Психологія людських спільнот
- -
- 100%
- +
ПСИХОЛОГІЯ НАРОДІВ
Вступ
Сучасні ідеї рівності й психологічні основи історії
Виникнення і розвиток ідеї рівності. – Спричинені нею наслідки. – Чим же обернулося її застосування. Нинішній її вплив на маси. – Завдання, намічені в цій роботі. – Дослідження головних чинників загальної еволюції народів. Чи виникає ця еволюція з установ? – Чи не містять в собі елементи кожної цивілізації – установи, мистецтва, вірування тощо – відомих психологічних основ, властивих кожному народу зокрема? – Значення випадку в історії і незмінні закони. – Труднощі зміни спадкових ідей в даному суб’єкті.
Ідеї, правлячі установами народів, проходять дуже довгу еволюцію. Утворюючись дуже повільно, вони разом з тим дуже повільно зникають. Ставши для освічених голів очевидними помилками, вони ще дуже довго залишаються незаперечними істинами для натовпу і продовжують впливати на темні народні маси. Якщо важко навіяти нову ідею, то ще важче знищити стару. Людство постійно і відчайдушно чіпляється за мертві ідеї і мертвих богів.
Уже майже півтора століття пройшло з того часу, як поети і філософи, вкрай неосвічені щодо первісної історії людини, різноманітності її душевної організації і законів спадковості, кинули в світ ідею рівності людей і рас.
Ця ідея, дуже зваблива для мас, незабаром міцно закріпилася в їх душі і не забарилася принести свої плоди. Вона вразила основи старих спільнот, породила одну з найстрашніших революцій і кинула західний світ в цілу низку сильних конвульсій, яким неможливо передбачити кінця.
Без сумніву, деякі з нерівностей, які розділяють індивідуумів і раси, були занадто очевидними для того, щоб доводилося серйозно їх оскаржувати; але люди легко втішалися тим, що ці нерівності – тільки наслідки відмінностей у вихованні, що всі люди народжуються однаково розумними і добрими і що одні тільки установи могли їх розбестити. Засіб проти цього був дуже простим: перебудувати установи і дати всім людям однакове виховання. Таким чином, установи та просвітництво стали великою панацеєю сучасних демократій, засобом для виправлення нерівностей, образливих для великих принципів, які є єдиними божествами сучасності.
Втім, новітні успіхи науки з’ясували всю безплідність егалітарних теорій і довели, що розумова безодня, створена минулим між людьми і расами, може бути заповнена тільки дуже повільними спадковими накопиченнями. Сучасна психологія разом з суворими уроками досвіду показала, що виховання і установи, пристосовані до відомих осіб і до відомих народів, можуть бути дуже шкідливими для інших. Але не у владі філософів після переконання у їх помилковості вилучити з обігу ідеї, пущені ними в світ. Наче ріка, яка вийшла з берегів і яку не здатна утримати ніяка гребля, ідея продовжує свій спустошливий, величний і страшний потік.
І дивіться, яка непереможна сила ідеї! Немає жодного психолога, жодної скільки-небудь освіченої державної людини, і особливо – жодного мандрівника, який би не знав, наскільки хибно химерним є поняття про рівність людей, що перевернуло світ, викликало в Європі гігантську революцію і кинуло Америку в криваву війну за відділення Південних Штатів від Північноамериканського Союзу; ніхто не має морального права ігнорувати те, наскільки наші установи і виховання згубні для нижчих народів; і за всім тим не знайдеться жодної людини – принаймні у Франції, – яка б, досягнувши влади, могла б опиратися громадській думці і не вимагати цього виховання і виконання цих установ від туземців наших колоній. Застосування системи, виведеної з наших ідей рівності, розоряє метрополію і поступово призводить всі наші колонії в стан плачевного занепаду; але принципи, з яких система походить, ще не похитнулися.
Будучи, втім, далекою від занепаду, ідея рівності продовжує ще рости. В ім’я цієї рівності соціалізм, який, мабуть, має незабаром поневолити більшість народів Заходу, домагається забезпечення їхнього щастя. В його ім’я сучасна жінка вимагає для себе однакових прав і однакового виховання з чоловіком.
Про політичні та соціальні перевороти, вироблені цими принципами рівності, і про ті набагато важливіші, які їм судилося ще породити, маси анітрохи не дбають, а політичне життя державних людей занадто коротке для того, щоб вони про це більше турбувалися. Втім, верховний володар сучасності – громадська думка, і було б абсолютно неможливо не слідувати за ним.
Для оцінки соціальної важливості якої-небудь ідеї немає більш вірного мірила, ніж та влада, яку вона має над умами. Частка істини або брехні, яка в ній є, може являти інтерес тільки з філософської точки зору. Коли справжня або помилкова ідея перейшла у мас в почуття, то повинні поступово проявлятися всі наслідки, які з неї випливають.
Отже, за допомогою освіти і установ потрібно приступити до здійснення сучасної мрії про рівність. З їх допомогою ми намагаємося, виправляючи несправедливі закони природи, відлити в одну форму мізки негрів з Мартініки, Гваделупи і Сенегалу, мізки арабів з Алжиру і, нарешті, мізки азіатів. Звичайно, це – абсолютно нездійсненна химера, але хіба не постійна гонитва за химерами становила досі головне заняття людства? Сучасна людина не може ухилитися від закону, якому підпорядковувалися його предки.
Я в іншому місці показав плачевні результати, яких досягли європейським вихованням і установами серед нижчих народів. Так само я виклав результати сучасної освіти жінок і не маю наміру тут повертатися до старого. Питання, які нам належить вивчити в цій роботі, матимуть більш загальний характер.
Залишаючи осторонь подробиці або звертаючись до них лише тому, що вони виявляться необхідними для доведення викладених принципів, я досліджую утворення і душевний лад історичних рас, тобто штучних рас, утворених в історичні часи випадковостями завоювань, імміграцій і політичних змін, і постараюся довести, що з цього душевного ладу випливає їх історія. Я встановлю ступінь міцності і мінливості характерів рас і спробую також дізнатися, чи прямують індивідууми і народи до рівності або, навпаки, прагнуть якомога більше відрізнятися один від одного. Довівши, що елементи, з яких утворюється цивілізація (мистецтво, установи, вірування), складають безпосередні продукти расової душі і тому не можуть переходити від одного народу до іншого, я визначу ті непереборні сили, від дії яких цивілізації починають меркнути і потім згасають. Ось питання, які мені вже доводилося не раз обговорювати в моїх працях про цивілізації Сходу. На цей маленький том слід дивитися лише як на короткий їх синтез.
Найбільш яскраве враження, винесене мною з тривалих подорожей різними країнами, – це те, що кожен народ має душевний лад настільки стійкий, як і його анатомічні особливості, і саме від нього і походять його почуття, його думки, його установи, його вірування і його мистецтва. Токвіль та інші знамениті мислителі думали знайти в установах народів причину їх розвитку. Я ж переконаний в іншому і сподіваюся довести, беручи приклади якраз з тих країн, які вивчав Токвіль, що установи мають на розвиток цивілізацій вкрай малий вплив. Вони найчастіше є наслідками, але дуже рідко бувають причинами.
Без сумніву, історія народів визначається дуже різними факторами. Вона сповнена особливими подіями, випадковостями, які були, але могли і не бути. Однак поряд з цими випадковостями, з цими побічними обставинами існують великі незмінні закони, які керують загальним рухом кожної цивілізації. Ці незмінні, найзагальніші і найосновніші закони випливають з душевного ладу рас. Життя народу, його установи, його вірування і мистецтва – лише видимі продукти його невидимої душі. Для того, щоб який-небудь народ перетворив свої установи, свої вірування і своє мистецтво, він повинен спочатку переробити свою душу; для того щоб він міг передати іншому свою цивілізацію, потрібно, щоб він був спроможний передати йому також свою душу. Без сумніву, не те нам говорить історія; але ми легко доведемо, що, записуючи протилежні твердження, вона вводить себе в оману порожньою видимістю.
Мені довелося одного разу викласти перед великим конгресом деякі з ідей, які розвиваються в цій праці.
На зборах було всілякого видатного люду: міністри, губернатори колоній, адмірали, професори, науковці, які належали до цвіту різних націй. Я розраховував зустріти в подібному зібранні деяку однодумність щодо основних питань. Однак її зовсім не було. Висловлені думки виявилися абсолютно не залежними від ступеня культурності тих, хто їх висловлював.
Передавало ці погляди, головним чином, те, що становило спадкові почуття різних рас, до яких належали члени названого конгресу. Ніколи мені не було так ясно, що люди кожної раси мають, незважаючи на різницю їх соціального стану, не зруйновний запас ідей, традицій, почуттів, способів мислення, що складає несвідомий спадок їхніх предків, проти якого всякі аргументи абсолютно безсилі.
Насправді, думка людей перетворюється не впливом розуму. Ідеї починають впливати тільки тоді, коли вони після дуже повільної переробки перетворилися на почуття і проникли, відповідно, в темну сферу несвідомого, де виробляються наші думки. Для навіювання ідей книги мають не більшу силу, ніж слово. Так само не з метою переконувати, але частіше за все з метою розважитися, філософи витрачають свій час на писання. Лиш тільки людина виходить зі звичайного кола ідей середовища, в якому їй доводиться жити, вона повинна заздалегідь відмовитися від будь-якого впливу і задовольнятися вузьким колом читачів, які самостійно дійшли до ідей, аналогічних тим, які вона захищає.
Одні тільки віруючі апостоли можуть змусити себе слухати, плисти проти течії, змінювати ідеал цілого покоління, але це найчастіше завдяки вузькості їх думки і певній дозі фанатизму, в чому їм не можна заздрити.
Втім, не писанням книг вони допомагають перемогти якомусь віруванню. Вони довго сплять в землі, перш ніж заманеться літераторам, зайнятим фабрикацією легенд про них, змусити їх говорити.
Книга перша
Психологічні властивості рас
Розділ I
Душа рас
Як натуралісти класифікують види. – Застосування до людини їх методів. – Слабка сторона сучасних класифікацій людських рас. – Підстави психологічної класифікації. – Середні типи рас. – До якої міри дозволяє їх встановити спостереження. – Психологічні чинники, які визначають середній тип раси. – Вплив предків і безпосередніх батьків. – Загальне психологічне надбання, яким володіють всі індивідууми відомої раси. – Величезний вплив померлих поколінь на сучасні. – Математичні основи цього впливу. – Як колективна душа поширюється від сім’ї на село, місто, провінцію. – Переваги і небезпеки, які випливають з утворення міста як відокремленого цілого. – Обставини, за яких утворення колективної душі неможливе. – Приклад Італії. – Як природні раси поступилися місцем історичним расам.
Натуралісти засновують свою класифікацію видів на присутності певних анатомічних особливостей, відтворюваних спадковістю з правильністю і постійністю. Ми тепер знаємо, що ці особливості змінюються спадковим накопиченням непомітних змін; але якщо розглядати тільки короткий період історичних часів, то можна сказати, що види незмінні.
При застосуванні до людини методи класифікації натуралістів дали можливість встановити відоме число зовсім відмінних типів. Ґрунтуючись на суто анатомічних ознаках, таких як колір шкіри, форма і ємність черепа, стало можливим встановити, що людський рід складається з багатьох абсолютно відмінних видів і, ймовірно, дуже різного походження. Для вчених, які відносяться з благоговінням до міфологічних традицій, ці види є не більше ніж раси. Але, як ґрунтовно хтось сказав, «якби негр і кавказець були равликами, то всі зоологи одноголосно стверджували б, що вони становлять різні види, які ніколи не могли походити від однієї і тієї ж пари, від якої вони поступово віддалялися».
Ці анатомічні особливості, принаймні, ті з них, які мають відношення до нашого аналізу, допускають тільки загальні, дуже грубі поділи. Їх відмінності з’являються тільки у людських видів, абсолютно відмінних один від одного, наприклад у білих, негрів і жовтих. Але народи, дуже схожі за своїм зовнішнім виглядом, можуть сильно відрізнятися своїми способами відчувати, діяти і, отже, своїми цивілізаціями, своїми віруваннями, своїми мистецтвами. Чи можливо поєднати в одну групу іспанця, англійця та араба?
Чи не очевидними є існуючі між ними психічні відмінності, і чи не прочитуються вони на кожній сторінці їхньої історії?
За браком анатомічних особливостей хотіли спертися для класифікації відомих народів на різні елементи, такі як мови, вірування і політичні установи; але подібні класифікації не витримують серйозної критики. Принагідно ми покажемо, що багато народів зуміли асимілюватися, змінивши чужі мови, вірування і установи настільки, щоб вони могли узгоджуватися з їх душевним складом.
Підстави для класифікації, яких не можуть дати анатомія, мови, середовище, політичні угруповання, даються нам психологією. Остання показує, що позаду установ, мистецтв, вірувань, політичних переворотів кожного народу знаходяться відомі моральні та інтелектуальні особливості, з яких випливає його еволюція. Ці особливості в своїй сукупності й утворюють те, що можна назвати душею раси.
Кожна раса має таку ж стійку психічну організацію, як її анатомічна організація. Те, що перша знаходиться в залежності від будови мозку, в цьому важко сумніватися. Проте оскільки наука ще недостатньо пішла вперед, щоб показати нам деталі його механізму, то ми не можемо брати його за основу. Втім, ближче знайомство з ним анітрохи не може змінити опису психічної організації, яка з нього випливає і яку відкриває нам спостереження.
Моральні й інтелектуальні особливості, сукупність яких виражає душу народу, являють собою синтез всього його минулого, спадок всіх його предків і спонукальні причини його поведінки. В окремих індивідуумів тієї самої раси вони здаються настільки ж мінливими, як риси обличчя; але спостереження показує, що більшість індивідуумів цієї раси завжди має певну кількість загальних психологічних особливостей, так само міцних, як анатомічні ознаки, за якими класифікуються види. Як і ці останні, психологічні особливості відтворюються спадковістю з правильністю і постійністю.
Цей агрегат загальних психологічних особливостей становить те, що обґрунтовано називають національним характером. Їх сукупність утворює середній тип, що дає можливість визначити народ. Тисяча французів, тисяча англійців, тисяча китайців, взятих випадково, звичайно, повинні відрізнятися один від одного; проте вони володіють через спадковість їхньої раси загальними властивостями, на підставі яких можна відтворити ідеальний тип француза, англійця, китайця, аналогічний ідеальному типу, який уявляє собі натураліст, коли він в загальному описує собаку або коня. У додатку до зібрання різновидів собак чи коней подібний опис може містити тільки спільні для всіх ознаки, але зовсім не ті, за якими можна розрізняти їх численні породи.
Якщо тільки раса досить давня і, відповідно, однорідна, то середній її тип досить добре визначився для того, щоб швидко зміцнитися в думці спостерігача.
Коли ми відвідуємо чужий народ, то тільки особливості, які нас вражають, можна визнати загальними для всіх мешканців відвідуваної нами країни, тому що тільки вони постійно повторюються.
Індивідуальні відмінності рідко повторюються, а тому і вислизають від нас; і незабаром ми не тільки вміємо розрізняти з першого погляду англійця, італійця, іспанця, але починаємо помічати в них відомі моральні та інтелектуальні особливості, які складають якраз ті основні риси, про які ми говорили вище. Англієць, гасконець, нормандець, фламандець відповідають в нашому уявленні цілком визначеному типу, який ми можемо легко описати. Додатковий опис окремого індивідууму може бути недостатнім, а іноді й невірним; але стосовно більшості індивідуумів певної раси він дає найточніше його зображення.
Несвідома мозкова робота, за допомогою якої визначаються фізичний і психічний тип якого-небудь народу, абсолютно тотожна по суті з методом, який дає можливість натуралісту класифікувати види.
Ця тотожність психічної організації більшості індивідуумів певної раси має дуже прості фізіологічні підстави. Кожен індивідуум, в дійсності, є безпосередньо продукт не тільки своїх безпосередніх батьків, але ще – своєї раси, тобто всього ланцюга його предків. Вчений-економіст Шейсон вирахував, що у Франції, якщо рахувати по три покоління на сторіччя, кожен з нас має в своїх жилах кров принаймні 20 мільйонів сучасників будь-якого тисячоліття… «Всі жителі однієї й тієї ж місцевості, однієї й тієї ж провінції за необхідності мають спільних предків, зроблені з однієї глини, носять один відбиток і постійно зводяться назад до середнього типу тим довгим і важким ланцюгом, якого вони є тільки останні ланки. Ми водночас діти своїх батьків і своєї раси. Не тільки почуття, але ще фізіологія і спадковість роблять для нас батьківщину другою матір’ю».
Якщо перекласти мовою механіки впливи, яким піддається індивідуум і які керують його поведінкою, то можна сказати, що вони бувають троякі.
Перший і, ймовірно, найважливіший – вплив предків; другий – вплив безпосередніх батьків; третій, котрий зазвичай вважають найпотужнішим і який, однак, є найслабшим, – вплив середовища. Це останнє, якщо розуміти під ним різні фізичні і моральні впливи, яким піддається людина протягом свого життя і, звичайно, впродовж свого виховання, виробляє тільки дуже слабкі зміни. Фактори середовища починають реально впливати тільки тоді, коли спадковість накопичувала їх в одному і тому ж напрямку протягом дуже довгого часу.
Що б людина не робила, вона завжди і перш за все – представник своєї раси. Той запас ідей і почуттів, який приносять з народженням в світ всі індивідууми однієї і тієї ж раси, утворює душу раси. Невидима у своїй сутності, ця душа дуже видима в своїх проявах, так як в дійсності вона управляє всією еволюцією народу.
Можна порівнювати расу зі з’єднанням клітинок, які утворюють живу істоту. Ці мільярди клітинок мають дуже нетривале існування, тим часом як тривалість існування утвореної їхнім поєднанням істоти відносно дуже довга; клітини, отже, одночасно мають життя особисте і життя колективне, життя істоти, для якої вони служать речовиною. Так само кожен індивідуум якої-небудь раси має дуже коротке індивідуальне життя і дуже довге колективне. Це останнє є життя раси, в якому він народився, продовженню якого він сприяє і від якого він завжди залежить.
Раса тому повинна бути розглянута як постійна істота, не підпорядкована дії часу.
Ця постійна істота складається не тільки з живучих індивідуумів, що утворюють його в даний момент, але також з довгої низки мертвих, які були їх предками. Щоб зрозуміти істинне значення раси, слід продовжити її одночасно в минуле і в майбутнє. Вони керують незмірною частиною несвідомого – тією невидимою сферою, яка тримає під своєю владою всі прояви розуму і характеру. Долею народу керують набагато більшою мірою померлі покоління, ніж живі. Ними одними закладено основу раси. Століття за століттям вони творили ідеї і почуття і, відповідно, всі спонукальні причини нашої поведінки. Померлі покоління передають нам не тільки свою фізичну організацію; вони вселяють нам також свої думки. Небіжчики – єдині незаперечні господарі живих. Ми несемо тягар їхніх помилок, ми отримуємо нагороду за їх чесноти.
Утворення психічного складу народу не вимагає, як створення тваринних видів, тих геологічних періодів, величезна тривалість яких не піддається нашим обчисленням. Воно, однак, вимагає досить довгого часу. Щоб створити в такому народі, як наш, навіть достатньо слабкою, ту спільність почуттів, яка утворює його душу, потрібно було більше десяти століть.
Цей період, дуже довгий для наших літописів, в дійсності, досить короткий. Якщо такого відносно обмеженого проміжку часу достатньо, щоб закріпити певні особливості, то це обумовлюється тим, що діюча впродовж конкретного часу в одному напрямку якась причина швидко утворює дуже великі результати. Математики нам довели, що коли ця причина продовжує виробляти один і той самий наслідок, то причини зростають в арифметичній прогресії (1, 2, 3, 4, 5…), а наслідки – в геометричній прогресії (2, 4, 8, 16, 32…).
Причини є логарифми наслідків. У відомій задачі про подвоєння хлібних зерен на шахівниці відповідний номер шахової клітинки є логарифмом числа хлібних зерен.
Так само для капіталу, відданого під складні відсотки, закон зростання такий, що число років є логарифмом зрослого капіталу. Цими міркуваннями пояснюється той факт, що більшість соціальних явищ може бути вираженою швидко зростаючими геометричними кривими.
В іншій роботі мені довелося довести, що вони можуть виражатися аналітичним рівнянням параболи або гіперболи.
Можливо, найважливішою справою Французької революції було те, що вона прискорила це утворення майже досконалим знищенням дрібних національностей: пікардійців, фламандців, бургундців, гасконців, бретонців, провансальців і т. д., між якими Франція була колись роздроблена. Потрібно, втім, щоб об’єднання було повним, і саме тому, що французи складаються з дуже різних рас і мають, отже, занадто різні ідеї і почуття, вони стають жертвами чвар, яких не знають більш однорідні народи, наприклад, англійці. У цих останніх англосакс, нормандець, древній бретонець, врешті-решт злившись, утворили дуже однорідний тип, тому й спосіб їх дії однаковий. Завдяки цьому злиттю вони врешті-решт міцно набули таких трьох головних основ народної душі: загальних почуттів, спільних інтересів, спільних вірувань. Коли якась нація досягла цього об’єднання, то встановлюється інстинктивна згода всіх її членів з усіх значних питань і серйозні розбіжності не можуть виникати більше в її надрах.
Ця спільність почуттів, ідей, вірувань та інтересів, створена повільними спадковими накопиченнями, надає психічному складу народу велику схожість і велику міцність, забезпечуючи йому водночас величезну силу. Вона створила велич Риму в давнину, перевагу англійців в наші дні. З того часу, як ця спільність зникає, народи розпадаються. Роль Риму скінчилася, коли він перестав нею володіти.
Завжди у всіх народів і в усі часи більшою чи меншою мірою існувало це сплетіння спадкових почуттів, ідей, традицій і вірувань, яке утворює душу якоїсь спільноти людей, але його прогресивне розширення відбувалося вкрай повільно. Обмежена спочатку сім’єю колективна душа поступово поширювалася на село, місто, провінцію. Вона охопила собою всіх жителів країни тільки в порівняно недавні часи. Тільки тоді виникло поняття батьківщини в тому сенсі, в якому ми його нині розуміємо. Воно стає можливим тільки тоді, коли утворилася національна душа.
Греки ніколи не піднімалися вище поняття міста, і їх міста завжди воювали одне з одним, тому що вони завжди були дуже далекі одне до одного.
Індія впродовж 2000 років не знала іншої форми єднання, крім села, і ось чому вона протягом двох тисячоліть жила завжди під владою чужоземних володарів, ефемерні монархії яких з такою ж легкістю руйнувалися, як і виникали.
Дуже слабке з точки зору військової могутності поняття міста як виняткової вітчизни було, навпаки, завжди дуже сильним відносно розвитку цивілізації. Менша, ніж душа батьківщини, душа міста бувала іноді більш плідною. Афіни – в давнину, Флоренція і Венеція – в Середні віки показують нам, якого рівня цивілізації можуть досягти невеликі скупчення людей.
Коли маленькі міста або невеликі провінції живуть довгий час самостійним життям, вони врешті-решт здобувають таку стійку душу, що злиття її з душами сусідніх міст і провінцій, яке прагне до утворення національної душі, стає неможливим.
Подібне злиття навіть тоді, коли воно може відбутися, тобто коли стикаються елементи не дуже несхожі, ніколи не буває справою одного дня, а тільки справою цілих століть. Потрібні Рішельє або Бісмарки, щоб завершити подібну справу; але і такі люди завершують її лише тоді, коли вона вже попередньо довгий час підготовлялася. Звичайно, яка-небудь країна на кшталт Італії може відразу, завдяки винятковим обставинам, утворити єдину державу, але було б помилкою вважати, що вона майже одночасно здобуває і національну душу. Я легко визначаю в Італії п’ємонтців, сицилійців, венеціанців, римлян і тощо; але не бачу ще там італійців.
Якою б не була досліджувана нині раса, чи буде вона однорідною чи ні, але через один лише той факт, що вона цивілізована і з давніх часів увійшла в історію, її слід завжди розглядати як штучну расу, а не як природну. Природні раси можна знайти нині тільки у дикунів. Тільки у них можна спостерігати народи, чисті від усякої помісі. Більша ж частина цивілізованих рас сьогодні тільки історичні раси.