Мартин Боруля

Кiмната в хатi Мартина Борулi. Дверi прямо i другi з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’янi стiльцi, канапка i стiл, покритий бiлою скатеркою.

Ява I

За столом сидять Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.

Боруля. Нате, читайте! (Дає бумагу). Читайте вiдцiля.

Трандалєв. (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Герольдии.

Мартин. О!.. Виходить, я – не бидло i син мiй – не теля!.. I щоб пiсля цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обiду? Та скорiще у мене на лисинi виросте таке волосся, як у їжака, нiж я йому подарую.

Трандалєв. Так, виходить, вiзьмемо на апеляцiю?

Мартин. (б’є кулаком по столу). На апеляцiю! Безпремiнно на апеляцiю! Що то за суд такий, що признав обiду обоюдною?… Я вас питаю: яка тут обоюдна обiда? Вiн каже на мене – бидло, а я мовчи? Вiн кричить на сина, на чиновника земського суда – теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тодi за дворянин? Ну, i я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обiда?

Трандалєв. Стривайте, не гарячiться! Будем апелювать.

Мартин. Апелювать!

Трандалєв. А за вивод подамо встрєчний iск.

Мартин. А коли треба, то й поперечний! Трандалєв. Поперечних не полагається. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмiнить рiшенiє – ми виграємо дiло. Когда я був ще фотографом, то для практики вiв дiло Горбенка з Щербиною, таке саме дiло, як ваше, тiлько там не словесная була мiж ними обiда, а кулачная. Щербина, знаєте, схопив Горбенка за чуба i так ним мотнув кругом себе, що i сам не вдержався на ногах – упав! А магiстрат признав, що драка була обоюдна. В рiшенiї сказано було: «Хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обiду обоюдною»!.. Це було перве моє дiло, я апелював, i уголовна палата одмшила… I по вашему дiлу одмiнить – не журiться… Iтак, виходить, по дiлу об обiдi апеляцiя?

Мартин. Апеляцiя! Та таку апеляцiю напишiть, щоб у Красовського у носi закрутило, щоб йому свербiло!.. Я грошей не пожалiю, аби менi Красовського у острог посадить.

Трандалєв. О, не я буду, – ми йому докажемо! Всi ходи знаю, вже менi прошенiй не вернуть за нехворменноє написанiє, нi! Як напишу, то прямо точная копiя з форми – усе по пунктах.

Мартин. I скажiть, що буде коштувать?

Трандалєв. Стрiчний iск… i апеляцiя… (Набiк.) Як би не продешевить! (До Мартина.) Щоб i для вас не було обiдно… з бумагою… Сто рублiв, а непредвiдєнниє расходи на ваш кошт.

Мартин. Дам сто двадцять! Тiлько ж i накрутiть йому; щоб нюхав, чхав, щоб… Усi закони виставте!

Входе Омелько.

Омелько. Конi їх готовi, фурман послав мене сказать, що той…

Мартин. Скажи там, щоб дали на дорогу двi мiрки вiвса, – ну, чого очi вивалив?

Омелько. (iде). Нiколи вiн тобi не дасть договорить. (Пiшов.)

Трандалєв. Я б вам i не казав… знаю, що вiд вас будлi-коли получиш… та… здержався…

Мартин. Грошi? За цим дiло не стане – я зараз! (Пiшов у боковi дверi.)

Ява II

Трандалєв. (сам). Добре дiло це повiренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був i писарем в пiтейнiй конторi, був обер-об’їждчиком, був прикащиком по економiях, держав биржу в городi, служив у маклера, – скрiзь важко! I роботи до бiса, i користi мало, а тiлько схибив дерощот, i бiгай, шукай мiсця… Зробився я сам хазяїном: купив машину, одкрив фотографiю… Хлiб не важкий, i на первих порах копiйчина гарна стала перепадать; коли ж i тут бiда: усi патрети виходили без очей! Приняв я у компанiю лабаранта Плащинського, i як ми не билися – не виходять очi. Усе як слiд, а очей нема… Плащинський i очi добре од руки навчився робить, а дiло не пiшло. Скасував я свою фотографiю i взявся за повiренничество – пiшло як по маслу. От i тепер: дiло Борулi веду протiй Красовського, а дiло Красовського протiв Борулi. їздю на своїх конях по просителях, – i коней годують, i мене годують, i фурмана годують, i платять!.. Наберу дiл доволi, приїду в город, пiду до столоначальника, до того-таки самого, щ, о й дiла послi буде рiшать, i вiн менi напише, що треба, а я тiлько пiдпишу, якщо маю довiренность, а нi, то однесу пiдписать просителю. Апеляцiю треба – так саме: той же, що рiшав дiло, i апеляцiю напише, а коли дiло замисловате – вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарештi: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лiкар: чи вилiчив, чи залiчив – плати!

Входе Мартин.

Мартин (дає грошi). Я вже на вас покладаю всi свої надiї.

Трандалєв. Не турбуйтесь – докажемо! Ну, прощайте.

Чоломкаються i цiлуються.

Якщо буде нове дiло, то дайте звiстку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пiшов.)

Ява III

Мартин, а потiм Степан.

Мартин. Дiловий чоловiк! Нема розумнiшої служби, як гражданська! Здається, якби мене опредiлив був покiйний папiнька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покiйний i не думав про це – все дбав про хазяйство. Пасiка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий свiт настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилiзеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опредiлив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тодi повiреного не треба – самi всi iски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловiка. Щось Степан менi казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать.

Входе Степан.

Степан. Я вже зiбрався, папiнька, в дорогу.

Мартин. От зараз конi запряжуть, та й з богом!. (У дверi) Омелько! Запрягай коней, та натачанку пiдмазать не забудь! Я хотiв з тобою ще побалакать про того… як його? От що був у нас з тобою на масницi…5 А, дай бог пам’ять… чиновник. На гитарi добре грає.

Степан. Нацiєвський.

Мартин. Еге-ге! Нацiєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?

Степан. Вiн питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.

Мартин. А вiн же сам має який чин чи так ще – канцелярист?

Степан. Нi, вiн уже губернський секретар6.

Мартин. О, чин має немалий!

Степан. Давно веде iсходящу.

Мартин. Iсходящу? А що то за штука та iсходяща?

Степан. Така книга. Через його руки всi бумаги iсходять: вiн їх i в розноснi записує i печата пакети. Без нього нi одна бумага не вийде з ратушi.

Мартин. Виходить, важна птиця.

Степан. Скоро i вступающi йому поручать.

Мартин. Вступающi?!

Степан. Тодi вже всi бумаги i в ратушу, i з ратушi будуть iти через його руки.

Мартин. Яка ж це должность?

Степан. Регiстратор.

Мартин. Губерський секретар, ще й регiстратор7!.. Якраз для нашої Марисi жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях i приїде, я його i звiдцiля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, полiтичне, i, коли тепер не приїде, то напиши менi, що скаже.

Входе Марися.

Марися. Тату, Степане, iдiть: мати кличуть!

Мартин. Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.

Марися. Ну, а як же? Я забуваю.

Мартин. Он як Степан каже: папiнька, мамiнька…

Степан.