Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

Розділ шостий

Булонський ліс, околиця Парижа, березень 1638 рік

Віконт Гунальд ІІІ де Брюссе, що належав до шляхетного сімейства Гасконського дому, туманного березневого ранку нетерпляче походжав галявиною біля великого старого дуба, в дальній частині Булонського лісу.

Після того, як намаганнями короля Франциска I, по завершенні Сторічної війни ліс був очищений від ватаг розбійників і обгороджений кам'яним муром, його для своїх потреб уподобали дуелянти. Віконт теж належав до кола цих відчайдухів. Запальний характер і гострий язик, неодноразово примушували його супротивників кидати віконту виклик. Така безглузда поведінка молодого пройдисвіта, часом, навіть знаходила засудження у дворянському суспільстві.

Та де Брюссе, попри косі погляди вельмишановного панства, дозволяв собі жити, як заманеться, завдяки майстерному володінню шпагою та вмінню надзвичайно влучно стріляти з пістоля. Небагато хто з його супротивників мав можливість згодом розповісти про те, як проходила дуель. Зазвичай лікар констатував смерть розпростертого на землі дуелянта, а віконт святкував чергову перемогу.

Ось і вчора на балу в представництві іспанського торгового дому сеньйора де Мендоза, він під час полонезу, танцюючи з герцогинею дель Інфанто, дозволив собі відпустити кілька сороміцьких жартів на її адресу. Тієї ж миті він отримав від герцогині ляпасу, а від її чоловіка рукавичку в обличчя. Негайно було обумовлено час і місце проведення дуелі. Запрошені секунданти.

Зараз, віконт у супроводі двох приятелів і лікаря, нервово походжав галявиною вкритою пожухлою травою, подзвонюючи шпорами. Неподалік двоє грумів, доглядали за запряженою в карету четвіркою коней. Ззаду до карети поводом була прив'язана кобила віконта.

Нарешті, з боку алеї почувся тупіт копит. У ранковому тумані кілька разів блиснули ліхтарі, встановлені на передку карети. Перевалюючись на вибоїнах і розбризкуючи воду з калюж, екіпаж під'їхав до іншого краю галявини. Слуга в лівреї зістрибнув з зап’яток. Відкрив дверцята, відкинув сходинки та схилився в чемному уклоні. З карети, на вкриту краплями води траву ступив герцог. Не дивлячись у бік чоловіків, які чекали його появи, він подав руку своїй супутниці. На траву зійшла його дружина. Слідом за нею обережно ступаючи сходинками, з карети спустився секундант герцога, теж іспанський гранд.

– Ти побачиш люба, як швидко я розправлюся з цим мерзотником!

Поцілувавши дружину, герцог рвучко розвернувся і рішучими кроками попрямував до віконта. Слідком, плутаючись в пожухлій траві, що чіпляла його за франтівські чоботи, поспішав секундант.

Але не встигли вони пройти й п'яти кроків, як за деревами почувся хвацький свист. Слідом за свистом пролунали постріли. До карети підбігли шість чи сім чоловіків, з обличчями закритими до половини чорними хустками. Знову пролунали постріли. Двоє слуг і кучер впали мертві. Поранений секундант, вхопившись однією рукою за упряж, іншою намагався дістати пістолет, але його добили декількома ударами палаша.

Герцог, розрядивши в нападників обидва пістолети, поранив одного з них і тепер відступав до карети, відбиваючи шпагою і кинджалом удари трьох супротивників. Він зі злістю викрикував прокльони рідною мовою на адресу пройдисвіта-віконта.

Перелякана жінка кинулася всередину карети, в надії знайти там укриття, але один з чоловіків вистрілив їй в спину. Герцогиня впала. Пострілом з другого пістолета, чоловік влучив герцогу в голову. Іспанець без духу впав на мокру траву. Прибравши пістолети за пояс, чоловік став на сходи та нагнувшись над жінкою перевірив пульс. Переконавшись, що вона мертва, він дістав з-за пазухи золоте кольє і надів його на шию нещасної, ретельно застібнувши замок. Зістрибнувши на траву, він попрямував до віконта, що стояв біля дуба.

– Стійте панове, зупиніться. Ім’ям короля! Наказую зупинитися! – долинув до них віддалений крик.

Почувся тупіт копит кількох коней, що стрімко наближався. Відреагувавши на вигуки, віконт, немов би прокинувся.

– До бою панове! – подав він команду.

Віконт і його супутники стрімко вихопили пістолети. Знову пролунали постріли. Чоловіки із захованими за хустками обличчями, снопами повалилися на траву. Їхній ватажок розвернувся і щосили кинувся геть, затискаючи долонею поранене плече. Віконт метнув кинджал. Пролунав зойк і втікач впав. Він спробував повзти, але сили залишили його, і він затих.

На галявину вилетіли з десяток вершників на змилених конях. Вершники тримали в руках списи, прикрашені трикутними вимпелами з символами королівської гвардії. Офіцер, зістрибнувши з коня, підбіг до віконта і його супутників. Він з жахом озирався на всі боки, намагаючись зрозуміти що сталося.

– Віконте, у мене лист від короля. Він просить вас вирішити все мирним шляхом. Смерть герцога загрожує нам незворотними політичними наслідками. Під загрозою торгівельна угода.

– Ви спізнилися офіцере, втім, як і ми. Якісь мерзотники напали на карету герцога. Убитий він, його дружина і секундант.

– О Боже. Як таке могло статися? І де? У Булонському лісі.

– Передайте його Величності королю Франції Людовику XIII Справедливому, мої щирі співчуття. Винні покарані. Зазвичай, краще було б цих покидьків четвертувати або повісити, але ми були в меншості. Слуги не беруться до уваги. Можна підвісити їхні тіла на Ринковій площі. Раптом хтось впізнає цих пройдисвітів. Тоді, король зможе забрати їхні будинки і худобу до державної скарбниці.

– Звичайно, я передам ваші слова віконте, але яка трагедія. Здається, у них у Парижі залишилися діти.

– Ні, діти в Іспанії. Міркую, що родичі подбають про сиріток.

Віконт підійшов до тіла ватажка нападників. Насилу витягнув зі спини кинджал, протер лезо об траву і сховав його в піхви.

– Я особисто відвідаю начальника міської варти і усе розповім, – приклавши пальці до капелюха, віконт розвернувся і попрямував до карети. Супутники віконта рушили слідом.

Пізно ввечері того ж дня в невеликому придорожньому трактирі віконт зустрівся з людиною, яка замовила ранкову «виставу». Як і його співрозмовник, віконт ховав обличчя під каптуром плаща. Сівши за стіл він взяв склянку і зробив пару ковтків.

– Диявол вас роздери. Так це ж вода! – він з огидою сплюнув на брудну підлогу трактиру.

– Віра не дозволяє мені пити вино. Ось плата за вашу послугу, – співрозмовник під столом передав віконту два мішечки із золотими монетами. – Вам і вашим супутникам. Як все пройшло? Звідки там узялися військові?

– Король трохи все не зіпсував. Він надіслав мені посланця з листом. Просив вирішити все миром.

– Аллах Всемогутній на нашому боці. Прощавайте віконте. Бережіть себе. Життя коротке, а на тверду руку, може знайтися більш тверда рука.

– Я врахую ваші побажання.

Піднявшись чоловіки, вийшли з корчми. Віконт застрибнув у сідло і вдаривши коня шпорами попрямував до міста. Карета його співрозмовника, рушивши з місця, попрямувала в бік Сен-Дені.

Розділ сьомий

Готель «Святий Франциск», Париж, Франція, березень 2015 року

Березневий вечір занурив у сутінки центр Парижа. Попри сонячний день, до ночі похолодало. Перехожі, що поспішали після напруженого дня в теплі притулки своїх квартир, куталися в шарфи й підіймали комірки курток і плащів, щулячись від різких поривів північного вітру.

У вікнах готелю «Святий Франциск», розташованого в декількох кварталах від Єлисейських полів, спалахнуло світло. Його мешканці, що здебільшого складалися з вельможних гостей столиці Франції, теж повернулися у свої тимчасові притулки після довгого дня.

Невеличкий готель був побудований на початку 19-го століття. Як і було задумано спочатку, він призначався для приймання виключно поважних осіб. Розкішному умеблюванню готелю міг позаздрити будь-який з особняків паризької знаті. Черга на проживання в його номерах, іноді розписувалася наперед майже на пів року. Деякі з гостей, не бажаючи відмовлятися від звичного комфорту та послуг вишколеної прислуги, вважали за краще мати в готелі постійно оплачені апартаменти.

До числа таких мешканців належала й родина іспанських грандів – герцогів дель Інфанто. З тридцятих років минулого століття вони приїжджаючи до Франції, постійно займали оплачений номер, розташований на другому поверсі лівого крила будівлі.

В цей час, в апартаментах проживала найстаріша представниця цього відомого дворянського роду іспанських грандів – Каталина Вікторія Фернандес де Мендоза, герцогиня дель Інфанто, якій нещодавно виповнилося 72 роки.

Поховавши минулого року чоловіка, герцогиня займала вільний час відвідуванням родичів, яких життя розкидало світом. Цей весняний вояж вона почала зі столиці Франції, де мешкали її двоюрідна племінниця з чоловіком і онука з двома дітьми.

Великого захоплення відвідини літньої жінки у родичів не викликали. Більш того, вони під будь-яким приводом намагалися уникати зустрічі з нав'язливою старою.

Герцогиня мала препаскудний характер, який за її висловом склався через негідну поведінку покійного чоловіка – бабія і марнотратника життя. Але, не дивлячись на його надмірне захоплення протилежною статтю, герцогиня примудрилася народити дону Антоніо сімох дітей. Махнувши рукою на недолугого чоловіка, герцогиня займалася вихованням їхніх нащадків згідно з традиціями справжніх продовжувачів дворянського роду.

Змушені з народження мешкати в жорстких рамках заборон, які часом мало відрізнялися від інквізиторських, діти, досягнувши повноліття, стрімголов тікали якомога далі від рідної домівки. Позбувшись опіки суворої матері, вони починали нове життя, будуючи його на власний розсуд, що часом призводило до плачевних наслідків. Старший син приохотився до наркотиків і не доживши до тридцяти років, помер від передозування. Одна з доньок після свого вояжу країнами Південно-Східної Азії, під час, якого намагалася переспати мало не з кожним вподобаним нею чоловіком, підчепила якусь невідому хворобу. Лікарі розводили руками й скрушно хитали головами – вони були безсилі. За два місяці після повернення додому, сорокарічна жінка померла.

Зараз, не маючи можливостей застосувати на практиці свій стиль гідного дворянського виховання, герцогиня, вдягнувши жалобне вбрання, що відповідало європейській моді початку 19-го століття, об'їжджала свою численну рідню з інспекцією.

Кожен її приїзд означав нескінченні нотації, багатогодинні розмови на моральні теми та перелік заходів, проведення яких повинно було повернути її нащадкам і родичам вигляд відповідний до статусу іспанських грандів.

Цього дня герцогиня з інспекцією відвідала навчальний заклад, в якому незабаром судилося здобути освіту двом її правнучкам. Довівши до стану нападу легкої форми шизофренії, членів опікунської ради елітної школи, донна Каталина вважаючи свою місію виконаною, повернулася до готелю.

Увійшовши до апартаментів, вона насамперед підійшла до прихованого за картиною сейфу. Набравши код, донна відкрила дверцята і зняла з себе прикраси: сережки з діамантами, золотий браслет у вигляді змійки з смарагдовими очима, штук п'ять кілець і перснів. В останню чергу вона зняла золоте кольє, з трьома прекрасними рубінами, яке прикрашало її груди. Всі прикраси були старовинними, виключно ручної роботи і передавалися в їхній родині в спадок по жіночій лінії. Склавши коштовності до сейфа, герцогиня закрила дверцята, перевірила, чи надійно вони замкнені, повернула на місце картину та викликала покоївку.

Постійно бурмочучи й коментуючи «незграбні» дії прислуги, герцогиня звільнилася від офіційного вбрання. Перевдягнувшись у халат, з натурального червоного китайського шовку, розшитий золотими квітами, вона наказала покоївці приготувати їй ванну.

Щоб згаяти час очікування, жінка підійшла до бару. Діставши пляшку міцного aguardiente de orujo, вона налила напою десь на третину широкої низької склянки. Різко видихнувши, герцогиня, немов справжній вояк, одним ковтком відправила вогненну рідину до шлунку. Наливши ще одну порцію, вона взяла склянку і підійшла до вікна. Відсунувши вбік важку оксамитову портьєру, жінка відкрила стулку і з задоволенням підставила обличчя під холодний потік повітря.

Наступного дня у неї був призначений обід у родині двоюрідної племінниці. Донна Каталина почала обмірковувати майбутню промову, яку вона мала намір виголосити під час обіду. На її думку, юна родичка, доживши до тридцяти трьох років і не народивши жодного продовжувача славетного роду, вела розпусний спосіб життя.

Яскрава зовнішність молодої іспанки та чудова, немов би різьблена фігура, десять років тому, відкрили дівчині шлях до модельного бізнесу. Її чоловік – професійний фотограф і за сумісництвом імпресаріо, знайшов для своєї обраниці, найвірніший напрямок у цьому бізнесі. Юна сеньйора Магдаліна, завдяки своєму дворянському титулу почала рекламувати модний одяг виключно для жінок вищого світу.

Її кар'єра манекенниці стрімко пішла вгору і зараз молода жінка перебувала на верхній сходинці слави, за усі часи своєї кар’єри. Нескінченні пропозиції від провідних світових дизайнерів, рекламних агентств для VIP персон, кінопродюсерів і інших відомих осіб, змусили донну Магду дотримуватися дуже щільного графіка, за яким суворо стежили двоє секретарів-геїв. Тому увіткнути в свій розклад обід у компанії з пришелепуватою двоюрідною тітонькою дівчині вдалося з великими труднощами.

Порадившись з чоловіком і секретарями, вона вигадала, яку користь можна отримати з цього майже похоронного заходу. Знаючи за прихильність герцогині до вбрання «з піратської скрині», Магдаліна згадала за молодого модельєра з Ніцци. Він якраз готував нову літню колекцію в стилі 19-го століття. За обідом, який мав тривати не менше трьох годин, можна було провести зміну суконь. Цей маневр повинен був вбити двох зайців: заспокоїти цензорські борсання старої та обкатати кілька моделей, провівши пробну рекламну компанію колекції. Чоловік Магдаліни й обидва секретарі із захопленням підтримали цю ідею та миттєво кинулися втілювати її у життя.

Але літня герцогиня, поринувши у свої думки, навіть не здогадувалася про сюрприз, який мав на неї чекати. Жінка подумки складала промову, почати яку планувала саме з критики відвертих нарядів недолугої родички, які викликали в неї не аби яке роздратування.

Від роздумів донну Каталину відірвав голос покоївки, яка повідомила, що закінчила приготування. Ткнувши дівчині в долоню дрібну монету, герцогиня відпустила прислугу та попрямувала до ванної кімнати.

Зайшовши всередину, вона зняла халат і помилувалася своїм бездоганним, як для її віку тілом. Єдине, що ця дама дозволила собі порушити у зведенні норм поведінки старовинного роду – це невеликі пластичні операції. Ведучи здоровий спосіб життя і, постійно поєднуючи фізичні навантаження з помірним харчуванням, вона примудрилася в свої 72 роки зберегти чудові форми й оксамитову шкіру зі злегка оливковим відтінком властивим всім справжнім нащадкам їхнього роду. Тому пластичним хірургам з тілом, особливо робити було нічого. Чого не можна було сказати за обличчя.

Постійні: бурчання, докори, заборони, оцінки й засудження дій членів родини, прислуги, знайомих і, навіть політиків, вкрили його густою мережею зморшок. Тут, навіть скальпель хірурга виявився безсилим, що-небудь виправити. Але донну Каталину це влаштовувало.

Помилувавшись собою з усіх боків, вона пальцями ноги обережно спробувала температуру води і, переступивши через край, сіла у ванній. Відкинувши голову на м'який підголовач, жінка ввімкнула «Джакузі» на слабкий режим і, закривши очі почала насолоджуватися струменями води, які приємно масажували шкіру.

На телефонному пульті чергового адміністратора готелю «Святий Франциск», закліпав вогник, а слідом за ним пролунав мелодійний зумер виклику міської лінії. Чоловік з невдоволенням відірвав погляд від екрана монітора, на якому відбивалося його листування зі спокусливою красунею Елізабет на сайті знайомств, для прихильників швидкого сексу.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.