Проблема трансформації людини. Metamodernism/ Post.metamodernism. перше наукове дослідження в Україні (2015—2018)
- -
- 100%
- +
This paper was written in 1 year and 4 months in the laboratory of meta-anthropological research of Dr., full professor Khamitov N.V. and Dr., full professor Krylova S.A. The public defense of the research took place at the Kiev National Pedagogical University on December 26, 2018. As a result – Viktoriia Managarova got a Master’s degree in Philosophy with honors.
According to the estimates of the scientists,
the researcher Viktoriia Managarova pretends to got a PhD degree provided the next development and clarification of the basic meanings, as well as the publication of the study results in the international database indexed by Web of Science and Scopus.
In 2015—2017 the author Viktoriia Managarova organized
a preliminary extensive independent research, the results of which were presented for the first time to the philosopher Robin van den Akker, co-author of metamodernism
( Erasmus University Rotterdam).
© Вікторія Манагарова, 2019
ISBN 978-5-0050-1636-2
Created with Ridero smart publishing system
The picture “The Astronomy Lesson” by the ukrainian artist Viktoria Zyryanska is on the cover as the visual demonstration of fluctuations between the metamodern hues of cold and warmth
Academic advisor: Dr., full professor Khamitov N.V. Kyiv, 2017—2018
ABSTRACT
– For the first time the term “post metamodernism” (“after-metamodernism”)1 is suggested for the designation of a new situation in the current culture with an additional metaphorical meaning of the Brilliant Age, which opens the understanding “plus” without “minus” ( overcoming the binary condition) and shows the real perspective of the happy future of Humanity.
– The meaning of “the end of Man as a biological kind” (Professor Jos de Mul, 1999) in the system of posthumanism inside of postmodern space was developed and translated into Ukrainian. Thus, we discovered the apocalyptic period in the structure of metamodernism and postapocalyptic period in the structure of post metamodernism.
– Studied, analyzed, translated into Ukrainian and illustrated in the new author’s artifacts of culture the concept of metamodernism by Timotheus Vermeulen and Robin van den Akker, as well as its constructive transformations was presented.
– The concept of “Elusive Man” was developed in the structure of metamodernism by Timotheus Vermeulen and Robin van den Akker, as well as the concept of “awakened Light Man”, capable to perceive the laws of the “shades of good” in his (her) own life without immersing into the structure of evil, forming a new social space of harmony, touching post metamodernism.
– A comparative analysis was carried out between the system of metamodernism by Timotheus Vermeulen and Robin van den Akker and metaanthropology system by Nazip Khamitov and Svitlana Krylova, as well as between the system of metamodernism by Timotheus Vermeulen and Robin van den Akker, and “another metamodernism” by sociologist Hanzi Frienacht, who declared that position in 2017 (the book “The listening society”).
– A comparative analysis was carried out between Victor Frankl’s logotherapy system and author’s logotherapy system without binary collisions, as well as the elements of practical experience of the PSYCHOART HOUSE author’s school of individual and social development (since 2009) were illustrated. Also some experience of the author’s project www.izbrannie.com.ua (since 2008) was opened.
The purpose is to realize the various forms of human thinking (and the mind of God-Man Jesus Christ) from the first century AD for the sake of finding the true Light Human in the current culture in order to open the common sense of Good, first of all, for the representatives of the religions groups of fragmented monotheism, as well as for everyone who has lost God in vain, moving on the false traces of atheism of the 19—20th century, but who is ready to recognize the holistic, non-binary God in him (her) self now, guided by the very first oral commandment of God (“I Do not know another sense except of the sence of the Paradise”).
The relevance of this study is that it opens up the possibility for “Elusive Man” of metamodernism by Timotheus Vermeulen and Robin van den Akker to discover the path of truth, to see “plus” and leave “minus” unmanifested, finishing the past experience of wars and sufferings forever.
The subject is the problem of human transformation.
The object: the situation in the culture of metamodernism by Timotheus Vermeulen and Robin van den Akker and its postapocalyptic transformations, leading to the new vision of post metamodernism (the Brilliant Age) in the structure of the “shades of goodness”.
THE STRUCTURE OF THE RESEARCH:
SECTION 1. THEORETICAL-METHODOLOGICAL BASES OF RESEARCH 1.1.Historical retrospective. Completion of binary mind in the history of philosophy. 1.2.History after the end of history. 1.3.Methodology of research. SECTION 2. HUMAN TRANSFORMATION: LIGHT HUMAN IN A NEW CULTURAL PARADIGM OF THE BRILLIANT AGE
2.1. The new reality of postmetamodernism and the laws of vibration between the shades of goodness.
2.2. Problem of identity. 2.3. The values of the Light Man and Designing of the Brilliant Age.
SECTION 3. SPEECH THERAPY WITHOUT ELEMENTS OF EVIL
3.1. Victor Frankl’s Therapy and its transformation of the present time. 3.2. Authorship speech therapy without elements of evil (experience of the PSYCHOART HOUSE (since 2009). 3.3. Authorship fairy tale “Girl with birds in her hair” (2013) without the effect of binary fights and its influence on the consciousness of children.
4. REFERENCES AND APPLICATIONS
АНОТАЦІЯ
– Вперше пропонується до розгляду і аргументується термін “post metamodernism” (“after-metamodernism”)2 на позначення нової ситуації в сучасній культурі із додатковим метафоричним смислом Діамантового віку, який відкриває розуміння “плюса” без “мінуса” (подолання бінарного стану) і ствердно формує щасливе майбутнє.
– Розвивається і перекладається українською мовою смисл кінця людини як біологічної істоти (професор Джос де Мул, 1999 р.) в системі постгуманізму, який невидимо і іронічно розгортається у просторі постмодерну. Таким чином, ми вперше відкриваємо Апокаліптичний період в структурі метамодерну і постапокаліптичний період в структурі постметамодерну.
– Вивчається, аналізується, перекладається українською мовою і ілюструється у нових авторських артефактах культури концепція метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера, а також пропонуються до уваги її конструктивні трансформації.
– Вводяться поняття “невловимої людини” доби метамодерну Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера, а також поняття пробудженої “світлої людини”, здатної сприймати у власному житті закони “відтінків добра” без занурення в елементи зла, формуючи навколо себе новий соціальний простір гармонії, торкаючись постметамодернізму.
– Проводиться компаративістський аналіз в системі метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера і в системі метаантропології Назіпа Хамітова і Світлани Крилової, а також в системі Тімотеуса Вермюлена, Робіна ван ден Аккера і в системі “іншого метамодерну” соціолога Хансі Фрейнахта (Hanzi Frienacht), який заявив про себе у 2017 році (книга “The listening society”).
– Проводиться компаративістський аналіз в системах логотерапії Віктора Франкла і авторській логотерапії без присутності бінарних зіткнень, а також демонструються елементи практичного досвіду роботи авторської школи індивідуального і соціального розвитку PSYCHOART HOUSE (з 2009 року) і, частково, демонструється досвід авторського проекту www.izbrannie.com.ua (“Я шукаю геніїв для України”, 2008).
Актуальність даного дослідження у тому, що воно відкриває можливість для “невловимої людини” метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера віднайти шлях істини, побачити плюс проявленим, а мінус – непроявленим, залишаючи у минулому досвід про війни і страждання.
Об'єктом дослідження є, перш за все, ситуація в культурі метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера і її постапокаліптичні культурні трансформації, що ведуть до творення нового бачення Діамантового віку.
Предметом дослідження є проблема трансформації людини.
Метою є усвідомлення різних форм мислення людини (і Боголюдини Іісуса Христа), починаючи із I століття нашої ери, задля можливості віднайдення істинного світлого Я, також єдиного спільного цілісного смислу Добра, в першу чергу, важливого для представників релігій роздрібненого монотеїзму, а також для кожного, хто даремно втратив Бога, усвідомлюючи хибні сліди атеїзму 19—20 століття, але хто готовий впізнати цілісного, небінарного Бога у собі в сучасному Бутті, керуючись найпершою усною Заповіддю Бога (Не знай іншого смислу, окрім смисла раю).
СТРУКТУРА ДОСЛІДЖЕННЯ:
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1.Історична ретроспектива. Завершення досвіду бінарного мислення в історії філософії.
1.2.Історія після кінця історії.
1.3.Методологія дослідження.
РОЗДІЛ2. ТРАНСФОРМАЦІЯ ЛЮДИНИ: ОБРАЗ СВІТЛОЇ ЛЮДИНИ У НОВІЙ КУЛЬТУРНІЙ ПАРАДИГМІ ДІАМАНТОВОГО ВІКУ
2.1.Нова реальність постметамодернізму і закони вібрацій між відтінками добра.
2.2.Проблема ідентичності.
2.3.Цінності Світлої людини і конструювання Діамантового віку.
РОЗДІЛ3. ТЕРАПІЯ СЛОВОМ БЕЗ ПРИСУТНОСТІ ЕЛЕМЕНТУ ЗЛА
3.1.Логотерапія Віктора Франкла і її трансформації у світлі сучасності
3.2.Авторська терапія словом без присутності елементу зла (досвід PSYCHOART HOUSE (з 2009 р.).
3.3. Авторська казка “Дівчина із птахами у волоссі” (2013) без ефекту бінарності і її вплив на свідомість дітей.
4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ДОДАТКИ.
ВСТУП
Dedicated to My King
За останні двадцять років мирний світ зіштовхнувся із новою проблемою “Реваншу Історії” (Бруно Тертрейс), яка стала загрожувати поверненням бінарних зіткнень після певного нетривалого часу іронічного вакууму, створеного ситуацією постмодерну у країнах Західної Європи після Другої Світової Війни і, відлунням дійшовши наприкінці 20 століття до країн Східної Європи (у тому числі, до України) після занепаду соціалістичної програми СРСР.
У 2010 році філософи Тімотеус Вермюлен і Робін ван ден Аккер запропонували нову концепцію метамодернізму, яка відкривала неперспективне майбутнє перед людиною, котра втратила орієнтири у ситуації постмодерну, так і не віднайшовши нових інструментів задля творення повноцінного щастя у власному житті, проте, разом із тим, філософія метамодерну подарувала надію і новий оптимізм, який був повністю відсутній у цинічному середовищі “Ери пустки” (Ж. Липовецький).
Оптимізм, який виник у сучасному стані метамодерну, нідерландські філософи пов'язали із оптимізмом минулого (“Новий романтизм”), що неминуче тягнув за собою пам'ять про темне Буття. Саме із цієї причини майбутнє закривалося перед людством, адже повернення у минуле після Епохи Нуля без мінусів і плюсів не несло у собі Істини, здатної остаточно розчинити межі постмодерну. Таким чином, розміщене у структурі ризоми, невловиме обличчя людини метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера постійно стикається із насмішкою, хаотично коливаючись між безліччю різних напівтонів, демонструючи власну слабкість, нерішучість, ризикуючи знову опинитися у системі бінарності, невпинно переслідуючи зникаючі міражі.
Актуальність даного дослідження у тому, що воно відкриває можливість для невловимої людини метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера віднайти шлях істини, побачити плюс і залишити мінус непроявленим, залишаючи у минулому досвід про війни і страждання.
Предметом дослідження є проблема трансформації людини. Метою дослідження є усвідомлення різних форм мислення людини (і Боголюдини Іісуса Христа), починаючи із I століття нашої ери, задля можливості віднайдення свого істинного світлого Я і задля примирення ворогуючих розпорошених інформаційних структур минулого часу у сучасному часі, задля віднайдення єдиного спільного цілісного смислу Добра, в першу чергу, для представників релігій роздрібненого монотеїзму, а також для кожного, хто даремно втратив Бога, усвідомлюючи хибні сліди атеїзму 20 століття, але хто таємно продовжує приховувати невидимого Бога у собі (В. Франкл) і хто готовий впізнати цілісного, небінарного Бога у собі, керуючись найпершою усною Заповіддю Бога (Не знай іншого смислу, окрім смисла раю), яка помилково не стала домінантною у сакральних книгах світу і яка помилково не розкрилася єдиним метанаративом у минулому часі.
Для досягнення мети ми ставили перед собою такі завдання:
1.Проаналізувати історичну ретроспективу дослідження;
2.Усвідомити методологію дослідження;
3.Визначити нову реальність пост метамодернізму і закони вібрацій між відтінками добра;
4.Виявити проблему ідентичності;
5.Означити цінності світлої людини в процесі конструювання Діамантового віку.
6.Окреслити основні смисли логотерапії Віктора Франкла, їхні трансформації в контексті сучасності, а також продемонструвати авторський метод терапії словом без присутності елементу зла (досвід PSYCHOART HOUSE (2009);
7.Запропонувати до розгляду авторську казку “Дівчина із птахами у волоссі” (2013) без ефекту бінарності і її вплив на свідомість дітей.
Проблемою залишається творення образу світлої людини у ситуації постмодерну. Це не є можливим, саме тому досвід метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера є таким корисним для нас, адже він демонструє можливість балансу почуттів, де іронія, скепсис, розчарування постмодерну втрачають свої гострі кути і дають можливість людині відчути себе у певному коридорі культурних зв'язків без фанатизму, де не є можливі бінарні зіткнення. Саме цей стан стабілізує несвідомі дрібні коливання невловимої людини метамодерну і вона може зробити свідомий вибір назустріч вібраціям у структурі цілісного добра.
Отже, гіпотезою дослідження є можливість ствердного Буття світлої людини після пробудження у стані метамодерну і після усвідомлення власного бажання рухатися назустріч світлу, випромінюючи відтінки добра, прояснюючи їх в артефактах культури Діамантового віку (ситуації постметамодернізму).
Ступінь наукової розробки проблеми. З 5.08.2015 року об'єктом нашого дослідження є ситуація культури (“нова структура почуття”) початку 21 століття, яку нідерландські філософи Тімотеус Вермюлен і Робін ван ден Аккер в 2010 році вперше запропонували розуміти як стан метамодерну.
Український національний простір позитивно відреагував на новий винахід нідерландської школи, адже постмодернізм не зміг інтегруватися достатьо глибоко у національні реалії. Перебуваючи довгий час у структурі модерну, українські митці і науковці змогли дуже швидко усвідомити смисл метаколивань Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера у різноманітних варіаціях, які легко були “включені” у структуру національних культурологічних трендових тенденцій, які стали вперше розвиватися в одному інтелектуальному напрямку із успішними країнами Європи.
Так, арт-проект Krolikowski art, починаючи, переважно, із 2016 року, активно розвиває ідеї метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера в межах українських соціальних культурних платформ (“ART UKRAINE”, “ВЕЛИКА ІДЕЯ”).
В 2018 році в публічному просторі з'явилися також короткі переклади основних ідей соціолога Х. Фрейнахта (Hanzi Frienacht), автора із Швейцарії, який є винахідником “іншого метамодерну”, офіційно починаючи із 2017 року, коли вийшла його дебютна книга “The Listening Society: A Metamodern Guide to Politics”.
Українські науковці3 протягом останніх двох років у різних культурологічних площинах так само зробили спробу осмислити перші тенденції метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера.
Так, мову скульптури у науковій статті “Метамодернізм і скульптура: світовий і український контекст”4 у загальних рисах проаналізував кандидат мистецтвознавства Ю. Одробінський (Миколаївська філія Київського національного університету культури і мистецтв), який запропонував до розгляду мистецтво скульпторів харківської школи (В. Кочмар, Г. Іванова, М. Лодяной, В. Пирогов, О. Рідний, С. Сбітнєв, Саїд Ахмаді, подружжя Л. та Ф. Бетліємськи) як таке, що функціонує в межах концепції матемодернізму. Варто зазначити, що така характеристика є досить спірною і потребує більшої уваги в наступних аналізах.
Ю. Скибицька, аспірант Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка аналізує “трансформацію постмодерної поетики в драматургічній творчості Неди Нежданої”5 у тому числі в контексті метамодерністичних видозмін;
А. Тормахова, кандидат філософських наук, асистент кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка аналізує трансформації сучасної музичної культури у статті “Римейк чи варіації? До проблеми розвитку сучасної музичної культури”6;
Сучасні проблеми архітектури та містобудування розглядає у науковій статті “Метамодернізм як компроміс між вічністю і тимчасовістю”7 молодий науковець В. Келюх;
В. Прищенко, доктор наук у галузі дизайну, професор Інституту дизайну та реклами Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ) аналізує у статті “Художню образність у рекламі в умовах соціокультурних трансформацій ХХ —ХХІ ст.”8;
В. Мірошніченко, кандидат культурології Харківської Державної Академії культури пропонує до уваги статтю “Метамодернізм, Осциляція, Інтерпеляція”9;
Група вчених Київського національного університету технологій та дизайну В. Бистрякова, А. Осадча, Є. Гула, у статті “Культурно-мистецький вимір епохи метамодернізму”10 також фіксують перші зміни і трансформації, які відбуваються у добі постмодернізму.
С. Чернюк, доцент, кандидат філологічних наук Житомирського державного університету імені Івана Франка демонструє нестандартний і несподівано небезпечний погляд в ситуації сучасності і знаходить спільні риси між метамодернізмом і постгуманізмом в статті “Постгуманізм і метамодернізм: Конфлікт інтерпретацій”11, які, на нашу думку, є абсолютно протилежними поняттями.
Ми бачимо, що проблематика метамодернізму є нелегкою і потребує ширшого цілісного прояснення найголовніших аспектів задля уникнення хибних трактувань у найближчому майбутньому.
Книга Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера, яка вийшла 2017 році (“Metamodernism: historicity, affect and depth after postmodernism”) є нестандартним синтезом статей вчених багатьох країн світу, які аналізували зміни глобального простору протягом останніх десятиліть. Серед них: Елісон Гіббонс (Alison Gibbons), Джеймс Елкінс (James Elkins),Рауль Ешельман (Raoul Eshelman),Сем Брауз (Sam Browse), Лі Константіну (Lee Konstantinou), Ніколін Тіммер (Nicoline Timmer), Грі Рустад і Кай Ханно Швінд (Gry C.Rustad and Kai Hanno Schwind), Ірмтрауд Хубер та Вольфганг Фанк (Irmtraud Huber and Wolfgang Funk).
Глибина метамодернізму не може сягати історичного дна, адже вона сформувалася у певному плоскому стані без бінарних зіткнень, тому спиратися в сучасному дискурсі ми можемо тільки на ключові, домінантні смисли вчених, які допоможуть вийти нам за межі протирічь у новий стан постметамодерну.
Такими вченими для нас є, без сумніву, автори постмодернізму Ж. Бодріяр (концепція симуляції, у якій Тімотеус Вермюлен вибудовує усереднену глибину), Ж. Ф. Ліотар, який допомагає побачити у мікронаративах народження нового смислу в серці кожної окремої людини у ситуації метамодерну, яка перероджується в постметамодерн, Ж. Ліповецький, який демонструє максимальну пустку доби постмодерну, у якій кожна тепла деталь стає помітним маленьким вогником, здатним врятувати світ, Ж. Дерріда, який повертає нас до розуміння найперших втрачених смислів релігій, сліди яких переслідують кожного у його множинному Бутті і метод деконструкції зайвих смислів, зрештою, допомагає побачити цей світ повністю оновленим, Джос де Мул, який зміг одним із перших усвідомити важливість метафори, важливість кожного слова в історичному процесі людства, саме того небезпечного слова, яке пролунало від Ф. Ніцше (Кінець Бога), М. Фуко (Кінець автора), Ф. Фукуями (Кінець Історії), що, зрештою призвело до реальної загрози кінця біологічного виду людини в аспекті розчинення її свідомості в структурі машин (М. Мінський, Г. Моравек, М. Р. Курцвел).
Для нас важливі думки Р. Аббіннетта, який мав сміливість і рішучість, не зважаючи на численні неможливості і насмішки постмодерну, говорити про сакральне, про святе, про справжнє у добу катастроф (в історичному аспекті 20 століття) і, навіть тоді, коли були усвідомлені розпорошені смисли релігії минулого у ситуаціях мутацій і симуляцій сучасного, він все одно наполягав на тому, що кожна людина заслуговує на щастя навіть тоді, коли це щастя стає розміром в одну краплину і ця краплина, звісно, може бути віднайдена кожним.
Для нас також є важливими думки персоналістичної школи (М. Бєрдяев, Е. Мунье, С. Крилова, Н. Хамітов), які не втратили Бога тоді, коли Бога втратили інші і, не зважаючи на те, що ці люди так само остаточно відійшли від християнської церкви, розпочинаючи практику трактування Бога своїми словами (і часто роблячи підміни між Богом і власною підсвідомістю (досвід З. Фрейда), ми можемо розуміти тепер, що Бог, насправді, ніколи не вмирав і жив десь глибоко у серці кожного (В. Франкл).
Для нас також важливий досвід усіх святих періоду Християнської Доби, починаючи із Апостольского віку. І, звісно, для нас надзвичайно важливою є домінантна Істина світла, у якому не може бути зла від Іісуса Христа.
Якщо світ і повинен повернутися до Бога, то це повернення має бути у рай. Іншого повернення не може знати людство. Але це все одно буде нова історія для кожного із нас, хто готовий розпізнати тепло у власному серці і хто готовий залишити у минулому пам'ять про зло.
Методологія і методи дослідження.
Дослідження грунтується, в основному, на методологічній базі метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера, формуючи авторську методологію постметамодернізму, яка відкривається у метамодерні у станах без фанатизму, де неможливими є знаки мінусу і можливими є різноманітні форми Добра для світлої людини нового часу.
Додатково вивчаються методологічні системи постмодернізму (Ж. Бодріяр (Людина, як “холостий механізм”), Ж. Липовецький (“Ера пустки”), Ж. Дільоз, Ф. Гваттарі (“Тіло без органів”), М. Фуко (“кінець автора”), Ж. Дерріда (“Деконструкція”), Ж.-Ф. Ліотар (“Кінець метанарацій”), З. Бауман (“Текуча сучасність” (соціологія постмодерну), підхід “Одновимірної людини” Г. Маркузе, підхід Джоса де Мула (Кінець людини), відкриваючий реальну загрозу зникнення біологічного виду людства у стані постмодерну (постгуманістичні трансформації людини у філософії Р. Курцвела, М. Мінського, Г. Моравека, підхід У. Бека (“Суспільство ризику” у ситуації “другого модерну”), підходи “Кінця Історії” Ф. Фукуями і Ф. Джеймісона, які посилюють кризові ситуації доби модернізму у стані постмодерну, підхід Р. Аббіннетта (Ривок до щастя у добі постмодерну), футуристичний підхід Е. Тоффлера (“Шок майбутнього”), персоналістичні підходи М. Бердяєва (“Боголюдина”),В. Соловйова (“Боголюдство”), Е. Муньє (Апокаліпсис 20 століття), Н. Хамітова, С. Крилової (“метаантропологія”), атеїстичні підходи Ф. Ніцше (“Надлюдина за межами добра і зла”), К. Маркса (людина у стані релігійного “опіуму”).