Чи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

– Надворі начальник охорони тримає.

– Хай би зайшли, недемократично це. Ну ладно, почнемо без них.

– Догогії товаріщі! – звично крикнув у зал перший. У клубі спочатку затремтіли вікна, потім звукова хвиля, відбиваючись від облуплених стін, вдарила у стелю, відколовши чималий шмат штукатурки, який з тихеньким хурчанням впав у середину зали, зчинивши легенький переполох.

– Тихше, тихше! – зашипіли у залі.

– Дорогіє товаріщі! – не розкриваючи рота, продовжував говорить начальник. – Вам хліб ще завозять у сільмаг? – Завозять! Завозять! – закивали із залу. – А оселедці? – знову ствердна відповідь. – А молоковоз приїзжає? – Аякже, щоранку. – Так вот. Я щитаю, шо у вас нормальне життя. І єслі ми січас створимо партію, за яку зараз проголосуємо єдіногласно, то таке життя буде і далі.

Дід Павло, якому онук подарував імпортного радіоприймача і по якому дід щоночі напівзвуку слухав «Голос Америки» і через це вважався найбільш політично підкованим жителем хутора, підняв руку:

– А вопросик можна?

Перший ствердно кивнув головою.

– А які політичні цілі переслідує ваша партія? – словами та інтонацією заграничного диктора урочисто вимовив дід.

– Інтересне питання – закивав головою перший. – На нього дасть отвєт наш главний ідеолог, – вказав на чоловіка у чорному костюмі з яскраво – червоною краваткою на тлі білосніжної, ще мабуть ні разу не стіраної сорочки.

– Наша партія, яка має назву «За щастя у радості», або абревіатурно «За щура», ставить перед собою надзвичайно глобальні цілі. Ми, нелегкою працею на благо обшества отримали власть, дану нам народом у свої руки. І тепер, спираючись на волю народу, хочемо цю власть і далі тримати у своїх руках. А для цього нам нада партію, шоб сиділа і у парламенті, і в області, і у районі. І ця партія буде спиратись на вас, її оплот. Дуже інтересна і глибока мисль закладена у самому названії партії. От вам сьогодні привезли свіжі оселедці? – З залу загуло: – Да! Да! – А шоб несвіжі? Чи була б у ваших очах радість? Чи мали б щастя ваші сім'ї? Ні. І це очевидно. Так вот, ми будемо добиватись, щоб і далі у ваш сільмаг завозили тільки свіжі оселедці, прямо з моря. А тепер глянемо на другу сторону медалі. – В залі переглянулись, шукаючи ту медаль. Ідеолог помітив це і зразу вніс ясність. – Це я так образно кажу. Інакше можна сказати, друга сторона проблеми. Візьмемо опозицію. Вона не створювала матеріальні блага тяжкою працею, а хоче забрати владу у нас і сама їсти свіжі оселедці, а вам давати тухлі. Чи правильно це? Я вас питаю? Ідеолог підняв вгору руку із міцно затиснутими папірцями. Зал злякано принишк, переварюючи сказане.

– От і я кажу, неправильно. Влада повинна опиратись на народ і давати йому тіки свіжі оселедці та інші смачні продукти. От давайте за це і проголосуємо.

Незважаючи на протести опозиції у складі Люськи та баби Параски, що скандували за порогом: «Враг нє пройдьот!», вісімдесят одна душа проголосувала за створення нової партії.

– Ха-ра-шо, всьо будєт ха-ра-шо! – пророкувала Вєрка Сердючка через підпалені амфітонівські колонки. Разом з нею цей лозунг скандувало стоп'ятидесятиголосе весілля, що насилу помістилось на величезному Маньчиному подвір'ї, яке на даний час перетворилось на гігантську дискотеку.

Ближче до колонок, відтираючи хуторян хитромудрими вихилясами рук, ніг, голів та інших не названих частин тіла загонили рештки чорнозему у глинястий материк півсотні городян, що приїхали спеціально для цього найнятим «Ікарусом». Далі, дотримуючись правил гостинності, вихиляли натрудженими тілами хуторяни, що всі як один прийшли на це дійство.