Генератор вічного життя

Друзі прозвали Тревора Данко Чайкою – за ім’ям головного героя книги Ричарда Баха. Він весь час прагнув до чогось нового. Талановитий хлопець ще в підлітковому віці прочитав чудову поему в прозі про Джонатана і закохався в цей персонаж. Ось з кого йому потрібно було брати приклад в житті. Присвятити себе тому прекрасному і великому, що може підняти людство на новий і кращій ступінь. Устремління Данко були прекрасними. До того ж, у нього були й всі інструменти для досягнення своєї мрії. Як відомо, талановиті люди талановиті в усьому. Тревор всією своєю натурою абсолютно підтверджував це висловлювання.

Хоча найбільше всього він тяжів до математики і астрономії, але й насолоджувався і розбирався в мистецтві й літературі, музиці та психології. Його можна було б вважати просто екстравертом, який захоплювався всім підряд. Але, на подив оточення, він зазвичай доводив до логічного кінця всі свої задуми. Прагнув психологію – вивчав. Забажав навчитися танцювати запальних танців – навчився.

При цьому, на наукових конференціях, він був молодим вченим, і нікому б не спало на думку, що після такого серйозного заходу він буде танцювати шалену ламбаду з молодими студентками. Тревор своїм прикладом перекидав поняття «вчений сухар» і «ботанік». Він був сучасним представником молодої генерації всебічно розвинених вчених. Дівчата – однокурсниці порівнювали Данко з героями «Великого вибуху», але говорили, що він був набагато цікавішим за тих своїм оптимізмом і розкутістю.

Веселий Тревор подобався дівчатам. Високий підтягнутий кучерявий шатен з усміхненими зеленими очима, гострий на язик, але серйозний в справах, душевний товариш, – як він міг їм не подобатися? До речі, чарівність Данко поширювалась не тільки на молоденьких студенток, але і на поважних чоловіків від науки. У хлопця був легкий характер і необхідна серйозність в потрібний момент. Тому, не дивлячись на його молодий вік (а йому було всього 28 років), його цінували, як в наукових колах, так і серед друзів.

Навколо нього постійно кружляли дівчата, але поки він не віддавав особливу перевагу нікому, вважаючи за краще спілкуватися з ними по-дружньому. Крім усього цього, з недавнього часу у Тревора з'явилася таємниця. Інший відразу б роздзвонив про неї і став би заробляти шалені гроші. Але Данко, як справжній учений, хотів розібратися в причині своєї, раптово виниклої на рівному місці, екстрасенсорики. Точніше, він навіть не знав, як правильно називати те, що стало іноді відбуватися з ним.

Спочатку він став бачити дивні сни. То бачив, ніби він летить з розкинутими руками, немов крилами, в декількох метрах над землею. І бачить прекрасні картини під собою… То бачив себе якимось древнім персонажем, котрий переживав якісь, справді, трагічні події! Але він пов'язував сон з впливом книги, яку читав перед сном. Сила персонажів книг Баха була така велика, що цілком могла матеріалізуватися уві сні. А ось сни про сиву давнину? Він не був настільки фанатиком історії, щоб уві сні мучитися ідеями про порятунок свого народу?

… Сьогодні Тревор дуже поспішав. Починалася конференція, присвячена вивченню взаємовпливу простору-часу. До початку залишалися лічені хвилини, а він ще не зайняв почесне місце гостя. Поспішно зареєструвавшись, він стрімголов помчав в зал і біля входу мало не збив з ніг якусь дівчину. Побіжно глянувши на її бейджик, він допоміг підняти теки, які впали в неї на підлогу, і не втримався, щоб не поцікавитися, яким боком на астрофізичної конференції присутні психологи.

– Все дізнаєтеся свого часу, – загадково посміхнулася дівчина, піднявши на нього погляд блакитно-сірих очей.

«Елія Вранчковськи» – прочитав Данко, кивнув їй і помчав до першого ряду крісел. Почулися оплески. На сцені з'явився розпорядник. Сама цікава подія астрофізичного року почалася.

Спочатку виступали поважні астрономи й фізики, космонавти, які провели на орбіті тривалий час. А в кінці першого пленарного дня Тревор побачив, як на сцену піднімається дівчина-психолог. Що ж такого цікавого може вона повідомити, щоб астрономи їй виділили аж сім хвилин для виступу? Данко зацікавлено засувався в кріслі.

– Одразу перепрошую, але трапилася помилка, – почала доповідачка. – Я – психолог, але мій виступ присвячено філософським аспектам таких понять, як «простір» і «час».

Помітивши збентеження цікавої доповідачки, вчені мужі підбадьорливо зааплодували. Згідно з філософським дослідженням Вранчковськи, існував повний взаємозв'язок цих явищ різних всесвітніх вимірювань між собою. А також існувала єдність їх і боротьба взаємних протилежностей, таких, як їх незмінність в одній осі координат, так і їх зміни по відношенню одне до одного – в інший (як, наприклад, на нашій планеті, в Сонячній системі).

– Ну, в принципі, нічого нового вона не сказала, – пробурмотів Тревор, повернувшись до сусіда.

Але в кулуарах з нею, напевно, буде цікаво поспілкуватися.

Після офіційного закриття першого дня конференції, він підсів до Елії в ресторанчику самообслуговування і розпочав обмін думками з тих питань, які його цікавили. Виявилося, що вона теж глибоко цікавиться тими ж самими проблемами. І зараз вона вже не здавалася йому обмеженою «філософинею». Захопившись розмовами на незвичайні теми, він непомітно для себе, провів її до готелю. Дівчина, яка була зовсім далека від фізики, але при цьому читала теорію струн, цілком заслуговувала на його увагу.

– Ви не тут оселилися?

– Я зупинився у друга, з яким пару років не бачився, – дещо пожалкував Тревор, який вже не бажав так швидко переривати розмову, але не міг нічого змінити на сьогоднішній вечір.

– Тоді завтра ще поспілкуємося, – попрощалася з ним психолог. Прийшовши до Валентина, Тревор всі вуха прожужжав йому про психолога, яка цікавилася астрофізикою.

– Чи не закохався ти в неї? – глузливо здивувався друг.

– Чому відразу «закохався»? Просто незвично, коли лірики цікавляться фізикою! Адже така війна йшла у твого батька, коли він жив у СРСР?

– Так, начебто була у них така заморочка. Краще розкажи мені про свої дослідження.

– Про них я завтра для всіх доповім. Ось і послухаєш. А чому я цієї Елією зацікавився…

«Знову Елія!» – подумки простогнав Валентин.

– … Тому, що вона говорила мені про речі, які стали трапляться зі мною. Ти можеш мені пообіцяти, що не станеш сміятися, а спокійно дослухати до кінця? Друг серйозно кивнув.

– Все почалося зі снів… То, мені наснилося, ніби я лечу, немов безтілесний дух, над землею… І це було саме чудове почуття, яке я відчував у своєму житті! То через кілька днів, прямо на роботі, я якимось внутрішнім (?) зором побачив дивну картину. Немов я – який-небудь патріарх, тому що на мені була стародавній одяг. Я стояв і дивився в небо. І був чимось дуже стурбований. Раптово на пісок у моїх ніг впала страшна темна тінь. Мені стало моторошно, але я знайшов в собі сили знову подивитися вгору. І побачив зореліт, що стрімко наближався, а потім завис прямо переді мною…

– О, та ти фантастики надто перечитався!

– Ти ж обіцяв!

– Все, мовчу-мовчу! Розповідай далі.

– Невідома сила підхопила мене й понесла вгору. Я одночасно хотів цього, і – боявся!..

– Ух ти! І що?

– Видіння припинилося.

– Ти думаєш, це було видіння?

– Я спочатку боявся, що це – галюцинація.

– Я читав десь, що абсолютно здорових психічно зараз немає. Так що розслабся: ми всі трохи шизофреніки.

– Так і я – про те ж. Прочитав все про шизофренію і навіть пішов до знайомого психіатра, і зробив всілякі тести.

– Ну і?

– І виявилося, що з усіх можливих шизофреніків, я – самий нормальний!

– Цікаво! Слухай, ти ж можеш писати фантастику і заробляти ще і на цьому!

– Мене фантастика турбує лише в одному. У тому, що вся вона поступово збувається! – похмуро зауважив Данко.

– Ну-у, це була б випадкова омана сприйняття або не видіння. Чи не галюцинація, а… ілюзія.

– Слухай, я як раз вже знаю, чим ці два поняття відрізняються один від одного. Галюциноз – це ж діагностична ознака шизофренії! Ілюзія – це таке спотворення сприйняття, яке відбувається, коли в основі його лежить якесь об'єктивне явище. Наприклад, за вікном летить жук. Але, під час пориву вітру, його вид спотворюється, і мені здалося, що це – летючий об'єкт. Це ілюзія. А ось якщо я бачу НЛО, а його або жука насправді немає, це вже – галюцинація.

– Дякую за таку професійну консультацію. Тепер, коли у мене від монітора в очах скакатимуть зелені вогники, я буду чітко знати – шизофренія підкинулася, або я просто перевтомився! – засміявся Валентин.

– І як все пройшло?

– А це не пройшло! Воно триває…

– Так ти став ясновидцем? – здивувався приятель.

– Я не знаю, як це називається. Мені здається, що ясновидіння – це коли ти бачиш конкретні картини, що можуть комусь допомогти, а не якісь абстрактні, як у мене. Я вже читав про досвід безтілесного пересування і контакту… Але не знаю, що зі мною відбувається.

– Тут я не можу тобі допомогти. Я в цьому не розбираюся. Чесно кажучи, я все це єрессю вважаю. Вважав, поки тебе не почув. І хто ж може тобі допомогти? Уфологи якісь, екстрасенси? Хто у нас професійно займається такими феноменами? Адже всі вважають це несерйозним?

– Я знаю, хто цим займається. Зона 51.

– Ой, ну не сміши мене!

– В тому то й справа! Як до неї дістатися?

– Мені здається, що це – не те питання, яким ти повинен займатися. Ось, припустимо, ти доберешся до зони. А що ти їм розкажеш? Це патріархальне видіння?

– Ні. Видіння грандіозного космічного корабля. І бачив я: «… Шати Його сяяли в променях невидимого сонця. Обличчя було прекрасним, а волосся світилися білизною. Навколо Нього простягалося безкрає чорне небо, з безліччю небесних світил. По праву руку Його на білому постаменті горіли різнокольоровим незгасним вогнем безліч малих світил. А по іншу – тисячі тисяч посланців, яким Він віддавав накази, і ті їх виконували! Він простяг долоню, і палати вмить освітилися денним світлом»…