Яблоко. Практическая философия

Чи довго ще українці будуть «дослідними кроликами»?

Україна відзначила 10-річча «незалежності». Що сталося з нею? В Україні беззастережно хазяйнують Світовий банк і МВФ, на кожному кроці ростуть нові інститути, що готують маркетологів. Нас готують до ринку. Понад десять років я працюю в службі маркетингу на державному підприємстві по випуску радіоапаратури. Неодноразово стикався зі щойно вирощеними «спеціалістами» з маркетингу, їх викладачами. Що знають вони? Вміють рахувати прибуток і рекламувати. І знають головний постулат винайденої на Заході «науки» – маркетинг: «покупця треба так зацікавити моїм товаром, щоб він думав, що саме цей товар йому потрібен, що без нього він жити не може». Товаром же в ринку є все: продукція сільгоспвиробника і промисловця, любов, душа і навіть матір (і земля). Прилавки наші завалені різною радіоапаратурою. На кожному кроці закликають до поширеного у всьому світі «ефірного радіомовлення». Інтернет сповіщає про підготовку до новітнього світового досягнення – цифрового радіомовлення на довгих, середніх і коротких хвилях, що дасть якість звуковідтворення на рівні сучасних УКХ радіоприймачів. Не думайте, що цифрове задоволення Вам обійдеться дешево. Захід любить гроші. Та в середині 80-х років в СРСР на сторінках «Радіо» з’явилися перші публікації по синхронному детектуванню при радіоприйомі на середніх хвилях і в проводовому (найдешевшому по затратах) радіомовленні з високою якістю прийому. Про нього замовчують, використавши ідею для цифрового. В цьому ефективність власника на новітні технології і засоби виробництва, на інформацію і прибуток. В цьому ідеологія «вільного» (від совісті) Заходу. Цю ідеологію нам нав’язують…

До Великого Жовтня 1917 року в світі панувала і правила ідеалістична буржуазна ідеологія. Та віра в краще майбутнє дала світу інший погляд на історію. Створення першої в світі держави трудящих започаткувало переможний поступ нової матеріалістичної пролетарської ідеології, що дав надзвичайно високий імпульс в світовому русі вперед, до комунізму. За роки Радянської влади було збудовано матеріальну базу і, головне – виховано людину матеріаліста, людину комунізму. З усвідомленням цього розпочата Перебудова, сенс якої – здолати протистояння в суспільстві, нав’язане боротьбою ідеологій. Ця боротьба йде й досі, після «холодної війни», в ефірі і на сторінках газет, в магазинах і на базарі, в сім’ї і в душах кожного. Та дух матеріаліста не зламати! Віра в світле майбутнє людства, в комунізм, в рай для людини праці переможе.

Сімдесятирічний переможний крок матеріаліста дав світу велике Знання, хоч і не всі новітні досягнення радянських вчених і науковців відомо широкому загалу в силу їх стратегічної значущості. Усвідомлення краю протистояння, межі самознищення спонукало до Перебудови. Нетвердість віри в Комунізм тягне нас в забуте минуле. З 80-х років минулого століття світ стоїть, топчеться на порозі комунізму, чекає доки ми, українці, дійдемо примирення між заходом і сходом у власній «незалежній» державі. Доки ще нам «на власній шкірі» проводити досліди власної зневіри в омріяні ідеали добра і справедливості?

Суттю руху вперед до кращого є єдність і боротьба протилежностей. В ній вищий сенс «боготворіння». Роман минулих цивілізацій «Про бога Ісуса» відзначив своє двохтисячоліття. Боязливість невідомого як страх перед укусом змія збудоване релігією в образі Зла. Віковою історією доведено, що добро перемагає зло. Істинна доброта – ознака людини праці, людини творця. Вона в її душі. Не розуміючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповідників, до церкви. За «відкупленням гріхів» людина, що страждає, шукає розради. Душа ж – це гармонія самосвідомості (усвідомлення свого знання, морального обліку і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісної оцінки самого себе як чутливої і мислячої істоти, як діяча), або простіше – душа то є любов. Життя, рух синтезу і розмноження, для людини зіткане з випадковостей. Більшість не знає їх законів. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвідомленої необхідності, свої висновки, а на їх підставі виводить власні закономірності своєї долі. Релігійна передначертаність з упованням на «милість божу» декому «допомагає». Та людина – мислитель, творець знаходить відраду в колі друзів. А за їх відсутністю, на сьогодні, їй не допоможе навіть Бог. Бо розрада коштує дуже дорого. І несуть останнє, під тягарем важкої праці, необізнані, зневірені до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвічній землі православних русинів, «сім шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживає поодинці». Що ж спільного між унією і православною церквою. Трактування Бога як святої трійці, зрозуміти поняття якої неможливо без усвідомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайній бесіді отця з сином, при якій від старшого до молодшого передаються і погляд, і поведінка, і мова в вустах. В той же час уніатські священики стверджують, що Бог – то є деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерія (безмежна множина любих властивостей, зв’язків, відносин і форм руху) ж як і Всесвіт безмежні. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як і вислів «біліший за біле» чи «чорніший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж він є, то це людина, може і в образі Ісуса, як твердять православні, у крайньому разі не його, Ісуса, намісник, а звичайний пастир, що вважає себе рабом божим. Та «все в світі відносне» як стверджує загальна теорія відносності Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) і не може бути вічного життя. Народжуються і вмирають зірки, народжуються і вмирають комахи, час життя так само відносний з розмірами об’єкту і умовами життя.

«Спочатку було слово»… Ні! Хтось мав його висловити, бо ідея і матерія – єдине ціле, ідея це теж матерія.

Доленосність України, української сім’ї працелюбних народів, сім’ї освічених батька і матері, сім’ї жінки і чоловіка, прагнучих щастя своїм дітям обумовлена історією, часом. Миролюбність українця, що століттями горбатив спину на чужого і свого пана, висвітлена в творах видатних митців: Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Бориса Олійника, вражає своєю національною гордістю. Ця гордість – гордість революціонера і борця, гордість трудівника ще чекає всесвітньої слави перемоги над собою. Бо наше глибоке падіння, наша розруха, наше зубожіння – в нас самих, у втраті почуття гідності під навалою закордонного «хламу» на наших прилавках, під тягарем включеного «на всі оберти» механізму задурювання західної ідеології. Наша повага до жінки-матері, жінки-трудівниці «раптом» померкла під навалою західної моралі, західної зневаги до «слабкої статі». Раптом всім захотілося багатства, грошей і нічого не робити, кинувши напризволяще жінку-матір із своїми діточками, відсторонивши її від продуктивної праці, від політики. Зупинено рух в подоланні проблем сім’ї, почастішали «бесіди» чоловіків із чаркою, дедалі більше стає одиноких «сильних» жінок, матерів, виховательок, інженерів, науковців, красунь.

Нас тягнуть в Європу, в стан загарбників. Невже нас нічого не навчила історія народів світу. Одні жили за рахунок колоній (Англія, Франція, Іспанія і Португалія), інші гнобили сусідів (Австро-Угорщина, Польща, Німеччина), вікінги (скандинави) – грабували набігами з-за моря і північних лісів перших і других. Миром «помазані» православ’ям русини йшли до інших з миром. З миром йшов Суворов за Альпи, допомагаючи поневоленим братам-слов’янам Болгарам та Югославам. З миром прийшли радянські слов’яни й в Афганістан, та Америка нав’язала їм війну з маджохедами і талібами. То чому ж нам не живеться з Братами й Сестрами і так кортить до «цивілізованих» експлуататорів, які навчені Великим Жовтнем і змушені були «соціалізувати» свої суспільства. З усвідомленням власного «я», творячи для себе й інших, ми разом здатні дати світу значно більше, ніж можемо в нього запозичити.

Наша доля не в ринку з його зубожілою мораллю, мораллю здирництва й облуди, шахрайства і свавілля приватного власника. Наш шлях із соціалізмом кращого зразка, з оплатою за працею, із цілеспрямованим курсом на зменшення долі важкої ручної праці, з рівноправ’ям між чоловіком і жінкою, і саме за таким рівноправ’ям, в єдності і боротьбі протилежностей, наше майбутнє, прогрес і добробут суспільства.

Ідеї комунізму живі. Як би не опорочували їх західні «голоси», їм жити і перемагати. Вивчаючи потреби людства й задовольняючи їх найдешевшим шляхом (бо все геніальне – просте, а значить й дешеве), знімемо ж скоріше шори гіпнозу від західного маркетингу й дизайну, творимо ж для себе й людства справжні цінності добра і високих технологій, в набутті яких немала доля праці українських науковців й інженерів на теренах великого Союзу.

Може пора всім оговтатися, матеріалісту і православному об’єднатися проти чужеземної навали, всім миром взятися за відбудову набутого, зробивши висновки із славнозвісного «одобрямсу», укріпитися в вірі у справжнє майбутнє – соціалізм і комунізм (рай на Землі для трудящих).

Особисте бачення економічної інтеграції України та пропозиції щодо її промислової політики

Персональний сервіс та вже майже забуті традиції:

Нав’язані українським споживачам західні моральні і економічні традиції передусім пов’язані з пропагандою західного взірця сервісу, заснованому на прихованій експлуатації споживача, при цьому він вважається абсолютно незграбним. Зовні це обумовлено занадто широкою номенклатурою застосованих комплектуючих, в тому числі дрібносерійного виготовлення, для обумовлення зростання ціни сервісних послуг, а також начебто кращою компактністю, зручністю, дизайном…

Традиційно в Україні ремонт обладнання виконувався цеховими електриками, лабораторіями КВП та ЧПУ, широко розвиненою мережею електро- і радіомайстерень, чисельними ремонтними підприємствами.

Комунальні служби, екологія та техногенні катастрофи:

Хоч за вікном ХХІ століття, та стандартами житлового будівництва нас тягнуть у ХIX-те. Досі основним джерелом тепла і енергії є спалювання енергоносіїв. Переваги трансформації мережної напруги змінного струму у житловому будівництві ніяк не узгоджуються із значно вищим рівнем небезпеки змінного струму порівняно із постійним та сучасним рівнем розвитку силової електроніки, до того ж в Україні серед будівельників майже нема фахівців, знайомих з надто економічними композитними електричними нагрівачами, що використовувалися збройними силами СРСР. Існуючий в Україні монополіст у галузі утилізації відходів – Державна корпорація „Укрекокомресурси” фактично не займається розвитком і впровадженням біохімічних систем очистки каналізаційних викидів.

Електроніка в Україні:

Чвари між урядовцями України і Росії з приводу енергоносіїв затьмили декому очі з приводу відкритих на сьогодні широких можливостей інтеграції між підприємствами електроніки, електротехніки і радіотехніки України, Білорусі і Росії. Проте доцільним в першу чергу – є розвиток складального виробництва приладів з використанням елементів силової електроніки не за західною схемою, а за власною з підбором вузької ланки „ідеальних ключів” (мається на увазі широке застосування у різних за призначенням приладах одних і тих же електронних приладів). Доречним є – й широке нарощування виробництва сонячних батарей.

Приміський та міський транспорт в Україні:

Такі привабливі і признані багатьма пасажирами львівські тролейбуси, як і весь електротранспорт в Україні побудовано за схемою використання одного-двох тягових колекторних електродвигунів, карданів і силової електроніки виробництва Чехії чи Китаю, в той час як жодне підприємство України досі не може їм запропонувати мотор-колеса на базі вентильного реактивного двигуна через інформаційну відірваність України від широкодоступних розробок у цій галузі росіян і прагнення неодмінного отримання дивідендів від власних розробок українських науковців, зациклених на конфіденційності. От і снують по містах і селах маршрутки і таксі, руйнуючи екологію України жахливими викидними газами і ядовитими присадками від неправильної утилізації закордонних моторних масел.

ПРОПОЗИЦІЇ:

Прийняття за основу у житловому будівництві концепції „автономного будинку”повною відмовою від використання природного чи зрідненого газу із внутрішньо-будинковою мережею пониженого постійного струму з ліфтами на базі вентильних реактивних двигунів і біохімічними реакторами каналізації

Запровадження і нарощування виробництва в Україні батарей паливних елементів та сонячних батарей

Запровадження і нарощування виробництва в Україні мотор-коліс, в першу чергу для міських і приміських тролейбусів

Широке делегування повноважень господарського управління державними підприємствами та ВАТ обласним державним адміністраціям з метою створення під їх егідою прибуткових Соціальних заводів і підприємств, запровадження нової Української концепції освіти через корпоративне об’єднання на підставах економічної доцільності підприємств різних форм власності

Запровадження трирівневої системи оплати праці у всіх ланках виробництва і послуг.

Майбутнє Укртелекому і промисловість України

От і сталася приватизація Укртелекому та маркетинговий аналіз стану якості послуг, що надає населенню така потужна структура, як ПАТ „Укртелеком” свідчать про значні проблеми керівництва в галузі перспективного прогнозування розвитку підприємства. Існуючий стан викладання у вузах України такої нагальної в ринкових умовах дисципліни „маркетинг” приводить до того, що його сутність зводиться до констатації факту рівня конкурентоспроможності тої чи іншої існуючої послуги. В той же час, відсутність у існуючих маркетологів Укртелекому знань про стан розвитку галузі електрозв’язку в СРСР, Україні і Росії, відірваність від новітніх розробок Одеського НДІ радіомовлення, фактично поставили вітчизняну радіопромисловість на коліна. Як і передбачалося, у радіоефірі сьогодні панує FM-радіомовлення, де працює імпортне передавальне обладнання. Стабільність аудиторії трансляційного радіомовлення в контексті пропагування розвитку української мови і української пісні свідчать про недбале ставлення в Україні як до ефіру, так і до української слухацької аудиторії. Відірваність Росії від єдиного на теренах СРСР Одеського НДІ радіомовлення змусили її шукати своє місце у стандарті DRM цифрового радіомовлення. В той же час розробки інституту в галузі радіоприйому із синхронним детектуванням у трансляційному радіомовленні та на середніх і коротких хвилях кінця 80-х років минулого століття відкривали широкі перспективи розширення мережі, випуску і нарощуванню виробництва сучасних багатофункціональних і простих, нескладних для виробництва і дешевих для споживачів, стереофонічних «радіоточок». Приймачі радіомовлення синхронного детектування у своїй схемі мають мінімум намотувальних елементів та для передачі і відтворення стереосигналу не потребують декодерів, а через використання довгих ліній зв’язку – і антен. Проста методика трансляції стерео сигналу застосуванням прямої модуляції бокових полос несучої сигналу дозволяють створити парк новітніх стереоприймачів на середніх і коротких хвилях, як альтернативі DRM-стандарту, який занадто дорогий для пересічного слухача. Тому, плануючи прибутки ПАТ «Укртелеком», в першу чергу мав би мислити не про гроші, а про споживача, про цілі «українізації», шляхи здешевлення витрат на її реалізацію і про відновлення вітчизняної радіопромисловості. Можливо й держзамовленням.

Катя Старожук і іграшка від «Тігер електронікс» (чи потрібна ювенальна юстиція в країні, де народжене слово «кохання»)

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО, ЧИ ЛІТЕРА?

Та попри все їм передувала людина, нова людина, створена еволюційним кроком розвитку людства минулої доби. То чого варта Катерина, від освіти, що за роки Незалежності звела у Турці, на Львівщині, двоповерховий «чурак» із білим біде у туалеті, й іномаркою на подвір’ї, бо розжиріла від частих гостин по родичах, що оселилися у США, і яку розпирає гордість, що її учні – на Майдані. Бо вдаючи із себе Катерину ІІ (Імператрицю Всієя РУСІ, німкеню, Екатерину Вторую), з легкістю маніпулюючи СЛОВОМ, вже давно мала б навести лад у Державі, ніж мандрувати по світах, лежачи на пенсії, зароблену важкою працею вчительки, що вчила тому, у що не вірила сама. Тому й учні її здобували освіту юристів, медиків та журналістів, оплачувані на Заході професії, але не потрібні в Україні. То ж добре, коли є чим торгувати на базарі чи мести на вулиці. То ж вибору нема: у гастарбайтери чи на Майдан, бо дух господаря-власника більш притаманний селянам Середньої та Східної України, колгоспів вже нема і майно їх розкрадене, а до самоорганізації у селянські спілки тутешнє населення не схильне, адже великий «частокол» стоїть як між хатами, так і в душах. Бо мало хто, навіть серед комуністів, пам'ятає про три складові напрямки побудови комунізму, за програмою 22-го з'їзду, часів Хрущова М.С.. А відтак й поспішає вивести на «революційній хвилі» до владного олімпу тих, кому «ідоли західного світу», по серцю, ближче. Чи може дбати про людей той, чия професія – мордобій, та й ще з пристрастю, бо за це Америка платить великі гроші. Обливши брудом того, хто по молодості, аби не виділятися серед односельців, зривав з дівчат хутрові шапки, ми дружньо виводимо вперед рейдерську команду «батьківщини», що прагнула захопити цементний завод у Балаклаві, аби мати надприбуток, звівши будинки «новітнього села» (за так і не прийнятою упродовж п’яти років Державною комплексною соціально-економічною програмою «Новітнє село – через децентралізацію трудових ресурсів регіону») у лічені дні, надати це житло кожній родині у довічний кредит, із довічним, за спадковістю, відшкодуванням його вартості. Це – в кращому випадку. І хоч варто думати лише про гарне, не виходить з голови дивний збіг. Левова частка майданівців виросла попри залізну дорогу, бо на залізниці і платили більше, і одяг давали (робочий чи уніформу), і проїзд, на курорт, безкоштовний… Та щойно завершивши приватизацію «Укртелекому», влада проголосила приватизацію «Укрзалізниці». Мало що дві третини працівників Укрзалізниці вже скорочено, з репродуктора електрички постійно чути, що через збитковість приміських перевезень 30% зупинок поїзда буде ближчим часом скорочено: добре як поїзд буде зупинятися там хоч інколи, але крокуючи по шпалах колією північної ланки Одеської залізниці, з біллю у серці спостерігав покинуті колодязі й напівзруйновані станційні споруди колишніх полустанків. То й не дивно. Що і кого возить «Укрзалізниця»? Адже 20 тонні фури дорогами України з Європи на Схід йдуть мало не колонами. У зворотньому напрямку переважно порожняком. А залізниця? Працює сама на себе, чи на того, хто прийде після «демократії» за «Батьківщиною», а від так – розбудовується. Тож на Захід пів ночі один за одним йдуть товарняки по 60 вагонів, переважно цистерни і вагони із сипучими матеріалами. Де раніше курсували нічні приміські пасажирські поїзди, тепер ходить лише денний, польського виробництва, рейковий автобус «PESA» (зроблений за тою ж схемою, що і «HYUNDAI», і ДЕЛ-02) до величезного сучасного млина на ст.. Павлиш, навпроти занедбаного порожнього комбінату хлібопродуктів, що колись виготовляв корма для худоби. А далі – довгі кілометри електрифікованої колії із новими вітками, попри які по ночах, прямо з коліс, розвантажується зерно і розвозиться по занедбаних сховищах попри трасу, де нема паркана, тільки нічний сторож та собаки, і жодної хати довкола. А назустріч, на Схід, тільки но і йдуть самісінькі електровози, везуть додому поодиноких працівників вузлової станції Користівка, через яку у 10.30 та о 21.00 на шаленій швидкості проноситься дизель-електропоїзд «HUNDAY», і треба відійти не менше як на 2 метри від платформи, щоб тебе не затягло попід колеса поїзду. І де ніхто не бачить, як попри село із низенькими хатками початку ХХ століття, із великим машинним подвір’ям місцевого фермера-хлібороба, йдуть перед світанком на північ один за одним швидкі пасажирські поїзди. Тож не дивне, що дорослі хлопці бавляться вдома у комп’ютерні мережеві ігри чи то гонки, а в позашкільній освіті фактично нема технічних гуртків, а на виробництвах чекають інвесторів, хоча вони вже десятиліття чекають від нас ініціативи, бо ніхто в Світі не проплачує 20-ти тонний контейнер комплектуючих передоплатою, а щоб реалізувати свою продукцію при такій кількості комплектуючих (а їх мільйон) потрібне стратегічне мислення, нестандартні рішення і винахідництво, ось тільки на Заході нам у цьому нема помічників. Адже світова кооперація спрямована на отримання надприбутків, а тому й не дивне, що першими кроками «нової влади» було скасування «утилізаційного» податку та вихід із СНД, адже мало хто в Україні знає, яку силу у Світі відіграють юридичні терміни інтелектуального права, такі як «франшиза», «бренд» і т.п. І мало хто звернув увагу на претензію Німеччини щодо слова «хліб» у ЮНЕСКО, як суто національного надбання. Адже достатньо їм «привласнити» цю назву, і як мінімум 90% вартості хлібобулочних виробів ми змушені будемо їм сплачувати за право навіть його виготовлення, за законами СОТ. А от щоб ще й їсти – то це велике питання. (Достатньо свіжих наочних прикладів, щодо червоного хреста на машині швидкої допомоги чи то торгова війна за словосполучення «Советское шампанское»). І це при тому, що Україна і Казахстан – найбільші світові експортери зернових. Тож не дивно, що мешканці віддалених карпатських сіл, на кордоні із Польщею і Закарпаттям, у захваті від закордонних речей, щиро підтримували Майдан, надоюючи від корови лишень 3 літри молока за добу, бо введені в оману політиками при виборах, як то: «Президентом має бути той, хто відчуває біль людей». А Юля, після спектаклю із «хворобою», ставши на шпильки й скинувши ритуальну косу (хто ж у Європі підтримає «українку з косою» на підборах).