- -
- 100%
- +
© Ольга Бойко, 2020
ISBN 978-5-4498-9670-4
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
Кінець другого тижня карантину, Мілан
У нас є Бенджамін, якого три рази на день потрібно виводити на прогулянку (він не звик справляти потреби вдома, адже він пес). Тому мої карантинні будні є відносно різноманітними.
По килимках біля вхідних дверей навчилася визначати, хто з сусідів виходив з дому, а хто ні.
Похід до супермаркету раз на тиждень викликає емоції подібні до тих, що відчула колись давно, коли батьки вперше дозволили самій сходити по хліб.
Тридцятирічний сусід за стіною в цей період, схоже, переживає серйозний етап переосмислення: раніше з його квартири долинали тільки регіт, любовне гуркотіння і сплески шампанського з пивом. Зараз же чути національний гімн, зрідка вигуки «сиди вдома!», а здебільшого панує тиша.
Коли йду до магазину, син кричить з кімнати: «May all go well with you, ma, buona missione!»
Енергійні прогулянки з собакою на відстані двохсот метрів від дому насправді непогана альтернатива спортзалам з тренерами. Шкода, що Бенджамін не спортсмен. Він швидко стомлюється і віддає перевагу дивану, а не здоровому способу життя. До речі, домашні тренування в режимі карантину теж ок.
Нарешті зварила борщ. Вперше за майже одинадцять років життя в Італії. Смачно.
Полюбила обіди на свіжому повітрі: надворі плюс двадцять, вікна (вимиті вже втретє за два тижні) відчинені, хтось щедро поливає сонечком безтолкові голови, немов із лійки. З будинків навпроти, із сусідніх квартир доноситься стукіт столових приборів, дзвін келихів; у чистому міському повітрі чути запахи різноманітної їжі. Як у ресторані на Блакитному узбережжі, їй-богу, все чинно, елегантно, навіть забуваєш, що ні.
Узяла собі за звичку сидіти на балконі. Навколо відбувається багато цікавого. Виявляється, у горщику з різдвяною зіркою живе коник-стрибунець. Назвався Каналетто. Приємно познайомитися!
На початку карантину я думала, що з’явиться безліч часу – і на те, і на інше вистачить, – але ні. Без дисципліни він тече крізь пальці. Тому все за розкладом. І у вихідні, й у будні.
Діти з нашого та сусіднього будинків, закинувши монітори та екрани, згадали давні забави, на кшталт тих, коли потрібно натиснути сусідський дверний дзвоник і втекти. Сучасний варіант виглядає так: з вікна покликати якогось випадкового перехожого або дорослого, що стоїть на балконі, і швиденько заховатися.
Помітила, що за останні декілька днів чую набагато менше сирен швидкої допомоги. Пов’язую це з початком весни і сприятливого періоду.
Андреа на запитання, чого йому найбільше не вистачає на карантині, відповів, що не вистачає спілкування з друзями, не онлайн і не в телефоні, а так, щоб побачити Габрі, наприклад, поплескати його по плечу: «Hey, bro», подивитися в очі й обговорити усе найважливіше.
14 день карантину, Мілан
За жодних обставин не лізти у телефон, щоб почитати новини, – звичка, яка з’явилася за тижні карантину. Пішла гуляти з собакою.
Собаці начхати на коронавірус, у нього весна й амурний період. Поки Бенджамін обнюхував тротуар на предмет слідів привабливих дам, зробила серію апокаліптичних фото: іржава поштова скринька зі скошеними дверцятами, шмат стіни, на якому облупилася фарба у формі серця, щербатий асфальт. Тривога шукає виходу.
Син спитав: «Мамо, а ти вже була в часи чуми?» Одразу згадала, що у квітні мені виповниться сорок два.
Зустріла сусіда з дому навпроти. Він теж вивів улюбленця на прогулянку. Мальтійська болонка Юрій і Бенджамін зазвичай цілуються при зустрічі, але сьогодні примудрилися витримати дистанцію в один метр. Перекинулися парою слів із синьйором Джакомо, мовляв, як справи. Побідкалися. Обмінялися сподіваннями.
– Мені здається… – Сусід витримав довгу поважну паузу. – Мені здається… над нами щось розпилюють… – і кивнув головою, вказуючи на небо.
Зробили додаток, завдяки якому можна побачити, скільки хвилин доведеться стояти в черзі, перш ніж потрапити до супермаркету, який знаходиться поруч з твоєю геолокацією. Станом на ранок неділі двадцять другого березня – 95 хвилин, 87 хвилин, 60 хвилин, 105 хвилин.
Небо затягнуте хмарами, і я не побачила, щоб на нас хтось щось розпилював. Ну, а якщо й так, то нехай це буде все те ж, що й учора, – сонечко з лійки.
Андреа сам попросив, щоб я підстригла йому чубчика. Раніше про це й мови не було: мати до волосся не допускакалася за жодних обставин – тільки barbiere чи parrucchiere. Розчулилась.
Тепер завдання – знайти і замовити перукарські ножиці на Amazon. Що проблематично. Останнім часом доставляють лише товари першої необхідності.
До речі про естетику. Тижні два тому замовила на цьому ж Amazon апарат для манікюру та педикюру. Чекаю. У супермаркеті купила фарбу для волосся і смужки для депіляції. Доглянута зовнішність у будь-якому випадку дає відчуття бадьорості (особливо якщо її ніхто не побачить).
Випила каву на балконі, привіталася з Каналетто. Поділилася планами: може, наліплю сьогодні пельменів та вареників. Запросила на обід або вечерю. То вже як йому буде зручно. Згадала дитинство й уявних друзів.
Добралася до новин. Учора ввечері уряд посилив карантинні заходи в Італії, статистика – краще б не дивилася. Глянула на небо. Чи нічого там не розпилюють? А раптом сусід має рацію? Так і є, сонце.
15 день карантину, Мілан
Визирнувши з вікна вранці, вирішила, що сьогодні будемо сидіти вдома. Тобто жодних кави-чаю-лимонаду на балконі. Вітер дме, у небі розкидані холодні перлини – не до прогулянок. Тільки плановий променад з улюбленцем.
Над розсипаним на тротуарі рисом зібралися голуби. Пташок двадцять. Після нашої з Бенджаміном появи зграя обурено перелетіла на паркан. Я голосно промовила: «Соррі, хлопці, вже йдемо».
У повсякденному житті я так собі організована людина, однак за теперішнього режиму довелося згадати піонерське дитинство. Дотримання розпорядку дня допомагає не розпадатися на шматки і не йти самоплином. Особливо дітям.
Раз на день розписую цілі на день, раз на тиждень – на тиждень.
Сьогодні увімкнула в шкільні заняття незапланований урок історії. Все ж мене занепокоїло оте синове припущення щодо мого можливого існування в часи чуми.
Після уроку історії вписала до щоденника обов’язкове заняття фейсфітнесом по десять хвилин на день. А раптом я й справді виглядаю як та, яка «жила в ті часи». Діти ж нечасто брешуть.
Знайома надіслала фотографію і повідомлення: «Ось, вчу Джека на той випадок, якщо…» На фото її пес сидить на одноразовій пелюшці, у якості фону зображення – приставлене до стіни автомобільне колесо. В очах у пса можна прочитати виділене капслоком WTF.
Сподіваюся, у нас до такого не дійде. Бенджамін сто відсотків не буде вестися на фейкові тротуари, бордюри і колеса.
Каналетто на пельмені вчора не з’явився. Думаю, чекає на лазанью чи тефтелі у томатному соусі. Можливо, йому не сподобалося, що за вечерею не подавали вино.
Вина та інші алкогольні екзерсиси найближчим часом не передбачені. По-перше, я не зробила запасів, по-друге, зараз як ніколи хочеться, як кажуть італійці, зберегти mente lucida – світлу голову. Хоча випити я полюбляю. Але потім.
Вирішила не зважуватися до кінця карантину. Зайвий стрес мені ні до чого. А їжа зараз дорівнює позитивним емоціям. Особливо смачна (наліпила таки вчора вареники та пельмені). Тому те, що я побачила у дзеркалі, мене не засмутило: ще тиждень тому захисна маска вільно лежала на обличчі, сьогодні ж охопила його щільно, знайшовши дві пухкенькі, налиті щічки.
У каналах Венеції вряди-годи з’являється риба, до римських фонтанів злітаються качки-лебеді, до берегів Сардинії пливуть дельфіни, а у парках Мілана бавляться зайці. Натяк?
Поговорю про це завтра з Каналетто. Сподіваюся, потепліє і він вилізе з-за горщика з різдвяною зіркою, а я вийду на балкон. Сьогодні ж перед сном обов’язково попрошу в тих, хто на нас щось розпилює, щоб швидше вимкнули сирени швидких.
16 день карантину, Мілан
Бенджамін, звісно, незадоволений теперішніми прогулянками: короткочасні пересування непривабливими локаціями значно знижують шанси на зустріч із хорошим собакою. Була спроба бунту: тягнув повідок, прямуюючи убік парку. Зате познайомилися з сусідами. Це три чихуахуа. Просто раніше вони гуляли на балконі.
Як же добре, коли світить сонечко – лийте його на нас, і побільше! Політики сказали, що (нарешті!), за статистикою, зажевріло світло в кінці туннелю.
Згадала про всіх жуків, яких колись саджала на карантин у сірникові коробки та літрові банки. Вибачте мені, рідненькі!
Небезпідставним було моє дитяче бажання стати вчителькою. Якщо раніше навіть при мінімальній взаємодії з дитиною під час виконання уроків мені доводилося запасатися коренем валеріани й червоним вином, зараз, пояснюючи той чи інший предмет, я впадаю у справжній азарт – хочеться викликати всіх до дошки.
Вчора привезли машинку для манікюру. Поки працювала над лівою рукою, думала про те, настільки все ж таки мудра і прекрасна природа, які гарні натуральні нігті, ніжні, без кольору, нічого зайвого. І хто тільки придумав отой гель-лак, кому це все потрібно? Невже масонам? З іншого боку, звичайно ж, хочеться піти та зробити нормальний манікюр. Правою рукою займуся завтра.
Андреа спитав, чи є у нас можливість переселитися в інший Всесвіт. Відповіла, що завтра привезуть ножиці, тому для початку ми підстрижемо йому чубчика.
Виклала на деко баклажани та перці, натерла їх оливковою олією, проткнула виделкою по периметру. Поставила в розігріту духовку. Коли овочі добряче підрум’янилися, порізала їх великими шматками, додала знову ж таки великі скибки помідорів, цибулю, часник, зелень, сіль, щойно змелений перць, олію. Відправила до холодильника на пару годин. Брускети з ікрою з баклажанів, або, як кажуть в Одесі, з «синеньких».
Якось, самі того не відаючи, влаштували з сусідом кулінарний батл. Поки займалася овочами, хлопчина в типовій для італійців емоційній манері з’ясовував у телефонному режимі, що краще підійде до соусу: часник чи цибуля. Обізвалась інша сусідка: гукнула, що часник ок тільки до соусу з рибою. Я б з ними потоваришувала.
У дитинстві просто ковтала романи про подорожі. Так от, приблизний тижневий раціон моряка колись складався з: 1 галону пива, рому або бренді, 2 фунтів яловичини, 1 фунту хліба або 2 фунтів картоплі, 0,5 пінти гороху чи бобів, 1 пінти вівсянки, 2 унцій вершкового масла, 1 курчати або 1 фунту в’яленої риби. Зробила ревізію запасів: до магазину йти за два дні.
Дуже хочеться обійняти рідних людей.
17 день карантину, Мілан
25 березня. Гарне число – двадцять п’ять.
Хтось таки радіє карантину. Це Бенджамін. Люди цілодобово перебувають у його повному собачому розпорядженні, і отой фірмовий жалісний вираз «на кого ж ви мене покидаєте, іроди?» вмикати не доводиться.
Колись, у різні давні часи, жінки спускали з балконів кошики, аби торговці зеленню, молочники та інші комерсанти складали у «плетені пакети» їжу в обмін на гроші, які дами кокетливо діставали з-за корсету.
В Італії є традиція: на різдвяні свята дарувати продуктові кошики. Вино, олія, цукерки, сир, чомусь фініки. Зберегла два такі.
Якщо спустити кошик з балкону… Чи знайду я в ньому через півгодини букет півоній? Або пляшку шаблі та дві дюжини устриць? Чудово, якщо знайду дві гантелі по 6 кг кожна.
Каналетто налаштований скептично. Каже, що у мене немає корсета. Зате у мене є PayPal.
Попросив, щойно потепліє, спустити з балкону його. Можна і в кошику. Йому байдуже. Скоро літо.
Вчора соціальні мережі хвилювалися, як неспокійне море: подейкують, що жорсткі обмежувальні заходи продовжать до тридцять першого липня. Але прем’єр-міністр спростував цей факт, пояснивши, що з 31 січня по 31 липня в країні введений режим надзвичайного стану, а не карантин. Рішення ж про продовження/припинення карантину будуть приймати кожні 15 днів.
Тепер знаю не лише прізвища та імена італійських політиків, а й їх обличчя.
Вчителька прислала завдання: прочитати «Декамерон» і «Заручені» (дитячі видання). Андреа не надто зрадів. Я не стрималася, зневаживши ази педагогіки: «Я у твоєму віці вже „Війну і мир“ читала. В оригіналі».
О 18:00 відбудеться черговий флешмоб: мешканців Італії запрошують декламувати рядки з «Божественної комедії» Данте, а саме: «Пекло», Пісня п’ята. Про любов.
Варення з троянд. Гладка, запашна гіркота. Трояндові пелюстки, перетерті з цукром. Ніколи не куштувала. Кажуть, має чудові противірусні властивості. Обов’язково зварю. Ні, краще вишневе. Вишні з кісточками, великі темні ягоди притуляються одна до одної. Літрова банка щастя.
18 день карантину, Мілан
26 березня станом на 18:00 в Італії народилося 942 немовляти.
Уявила, як місяців через шість або сім вулиці країни наповняться красивими благодушними жінками. Жінки ці будуть іти, наприклад, у парк або ресторан, турботливо підтримуючи великі круглі животи, а чоловіки, які крокуватимуть поруч, будуть обіймати своїх супутниць за талію і з легким смутком згадувати часи, коли преміум контент ресурсу Pornhub був безкоштовним.
Ось такі симпатичні думки навідали мене сьогодні, не дивлячись на те, що в новинах з післякарантинного Китаю передали: зараз стосами йдуть запити на розірвання шлюбу. Сподіваюся, багато пар все ж зможуть порозумітися, поплакати, виговоритися, поцілуватися в цей період і розпочати нове, вірніше, старе життя. Те, що було одразу після знайомства. Сповнене ніжності та близькості.
Посміялася, читаючи коменти під одним з постів на тему «Чим зайняти дітей під час карантину». Одна сім’я придумала гру в десантників/солдатів/армію: максимально завантажувати хлопчиків бойовою підготовкою (присідання, віджимання, бокс тощо). Гарна ідея. Тим паче що дітей можна ненадовго взяти в полон – прив’язати до дивану.
Поплакала, читаючи новини.
Під час карантину їжа закінчується швидше. Взагалі, коли кажуть, що ніхто з нас не вийде з цієї ситуації таким, як був, погоджуюся, уявляючи себе у перших рядах бодіпозитивістів.
Виходячи з дому, надягла нову маску. Емоції такі, ніби на мені обновка, яка дуже до душі. Насправді ні. Ходити у респіраторі мені не подобається, але я рада, що вдалося придбати чотири штуки ще до початку карантину. Складний респіратор з клапаном для видиху FFP2. Зазвичай такий носять зварювальники, будівельники, машинобудівники, фармацевти, ну і ми всі сьогодні.
Бабуся постійно усе дезинфікувала, обробляла і мила з хлоркою. Пам’ятаю, навіть куплену на Привозі бринзу обдавала окропом. Ми тільки сміялися. Сьогодні я мила яблука з содою.
Обговорювали з Андреа плани на майбутнє і можливості заробітку в період кризи. Зійшлися на тому, що модель «міський фермер» вже, скоріше за все, працювати не буде. Зате модель «балконний фермер» – ще й як. Каналетто сказав, що люди не перестають його дивувати.
Роби, що повинен робити. І будь що буде.
19-й і 20-й дні карантину, Мілан
Під час прогулянки з Бенджаміном звернула увагу на те, що будинок, в якому ми живемо, ззовні нагадує тістечко однієї відомої кондитерської. Рожевий прямокутник, присипаний крихтами кольору пудри, завдяки правильному сьогоднішньому освітленню (сонце) здавався мені особливо апетитним. Взагалі, архітектура Мілана в мене завжди асоціювалася з хлібо-булочними виробами: що не будинок – то пряник, печиво чи вафелька. А кажуть, Liberty.
Друг прислав аудіо, у якому асоціація італійських психотерапевтів попереджає, мовляв, немає причин для хвилювання, якщо у карантинний період люди почнуть спілкуватися з фіранками, стінами та іншими об’єктами. Інша справа, якщо ці об’єкти почнуть їм відповідати.
Що нам робити, Каналетто?
Іти світ за очі – улюблена дитяча розвага. Ми, восьмилітні дівулі, відправлялися в путь, сподіваючись, що потрапимо, як мінімум, в інше місто, а то й країну. Батьківська заборона перетинати межі подвір’я приємно лоскотала п’яти. Але чомусь ми завжди опинялися або біля гастроному (відділ з морозивом), або ж біля автомату з газованою водою. З сиропом – три копійки. Без сиропу – одна. Морозиво коштувало скажених грошей.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «Литрес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на Литрес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.