Переказ твору Івана Франка «Захар Беркут»

Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой…

«Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині!» Ліси змаліли, здеколи пощезали. Сильніше за все змінились люди. Кожен дбає лише про себе, і через це громада послаблюється.

Було це навесні 1241 року. Нещодавно у цих краях з’явився новий боярин – Тугар Вовк. Князь Данило подарував йому тут землі. Тугар влаштував лови на грубого звіра.

На диво, серед мисливців опинилася дівчина – Мирослава, дочка Тугара Вовка. Це була дівчина, якої пошукати: мала силу, сміливість та рішучість. Мирослава рано втратила матір. Батько навчав її володіти зброєю, але вона не переставала бути жінкою: ніжною, доброю, з живим чуттям.

Йшов третій день ловів – на ведмедів. Провідником був Максим – син тухольського бесідника Захара Беркута. Він був всюди однаковий, спокiйний, мов рiвний серед рiвних. Мисливці підійшли до купи лому і вирішили піти в обхід, однак дівчина почала видиратись нагору. Трухляве дерево під її ногами тріснуло, і дівчина провалилася в лежбище ведмедя. Мирослава б загинула, якби не Максим.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.