Місячний Танець (Пов'Язані Кров'Ю. Книга І)

Місячний танець

Серія «Пов`язані кров`ю». Книга перша

Емі Бланкеншіп, Р.К. Мелтон

Переклад: Ксенія

Авторське право © 2012 Емі Бланкеншіп

Друге видання, Видавництво: TekTime

Всі права застережені

Національний заповідник Анджелес став рідною домівкою для небезпечих пум і завезених в нього ягуарів, які полюбляють нишпорити по цьому величезному і неосяжному лісі. Але час від часу, коли ночі особливо ясні, їх стає дещо більше - разом зі своїми далекими родичами по цих диких і безмежних нетрях нишпорять звіролюди з Лос-Анджелеса ... або перевертні, як їх мило називають в народі. У такі ночі справжні тварини ховаються по своїх норах, поки хижаки з міста присвоюють собі їх землі, щоб пополювати або, в особливих випадках, влаштувати сутичку, що абсолютно неможливе на людській території.

Не існує видовища більш жорстокого, ніж сутичка таких перевертнів, - якщо один із них буде поранений, він стане для людей таким же небезпечним, як і його побратим зі світу звірів. Щоб захистити людей, серед яких вони живуть, перевертні намагаються вирішувати всі свої суперечки якнайдалі від них, і саме лісова глибинка, яку вони уподобали для полювання, – найкраще для цього місце.

Цієї ночі ліс огорнула приголомшуюча тиша, коли на його дикі землі ступили двоє чоловіків, - власники двох найбільших нічних клубів міста. Під покровом ночі вони скинули з себе одяг і випустили на волю своїх внутрішніх звірів. Цієї ночі йшлося про полювання, полювання за могилою вампіра, який міг знищити їх обох.

У самій гущі лісу, там, де жодна людина не могла їх почути, Малачі, глава невеликого клану ягуарів, вирвався з темряви і побіг прямо на свого супротивника ... людини, якій він ніколи не мав довіряти та слухати неправду про свого найкращого друга. Його противник теж був перевертнем, але в його жилах текла кров пуми ... Натаніель Вайлдер - його діловий партнер протягом останніх 30-ти років.

Малачі примчався на галявину і побачив, що Натаніель вже його там чекає стоячи, у своїй людській подобі. Зробивши пару кроків вперед, що необхідно для переходу з однієї подоби в іншу, Малачі повернувся до своєї людської подоби. Кожен із них був смертельно небезпечним в будь-якій із своїх сутностей – і як людина, і як перевертень. Чоловіки мали атлетичну статуру, зі сталевими м'язами, що перекочувалися під пружною шкірою. Їм можна було дати не більше 30 років, хоча насправді їм давно уже виповнилося 50 - перевертні старіють повільно.

Якби дія відбувалася у якомусь голлівудському фільмі, на повну зміну форми пішло 6 кілька хвилин, але це реальність, тому на галявині не було жодного монстра, що стікає слиною і слизом. Оголені тіла зовсім не бентежили перевертнів. А що стосується темряви, то місяць над їх головами світив наче прожектор, завмерши в просвіті між грозовими хмарами.

- Цього всього не повинно було статися, - сказав Натаніель холодним і непохитним голосом, намагаючись напоумити свого друга. - Послухай мене! Це було тридцять років тому. Багато що змінилося з тих пір ... Я змінився.

- Тридцять років брехні! – прогримів Малачі, тільки тиша широко відлунила його голос. Він повільно перевів погляд туди, де він поховав Кейна, і на очі йому навернулися сльози.

- Це через тебе я був змушений закопати Кейна в це болото ... через тебе я зрадив його тридцять років тому!

- Я не можу дозволити тобі відкопати його, Малачі! Ти ж знаєш, що станеться, якщо ти це зробиш, - Натаніель нервово спостерігав за тим, як Малачі пильно дивиться на могилу людини, яка була колись його найкращим другом. Він ніколи не міг цього зрозуміти. Кейн був вампіром, небезпечним вампіром.

Більше того - Кейн був однією з двох перешкод, що перешкоджала мирному співіснуванню пум і ягуарів… Він і дружина Малачі - брехлива і зрадлива красуня Карлотта. Спочатку Натаніель її любив. Він ніколи не хотів, щоб все сталося саме так. Але врешті-решт, в пориві лютих ревнощів, він вирішив цю проблему... убивши двох зайців одним пострілом.

- Він був моїм найкращим другом. Він ніколи мене не зраджував! Це ти встромив мені ніж у спину! - Малачі моргнув, змахнувши люті сльози, коли доторкнувся до сережки, яку він носив; сережки Кейна. Що ж він наробив? Коли Малачі побачив, як Кейн схилився над його мертвою дружиною, він розгублено завмер, поки Натаніель не сказав йому, що це Кейн вбив Карлотту.

Вона померла саме тут, на цій галявині, тому Малачі прийняв єдине, як він вважав, правильне рішення – зв'язати Кейна із цією ж галявиною ... в цій землі. Він навіть вкрав у Кейна його книгу заклинань і, щоб помститися, використав її проти нього ж самого.

Так, в одному Натаніель мав рацію. Майже всі вампіри - зло. Але серед них є кілька винятків, і Кейн був одним із них. Але немає більшого зла, ніж те, що Малачі зробив своїми ж руками. Заклинання, яке він наклав на Кейна, могла зняти лише його споріднена душа.

На той момент Малачі це здавалося кумедним, адже час був не владний над вічно молодим Кейном, проте він так і не зустрів свою споріднену душу. Раніше вони з Кейном часто жартували про те, що така жінка так ніколи і не народиться. Малачі згадав, як Кейн сказав одного разу, посміхаючись: «Якщо Бог коли-небудь вирішить створити таку жінку, яка зможе терпіти мої дурні витівки, - то у нього відмінне почуття гумору».

- Він надто довго пробув під землею, - попередив Натаніель. – Він вже настільки охоплений жагою крові і безумством, що... Якщо ти зараз звільниш Кейна, він нас точно уб'є.

Малачі гордо підняв голову і кинув пронизливий погляд на Натаніеля.

- Йому доведеться вбити тільки мене, тому що ти вже будеш мертвий.

Як тільки пролунала погроза, обидва перевертні знову прийняли свою тваринну подобу.

*****

На краю стоянки для житлових автофургонів, тієї, яка була найближче до великого мисливського заповідника, на сходинках величезного батьківського фургона сиділа Табата Кінґ, або Таббі, як її всі називали. Розглядаючи зірки, що проглядалися із-за щільних хмар, вона здула з очей чубчик, радіючи, що дощ нарешті припинився.

Її вперше взяли в таку подорож, і зараз їй найменш за все хотілося сидіти в тісному фургоні. Вона була в захваті від поїздки, а коли батьки погодилися взяти з ними ще і їх собачку Скраппі, щастя Таббі не було меж. Правда, для цього довелося довго благати їх, але, коли вона пообіцяла сама піклуватися про свого маленького найкращого друга, щеня йоркширського тер'єра, батьки, хоч і неохоче, але погодилися.

Поки Таббі сиділа біля входу в фургончик, Скраппі відчайдушно гавкав в темряву, борсаючись туди-сюди на повідку, бажаючи рвонути за тінями, які привернули його увагу. Раптово він зірвався з прив'язі і кудись помчав. Схопившись на ноги, Таббі ахнула. Щеня стрілою метнулося до якоїсь невеликої діри внизу паркану, що відділяв стоянку від заповідника.

- Скраппі, ні! - закричала Таббі і побігла за цуценям. Вона пообіцяла батькам, що ні за що його не втратить. Зупинившись біля паркану, вона, важко дихаючи, пильно вдивлялася в темряву між деревами. «Я не боягузка,» - вона рішуче прикусила губу і опустилася на коліна, щоб пролізти в дірку слідом за собакою.

Пара дрібних подряпин - і Таббі протиснулася крізь цю діру в паркані і побігла в глиб лісу на звуки віддаленого гавкоту. «Через тебе у мене будуть неприємності,» - роздратовано прошепотіла вона і почала поклацувати язиком, згадавши, що цуценя часто відкликалося на цей звук.

- Таббі, ти де? - почула дівчинка оклик матері за своєю спиною, але ніяк не відреагувала - її більше цікавило, як повернути цуценя назад на стоянку. Адже Скраппі - її щеня, і вона повинна про нього піклуватися. І тому, замість того, щоб відповісти матері або покликати цуценя, вона мовчки побігла за собачим виском.

Досить скоро дівчинка зупинилася, щоб віддихатися. Вона притулилася спиною до дерева, упершись долонями у брудні коліна, важко дихаючи і вслухаючись в звуки лісу. Вона завжди хотіла опинитися в самій гущі лісу, просто стояти там і прислухатися до природи, як це робили індіанці в кіно.

Зниклі дощові хмари знову повернулися назад, і яскраве місячне світло раптово зникло. Очі дівчинки розширилися від переляку, коли вона зрозуміла, що вогні кемпінгу зникли з її поля зору.

Несміливо ступивши вперед, вона стривожено озирнулася, але побачила лише темряву, ледве помітні стовбури дерев і ще більш темні тіні. Вона здригнулася, почувши далеко позаду якесь гарчання. Вирішивши, що цей напрямок їй не подобається, вона без оглядки помчала в інший бік.

Дівчинці здалося, що пройшла вже ціла вічність, коли вона знову почула гавкіт Скраппі. Вона кинулася в ту сторону, звідки долинали звуки, сподіваючись, що той, хто гарчав на неї, її не переслідує. Раптово вона знову почула гарчання, але на цей раз воно линуло звідкись спереду.

Потопаючи каблучками в землі, вона спробувала пригальмувати, але у неї нічого не вийшло - земля після дощу була покрита брудом і слизьким листям. Замість того, щоб зупинитися, вона впала на бік і поплила вниз по пологому схилі.

У Таббі перехопило подих, коли вона зі всеї сили врізалася в повалене дерево, яке її і зупинило. Перше, що на що вона звернула увагу, коли віддихалася, - щеня більше не гавкало. Дівчинка знову почула гарчання і почала дертися вгору по схилу, доки не почула тихе попискування. Піднявшись на коліна, вона виглянула із-за дерева і побачила маленьку галявину, залиту місячним світлом.

У самому її центрі сиділо щеня, і скиглило так, ніби йому задала прочухана велика сусідська собака. Притулившись до землі, воно відповзало назад. Блакитні очі дівчини розширилися, коли вона побачила, чому. На галявині повільно наближалися один до одного два великі звірі, а щеня сиділо якраз між ними. «Дурненький,» - тихо прошепотіла собі під ніс Таббі.

Дівчинка зрозуміла, що це були за звірі. Вона бачила їх на картинках, які батько показував їй перед від'їздом. Один був пумою, а іншого вона бачила по телевізору ... ягуар. Їй подобалося дивитися передачі про тварин, і вона не морщилась, як мама, коли тварини в телевізорі намагалися напасти один на одного. Але зараз все було інакше - по-справжньому і дещо моторошно.

Це були кішки, які могли її запросто з'їсти. Великі кішки. Граціозні тварини кружляли по галявині, супроводжуючи свій танок гортанним ревом. Їх очі блищали, як золоті медальйони. Вітерець, що дув в бік Табати, розносив цей грізний звук по всій окрузі. Дівчинка не могла відірватися від видовища, яке постало перед нею, з нервовим трепетом стежачи за сутичкою цих прекрасних тварин.

- Ну ж бо, Скраппі, - прошепотіла вона, сподіваючись, що величезні кішки її не почують. - Біжи сюди, поки ніхто з них на тебе не наступив.

Вона хотіла сказати «поки тебе ніхто не з'їв», але вирішила не лякати бідне щеня ще більше, він і так вже був наляканий до самого кінчика хвоста. Кішки раптово пронизливо заверещали, змусивши Табату закрити вуха долонями, тому що звук був дуже гучний і страшний. Вони помчали назустріч один одному через галявину, а перелякане щеня підібгало свій хвіст між лапками і заверещало від страху.

Побачивши, як воно перелякалося, Табата перелізла через повалене дерево і щодуху помчала до цуценяти. Вона була ближче до Скраппі, ніж кішки, і кинулася на землю, швидко накривши собою маленьке тільце якраз в той момент, коли тварини зметнулися вгору і зіткнулися в повітрі прямо над нею.

- Будь ласка, не чіпайте мою собачку! - заволала вона і скрикнула від болю, коли чиїсь гострі кігті розсікли їй руку, а інші - ковзнули по спині. Кішки впали на землю прямо у неї за спиною. Вона почула глухий удар, хрускіт кісток, гарчання і пронизливий вереск. Дівчинка, не рухаючись, накривала собою цуценя, яке все ще тремтіло і тихенько повискувало. Вона не наважувалася подивитися на тварин, які борються за кілька метрів позаду неї.

Табата щосили притискала до себе цуценя, боячись навіть поворухнутися. Заплющивши очі, вона почала шепотіти цуценяті, щоб той побіг і привів кого-небудь на допомогу, якщо одна з кішок нападе на неї. Щось тепле і мокре бризнуло їй на спину, але навіть після цього вона не поворухнулася. Нарешті звуки боротьби припинилися, і дівчинка зважилася озирнутися.

Побачивши двох закривавлених чоловіків, що лежать позаду себе, вона затремтіла і заплакала. Повільно піднявшись на коліна, Таббі позадкувала назад, притискаючи цуценя до своїх грудей. Куди ж поділися пума і ягуар? Вони напали на цих двох чоловіків і потім втекли? І чому ці чоловіки без одягу?

Натаніель несподівано відкрив очі і вишкірився, показавши дівчинці дуже гострі зуби.

Табата відскочила, ледь не впавши, але встояла на колінах. Чоловік загарчав немов пума, і Скраппі, знову пискнув, вирвався з рук Табати і помчався назад у ліс, заверещавши від страху. Малачі сіпнувся, з рани на його грудях плеснула кров. Він відкрив рот і прогарчав дівчинці тільки одне слово.

- Біжи! - пронизливий крик ягуара вирвався з його грудей. Табата не вагалася ні секунди. Розвернувшись і схопившись на ноги, вона помчала геть від галявини, не сміючи навіть озирнутися. Їй було все одно, куди бігти, лише 6 подалі від цих страшних закривавлених незнайомців.

******

«Дякую, а тепер місцеві новини. Сьогодні в одній із сімей радісна подія. Нарешті знайшлася їхня дочка Табата, яка зникла три дні тому зі стоянки для трейлерів біля озера Кристал та всі ці дні безцільно блукала по національному заповіднику «Анджелес». Як виявилося, дівчинка хотіла знайти свою собаку, яка зірвалася з повідця і втекла в ліс. Семирічна дівчинка відважно побігла її наздоганяти, і була знайдена лише сьогодні вранці. На жаль, собаку разом з нею не знайшли. За відомостями з офіційних джерел, дівчинка знаходиться зараз в лікарні, де приходить до тями після шоку - судячи з усього, вона пережила напад пуми. Маленька Табата постійно твердить рейнджерам про двох поранених чоловіків в лісі, але після ретельного обстеження площі в п'ять тисяч квадратних миль рятувальники так нікого і не знайшли. Ми повідомимо вам додаткові подробиці через годину.»

ГЛАВА ПЕРША

10 років потому…

У клубі гуркотіла ритмічна гучна музика, а його велика неонова вивіска змінювала кольори синхронно в ритм музики, кидаючи зловісні відблиски на будівлю на протилежному боці вулиці. На даху цього будинку, поставивши ногу на самий край, стояв чоловік з коротко підстриженим світлим волоссям. Подавшись трохи вперед і упираючись ліктем на зігнуте коліно, він курив сигарету.

Злегка відкинувши голову назад, Кейн Тріпп провів долонею по короткому волоссі, підстриженому їжачком. Він терпіти не міг стригти своє волосся і сумував за своїм колись довгим волоссям - Кейн все ще пам'ятав те чудове відчуття, коли шию ніжно лоскочить довге шовковисте волосся. Піднісши сигарету до губ, він глибоко затягнувся - йому не вистачало дуже багатьох речей, наприклад, сигарет, які він курив ще до того, як його поховали заживо і стали вважати мерцем.

Довгих сорок років назад Малачі, глава невеликого клану ягуарів, застав Кейна зненацька і звинуватив у вбивстві своєї дружини. До тієї ночі Кейн був в хороших відносинах з ягуарами, а Малачі був одним з його найкращих друзів. Згадавши про це, Кейн стиснув губи - Малачі засудив його і виніс йому вирок без будь-якого суду і слідства, просто в нападі люті.

Пустивши в хід заклинання з тієї самої книги, яку, як вважав Кейн, він надійно заховав, Малачі пов'язав його прокляттям, зробивши нездатним ні ворушитися, ні говорити... ні навіть захистити себе. Потім він вийняв з вуха Кейна сережку з темним криваво-червоним каменем всередині - кровавником. Ця сережка дозволяла вампірові вільно ходити під променями сонця. Колись цей та інші кровавники належали найпершому вампірові, Сіну.

Одного разу Кейн запитав, звідки міг з'явитися перший з вампірів, і відповідь його вразила.

Сін прийшов в цей світ один, поранений, знемагаючи від голоду і спраги. Його знайшов якийсь юнак, і зголоднілий Сін забрав у нього кров. Вампір швидко зрозумів, що люди цього світу - істоти тендітні, і душа покидає їх, якщо він ділиться з ними своєю кров'ю, намагаючись створити сім'ю на цій планеті. Але коли вони позбавляються душі, то стають для нього марними, не більше ніж монстрами.

За усе своє нескінченне життя Сінові вдалося знайти лише трьох людей, які зберегли свої душі ... ставши його дітьми. Єдиною різницею стало те, що після їхнього перевтілення вони більше не могли з'являтися на сонці - воно їх обпікало, змушуючи як їх самих, так і створених Сіном монстрів, їх кровних братів і сестер, ховатися від денного світла. На планеті Сіна такої проблеми не виникало ніколи, і все завдяки тому самому каменю-кровавнику.

Широкі браслети, які носив Сін, потрапили з його рідної землі на цю планету разом з ним. Вони теж були виготовлені з кровавника. Відколовши шматочок від одного з браслетів, Сін вставив його осколки в кільце, намисто і сережку. Згадавши про це, Кейн знову потягнувся до вуха і доторкнувся до своєї сережки.

Кровавник дозволяв йому вести таке собі напівнормальне життя, але ось книга заклинань Сіна погубила Кейна. Сін залишив її своїм дітям, щоб вони нею користувалися мудро, поки він спить. У цій книзі було одне заклинання-прокляття - спосіб приборкати бездушних дітей, якщо вони стануть занадто великим ризиком для людей.

І коли це заклинання використовували проти нього, все, що міг зробити Кейн - це лише дивитися темними, немигаючими очима, як колишній друг закидає його чорною землею, закопуючи живцем в могилу. Останнє, що він бачив, було небо над лісом, повністю засіяне зірками.

Темрява була всепоглинаючою і безмовною. Заклинання знерухомило Кейна, але не забрало його почуттів - він міг відчувати, як в товщі землі над ним вовтузиться різна живність - крихітні смертні істоти, які не сміють поїдати його безсмертну плоть, але, самі того не знаючи, гризли його душу.

Через якийсь час він став думати, що він однозначно зійшов з розуму. Потім, час від часу, він почав чути... якісь голоси. Він насолоджувався ними в своїй підземній в'язниці і жадав чути їх знову і знову. Іноді він чув голоси цілих сімейств, а іноді - голоси тільки дорослих.

Часом він намагався боротися з заклинанням, покликати когось на допомогу, або навіть стати свого роду співрозмовником самому собі. Але магічне заклинання міцно опанувало його і зробило абсолютно безпорадним. Кейн знав це заклинання. Він сам використовував його проти монстрів. Це був складний ланцюжок, сплетений із безлічі дрібних заклинань. Щоб зняти це прокляття і звільнити його, потрібна була кров людини, яка б любила його усім своїм серцем. Адже тільки чари любові мають настільки могутню силу, що здатні зруйнувати накладене заклинання, і тільки глибоко любляча жертву споріднена душа може розірвати узи цього прокляття.

Заклинання завжди працювало проти бездушних вампірів, так як лише той, у кого є душа, може покликати на допомогу споріднену душу. Кейн багато разів користувався ним, щоб позбавити світ від демонів-вбивць, братів і сестер, які не знають нічого, крім бажання крові.

Кейн гірко посміхнувся, подумавши, що він приречений, тому що у нього немає спорідненої душі. Ця думка ніколи його не покидала. У всякому разі, він ще не зустрічав настільки загадкову жінку. Та й якщо 6и вона у нього була, то яка ймовірність, що вона наткнеться на його могилу, та ще при цьому стікаючи кров'ю? Малачі тоді збожеволів від горя. Він так сильно любив свою дружину, що хотів, щоб і Кейн пізнав глибину такої любові і почав по ній тужити.

І він сумував. Скільки сліз він пролив, благаючи будь-якого бога, який тільки міг його почути, привести до нього його споріднену душу, щоб він зміг звільнитися. Якби він дійсно вбив дружину свого друга, то таке покарання було б справедливим. Але він не був винен у цьому злочині.

Одного разу вночі, коли надія вже давно покинула його, він почув Малачі. Його віддалений рев, разом з лютим криком якогось іншого звіра, пробився крізь шалений внутрішній монолог Кейна. А потім він, вражений, почув прямо над собою голос маленької дівчинки - вона благала їх не чіпати її цуценя. Її жалібний і переляканий голос зламав щось всередині Кейна, змусивши його рватися на свободу, щоб захистити її від цих нічних звірів.

«Малачі не зачепить твого цуценя, дівчинка,» - подумки прошепотів Кейн.

І це була правда. Малачі нікому не заподіював шкоди, якщо тільки з ним не повелися дуже несправедливо... він ніколи 6 не образив дитину. Знаючи, що його друг десь поруч, десь над ним, Кейн відчув, як маленька іскорка знову запалила в ньому вогонь життя. Він сказився, коли дівчинка закричала знову, а потім почув, як щось важко впало на землю. Кров... Він відчув, як крізь землю до нього просочується свіжо пролита кров.

Нічого кращого він не міг і бажати. Її запах проник в його свідомість і ледь не довів до цілковитого безумства - адже він чудово усвідомлював, що не в змозі до неї дотягнутися. Кейн сильно ослаб, провівши так багато часу без єдиного ковтка, відчуваючи смертельну спрагу, але не вмираючи. І раптом він відчув, як один з його пальців на руці ворухнувся.

Кейн сконцентрувався на цьому відчутті і, зібравши залишки своїх сил, спробував поворухнутися. Він відчував, як проходить день за днем, орієнтуючись на тепло, яке він відчував від землі над собою. Тепер його оточував запах крові, спонукаючи його продовжувати свої спроби і надаючи йому для цього все більше і більше сил. Нарешті Кейн зміг повільно поворухнути руками. Потім він почав повільно викопувати себе зі своєї власної могили.

Дні змінювали один одного, як раптом руки Кейна нарешті вирвалися на поверхню. Він буквально закричав від щастя, а з його очей полилися сльози радості. Вибираючись з мокрої землі, Кейн відкрив очі і подивився вгору. З його вуст пролунав майже божевільний сміх, коли він побачив над своєю головою чорне небо і яскраві зірки. Глянувши вниз, він помітив шматочок одягу, на якому виднілися засохлі крапельки крові. Кейн взяв цей клапоть, підніс до носа і вдихнув запах крові, яка звільнила його.

Міцно стиснувши в кулаці пам'ять про свою рятівницю, він потягнувся і повністю виліз із землі. Малачі і перевертень, який і був справжнім вбивцею дружини ягуара, лежали мертві за декілька метрів від могили Кейна.

Дивлячись повз них вглиб лісу, Кейн розумів, що дівчинки тут уже давно немає, але він ні на секунду не сумнівався в тому, що ця дитина і була його спорідненою душею. Хто ще міг зняти закляття, яке наклав на нього Малачі?

Для пошуку дівчинки у Кейна не було сил - він був ще дуже слабкий. Вампір поповз по тілу Малачі і потягнувся рукою до його обличчя, ніжно торкаючись до його щоки. Повернувши своє обличчя до Малачі, Кейн розгубився і на мить не зміг дихати. У вусі Малачі була сережка-кровавник. Його сережка!

У шаленому пориві Кейн скочив на ноги блискавичним, непомітним рухом. У затиснутому кулаці він тримав сережку. Потім Кейн подивився на Натаніеля, людину, яка його оббрехала і, зібравши навколо себе темну хмару немов плащ, розчинився в темряві.

Видихнувши, Кейн подивився на туман, що повільно плив по повітрю, маленьким смерчем він закрутився перед ним, а потім зник у далечінь з легким вітерцем. Всі ці десять років Кейн поневірявся з країни в країну, з континенту на континент, вивчаючи все, що він пропустив за час свого тридцятирічного ув'язнення.

Крапля за краплею, він відновив свої сили, почавши з маленького цуценя Йоркширського тер'єра, яке він знайшов у лісі. Зіщулившись, той лежав всередині якогось порожнього дерева. Напевно, це був чийсь домашній улюбленець, і Кейн відчував докори сумління, роблячи з ним такі речі, але на той момент прагнення поїсти було сильніше, ніж почуття провини.

Тільки після того, як Кейн поїв, він зрозумів, що щеня належало тій самій дитині, яка врятувала його з могили. Відчувши, що в маленькому пухнастому тільці все ще іскриться життя, Кейн зробив жахливу річ. Вкусивши самого себе за зап'ястя, він видавив пару крапель крові і капнув їх на рожевий язичок собаки, а потім поклав цуценя на землю, не розуміючи, що ж він, чорт забирай, робить, Це ніколи не спрацює ... або?

Дівчинка врятувала його двічі, сама цього не знаючи. І, незважаючи на це, спогади про її переляканий голос мали таку силу, що змогли витягнути його з найглибшого сну. Як же він хотів її побачити... хоч одним оком поглянути на ту, чий голос його невпинно переслідував.