Всяка-всячина

Казка про те, як Котик-Бурмотик провчив хитру лисицю

Жив собі на світі чорний котик за прізвищем Бурмотик. А прозвали його так за те, що майже повсякчас щось собі бурмотів під ніс: «Мур-р-р, м-р-р!». І от з деякого часу стало нашому Бурмотику дуже сутужно з їжею у дворі, де він досі мешкав, і де жили іще багато його одноплемінників.

Через те вирішив якось котик Бурмотик розпочати собі мисливський промисел у сусідній лісовій хащі. Спочатку все було напрочуд вдало.

Здебільшого котику доводилося задовольняти себе що найменше дрібними мешканцями лісу: мишами та пташками. Бо на крупнішу дичину місця у лісовому мисливстві були вже зайняті ще до прибуття Бурмотика. І був наш «мисливець» вельми задоволений своїм життям-буттям.

Та через деякий час почав котик із великим подивом помічати, що здобута ним та прихована про запас їжа стала кудись зникати. Це таємниче явище дуже засмучувало щасливе існування котика, бо часто-густо залишався через те без вечері.

Став тоді Бурмотик думати-гадати, як того злодія упіймати. І от наступного дня пішов він до лісу та упіймав собі, як і завше, маленьке мишеня. Але на відміну від минулих разів, Бурмотик нічим його не скривдив, а тільки прив'язав до мишенятка мотузку, щоб воно нікуди не змогло втекти.

А сам сховався у хащі та почав чекати, тримаючи мотузку у пазурах. Чекав годину, чекав другу, l ось він нарешті чує, як хтось таємний підкрадається тишком- нишком до його здобичі.

Та коли той злодій вийшов на галявину і спокійнісінько ухопив котикове мишеня, то в Бурмотика від величезного обурення навіть і подих перехопило! Бо тим злодієм виявилася ніхто інший, як руда хитра лисиця – лютий ворог Бурмотика. Ухопивши вмить котиковий сніданок, руда злодійка махнула довгим хвостом та подалася собі до лісу.

─Так от хто заважає мені полювати!─Продовжував обурюватись сам до себе Бурмотик. – Ну постривай, руда шахрайко! Я тобі зруйную назавжди потяг до злодійства. Прийшов якось котик до свого дворового друга Полкана, що завжди захищав його від нападу інших своїх одноплемінників.

─ Слухай, Полкане, дорогий друже, – каже Бурмотик, – у мене для тебе гарний подарунок. Розвідав я тут неподалік у лісі одне зручне місце, де на тебе чекає завжди свіжа м’ясна кістка. Але повинен тебе попередити, що на твою порцію може статися замах невідомого крадія.

Тому ти повинен добре пильнувати, а в разі потреби, я сподіваюся, зможеш надати йому гідну відсіч.

І з цими словами повів Бурмотик свого друга до лісу. А напередодні він знову упіймав якогось гризуна та прив'язав його до мотузки, до протилежного кінця якої почепив свіжу м’ясну кістку. Тож привів котик Полкана до лісу саме до птахи. І каже:

─ Ось тобі, друже, мій подарунок. Ласуй з задоволенням, а мене віддячиш у майбутньому – промовив котик, а сам сховався за деревами.

А далі сталося таке. Бачить Бурмотик, як у певний час виходить на галявину руда злодійка, вкрай задоволена та спокійнісінька, мабуть тому, що їй вдасться так безкарно ласувати чужою здобиччю.

От лисиця підкралась до мишенятка, схопила його та почала ласувати. А Полкан тим часом, гарно смакуючи, уминав свіжу кістку і нічого не підозрював.

Та раптом він відчув, як їжа починає від нього «втікати» майже з самих пазурів. От тоді він одразу ж згадав про попередження друга Бурмотика.

Роздивившись навкруги, він миттєво уздрів лисицю, яка намагалася за допомогою якоїсь мотузки відібрати в нього сніданок. Це настільки обурило Полкана, що він як вискочить із кущів, та як ухопить злодійку за хвіст, аж тільки руде хутро полетіло за вітром!

3 того часу вже більше ніколи не зникала їжа у славного котика Бурмотика. А другим разом він і Полкана – свого найкращого друга, запрошував до лісу на сніданок.

Дід Мороз

На початку грудня Дід Мороз ще десь подорожував лісовими хащами, степами та полями, везучи усім діткам новорічні подарунки. У його великому та важкому мішку було, мабуть, все, про що тільки мріють дітлахи навколо святкової ялинки. Там були іграшкові ведмедики, зайці, білки, кішки, собаки, вовки, лисеня, тигри, леви, слони, мавпочки, гіпопотами, коротше кажучи увесь тваринний іграшковий світ.

А крім цього у мішку ще було безліч різних солодощів: цукерок, тістечок, пиріжків, печиво на будь-який смак. Ну а ще у мішку були: лимони, апельсини, мандарини, гранати, ананаси, банани, ківі, авокадо, манго, горіхи, яблука та ще різна смакота. Природно, що такий важкий мішок Діду Морозу самому нести було 6 не під силу.

Ось тому він і скористався новітнім засобом пересування по снігу: нардами, проте такими великими, як вантажна автомашина. Тому Діду Морозу були не страшні ніякі лісові перешкоди, буреломи, гущавини, болота, та інші перепони.

Бо його санчата просувались нестримною ходою через будь-яку місцевість, як всюдихід. І все було б добре у Діда Мороза, якби йому не заважала одна неприємність. Річ у тому, що санчата його невідступно переслідувала велика зграя вовків, сподіваючись, ймовірно, на здобич.

3 часом Діду Морозу вже набридло бачити позаду себе вовчі пащі, чути їхнє завивання і, взагалі, вовче сусідство. Й тому він вирішив рішуче діяти. Отже одного зимового ранку Дід Мороз вийняв з свого волохатого кожуха новенький мобільний телефон та набрав певний номер. На другому кінці телефону хтось відповів. Тоді Дід Мороз промовив:

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.