Вбивство на Еммонс Авеню

Оповідання

Переклад Ірина Гаркуша

1

Роздвоєння відбувалось не відразу, а непомітно, поступово – так непомітно у березні тане сніг або зсередини довго зогниває стовбур багаторічного дерева. Щоправда, перша підозра на божевілля закралася перед від’їздом – в останні дні, коли Якоб вештався колись рідним містом, його засніженими вулицями, і силуети перехожих у пальто та шубах здавались тінями, що відчужено сновигають у царстві мертвих. Вірніше, тінню був він, а все навколо – знайомі з дитинства київські провулки, стовбури каштанів, вигнуті ліхтарі, меморіальні дошки, де з кашкетів вождів та письменників звисали вряд тонкі прозорі бурульки, наче гребінці з поламаними зубцями, навіть зорі над головою, – все раптом стало вивернутим навиворіт, опинилося по той бік дзеркального світу, де жили всі люди, всі окрім Якоба. На нього чекав від’їзд.

Тоді він вперше відчув дивний стан, коли всі немовби проходили крізь нього, дивились крізь нього, розмовляли не з ним; наче в одну мить зговорились, домовились, що його більше не існує. А його душа наче відлетіла, точніше, після безкінечних експериментів уяви давно перелетіла океан і вже нетерпляче чекала на іншому березі того, хто називався Якобом, але ним вже не був. Тільки авіапереліт, що дався відносно легко, залишився в його пам’яті останнім реальним епізодом.

Через роки, сидячи в кріслі, втупившись у віконне скло, в якому відображалися: його власна рано полисіла голова, наче добряче страусине яйце, відкриті дверцята кухонної шафки, де поміж склянок та тарілок, немов біржові брокери, пробігали таргани; плитка зі свистячим чайником, Якоб чітко згадував кожну дрібницю того перельоту. Яскравий спалах освітлював його свідомість, він відчайдушно намагався повернутись до себе, але все раптом згасало, нога наче зісковзувала у прірву, у віконному склі ламалися лінії, все викривлювалось, подвоювалось – і перевернутий світ знову вступає у свої права.

2

Такий стан дивної роздвоєності, одначе, – необхідна передумова для творчості.

Якоб – письменник середнього рівня, який давно покинув Київ, продовжував і у Нью-Йорку займатись літературним ремеслом.

…Тож, він ішов по Еммонс авеню. З одного боку поставав собор святого Марка з високою дзвіницею, з іншого – тягнувся ряд бакалійних крамниць і будівля банку. На асфальті валялися шматки газет, рекламні флаєри та інше сміття, котрого завжди багато на торгових вулицях. Якоб повертався звідкись, як завжди, занурений у себе, але в той же час, із письменницькою цікавістю вивчав все навкруги: зосереджені обличчя людей біля банківських автоматів, викладену на лотках рибу, навіть мокрий кленовий листок, що прилипнув до шини «Шевроле», за кермом якого сиділа молода жінка у відверто відкритій кофтинці, обличчя її він не розгледів.