Високі тіні

– Дякую, не потрібно. – Чоловік подивився на Власту, яка роздивлялася його з-під пасма волосся, що впало їй на очі. – Д-добридень, – розгублено промовив він.

У відповідь Власта не мовила ані слова й лише злегка кивнула.

– Не звертайте уваги на мою сестру. Вона – стажистка, – пояснив Зар, сідаючи на канапу.

– Он як. Артур не попереджав мене про те, що з вами буде ще один наступник, – сказав Олександр, опускаючись у крісло.

– Не дивно, – процідив крізь зуби Зар, схиливши голову.

– Розпочнімо. Я приніс документи в справі. – Слідчий поклав на стіл товсту чорну теку і взявся викладати з неї папери і фотографії. – Жертва – Аліна Кравчук. Студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мешкала за місцем прописки разом із батьками. Була вбита в арковому проході власного будинку, коли поверталася з концерту. Ймовірно, при спробі пограбування.

– Ймовірно? – уточнив Зар, відірвавши погляд від фото.

– Так, вбивця забрав гаманець жертви, однак є моменти, котрі примушують мене сумніватися в тому, що це було пограбування, – сиплим голосом пояснив той.

Власта підійшла тихо, мов кішка, і вмостилася на канапі біля брата, подивляючись на фотографію в його руці. На фото вона побачила місце злочину: тіло дівчини лежало на боці, її коричневе волосся прикривало обличчя, а на жовтій сукні темніли патьоки і плями крові. Поруч із нею валялася сумка і лежали речі: люстерко, гребінець, пудра, помада і багато чого іншого, що зазвичай носять із собою жінки. Та серед речей було те, що не могло належати цій дівчині – складаний ніж, замазаний кров’ю.

Тим часом Зар продовжував розпитувати:

– Ви вважаєте, що це було умисне вбивство?

– Так, я схильний так думати, – впевнено підтвердив Олександр.

– Чому?

– Уявімо, що злочинець початково мав намір тільки пограбувати жертву, а ніж йому потрібен був лише для того, аби налякати дівчину. Але ситуація вийшла з-під контролю, і він вбив її. Злочинець розгублений і наляканий, тому кидає ножа і тікає. Це я зрозуміти можу. Та я не можу зрозуміти, як у такій ситуації він згадав про гаманець. Чому він забрав гаманець, а ножа – ні? Саме тому мені здається, що це було умисне вбивство. Злочинець не втратив голову і холоднокровно вбив дівчину, а гаманець забрав, щоби це виглядало як невдале пограбування.

– Ваша теорія не позбавлена сенсу, – погодився Зар. – Але не можна виключати, що це було звичайне пограбування. Злочинець міг так потребувати грошей, що не забув про гаманець навіть у шоковому стані. – Він зробив невеличку паузу і спитав: – Наскільки я розумію, на ножі відбитків не було?

– Не було, – опустив очі Олександр. – Ніж цілком новий, раніше ним не користувалися. Я був вирішив, що злочинець придбав ножа незадовго до вбивства, проте мені так і не вдалося знайти магазин, де він купив його.

У документах Зар побачив дату здійснення злочину: п’ять днів тому, – не так вже й багато часу, щоби слідчий встиг зрозуміти, що йому не знайти вбивцю без сторонньої допомоги. Чому ж він вирішив звернутися до консультанта? На перший погляд, справа була цілком звичайною, і думка про це підштовхнула Зара до наступного питання:

– Чому ви вирішили звернутися за допомогою до Артура?

– Мені порадив звернутися до нього один співробітник, – нерішуче зізнався слідчий. – Він сказав, що Артур Вольф спеціалізується на таких справах.

– «На таких справах»? – звів брови Зар. – Що ви маєте на увазі?

Олександр завовтузився в кріслі і пояснив:

– Ну, скажімо, на загадкових.

«На загадкових? – подумки посміявся Зар. – Нехай буде так. Які тільки чутки не ходять».

– І що ж загадкового в цій справі? – поцікавився він.

Слідчий взявся пожвавлено розповідати:

– Дівчину вбили в арковому проході житлового будинку. На вході і виході з арки ведеться відеоспостереження. Проте якщо робити висновки із відеозаписів, то ніхто не входив в арку і не виходив з неї, окрім жертви. На записах чітко видно, що за шістнадцять хвилин до події через арку пройшла жінка з дитиною. Я знайшов її і допитав. Вона стверджує, що в арці нікого не було. За двадцять дві хвилини після події в арку зайшов літній чоловік, який, власне, виявив Аліну Кравчук мертвою і зателефонував у поліцію.

Власта зовсім не слухала розмову чоловіків. Вона копалася в документах і розкладала перед собою фотографії, аж раптом підняла голову і спитала Олександра:

– Ви можете відвезти нас на місце злочину?

Олександр спочатку сторопів, але, перезирнувшись із Заром, відповів трохи посміхаючись:

– Звісно. Я сам хотів вам це запропонувати. Він піднявся з крісла, маючи намір піти до дверей, і, помітивши, що Власта почала збирати документи назад у папку, сказав: – Ці документи – копії. Я залишу їх вам.

Вона залишила документи на столі, натягнула на голову капюшон і попрямувала до дверей.

Машина слідчого була припаркована неподалік від готелю. Власта сиділа на задньому сидінні і всю дорогу мовчала, без особливого зацікавлення дивлячись на вулиці міста і людей. Спостерігаючи за нею через дзеркало заднього виду, слідчий думав, що ця дівчина цілий світ бачить у сірих тонах.

Хвилин за двадцять вони прибули на місце злочину. Коли Олександр припаркувався на узбіччі, Зар вийшов з машини першим і відчинив сестрі двері, а потім разом зі слідчим попрямував до арки. Власта попленталася слідом за ними.

На фотографіях було виразно видно криваві патьоки на стіні, залишені тілом Аліни, але тепер слідів крові не було: все відтерли і вимили. Олександр зупинився в центрі арки, а Зар із особливою увагою взявся роздивлятися місце на стіні, де притискали жертву.

Спостерігаючи за роботою брата, Власта згадала, що вбивця завдав Аліні удару ножем у шию: не перерізав горло, а встромив лезо по саме руків’я. Вона прикривала руками рану і спиралася на стіну, залишаючи на ній відбитки долонь. Картина цих подій постала перед очима Власти настільки реалістично, що в неї ненадовго перехопило дихання. Її серцебиття пришвидшилося, й вона немовби відчула страх і біль жертви. Від цих відчуттів Власта почала задихатися, але, заплющивши очі і зробивши глибокий вдих, вона змогла відновити контроль над собою.

Діючи за прикладом брата, Власта взялася розглядати арку і помітила дещо цікаве: на стіні, навпроти тої, до якої притискали жертву, виднілися тріщини, – вони збігали навскіс і нагадували слід від удару залізним батогом. Та найцікавішим було те, що в центрі ці тріщини переривалися, ніби удар припав на людину, що стояла навпроти жертви.

Власта підійшла і придивилася до тріщин. Вона бачила їх на фотографіях, але не надала їм значення, бо думала, що вони не стосуються справи. Але тепер вона зрозуміла, що тріщини свіжі, тому не можна виключати ймовірність того, що вони утворилися в мить вбивства.

– А що ви думаєте про це? – поцікавилася вона, продовжуючи вивчати знахідку.

– Тріщини? – уточнив Олександр. – Так, ще одна дивна річ. Я опитав сусідів, вони переконані, що до вбивства їх не було. Але, відверто кажучи, я гублюся в здогадах, що ж могло сприяти їхній появі. Людині не під силу так розбити стіну.

– Так, цікаво, – приєднався Зар. – І удар машиною також можна виключити. Тут не вистачило б місця для розгону.