- -
- 100%
- +
– Чесно! – гаркнули ми на всі горлянки, аж прибігла з кухні злякана Юркова мати: ми ж бо зібралися в нього.
– Усе гаразд, мамо! – сказав Юрко, і мати причинила двері.
Отже, час гулянки було визначено на суботу, тобто на завтра; дівчата мали організувати харчі, а ми – випивку, все як звичайно. Незвичайне було інше: горбунка Зоя таки зуміла впевнено і без перепон увійти в нашу компанію. Ми розійшлися, а Юрко пішов провести мене.
– Не журися, Юрику, – сказав я м’яко товаришеві. – Ну, що тратиш?
– Чому ти проти мене? – спитав гостро Юрко.
– Та не був я проти тебе, – мовив я. – Це ж виграшки! Що, боїшся її?
– Не знаю, – тихо сказав Юрко. – Вона не така, як наші дівчата.
– Що значить – не така?
– Не знаю! Бачиш, коли признатися відверто, чомусь мені нудно стає від наших гулянок, від отого обміну хлопцями та дівчатами… Ти та Оксана ще нічого, а ті… вони ж нам чужі!..
– Старий стаєш?
– Може, й так. А може, й ні! Хочеться чогось серйознішого, а не все хі-хи-ха-ха! Балачки про бабів, оці ігри, розиграші, гадання. Якесь воно несправжнє…
– А що справжнє, Юрку? – спитав я. – Ми молоді, отже, намагаємося зробити своє життя цікавим. Хіба це зле? Бо що нас чекає далі: робота, родина, діти – одне і те ж щодня, чи ж не нудота? Якесь болото, в яке опускатимешся, поки не ковтне. А тоді – гроб і духовий оркестр, – я замугикав траурного марша. – Не красота?
– Хто зна, – задумливо сказав Юрко. – А мені здається, що в житті є щось більше і цікавіше.
– Гадаєш, є?
– Переконаний, – сказав Юрко. – Я тут познайомився з деякими людьми. І вони дали мені почитати книжки. Але такі книжки, що за них можуть у тюрму запроторити. Хочеш, дам почитати. Тільки це між нами.
– Це як революціонери? – спитав я. – Ні, Юрку, цього я не хочу і тобі не раджу. По-перше, мене зовсім не вабить тюрма. А по-друге, я переконався, що жодна революція не приносила людству добра, а тільки лихо, кров та руїну. Я хочу жити, Юрку! Дивитися на світ, любити дівчат, тобто робити життя цікавим. А все інше мене не обходить!
– Гаразд! – зітхнув Юрко. – Може, маєш рацію. Але колись тобі оце ніби цікаве осточортіє. Що тоді?
– Ну, ні! – засміявся я легковажно. – І тобі раджу його любити. Поки є дівчата, і сонце, і сміх, і веселощі – доти людина щаслива.
Ми озирнулися. По вулиці йшло двоє п’яних. Обійнялися й мимрили якусь пісню.
– Щасливі ті, що володіють, – сказав Юрко. – Як це ти кажеш латиною?
– ВеаП розісіеігіиз, – сказав я.
Ми розсміялися.
ІІІ
Отже, ми зустрілися наступного дня, і горбунка Зоя невимушено ввійшла в наше товариство. Вона була весела і жартівлива, що рідко трапляється серед дівчат, бо сміхотливі та жартівливі – це не одне і те ж. Сміхотливі люблять, щоб смішили їх, самі ж не смішать ніколи, а жартівливі смішать інших.
Ми рушили юрмою, навантажені, як віслюки, їжею, пляшками, магнітофоном, ковдрами, через острів, із великим сміхом перебралися через каміння, часом зіслизуючи в воду й мокнучи, або й обляпуючи зумисне одне одного. Найвправнішою серед нас виявилася Зоя, вона стрибала з каменя на камень, ніби ціле життя цим і займалась, як пташка, і це було дивно, бо ми всі виросли на околиці, і цим камінням і справді все життя стрибали, а вона ж була прийда. Зрештою, наші дівчата зумисне вдавали із себе незграбних і вимагали в нас допомоги – так було веселіше. Отже, я підтримував Оксану, Геннадій – Лєну, Олег – Марту, а Юрко тут і діла не мав, бо його пара допомоги не потребувала і в незграбу гратися не бажала.
Потім ми вибралися на гору, знайшли там гарну галявинку, дівчата почали розставляти на ковдрах наїдки і напої, а я з Олегом возилися біля магнітофона, – щось там заїдало. Геннадій лежав, підмостивши під голову руки, заклав до рота травинку і, пожовуючи її, блаженно дививсь у небо, Юрко проходжувався стежкою – якийсь був трохи не в собі.
Зрештою, їжу й напої розставлено, Геннадій розкупорював пляшки, магнітофона налагоджено, й наші молоді шлунки заволали – всі накинулися на напої та їжу, проголошуючи дурноверхі тости, жартували, розповідали анекдоти й реготали. Зоя не відставала, нічим із поміж інших не виділяючись, обличчя її палало і від того здавалося ще чудовішим, я кілька разів зустрівся з нею поглядом і щоразу мене ніби обпікало, тобто відбувалося те саме, що й уві сні, – я на мить ніби дерев’янів, а в голові наморочилося. Здається, це саме відчували інші хлопці, окрім Юрка, який сидів біля Зої, і перезиратися з нею йому було не з руки.
Ми горланили, кричали, дівчата вискітливо сміялися, вискітливо сміялася і Зоя, і тут вона мала ще одну ваду: сміх її був надмірно голосний і трохи неприємний, вискучий. Зрештою, наситили шлунки, якраз настільки, щоб не бути утяженими і щоб не бути п’яними, а тільки підбадьореними. Олег вмикнув магнітофона, і ми кинулися в танець, викручуючись, виламуючись, викаблучуючись кожен перед своєю дамою, але з ними не з’єднуючись – такі були тоді танці. Зоя танцювала розкішно, темпераментно, приблизно десь так, як Клава на дискотеці, і я побачив задоволено, що Юрко перестав киснути – ритм та музика захопили і його, і він крутився довкола горбунки Зої чортеням, а вона виразно напирала на нього, наставляючи лоно і груди. Отже, все було гаразд: потім ми знову їли й пили і знову бацали, перемішувалися між собою, а тоді поверталися до своєї пари, і так застали нас сутінки, бо ми вибралися на гулянку, як звичайно, під кінець дня.
По тому я взяв Оксану за руку, і ми пішли геть від компанії, на цей знак і інші розбилися попарно, як було кожному призначено, і розбрелися по кущах.
Ми лягли з Оксаною під осокора в густу траву, власне, отак упали на землю і дивились у небо, яке поступово загасало, але ще було ясне, бо на заході малиново палало, і червонувате світло розливалося небом, запалюючи в ньому хмари. Я відшукав у траві Оксанину руку і стис її, дівчина на мій потиск відповіла. Тоді я повернувся на бік і схилився над її й досі розпашілим лицем – ми почали безпристрасно цілуватися, тобто я шукав її вуста, натрапляв на них, але Оксана їх прибирала, але вже після поцілунку.
– Цілуються тоді, коли люблять! – сказала Оксана, коли відірвалася від поцілунку довшого.
– Перестань! – сказав я, і моя рука сковзнула їй на груди.
Вона цього разу не боронилася, отож я цілував її, одночасно пестячи перса. Від того осмілів, і рука моя натрапила їй на лоно, але тут зустрілася з рукою її – це був той випадок, коли Оксана мої домагання рішуче перепиняла. Але був сьогодні вечір особливіший, я відчув, що сьогодні її рука опирається не так рішуче, та й не спиняла вона мене голосом, отож опірна сила досить швидко зламалася, і я відчув її оголене стегно. Але там далі все було міцно перекрите купальником.
– Ти що, в купальнику? – спитав розчаровано я, сідаючи.
– Ну да, думала, що купатимемося.
– Могли б купатися і без купальників, – сказав я.
– Я так не можу, – серйозно сказала Оксана після паузи. – І взагалі, таке роблять тоді, коли люблять.
– Але хто сказав, що я тебе не люблю?
– Не сказав, що й любиш, – рівно відрізала Оксана.
Мій пал пропав. Зрештою, сьогодні в мене виходила з нею не «лінива любов», а майже активна, але той чортовий купальник усе зіпсував. Окрім того, вона відверто вимагала в мене освідчення. Але я того чинити не бажав, щоб бути, зрештою, чесним перед нею, адже вона увіч непогана і незіпсована дівчина. Принаймні не така, як Марта, яку тільки торкни, й вона лягає.
– Ще не готовий до цього, – мовив знічено.
– То й не розпускай рук, – рівно сказала Оксана і сіла. – Пішли походимо.
Я був розчарований, але робити нічого. Ми звелися і пішли. Мій язик молов якісь мудроти, а вона слухала і, як завжди, підтримувала розмову короткими, часом цілком наївними запитаннями. Отже, ми стадію «лінивої любові» й цього разу не перейшли, хоч сьогодні я був до того готовий. Але сягли у «лінивому коханні» далі – вперше я відчув її лоно, хай через купальника – досі вона такого мені не дозволяла. Через це рука моя ніби щеміла, а в грудях не зникало хвилювання.
Зрештою, рушили до місця нашої зупинки, небо вже догасло, але було трохи видно. Всі виявилися на місці, за винятком Юрка з горбункою Зоєю. Я глянув на своїх товаришів: по них видно було, що відбулося. Щодо Олега й Марти – й так усе ясно, а Геннадій цвів. Він підморгнув мені, Лєна дивилася кудись убік, і її обличчя стало зовсім таке, як буває в Олега: холодне й непроникне. Ми пожартували щодо Зої та Юрка і почали чекати, запаливши вогнище і доїдаючи та допиваючи те, що залишилося. Зрештою, побачили і їх. Зоя йшла попереду по стежці така, як завжди, із гордо зведеним прекрасним обличчям, а ззаду плуганився якийсь знічений, знищений і ніби розтерзаний Юрко. На вустах у Зої цвіла таємнича усмішка.
– Ша, хлопці й дівчата, – шепнув я, миттю збагнувши, що сталося. – 3 Юрка не сміятися!
– Ясне дєло! – сказав Геннадій, а Лена не стрималася і по- блазенському хихикнула. Марта залишилася цілком байдужа, а Оксана, коли я на неї зирнув, відвела очі.
– Бистрєй ідіте! – крикнув Зої та Юрку Олег. – А то ми тут всьо без вас з’єдім!..
Ми поверталися юрбою вже в темряві. Знову весело галакали і жартували – мовчав лише Юрко. Ішов позаду і ніби вже не належав до нашої компанії.
Перебиратись через каміння у пітьмі було незручно, через це вирішили спуститися нижче по річці, де був пляж, а отже, й підводного каміння менше, там пороздягатися і перепливти: дівчата при цьому вручать свою одежу хлопцям для переправи.
– Я піду через каміння, – сказала незворушно Зоя, до речі, на Юрка вона тепер не звертала жодної уваги.
Ми не перечили, бо чому не хотіла роздягатися – річ ясна. Гукнула нам на прощання і розчинилась у темряві, хоч і темрява сьогодні не була така густа. Тільки тоді я підійшов до Юрка і обійняв його за плечі. Від інших ми відстали – галасували попереду.
– Що, Юрку? – спитав я тепло.
– Буза вийшла, – мовив пригнічено Юрко. – Сьогодні я згубив невинність.
– Мої тобі ґратуляції та співчуття, – мовив я.
– Мені не до жартів, – сказав, скривившись Юрко. – Так ніби в калюці викачаний. Скажи, чого цього всі прагнуть, коли опісля так бридко?
– Перше коло пекла, – сказав я. – І тому це, що втратив невинність… А що, вона легко піддалася?
– По-моєму, це піддавсь я, – буркнув Юрко.
– Як це— ти? – здивувався.
– А так, – зло проказав Юрко, і я почув у його голосі плач. – Коли тобі цікаво, знай: я був брутально, брутально зґвалтований. Утяв?
– Щось не дуже. – мовив я. – Розкажи!
– Ні! – глухо вичавив Юрко. – Мені того досить. Розказувати – це ще раз те пережити… А я не можу! – він майже вигукнув останні слова. – Але найгірше, чого боюся… Боюся, що я її запліднив, не зміг стриматися. Оце мене найбільше жахає.
– А вона не невинна? – обережно спитав я.
– Невинна такого не витворятиме! О Господи! – застогнав Юрко і раптом по-дитячому схлипнув.
Я знав, що він плаче, що густі сльози течуть йому обличчям, тому стис його рамено, і ми йшли отак обійнявшись.
Юркові співчував, хоч мене й цікавість їла: як все відбувалося? Але розпитувати товариша в цій ситуації вже не було можна.
– Гаразд, Юрку, заспокойся. Зараз будемо перепливати річку, отже, ти – на очах!
– Тримаюся! – мужньо сказав Юрко і, як дитина, обтер обома руками обличчя. Дівчата і хлопці вже шумливо роздягалися, до речі, в купальнику виявилася одна тільки Оксана, вона навіть устигла шепнути мені, що мала рацію, одягши його: Лена з Мартою залишили на собі тільки найнеобхідніше, і всі троє рвонули у воду. Ми постягували одежу свою й дівочу пасками і попливли слідом, тримаючи ту одежу у піднятих руках. Юрко плив ззаду, тримаючи одежу власну.
Оганьбився при цьому тільки Олег, він наскочив на підводного каменя і занурив свою й Мартину одежу.
На піску, просто біля води, стояла якась постать. Ми думали, що то горбунка Зоя, але то виявивсь якийсь дядько. Дівчата стали по горло у воді біля берега і надчікували нас. Дядько повільно побрів через пісок на острів, дівчат добряче налякавши. Але ми про нього швидко забули. З реготом викручували Мартину й Олегову одежу. Марта сердилася й казала, що ніколи більше не буде Олеговою дівчиною, а Олег відгризався. Реготали всі, крім Юрка. Зрештою, коли отямилися, Юрка біля нас не було.
– Шо случилося? – спитав у мене Геннадій.
– Сам знаєш! – по-півнячому відповів я. – Юрко втратив невинність.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примітки
1
Тоді в неї з рота починала сипатися у швидкому темпі нудна полова, та й говорила вона такою ж мовою, як Олег.
2
Як прочитав я в творі свого земляка, якому, до речі, й переиовів оцю історію, через що й записує він її не від свого, а від мого «я».
3
Вчилась ж бо в нашому інституті.