієм.

– Тобто, Льошик, Алексис. Попандопулос, – засміявшись, вона простягнула мені руку.

***

Ми з нею почали зустрічатись: гуляли парками і дніпровськими набережними. Жанна вчилась у технікумі легкої промисловості. Вона розповідала мені то про моделювання взуття, якому їх там вчили, то про своїх улюблених акторів. Але в основному говорив я – не зупиняючись, про все на світі, з пристрастю і гіркотою, бозна про що…