Многії літа. Благії літа

«Десятиліттями я живу в одному місці. Роблю ту саму роботу. Веду бесіди з одними й тими ж людьми. Сідаю за той же стіл у той же час і їм майже однакову їжу. Лягаю в один час в своє ліжко… Минають літа, але ніщо не міняється – ні довкілля, ні я. Бо не міняється моя душа. І це добре. Дивлюся на образи діда, батька, на своїх онуків і правнуків – і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно…»

«Ворон – птах давній»

Світ тісний, і не тільки в просторі, але й у часі.

Років двадцять п’ять тому я, молодий журналіст, піддавшись дачній лихоманці, почав і собі мордувати клапоть ожинника на Поповій горі під Мукачевом. Коли прийшов час робити прищепи, мене виручив знайомий інженер Толя. Привів у поміч свого діда Андрія, якому було за вісімдесят. Але я не встигав за ним, коли ми шукали по узліссях саджанці-дички і виноградну лозу ріпарі.

Ще більше мене вражала його вдача. Незбагненний глибинний спокій струменів з його уважно-дитинних очей. Говорив він мало, коротко, але в розкішній сивій бороді завжди ховалася лагідна усмішка. Якось у спекотний полудень він підвів голову і сказав: «Гроза буде». – «Звідки ви знаєте?» – здивувався я. – «З Латориці рибою тягне». Я нічого не відчував, ще б пак – до Латориці було щонайменше три кілометри. А за годину Мукачево накрила обвальна травнева злива.

Вечорами, втомлені роботою і спекою, ми сиділи під крислатим горіхом і старий розповідав мені дивовижні речі про тайгу, уссурійські ліси, про калмицькі степи, про ріку Печору і гори Алтаю, про буйні і паркі заплави Колхіди, про сонячну Грецію. Де він тільки не бував…

Зі скупих слів діда і коментарів Толі було очевидно, що доля добре пошарпала чоловіка. Навчався в гімназії, боронив Карпатську Україну, роками переховувався в пущі Карпат, вивчав травництво в Румунії, жив у відрубному лісовому монастирі, відбував каторгу на Колимі. Поневірявся світом, брав участь у різних експедиціях, чого тільки не навчився. Згодом повернувся в рідне Закарпаття, поселився в родичів у старій хижі. Жив із саду-городу, майстрував по селах, уздоровлював людей.

Андрій Ворон зізнався тоді, що любить читати. Декілька разів навідувався в редакцію, приносячи гостинці – горобинову настоянку, сушениці, пляшечку олії з горіха, березовий квас. Пригадалося, як прибиральниця запитала його: «У вас таке свіже лице. Скільки вам років?» – «Ворон – птах давній», – віджартувався старий.

Він був прихильний до мене, ми багато мандрували околицями Мукачева. Усе, що він розповідав, я занотовував до товстого зошита, ще не знаючи, як цим розпоряджуся згодом.

Потім Толя одружився на Львівщині і забрав діда до себе. Жили в гірському селі. Більше про них я нічого не чув.

… І от якось зустрічаю на ринку лисуватого комерсанта, в якому впізнаю Толю. Обійми, спогади. І серед іншого я дізнаюся, що на 104-му році життя помер дід Андрій. Укріпляв після паводка погріб і застудив легені. Це й підірвало його сили. Залишилася після нього валіза списаних аркушиків. «Я привезу їх тобі. Ти чоловік книжний. Може, знайдеш щось цікаве», – пообіцяв Толя.

Так і сталося. Через два тижні я занурився у химерне мереживо хімічного олівця. Записи спостережень за природою, враження від побаченого і почутого, приповідки, молитви, нехитрі віршики і найцінніше – маленькі секрети-поради – як жити на цьому світі в здоров’ї, радості і мудрості. Жити щасливо.

Звісно, його нотатки не готувалися до друку, були аж надто «любительськими», але я побачив у цих мудрих крихтах цілісний кодекс усвідомленого творчого довголіття.

Перші публікації про це в пресі мали значний і тривалий резонанс. Багато людей зізнавалося, що прочитане надзвичайно зацікавило їх і спонукало замислитись над своїм життям. Усі були одностайні в тому, що настанови Андрія Ворона хочуть прочитати в найповнішому обсязі, а ще краще – в окремій книжці.

Я ретельно визбирав із тих зшитків найцінніше, опрацював і систематизував. І ось – подаю на корисний пожиток читачів. З першого погляду в око може впасти безсистемність викладу і повторюваність. На це я пішов свідомо, зберігаючи тональність і акцентуючи на важливості деяких постулатів. І найголовніший із них: над усякими філософіями, вченнями і переказами підноситься рятівна наука Христа. На неї А.Ворон і спирався. І тому кожен з цих рядків цінний у своїй мудрості. А скільки істини ховається між рядків!

Згодом вийшли також друком книжки «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Світован», «Синій зошит», «Розрада-гора» – унікальний життєпис, золоті розсипи одкровень, спогадів і безцінних порад «карпатського Сократа».

Живи в поті чола

Прислухайся до того, що нам заповідано: «В поті чола будеш їсти хліб свій». Це не покара, це – вимога, припис. Щоденний хліб (їжу) треба заслужити. Кожного дня вчинити якесь зусилля – до поту. Чи то робота, чи швидка хода, біг. З потом вийде недобра сіль і недобрі нерви. Ви помітили, що коли ми хворі чи дуже схвильовані, нас обливає потом?

Важку роботу немічні можуть замінити постуванням. Та ж поміч.

Навчися бачити довкола все живе і радіти йому – бадилині, дереву, птиці, тварині, землі, небу. Вдивляйся в них добрими очима і з уважним серцем – і відкриються тобі такі знання, які не знайдеш у книгах. І побачиш у них себе – упокореного і оновленого.

Візьми за звичай бодай декілька хвилин всякої пори постояти босоніж на землі. Давай тілу землю, поки вона сама не покликала його.

Шукай нагоди побути біля води. Вода зніме втому, промиє думку. З водою треба «говорити», бо й вона говорить до тебе. Щоранку добре облитися водою. Спочатку гарячою – розігріти приспану кров. Потім холодною – закалити жили і нерви, розбудити серце. При цьому проси: «Змий з мене все хворобливе, помисливе і лукаве. Дай мені силу, здоров’я і спокій».

Я не вдаюся до шампунів, кремів, одеколонів, зате не відмовляю собі в парильні. Зліпив собі з глини велику піч. Палю гілки, листя, живицю. Коли це вигорить, влізаю у черінь, лягаю на дерев’яну решітку. Парячись, обтираюсь кукурудзяною крупою і віхтями сіна. Гарно розм’якшує кості, чистить шкіру і вимиває з тіла нечисту сіль. Після того добре натертися медом і з кислотою, відібраною від мурах.

Пий чисту воду, де тільки не повернешся, не чекаючи спраги. То перші ліки. Куди мене доля не вела, я найперше шукав криницю, джерело. Не пий солодкої і солоної (мінеральної) вод із пляшок. Перша роз’їсть печінку, друга замурує судини. Пиво довго бродитиме в тобі, як у бочці.

Солі, цукру і білого хліба не вживай надмірно. Дехто лякає ними, вважає найбільшими білими шкодами для чоловіка. Ще й четверта є – горілка, якщо вона візьме гору над ним. У земних злаках і зеленині досить солі і солоду. Але якщо кортить щось їсти і воно тобі смачне, то треба їсти. Це для тебе і корисне, і поживне.

Мед уживай радо. Натщесерце з водою. І побачиш, що голова твоя буде світлою, а тіло легким.

Нехіть до тютюну з’являється, якщо жувати гіркий болотний аїр. І взагалі – в усіх травах лікує передусім гіркота.

Найпоживніші овочі – ті, що запалені сонцем

Отже, сіль споживати до міри. Але добре тримати її там, де живеш і спиш. Усе життя під моїм ліжком, де узголів’я, лежить торбинка сірої солі. Добре дихається і гарні сни. Цього навчив мене німецький доктор у таборі.

Щодень на твоєму столі місце овочам. Найпоживніші ті, що найбільше запалені, напоєні сонцем. Перший – буряк, немає на землі ліпшої їжі. За ним – квасоля, гарбуз, ягоди, морква, томати, перець, шпинат, салат, яблука, виноград, сливи…

М’ясо, якщо кортить, їсти можеш. Але рідко. Не лакомся на свинину, не одного вона дочасу понесла на той світ. А тоненька скибка сала піде на хосен. Але не копти його. Нащо смолу споживати?… Коров’яче молоко нічого не дає людському організму. Хіба що кисле.

Погана їжа – ковбаса, смажена картопля, печиво, солодощі, консерви, маринади. Моя їжа – це крупи, квасоля, зеленина. Суди за звірами. Хижак наївся м’яса – ледве суне, лінивий. А кінь з вівса цілий день воза тягне. Сарничка з трави аж літає.

Якщо на столі риба – ти пан. Риба очищає і молодить, як і вода, звідки вона прийшла. Знак риби носив Ісус. Риба, сухий житній хліб, овочі – найкраща тобі гостина.

Усе, що росте в твоєму саду, – тобі на здоров’я й поживу. Кожне зело, яке плекала твоя рука, вдвічі поживніше, ніж куплене. Я радію їм, як дітям. І вони це чують. Рослинка вгадує, чого нам бракує і дає нам це. Все під ногами, що потрібно нашому тілу. Все в Небі – що потрібно душі.

Кожен овоч у міру стиглості вкидай у пивниці в посуд з водою, нехай там кисне і наброджує молодильну силу. А зрілі плоди-падалиці та ягоди суши на горищі, а потім вари з них узвари. Взимі це врятує тебе від слабості і простуди. Чоловікові після 50-ти узвар із груші-дички пити якнайчастіше.

Їсти краще жменьками, але часто. Щоб менше їсти, п’ю багато води і узварів, їм грубу і сиру городину. З вечора четверга до вечора п’ятниці нічого не їм, лише п’ю воду.

Пости – найбільша благодать. Ніщо не кріпить і не молодить мене так, як постування. Кістки стають легкими, як у птиці. А серце веселе, як у хлопця. З кожним великим постом я наче молодшаю на кілька літ.

Але не їсти м’яса – ще не піст. Не «їсти» свого ближнього – ось перший крок до посту. Піст – це не традиція, не біблійний припис, не жертва Богу. Це вияв любові до Бога. Якщо вона більша за любов до смачних страв, питва і розваг…

Не роби з людей собі ні ворогів, ні друзів

Сонце сходить і заходить – для тебе. Робота спориться після сходу сонця. Звикни до цього – і буде міцним тіло і здоровим дух. А мозок найліпше відпочиває і яснішає у вечірньому сні. Так чинять монахи і вояки. І мають силу служити.

Добре серед дня подрімати півгодини горілиць, щоб кров освіжила голову і лице. Якщо не маєте часу – потримайте, лежачи, підняті ноги і руки. Але краще не після їди, бо тоді кров густа і жир ліпиться до судин. Чоловік дочасно старіє, гасне пам’ять.

Менше посижкуй, але спи вдосталь. Літній чоловік, котрий не при роботі, має ходити, прогулюватися щодня по 2 години без огляду на погоду. Це його здоров’я.

Намагайся більше бути просто неба. Привчи себе жити в прохолодному помешканні. Досить, щоб ноги і руки були в теплі, зате голова – в свіжості. Тіло марніє і старіє від тепла. В уссурійських лісах я знав старезного китайця, що завжди ходив у ватяному одязі, зате в хижі майже ніколи не топив.

Здоровому і поважному в літах (коли не піст!) не зашкодить краплина вина чи ковток чистої горілки. Але не більше, ніж на палець-два в келишку. Так, щоб лише рот сполоснути. Краще вживати настоянку на хріні, часникові, павутинні, на глоді, калгані. А не питимеш – нічого не втратиш. Багато питимеш – утратиш усе. Будь завжди в такому стані, щоб Богу не було огидно навідатися до тебе.

Кволе, мерзлякувате тіло кріпи травами. Жменьку трав, ягід, листя, гілок смородини, малини, суниці запарюй джерельним окропом і пий цілий день. Зимою від цього велика користь.

Не забувайте про горіхи. Горіх схожий на мозок наш. У ньому сила для мозку. І сила чоловіча. Добре щодня вживати горіхової олійки чайну ложечку. Ще краще – оливкової, як це роблять греки.

Якщо маєш добру жінку, радій. Це дарунок небес. Не сходься з багатьма – і для тіла мерзота, і для душі виснаження. Чари жіночі скороминущі, а туман в очах довго стоїть. Якщо немає бажаної жінки, не переймайся. Це другий дарунок долі. Так більше наблизишся до небес. Бо мало яка жінка настановлює чоловіка на благодатне.

Натомість одинокі жінки (вдовиці, розлучені) живуть довше, ніж ті, що коло чоловіка.

До людей будь рівно добрий і уважний. Кожен з них, навіть найпустіший, чогось навчить. Не роби з людей собі ні ворогів, ні друзів. І тоді не матимеш з ними клопоту.

Через поле смиренне прийдеш до тихої води

Дослухайся свого серця – і тобі відкриється те, для чого тебе «покликано», в чому міра твого призначення. Може, ти прислужишся одній людині, може – родині, може – світові, а може – Богу.

Виховуй волю розуму і спокій душі. Це – щастя.

Те, що тобі належне, само дасться. Лише навчися смиренно чекати. Те, що тобі не належить мати, і чекати не слід. Нехай душа буде легкою.

Не вір у забобони, не преймайся звіздарством, не вдавайся до ворожби. Тримай душу і серце в чистоті. Мене теж, бувало, називали знахарем, але то від незнання, маловірства, від очікування чуда. Найбільші чудеса – Божі дари. Лікують люди – виліковує Господь.

Коли прикро на душі, треба багато ходити. Краще полем, лісом, над водою. Вода понесе твою журу. Але пам’ятай: найкращий лік для тіла і душі – піст, молитва і корисна робота для рук.

Розпочинай і завершуй день подякою. А перед відходом до сну довірливо вручай Господу свою душу до нового дня.

Приймай радощі і знегоди теж із подякою. Все це милість Божа. Навіть випробовування. Бог ніколи не посилає більше, ніж ми можемо знести. Що більші випробовування, то більше від тебе хочуть. Через поле смиренне прийдеш до тихої води. Благодать буде найвищою тобі заслугою.

У тиху годину сідай на самоті і споглядай світ природи, намагаючись розчинитися в ньому. І серце наллється спокоєм.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.