Сюрпризи долі

– Тут я з тобою зовсім не погоджуся, ці пісні створені не натовпом, як ти зазначив, а окремими геніями, і лише потім перетворилися на народні.

– От ти сам собі й заперечив, – весело засміявся Жан, – отже, ці генії творили не в шухляду, а для людей. Уявляєш, яке щастя для митця, коли його твір стає всенародним. Це означає, що йому вдалося зрозуміти душу народу. Пантелій бачить божественне в кожній дрібничці, погодься, у цьому є щось особливе. Він обожнює хор, а для тебе найважливішим є соліст. Vox populi – vox dei [8].

– Про який народ ти говориш! Даруй, але я не можу побачити нічого цінного в пиякові, що вештається біля смітників, – не здавав позиції Георгій, – та й якщо добре розібрати, то уся народна музика дуже одноманітна – плаксиво-страждальна. Вона вся віддзеркалює лише внутрішню драму, а правдиве мистецтво – багатопланове. Я ніколи не повірю, що воно може стати доступне волохатим вухам.

– Ти маєш на увазі ослячі вуха короля Мідаса, який насмілився поставити земне понад божественним? – засміявся Жан.

– Його і всіх, хто намагається порівняти непорівнянні речі, – зі злістю процідив Георгій.

– Розповідати можна будь-що, людям можна наплести різних небилиць про прекрасні недосяжні далі, однак лише до часу. Людина є в душі дитиною, її легко одурманити. Та дуже швидко вона побачить надумані фантазії. Їй потрібний хліб насущний, а не химери, і тоді ти залишишся сам зі своїм вигаданим мистецтвом.

– Давайте дружно борсатися в пилу та болоті й не прагнути злетіти. Розумієш, друже, тих, що відчули смак польоту, униз не заманиш ніякими пряниками. Хіба можна птахів переконати ходити пішки?

– Гаразд, ти, як завжди, переконливий. А де той диск з кантатою Баха «Змагання між Аполлоном і Паном», подарований Пантелієм?

– Не пам’ятаю, куди його заховав, може, потім знайду. Я щось зовсім забув про нього, до речі, мені завжди подобався вислів Плутарха «Помер великий Пан», – зло пхикнув Жорж.

– Я не можу погодитися з цією фразою, оскільки Пан символізує Всесвіт, є тим, хто сотворив світову гармонію і ототожнений з Космосом. Ще Бекон писав про цього бога дикої природи, який тримає в руках символи гармонії і влади: сопілку з семи тростинок і посох. Суперечка тоді так і не закінчилася. На мою думку, найвищий час приїхати у Францію і завершити її.

– Як би мені хотілося побачити цю чудову країну, – замріяно промовила Олена.

– От і приїжджайте, у мене є свій будинок, живу сам.

– А ти так і не одружився! – вигукнув Жорж.

– Як бачиш, ні, і поки що не маю наміру. Самому жити значно ліпше, нікому не потрібно сповідатися.

– Ну, це до часу, друже.

– Не знаю, може таки наважуся, але сім’я потребує великих затрат, а я наразі, ще не можу її утримувати.

– А як же кохання? – втрутилася Олена.

– Кохання в наш час не є причиною для одруження, це різні речі, – відповів Жан.

– Невже ви ніколи не пізнали кохання?

– Його неможливо пізнати, ним можна лише милуватися. Кохання наче строкатий метелик, який сидить на квітці, його легко скалічити, досить лише торкнутися пальцями крилець.

– З ваших слів випливає, що шлюб руйнує кохання?

– Саме так, адже він приземлює те, що повинно ширяти у вільному польоті.

Олені не подобався такий диспут, вона зауважила, як від цих слів засяяли очі в Георгія. Гість наче зрозумів недоречність своїх висловів і вирішив не продовжувати.

– Чому довкола нас тиша! – раптом зірвався з місця Жан. – Я хочу, щоб музика заполонила цей гостинний дім.

Гість дістав з дорожньої сумки кілька дисків і подав їх Георгію.

– Вибирай будь-який навмання.

Помешкання наче засвітилося після перших акордів Concerto Grosso B-minor Вівальді, від чого Жанові очі засяяли особливим вогнем.

– Хіба це не диво? Прислухайтеся, як звуки проникають у кожну клітинку душі. Ця могутня сила огортає нас потужним снопом сонячного проміння. Якби кожну дитину з народження навчали слухати музику, то ці рожевощокі малюки у дорослому віці ніколи б не перетворилися на негідників. Музика змушує задуматися про сенс життя і наше покликання. Пірнайте якнайглибше у води океану вашої душі. Нічого не бійтеся, там можна пізнати те, про що ви забули.

Один твір змінював інший. Олена не могла зрушити з місця. Мелодія лилася нескінченним потоком, вібруючи у повітрі і передаючи коливання тілу. Від цього резонансу на очі навернулися сльози.

Примечания