Подорож за тридев’ять світів

– А там і президенти обирались? – поцікавився батько.

– Уяви собі – були там і президенти, і обирались вони, як і у нас на п’ять років. Перший президент – Краво, був до обрання головним ідейним богом безбожних династійців. А коли почалися перші вибори президента після відставки династії, він перший потоптав свої ідеї і свій святий династійський білет, почав завзято молитися – і династійці второпали, що завзятішого перевертня їм і не треба, тому і обрали його. Зрозуміло, що і він їх не підвів. Другим президентом став Кучо – представник директорів найпотужніших підприємств країни, які родичались з династійцями. Він дав життя директорам, про яке ті і не мріяли, але династійців не став утискувати – дуже був совісний. Люди стогнали і від першого, і від другого. Тому на третій президентський термін ледь не прорвався запеклий династіець – так уже розлютились люди, але Кучо вистояв. Він трохи посміливішав, але династійців все ж жалів.

На четвертий термін обрали практичного і енергійного Рало. І ось тут корабель (тобто країна Ауріка) пішов вперед, ламаючи кригу застою і нерішучості. Рало не побоявся «наступити на хвіст», як кажуть, п’яти відсоткам заможного і владного населення, але забезпечив покращення життя всьому іншому населенню країни. Новий парламент завдяки злагодженій співпраці з президентом Рало ліквідував всі паразитичні надбудови і непотрібні посередницькі структури.

Рало почав свою президентську діяльність з того, що провів у життя волю народу висловлену під час референдуму, ще при президенті Кучо.

– Синку, що то таке референдум?

– Це, тату, опитування народу про його думку відносно діяльності, скажімо, парламенту, уряду, президента.

– А чи буде у нас таке опитування?

– Обов’язково буде і дуже скоро. А, що – ти маєш щось сказати?

– Так. Я б порадив депутатам не битися, а працювати. Батько помовчав і продовжував:

– Не буде порядку в тій садибі де брати і сестри після смерті батьків б’ються за кожний стілець, горщик, мотузку, вилку, ложку. Вони розвалять хату і повбивають один одного, а садиба заросте будяками. Так і з державою. Нема порядку у владі от і заросла Україна будяками. В уряді десятками років ми бачимо одні і ті ж обличчя, незалежно від політичних змін. Старі не хочуть владу віддавати, а нові не можуть її взяти. От і б’ються за свої інтереси, забуваючи за країну і народ. Вірніше, вони мають його на увазі, бо ті і ті заражені вірусом наживи і грабіжництва і весь час змагаються у цьому між собою. Гризуться між собою тижнями, місяцями, роками, не виконуючи своєї роботи. Але справно забирають шалену платню, яку самі собі встановили – 150 євро за добу. Подумати тільки, – це більше тисячі гривень за добу в той час, як добра пенсія становить 160 грн., а заробітна плата робітника 300 грн. за місяць. От і виходить, що цей слуга народу, тобто депутат, отримує платню в 100 разів більшу за робітника і в 200 разів більшу за пенсіонера і це не рахуючи пільг. А люди вже мруть з голоду. Так, що це за Верховна Рада!! Батько з силою стукнув кулаком по столу. Його обличчя палало гнівом.

– Заспокойся, тату, не треба ламати стіл. А ти, виявляється непоганий політик і багато чого знаєш.

– Нині, синку, таких політиків як я повен базар, повна вулиця. Люди не дурні. Ну розповідай далі, а то я тебе перебив. Батько зайорзався на лаві і раптом вигукнув:

– Вовка, вимкни телевізор. І до Миколи:

– Думаю, що давить на голову? Аж це клята реклама. Це ж треба, як тільки вмикають рекламу, то майже вдвічі підсилюють силу звуку. За рекламою неможливо нічого толком подивитися. Тікаєш від реклами – губиш продовження фільму, або передачі і так часто. Цікаво, Колю, на тій планеті теж таке неподобство було?

– Дуже цікаве і своєчасне запитання. Ця реклама і мене вже дістала. Дійсно, там теж був такий період. Називався він «Рекламна війна» і продовжувався він майже рік. Закінчився він вироком Верховного суду спочатку в Ауріці, а потім в усіх країнах планети. Суд знайшов, що телекомпанії, переслідуючи свої інтереси в одержанні прибутків від реклами використовують методи, які шкодять здоров’ю людей: руйнують нервову систему, що призводить до психозу, пригнічення стану, втрати самоконтролю, сильному роздратуванню – коротко кажучи – знущаються над людьми. Зважаючи на чисельні заяви громадян і висновки зроблені медичними дослідними установами прийняв перше рішення-заборонити рекламою переривати будь які передачі: чи то новини, чи фільми і т. п. і скоротити час рекламних вставок між передачами до однієї хвилини. Через півроку запеклих сварок і розбірок суд прийняв остаточне рішення – зовсім заборонити рекламу на всіх каналах. Піднявся неймовірний галас і сотні судових процесів, адже йшлося про втрати телекомпаніями мільйонних прибутків. Закінчилася справа тим, що на гроші рекламодавців був відкритий спеціальний рекламний канал. На ньому реклама «крутилася» цілодобово по жорсткому розкладу. Наприклад я хочу купити диван. Беру газету з програмою телереклам, або відкриваю сторінку справок на рекламному каналі, в потрібний час вмикаю телевізор і дізнаюсь про всі дивани в країні, або, навіть, у світі. Проблема з рекламою зникла.

– Розумні люди – зауважила мати. Чи вистачить у наших керівників глузду та сміливості зробити таке?

– Буде і у нас таке зроблено – впевнено сказав Микола, і додав, – коли парламент стане народним і чесним, а не продажним і зрадницьким, яким він є тепер.

– Дай боже – погодився батько – ну розказуй далі, що робив той Рало, як став президентом?

– На чому це я зупинився? А – на тому, що Рало провів у життя волю народу, виказану ним при референдумі. Зробити це було не легко, і Кучо зробити цього не зміг. Народ вимагав скорочення кількості депутатів, позбавлення їх депутатської недоторканності і надмірних привілеїв. Це означало необхідність відповідних змін в Конституції. А це зробити міг тільки парламент. Та хіба міг той бандитський парламент сам себе скоротити, позбавити привілеїв, скаженої зарплати або прийняти закони по боротьбі з організованою злочинністю? Звичайно, ні.

Бо це значило би, що 75 % депутатів треба було б самим себе садовити до в’язниці як злочинців, що пограбували свою країну. Відчуваючи ненависть зі сторони народу і те, що на новий термін їх не виберуть, вони вирішили провести зміни в конституції, які дозволили б їм просидіти в парламенті ще один термін, тобто ще 4 роки та ще й одержати можливість призначати свого кишенькового президента. Через чотири місяці баталій в парламенті злочинна більшість протягла таке рішення, одночасно узаконивши в якості подачки, можливість знаходитись при владі ще один термін і президенту Кучо. Це були неймовірно нахабні дії парламенту, які ще більше підсилили до нього зненависть свого народу і недовіру інших держав.

Кучо розумів в яке становище він потрапляє, тому проігнорував подачку і на новий термін залишатися відмовився. Був обраний президент Рало. Перед ним був старий сильний злий злочинний парламент, підтримуваний конституційним судом. І щоб врятувати свій народ Рало повинен був їх здолати. Зробити це було і важко і небезпечно. Почав він з вимоги до Верховної Ради в трьох місячний термін затвердити в конституційному порядку волі народу щодо Верховної Ради виказані ним під час проведеного раніше референдуму. Звісно, зробити це парламент не зміг. Не вистачило йому на це і другого такого ж терміну. Тоді Рало вранці закрив двері Верховної Ради, не допустивши депутатів до роботи оголосивши парламент недієздатним.

Але це стало можливим тому, що Рало користувався величезною підтримкою всього народу країни.

На Україні через чотири роки, тобто в 2004 році теж пройде помаранчева революція.

– Яка, яка?

– Слухай уважно і все зрозумієш. Микола продовжував:

– У 2004 році 31 жовтня відбудуться вибори президента. Переможе Ющенко Віктор. Ти, мабуть, і не чув про такого.

– Точно не чув.

– Але злочинна влада не визнає цього факту і стане вимагати другого туру виборів, тобто перевиборів президента. 21 листопада 2004 року перевибори відбудуться. Діюча влада докладе всіх зусиль, аби сфальсифікувати результати голосування на користь свого кандидата Януковича. Народ України цього уже стерпіти не зможе і вийде на вулиці і площі по всій Україні. В Києві збереться більше двох мільйонів людей і не тільки з України, а й з багатьох інших країн. Вони будуть мати на собі помаранчевого кольору сорочки, шарфи, краватки, стрічки. Це й буде названо помаранчевою революцією. І народ переможе, встановивши президентом Ющенка.

3 грудня 2004 року Верховна Рада буде змушена визнати недійсними результати голосування другого туру виборів і відправить у відставку старий злочинний уряд.

Батько дивився на Миколу поглядом здивованої і стривоженої людини.

– Синку, ти звідки знаєш про те, що буде? Це, навіть, знати дуже небезпечно.

– Вірно, тату. Про це ніхто на Землі окрім вас не знає і я маю надію, що не взнає.

– Всі чули? Батько обернувся до мами і Володьки – Про те що розповів Коля нікому ні гу-гу.

– Ну, що? Розповідати далі чи може вже досить?

– Що ти, синку, розповідай будь ласка.

– Ради районні, міські, обласні, які залишались надійним притулком княжичів і княженят династійців, теж були ліквідовані. Замість Рад працювали на громадських засадах групи ентузіастів.

– Щось я не второпаю, синку, як це?

– Ну от уяви собі таку ситуацію, зрозуміло дуже наближену. Є міська казна до якої йдуть відрахування від підприємств, торговців тощо, є витратна частина бюджету, яка йде на потреби міста та його мешканців, є фонд розвитку міста. Так от проблема розподілу коштів вирішувалась таким чином. В комп’ютер міста (села, району) деяких установ заносяться пропозиції від людей. Хтось пропонує ліквідувати промислові градильні, тепло яких викидалося в повітря, використати для теплиць, хтось – перетворити підвали і бомбосховища, що залишилися з часів холодної війни – у них, як і у нас був такий період, на грибниці, хтось пропонує технологію переробки міського сміття, яка дозволяє добувати з нього газ, добрива та утримувати ферми на харчових викидах. Кожну неділю комп’ютер реєструє ці пропозиції і присвоює їм порядкові номери, за якими вони висвітлюються на екранах телевізорів мешканців міста у визначений час. Мешканні міста оцінюють пропозиції за десятибальною системою, а в суботу та неділю в міськвиконкомі збираються ці ентузіасти і громадяни міста, які того бажають, обговорюють пропозиції, враховуючи бали, що надані мешканцями міста, і запрошеними фахівцями. Визначаються підсумкові бали кожної пропозиції. Потім таким же чином виборюється першість в реалізації проектів. Комплектується колектив спеціалістів, який береться реалізувати той або інший проект – економісти, інженери тощо. Міськвиконком, а він існує, хоч і в скороченому вигляді і складається з тих ентузіастів, які в свій час реалізували не один проект, так от, саме він складає з цим колективом договір і оплачує проектні та розрахункові роботи. Люди зацікавлені, бо вони – творці нової технології і після реалізації проекту протягом п’яти років розподіляють двадцять п’ять відсотків прибутку між собою, а далі – п’ять відсотків до кінця життя, або на протязі договірного терміну.