Я мушу мовчати
Издательство:
Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- -
- 100%
- +
* * *
А я на щастя хотів биТебе знайти серед бурі,Де є твій голос так, нібиЧайка у неба зажурі.А ти милуєшся димом,Що в’є з чужих благовонній,Щоб зло здавалося пилом,А мрії – морем півоній.А я шукаю підтримку,Хто б міг мене захищати.Бо я є тиша в затінку,Вечір на стелі кімнати.А ти, мов віриш у Бога,Списки складаєш порушень.Так є невдала дорогаТворчо-життєвих зрушень.* * *
Ти мене ображаєш і пилкоЛюди дивляться на злісні вчинки,Серед вулиць є соромно й гіркоЧути вкотре від тебе вказівки.Сміло брешеш ти в очі тим людям,Там провини мої не злічити!Котрим маю довіритись суддям,Щоб зів’яли омани, мов квіти?Ти мене ображаєш і небоСипле громом зневіру у краще.Я на мить зневірюсь у себе,А назавжди – не змусиш нізащо.Ти мене не питаєш про блага,Корті хочу в житті своїм мати.Бо «болить» тобі власна повага,Добрі статки, розкішні кімнати…Чим я жити тобі заважаю? —Просто мрію про кращу Вкраїну!Може мало тобі є врожаю?Бог дає усім людям хлібину.Ти мене ображаєш і вдачуЗнов затьмариш, ламаючи долю.Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!Тільки нащо доводиш до болю?* * *
Похвалю щосил —Тебе задобрю.Як мені без крилПізнати волю?Поділю цей світНа сум і правду,Де мій перший злітТи міняв на зраду.* * *
Застигла радість на обличчі,Образ забулись почуттяІ я знаходжу в протиріччіЛюбов до себе й майбуття.Не хоче серце болю й кривди,Що сенс надії змінить в жар,Стоять тих попелів вже скирти,А мріявсь шлях по вище хмар.Зайду у храм – зітру із тишіСакральні мрії про дива:Ми є не кращі і не гірші,Лиш інших любимо жнива.В молитвах ніч розгубить злості:Повз прірву шлях також лежить.Ми є не ляльки і не гості,Для рішень маємо лиш мить.До мрії шлях – не на папері,Збери той шлях з дрібних зірок.Біда ввійти не зможе в двері,Як ти не ступиш хибний крок.Застигла радість на обличчі,Образ забулись почуття,І я знаходжу в протиріччіЛюбов до Бога і життя.* * *
Всі мрії є безкрилі —Такі між нами битви.Я програю по силі,Чи то є час молитви?Моєї аури небоПохмурене, як взимку.Тут пестощів не требаЧи горами мандрівку…Так важко засинати,Вдень хочеться до правди,Немов весна – в кімнати,Таємності – до зради.Ти хочеш руку мируЯк бачать надто люди.Та я тобі не вірю!Тож миру в нас не буде.В моїх долонях віра,В твоїх долонях зброя.Що є у Бога міра?Де той ковчег, що в Ноя?Ти знаєш тільки силу,Я вірю в власні мрії…А раптом хтось із тилуМені додасть надії?..* * *
Бажанням моїм ще не вмієш радіти,І кроки мої голосні і раптові…Та ми будем разом, як річка і квіти,Як втома і радість в ранковому слові…Ти так всеосяжна у вчинках і мріях.Я тінню принишкну між крапель дощу,І буду щасливий в твоїх всіх затіях.І так неохоче колись відпущу…Бажанням моїм ще не вмієш радіти,І в гніві твоєму моя є причетність.Ми є недоречні, як війни і діти,Та Богові в милість бува недоречність.Без перцю
Я хочу блукатиЗ тобою чи вітром,Набридли кімнатиЗ мовчанням і світлом.Люблю я радітиПробудженим містомЙ наповнюють квітиЖиття своє змістом.Нам треба відвагаНе лиш планувати,Принесла наснагаЛиш чвари в кімнати.За мріями втомаЗакралась від слова,Що краще є вдомаІ нащо розмова?Я хочу в країни,Де сонце і правди.Мені б все в руїни:Всі справи і зради!Шукаю скрізь волю,Чи зраджую серцю…Бо хочу я долю,Солодку… Без перцю!Танці
Я прошу тебе до кімнати,Жодних слів казати не треба.Ти навчиш мене танцювати,Ти навчиш повірити в себе.Кроки є виключно вдалі,Рухи є надто бурхливі.Хочу я знати, що далі?..Очі в нас тільки щасливі.Одяг в нас вологий і зайвий,Я від правд сьогодні є вільний.В танцях я – часом лукавий,І до цілунків надто схильний.Хочу я тебе обіймати,Як ріка – лілії білі.Прошу я тебе до кімнати,Де мій страх вже є не в силі.Турботи
Ножами вітер сонце ріже —Забракло щирості і тиші.Старих турбот натру у свіже,Бо звик, що ми є трохи гірші.Незвично бути близько неба,Мов осінь я, що без зливи.Мені турбот хоч трохи треба,Старих турбот, де ми щасливі…* * *
Ти співаєш дуже жвавоПро любов свою і зради,Мені надто не цікавоПро колишніх твої знати.Хочу в тих піснях я бути,Що я вірний надто часом.Хай на світі знають люди,Що тепер ми тільки разом.В тих піснях всі таємниціТи розкажеш всім і всюди.Бо я є в такому віці,Що вже приклад може бути.До пліток я вже байдужий,Не ховаюсь, як раніше,Я, мов вітер, що є дужийІ вчинити може гірше.Ти співаєш дуже жвавоПро любов свою і зради…– Не сумуй! – прошу ласкаво. —За для успіху заради.Сильніші (Україні)
Ти любиш танці,А я – кавуІ сніг, що вранці,Мов забаву.Ти любиш простір,А я – волю,І теми гостріВ дощ про долю.Ти хочеш «краще»,А я – щастя.Чи бути завшеРазом вдасться?Ти хочеш тиші,А я – бою…Ми є сильніші,Як я є з тобою.Дурниці
Вечір дощ здолав в колоссі,Зорі ждуть на таємниці.Ти мені не кажеш досі,Що тобі я – без різниці.Хоче вечір бути в слові,Що для рішень – мало часу.Ми не є такі ласкаві,Щоб казати все й відразу.Ти з пісень говориш фрази,Я зі сміхом вдавсь до чаю.Здогад був мій не відразу,Що тебе ось-ось втрачаю.Вечір дощ здолав в колоссі,Зорі ждуть на таємниці.Я збагнуть не можу досі,Що були то за дурниці?!Лелеки
Дзвінким ключем летять лелеки,У них і гідність є, і сила.Так близько знов ми є до спеки.Чи всіх образ мені простила?Полишив дощ за садом тишу.Мені б її ввібрати в кімнати!Та гомін твій собі залишу,Щоб страх собі ним дарувати.Цей страх мені є справжня користь,Що ти підеш кудись, без бою,А я отут, собі натомість,Влаштую бій з самим собою.Дзвінким ключем летять лелеки,У них і гідність є, і сила.Тебе стерплю ще й після спеки,Хоч ти й даремно гомоніла…* * *
Моїх не любиш слів,Чи голосу, що втомі.Я теж би не любив…Та ми давно знайомі!В нас є багато рис,Що викличуть питання.Я радо би змінивсь.Чи то змінить кохання?Де б взяти таких крил,Що всі сховають вади?В мене нема більш силТебе терпіти й зради!Не любиш ти дощів,А я – твій галас в домі.Де б взяти нам тих днів,Де ми є незнайомі?Вікна
Хоче злива прорватись в кімнатиЧерез скло, де є злості слід.Я не вмію усе забувати,Тож мій сум є на цілий світ.Певен, цілиш ти у вікна навмисно, —Там не треба багато зусиль.Я не буду сваритися грізно,Бо не кажеш мені про свій біль.Хоче злива прорватись в кімнати,Я впущу і її, і тебе!Треба вчитись разом вибачати,Бо над нами є небо одне.На межі
Зберу багато жнив,Як взнаєш таємниці,Що пилко я хранив,Немов очей зіниці.Я не боюсь тих сліз,Що ти проллєш завзято.Хвалив я все і скрізь…Чом нишпориш у свято?Є в мене море справ,А помочі – дві крихти,Як горя я пізнав —Чом тяжко так прибігти?Чом нишпориш в речах,Як свято є і друзі?Ти маєш марний страх,Чи хочеш по заслузі.Зберу багато жнив,Як взнаєш таємниці.Та як я сльози лив —Було всім без різниці.* * *
Я не хочу, щоб ти приїжджав,Щоб до кави приносив дарунки.Ти повір, в мене безліч є справ,Завтра дощ буде зводить рахункиЗ моїм сумом, чи радше з тривогПозриває старі насінини…Я пробачу тебе, я – не Бог!Та не бачу для зустрічей днини.Хочеш місця в моєму житті.А чи буде знов чиста водиця?В мене звички, ти знаєш, не ті,Що вчиняти все так, для годиться.Лист
Вже мені не цікаво писатиКожен місяць для тебе той лист.Ти не зайдеш до мене в кімнати,Я не в змозі долати тих міст.Чи сплануємо разом десь втечу?Тільки, де нам узяти тих крил?Я ніколи, повір, не перечу,Що ти є тим оазисом сил.Хочу тебе щодень обіймати,А не брати у постіль твій лист,Де є фото твоєї кімнати,Чи отой, понад річкою, міст.Я не знаю, кому нині добре?Може їх ще також обпече?Твоє серце насправді хоробреНе хоробрість мою любить ще.Пахощі Пачатті
Ти любиш танцюватиПід пахощі Пачатті.Я не піду з кімнати —Не часто я є в щасті.Ти дивишся ласкавоЧи думаєш про гроші,Кричу тобі я: «Браво!»,Бо танці є хороші.Ти вже стомилась ніби,А я – увесь у мріях,Що все життя так міг би…Аж раптом в твоїх діяхЯ вгледів, що ти, схоже,Під пахощі ПачаттіЗабрала в мене гроші,І я уже не в щасті.А каже продавчиня:Пачатті для багатства…Яка ж ти є дівчина?Ти просто справжнє блудство!А ти мені…
А ти мені від іменіМоїх вчорашніх снівРозкажеш, як були сумніТі мрії, що аж млів.А я тобі в своїй журбіРозкажу про дощіЙ, що добре є мені в юрбі,Як спокій – на душі.А ти ввійдеш зі мною тежУ стан моїх ваганьІ вже не будуть знати межВсі спроби починань.Бо ти мені від іменіМоїх вчорашніх снівВсе кажеш, як були сумніТі плани, що хотів…Відпусти
Так прикро враз мені булоАж зникнути хотів!Я ж завжди ніс тобі тепло,А ти мені – дощів.Я – спокій серед гожих днів,А ти – лише той птах,Що місто моє звеселивТим співом в небесах.Той спів мав явно за метуЗмінити всім думки,Що я розгублюсь на лету,Як вийду «з-під руки».Мене тримати хочеш ти,Як море – своїх хвиль.А я благаю: «Відпусти!»Або піду на штиль!Набрид!
Любиш надто виганятиТи мене із різних місць.Мабуть, вдома лиш кімнатиЄ моя снага і міць.Ти псувати любиш справи,Наче дощ – на полі жнив,Наче муха, що до кавиХоче впасти, аби з’їв.Ми в усьому є не схожі.Ти мені уже набрид!Я не знаю, чом за грошіЧиниш стільки різних бід?!Ти ніколи не взнаєш….(1)
Ти ніколи не взнаєш, що часБуває таким затяжнимІ вечір веде кожен разОтак, за автівками, в плин…Ти ніколи не взнаєш, що яНасправді є просто один,Жалкую, що ми не сім’яІ ти геть не знаходиш причин…Ти ніколи не взнаєш, що нічМене утішає дощем,Бо до чоловічих обличПасують не сльози, а щем.Ти ніколи не взнаєш, що снігБлищить, наче очі в тебе.Я в них би дивитися міг,Та сніг презентує себе.Ти ніколи не взнаєш, що митьБуває тяжкою до сну,І ангел зіркам шепотить,Що вже не люблю я весну.Ти ніколи не взнаєш, що грімІ блискавка є не страшні,Бо вже влучили в мене, а втім,Вчинила той біль ти мені.Ти ніколи не взнаєш, що сонСкрашає мої сірі дні.У котрий забігти вагон,Щоб щастя дістатись мені?Ти ніколи не взнаєш, що деньДивлюсь лиш, як тануть сніги,Є в них безліч про мрії пісень,Та чути – не всім до снаги.Ти ніколи не взнаєш, що бійБуває зі злістю, авжеж!І слабкість знайду я у ній,І злості в мені не знайдеш.Ти ніколи не взнаєш, що мавЯ страх отак сам за себеІ вирвався я із тих лав,У серці вмоливши тебе.Ти ніколи не взнаєш, що сенсКонец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.