Чарівник країни Оз. Ілюстроване видання

Смерч

У крихітному будиночку, загубленому десь поміж безкрайніх прерій Канзасу, разом зі своїм дядьком Генрі і тітонькою Ем, жила дівчинка, на ймення Дороті. У їхній домівці була лише одна кімната, а погребом слугувала яма, викопана в землі – вона слугувала сховком від раптових піщаних бурь, які досить часто траплялися в Канзасі.

Їх сірий будиночок ледь вирізнявся серед цих сірих рівнин. Здавалося, сірим пилом було припорошено все навколо, навіть тітонька Ем з дядечком Генрі. Цей всюдисущий пил не міг нічого вдіяти лише з Дороті й Тото, маленьким чорним песиком з довгою шовковистою шерсткою. Дороті і її улюбленець так весело гралися та завзято гасали навколо, що піщаний пил просто не встигав осісти на них.

Однак цього дня їм було не до ігор. Дядечко Генрі стурбовано поглядав на небо: воно темніло на очах. Він відправився у хлів, щоб перевірити, як там коні та корови. Дороті теж поглядала на небо, та й тітонька Ем перестала мити посуд і підійшла до дверей. З першого ж погляду вона зрозуміла: наближається буревій.

– Дороті, хутчіш! – закричала вона. – Ховайся швидше в льох!

Тото, злякавшись, забився під ліжко, і Дороті, хоч як старалася, все не могла його витягнути. Переполохана тітонька Ем відкрила люк з льоху і спустилася вниз. Зрештою Дороті впіймала Тото і вже зібралась приєднатись до тітки. Та не встигла вона підійти до дверей, домівку так сильно хитнуло поривом вітру, що дівчинка впала на підлогу.

І тут трапилось щось дивне. Будинок закружляв неначе дзига, а згодом став повільно підніматися вгору. Смерч підхопив його і поніс все далі і далі від місця, де той завжди стояв.

Запанувала темрява, моторошно завивав вітер, але Дороті зовсім не було страшно: неначе нічого і не трапилось, а будиночок плавно витав у повітрі.

Тото, гучно гавкаючи, гасав по кімнаті, поки Дороті спокійно сиділа на підлозі, очікуючи, що ж буде далі. Врешті-решт вона втратила лік часу, тому забралася в своє ліжко і заснула.

Зустріч із Жувачами

Дівчинка прокинулась раптово, сіла на ліжко. Будиночок більше не витав у повітрі, а приземлився та стояв на місці. У вікно проникало яскраве сонячне світло. Дороті одразу кинулася до дверей і виглянула назовні.

Там було так красиво! Яскраво зеленіла трава, на деревах дозрівали соковиті плоди, навколо розкинулись чарівні квіти. Пурхали дивовижні птахи неймовірної вроди, дзюрчав та миготів на сонці струмок.

Дороті помітила, що до будиночка наближається дивакувате товариство: троє чоловіків і одна жінка. Вони були майже одного з нею зросту, але виглядали зовсім старенькими. А одягнені як чудернацько! На голові у них були високі загострені капелюхи, на полях яких бриніли дзвіночки. Чоловіки були зодягнені в синє, а жінка – у білосніжне плаття, що виблискувало немов коштовне каміння. Дороті вирішила, що чоловіки напевно віку дядечка Генрі: у них он які бороди! Натомість маленька жіночка здавалася набагато старшою.

Побачивши Дороті, чоловіки зупинилися і почали перешіптуватись, все не наважуючись наблизитися. Одна лиш старенька підійшла до неї, та низько вклонившись, привітно заговорила:

– Ласкаво просимо в Країну Жувачів, о найблагородніша чарівнице! Жувачі висловлюють тобі найщирішу подяку за те, що ти вбила Лиху Чаклунку Сходу і звільнила їх від рабства.

Тоді старенька вказала на ріг будинку. Дороті поглянула у той бік і злякано скрикнула. З-під її домівки виглядали дві ноги в срібних гостроносих черевичках.

– Я – Добра Чаклунка Півночі, подруга Жувачів, – проводжувати жінка. На Півдні також живе ще одна Добра Чаклунка. Однак на Заході та Сході оселилися злі чарівниці. Ось одну з них ти і вбила, але залишилася друга – остання Лиха Чаклунка Країни Оз.

Тут Жувачі, які до цього все відмовчувались, голосно закричали, показуючи на кут будинку, яким придавило Лиху Чаклунку. Ноги чарівниці раптом щезли, і єдине, що від неї залишилось – пара срібних черевичок: сама ж вона просто випарувалася на сонці.

Тож Добра Чаклунка взяла черевички і вручила їх Дороті.

– Чаклунка Сходу надзвичайно пишалася своїми черевичками, – сказав один з Жувачів. – Кажуть, у них прихована чарівна сила, але ми, на жаль, не знаємо, яка саме.

Та найбільше на світі Дороті хотіла повернутися додому, тому вона запитала Жувачів, чи зможуть вони допомогти їй відшукати дорогу назад, в Канзас.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.