Епоха слави і надії
- -
- 100%
- +
Пролог
Присвячується одному з найважчих періодів мого життя.
Євгеній Литвак
Про саму книгу хочу сказати наступне. Хай і не відразу, але мені вдалося наблизитися до правди. До тих самих потаємних знань, які так ретельно, і на жаль успішно, приховують від нас до цього дня. Під час досліджень, мені пощастило зазирнути, хоч і одним оком, в такі древні сховища знань, про існування яких не відають навіть історики. Іноді мені, що гріха таїти, доводилося використовувати навіть не зовсім законні методи.
Написане на сторінках цієї книги доводилося збирати по крихтах: випадкова згадка в старовинному рукописі, дивом уцілілий в архіві документ, безвинне на перший погляд свідчення, пару рядків, знайдених в мережах Всесвітньої павутини. Дрібними крихітними мазками мені вдалося написати ціле переконливе полотно. І день, коли воно з'явилося переді мною в усій своїй красі і показало свою воістину страхітливу суть, став для мене наважливішим у житті.
Мені відкрилося, що релігія – зовсім ніякий не самообман, не породження дурості і неосвідченності, як колись стверджували партійні атеїсти. Релігія є знаряддя, в руках витончених і недобрих умів, прагнучих правити людством. Старий і Новий Заповіти – дві ступені одних сходів, що ведуть до світового панування. Саме останнє було і залишається метою тих, хто започаткував християнство і проштовхнув його в маси. Втім, це стосується і інших релігій. З незапам'ятних часів людина шукає відповіді на питання: "Хто я?", "Звідки?", "Що керує моєю долею?", "Що буде зі мною після смерті?". А той, у кого є відповіді, має безмежну владу. Будь то християнство, іслам або буддизм – кожне віровчення насправді прагне дістати контроль над думками і вчинками людей.
Відкрити для себе цю істину виявилося страшно і гірко. Адже виходить, що тисячі років праці і страждань, річки крові, пролиті поколіннями наших предків, – усе це робилося в ім'я неіснуючих ідолів, лише заради чужої ненаситної жадібності, що ховається в тіні розп’ятть. І тепер мені залишається тільки одне: нести своє знання тобі, читач, оскільки пора вже покласти край найбільшій профанації в історії людства.
Втім, не одна лише релігія є винуватицею людських бід. Протягом всієї історії, люди воювали, вбивали і нівечили один одного з багатьох причин, і не лише на догоду богам. Якщо замислитися, передвсім, всім нам слід побоюватися самих себе. Прибравши одне джерело ворожнечі, відразу з'являється друге, третє, четверте і п'яте. І немає ніяких гарантій, що ти битимешся на стороні гідної справи, що добро переможе, а справедливість переможе.
Немає нічого важливішого, ніж знати і пам'ятати свою історію. Спогади, подібні до маленьких шматочків великого полотна, здатного показати цілісність твору під назвою "життя". Багато хто з них дарує душевне тепло, здатне прикрасити картину яскравою посмішкою. Інші ж, якщо їх неправильно зберігати, немов уламки встромлюються вістрями у відкриті рани і завдають непоправної шкоди. Одного бажання пам'ятати недостатньо, щоб зцілитися, адже іноді минуле може навіть вбити…
Звичайно, Вам, шановані читачі, буде нелегко відразу повірити в те, про що я пишу в своїй книзі. Це і зрозуміло – я і сам неодноразово відмовлявся вірити в істини, що відкрилися переді мною. Просто прочитайте її – і, можливо, багато що з того, що здавалося раніше загадковим і дивним, стане набагато простішим та зрозумілішим.
Ашока і Таємне Братство Дев'яти Невідомих.
Протягом тисячоліть хтось старанно позбавляв людство від знань, що накопичилися, знищуючи все, що хоч побічно могло вказати людям шлях істинного розвитку. Шлях, який можна пройти, тільки удосконалюючи власні сили і свідомість, але ніяк не за допомогою милиць "технічного прогресу".
Якби не були загублені древні знання, світ би зараз виглядав абсолютно інакше. Протягом всієї історії людства несподівано з'являлися і так само несподівано зникали дивовижні книги.
Згідно з легендою, загадкове Братство Дев'яти Невідомих, було засновано індійським імператором Ашокою. Прагнучи розширити межі своєї імперії, Ашока пішов війною на сусідню країну Калінгу. В результаті кровопролитних битв загинула велика кількість людей. Розповідають, що коли Ашока побачив створене ним зло, немов прозрів, і його, ніби підмінили. Він прийняв буддизм і ухвалив надалі завойовувати не землі, а серця людей.
Ашока встановив справедливі закони у своїй країні, але не обмежився цим. Він хотів запобігти жорстокості і кровопролиттю в майбутньому. Розуміючи, що людина завжди прагнутиме використати наукові досягнення в першу чергу заради свого збагачення, він вирішив обмежити вільний доступ до знаннь про закони Природи. За його задумом, лише випробувані і такі, що довели свою безкорисливість і готовність служити загальнолюдському благу, можуть претендувати на знання сокровенних таємниць Природи.
Імператор Ашока повелів розділити всі знання про закони Природи на дев'ять книг і призначив по одному Хранителеві для кожної із них. В завдання Хранителя входило поповнення своєї книги новими науковими даними, турбота про її збереження і забезпечення спадкоємності: потрібно було виховати і підготувати нового Хранителя. Так народилося Братство Дев'яти Невідомих, чимось воно нагадує сучасні Науково – Дослідницькі Центри.
Втім, існує і інша версія, ніби таємне Братство виникло ще раніше, а саме – після знаменитої битви на полі Курукшетра, описаною в Махабхараті. Є версії, які вважають, що описуване Братство мудреців ще давніше, і існує на землі з незапам'ятних часів, точніше, з тих часів, коли нинішня людина здобула розум.
Суспільство складалося з дев'яти найбільших індійських вчених і мудреців, завданням яких були систематизація і каталогізація всіх наукових знань, отриманих з давніх священних рукописів в результаті експериментів і спостережень. Кожен з "Дев'яти Невідомих" написав по одній книзі, присвяченій тій або іншій галузі наукових знань. Діяльність суспільства проходила в обстановці найсуворішої таємності. Наукові дослідження, які мали в розпорядженні вчені Ашоки, навіть за сучасними мірками здаються неймовірними.
Так, одна з книг була присвячена подоланню гравітації і керуванню нею, створенню в земних умовах штучної невагомості. Друга – темі створення і використання деякої надпотужної зброї, що має багато спільного з сучасними розробками в області ядерних і психотропних озброєнь. Ще одна книга містила детальний опис і креслення літальних апаратів, надаючи можливість давнім авіаторам не лише підніматися у повітря, але і здійснювати космічні польоти.
Склад "Дев'яти Невідомих" – найбільша загадка. Відомо лише, що коли один з братів помирав, на його місце приходив інший – такий же обдарований, і що добре вміє зберігати таємниці. Можна тільки здогадуватися, кому випадала така висока честь, і такі припущення існують.
Стати одним з Дев'яти прагнув багато хто, але не у всіх з них були добрі наміри. Адже отримати доступ хоча б до однієї книги – означало отримати невичерпну владу. Як католицький Ватикан, зі своїми хрестовими походами, однією з основних цілей яких – насправді були пошуки таємничої бібліотеки. Або ж, пройшовший Європою Наполеон з гаслом "Власність, свобода, рівність!", що вважав, що приховані книги неодмінно повинні стати надбанням Франції. Чи Гітлер, що вирішив, що саме євреям відомо їх священне сховище.
Втім, ніхто так і не наблизився до розгадки. Річки крові, що обагрили землю, не вказали їм шлях.
Чи дійсно мета благородна?
Передбачається, що Братство Дев'яти Невідомих причетне до вилучення електрики з древнього Шумера і Єгипту. Вчені, що вели успішні дослідження в області тонкої енергії та телепатії, і передачі її на відстані, часто пропадали безвісті або гинули, їх рукописи теж зникали.
Завдяки Братству Дев'яти Невідомих електрика була публічно відкрита тільки в XIX ст. н.е., а дослідження в області магії і телепатії досі невідомі, альтернативні джерела енергії не впроваджуються. Ми все ще вважаємо, що Земля єдина населена планета, що магія і телепатія вигадки, а бензин і турбінний двигун найефективніші джерела енергії. При цьому таке ось стримування, або навіть деградація, не врятувало людство від безлічі войн та катастроф, не дало можливості стати краще.
Далеко не всі перервані дослідження мали військову спрямованість. Іноді знищувалися знання ніяк не пов'язані зі зброєю, зокрема та ж електрика, вивчення телепатії і багатьох надздібностей людини. Звичайно, за великого бажання все це можна застосувати у вигляді зброї, і деякі загублені знання принесли б істотну користь людству, але тепер вони недоступні.
Чи треба так завзято знищувати науку тільки для відвертання "Армагедону"? Так, звичайно, знання могли і зашкодити. Ось тільки деякі з них, хоч і частково, тепер доступні кожному, а ось найголовніші, які здатні вознести людство на новий ступінь розвитку – так і залишилися недоступні. Що досить-таки прозоро натякає на справжню мету Братства Дев'яти.
На сьогодні про місцезнаходження Дев'яти книг нічого невідомо. Згадки про ці труди зустрічаються у багатьох стародавньоіндійських письмових джерелах, але жоден з них археологам так і не вдалося виявити. Імовірно деякі книги досі зберігаються у Монастирях Тибету і Індії. І зрозуміло, буддійські лами зроблять все можливе, щоб ці знання ніколи не потрапили до представників сучасної цивілізації.
Частина
1
Глава 1
Англія. Лондон. Готель Hilton.
Сидячи біля розкритого настіж вікна, він маленькими неквапливими ковтками цідив міцну каву без цукру і дивився кудись далеко, за самий небокрай. На подив безхмарне небо, глибокого синього кольору підморгувало яскравими зірками, виразно видима Велика Ведмедиця раптом нагадала про батьківщину. Здавалося, що прогнози брешуть про майбутні дощі, але холодний поривчастий вітер, що тріпав світло-русяве волосся, не давав забути, що характер у Лондона на рідкість мінливий.
Він задумливо провів пальцем по легкій щетині, яка хоч і надавала солідності, але все одно не робила його старше. Ніколас зовсім не виглядав на свої тридцять. Погляд вловив швидке миготіння зірки, що падала, і відразу згадалася, по – хлопчачому безглузда звичка, загадувати бажання. Губи торкнула легка посмішка, Ніколас не бачив чужого неба, погляд спрямувався в минуле, кудись до теплих, трохи змащених спогадів.
Хотілося зірватися, кинути все і додому – додому – додому, але справу, яка привела його сюди, не можна було ні відкласти, ні доручити комусь іншому.
Зробивши останній ковток, Ніколас відставив чашку на підвіконня і знову повернувся до виду в вікні. А подивитися було на що: якщо над головою розгорнулося оксамитове синяво-чорне небо, то внизу, виділяючи велич і старовину, сяяло Вестмінстерськє абатство – спадщина короля Саберта. Як і обіцяли в одній з брошур найкомфортабельнішого готелю "Hilton" : "В нашому номері на двадцять третьому поверсі ви зможете насолодитися пишністю Лондона з висоти пташиного польоту". Висоти Ніколас ніколи не боявся, навпаки, вона його притягувала. Тому він без зайвих роздумів вирішив зупинитися саме тут.
Ніколас відніс на стіл порожню чашку, бездумно пробігся поглядом по запропонованому меню, навіщось клацнув кілька разів вимикачем і знову повернувся до вікна. Він із зітханням подивився на циферблат золотого Rolex : маленька стрілка впевнено наближалася до чотирьох годин, а сну не було ні в одному оці. З ним таке часто траплялося, якщо доводилося ночувати у новому місці.
Накинувши шкіряну куртку, Ніколас закрив двері, вивченого вздовж і поперек номера. На безшумному, виблискуючому полірованим деревом і дзеркалами ліфті, спустився в хол, де ввічливо привітався з охоронцем, осанка якого чимось нагадала королівських гвардійців. Дворецький, ніби всю ніч тільки і чекав його появи, послужливо відчинив скляні двері.
Вулиця зустріла його різнокольоровими вогнями реклам. Правда, через пронизливий осінній вітер, який ганяв по тротуарах опале жовте листя, бажаючих прогулятися було явно не багато. Застебнувши блискавку на куртці до самого підборіддя, Ніколас поспішив до припаркованих вздовж узбіччя таксі і прослизнув на заднє сидіння першого – липшого автомобіля.
– Доброї ночі, сер. – По – англійськи церемонно привітався водій. – Куди їдемо?
– Доброї, – кивнув Ніколас. – Я давно не був в Лондоні. Хотілося б просто покататися по нічному місту.
– Як скажете, – рикнув мотор, і машина плавно рушила з місця.
Відкинувшись на спинку сидіння, Ніколас намацав у кишені свій заповітний талісман, з яким не розлучався, куди б не занесло його життя – невеликий, розміром з долоню – ловець снів. Так непомітно сон, що вислизав від Ніколаса добру половину ночі, наздогнав його на задньому сидінні лондонського таксі.
Через якийсь час помітивши, що пасажир міцно заснув, водій припаркувався біля непримітної закусочної, яка, судячи з виду, пережила свої кращі часи років з десять назад, не менше. Тихенько покрехтуючи, він виповз з машини і, трохи згорбившись через роки сидячої роботи, сховався за обшарпаними дверима. Чашкою теплого чаю, як він спочатку розраховував, не обійшлося. Його друзі, такі ж постійні клієнти, якраз зібралися за більярдним столом. Зігравши кілька партій, водій сів назад за кермо, на вулицях зовсім розвиднілось. Повернувшись до готелю, він розбудив пасажира.
У втомленого і невиспаного Ніколаса, що кліпав очима, не знайшлося ні сил, ні бажання сперечатися з пред'явленою сумою за сто дванадцять миль поїздки. Він тільки охриплим зі сну голосом запитав, чи можна розплатитися картою і поспішив в готель, щулячись від вітру, що здавався крижаним після теплого салону.
В номері Ніколас спішно кинув на тумбочку зв'язку ключів і, на ходу роздягаючись, пішов прямо в душ, щоб, як слід прокинутися. Він відшукав рукою вимикач і безліч лампочок з матового скла освітили приміщення розслабляючим, м'яким світлом. Хоч кімната і була відносно невеликою, поєднання малахітово-чорного кахлю і розташованих по периметру дзеркал надавало їй схожість з дзеркальним лабіринтом. Спершись ліктем об мармурову стільницю, Ніколас похмуро подивився на своє відображення в найбільшому дзеркалі.
Наїжачив і без того кошлате волосся і плеснув холодною водою собі в обличчя. Це допомогло трохи освіжитися, і тепер світ не здавався таким поганим, як кілька хвилин тому. Не дивлячись, зірвав з гачка рушник і промокнув залиті водою очі.
Скинувши на підлогу шкіряну куртку, і трохи повозившись з гудзиками сорочки, він зробив крок у душову кабінку.
Тепла вода остаточно прогнала ранішній озноб, розслабила м'язи, що нили після сну в машині. Упершись долонями у стіну, Ніколас з насолодою підставляв під тоненькі цівки то голову, то закриті очі. Вони стікали прозорими змійками по рельєфній мускулистій фігурі, пописаній татуюваннями. Для Ніколаса вони були чимось на зразок карти його особистого життєвого маршруту.
Біля самого серця – ловець снів з хитрим переплетенням ниток у центрі круга і широким пір'ям, що звисало вниз; копія подарунка, який Ніколас звик вважати особистим талісманом і оберегом від нещасть. На зап'ястку однієї руки – циферблат годинника, як нагадування про швидкоплинність і безповоротність часу, на іншій – отруйний павук. В моменти ухвалення важких рішень Ніколас частенько неусвідомлено торкався його, і тоді якимось незбагненним чином думки вияснювалися, і все ставало простішим.
На вузькій талії, під самими ребрами, два широкі хрести з датами смертей батьків. А над ними зображення неповного місяця, як нагадування про те, що саме вночі Ніколас найчастіше приймав найважливіші для себе рішення.
Струсивши головою, як великий пес, він видавив на долоню шампунь, що пахла бергамотом, пройшовся мочалкою по всьому тілу, після чого швидкими вигостреними рухами бритви покінчив з легкою щетиною, дивлячись в невелике дзеркало. Ніколас обернув навколо талії великий білий рушник і, прочовгавши босими ногами по кахельній підлозі, знайшов спочатку одноразові готельні тапочки, а після вирушив до спальні, де здається, востаннє бачив свій халат.
В номері панував безлад, що поступово набирав оберти повномасштабного хаосу. Чи не на кожній поверхні розташувалися вирізки з газет, підшивки наукових статей, роздруковані фотографії і ще ціла купа всіляких паперів з хитромудрими формулами і провокаційними заголовками. Втім, сам Ніколас прекрасно орієнтувався у цьому всьому безладі. Переклавши все в шкіряний рюкзак, Ніколас натягнув світло-сині джинси. Чорна обтягуюча байка сіла другою шкірою на рельєфну широкоплечу фігуру.
Зручно і із смаком – Ніколас терпіти не міг ніяковість у рухах, та і взагалі ніколи не розумів людей, які добровільно катували себе подібними тортурами.
Краєм вуха він вловив слова ведучого на екрані телевізору, зробив голосніше і примостився на диван, відклавши всі справи.
"Сьогодні вранці в одному з готельних номерів було виявлено тіло мільярдера, що мешкав там, сера Альприма. Нагадуємо, що в тому ж готелі напередодні ввечері проходила виставка, організована на честь придбання трьох ексклюзивних картин скандально відомого художника Алекса Крамера. Він відомий неординарним мисленням, своїми віруваннями в рептилоїдів і всесвітні змови. Крамер втілює тих чудовиськ на своїх полотнах. Багато прообразів він бере з пам'яток архітектури, а його жахливі персонажі настільки реалістичні, що викликають в рівній мірі, як жах, так і захоплення майстерністю автора. Художник вважає за краще залишатися інкогніто, ніхто ніколи не бачив його обличчя. Буквально вчора, відтепер покійний сер Альприм придбав три його картини за один мільйон євро, а вже сьогодні поліція висунула головну версію його смерті – суїцид. В крові загиблого, експерти виявили велику кількість снодійного змішаного з алкоголем, що найімовірніше і …"
Ніколаса відвернув несподіваний дзвінок готельного телефону. Він підняв слухавку:
– Прошу вибачення, сер. До вас прийшов містер Джонсон. Говорить, що ви забули в нього в машині якусь річ.
– Зараз спущуся, – коротко відповів Ніколас.
Закинувши рюкзак на плече, він вийшов із номера. Все одно пора було їхати на зустріч.
В холі його чекав той самий таксист, в машині якого Ніколас благополучно проспав до самого ранку:
– Ще раз вітаю, сер. Ви забули, эм-м-м . Цю вашу штуку.
– Ловець снів, – машинально виправив Ніколас. – Втім, як і я, але зараз це неважливо, ви саме вчасно. Мені треба в Оксфорд.
Франція. Париж. Вулиця Монмартр.
В цей же час комісар Лангре дивився той самий випуск новин про сера Альприма, що передчасно пішов, і періодично погойдував головою, клацаючи язиком. Чи то ця гучна справа так засмутила літнього чоловіка років шістдесяти, чи то п'ятниця, що непомітно настала, – останній день на роботі, якій він присвятив все своє життя. А може і те, і інше відразу. Дзеркало, на жаль, не можна обдурити. Звідти на нього дивилася втомлена людина, з помітно припорошеним сивиною волоссям, в старомодному, але охайному одязі, з невеликою зайвою вагою через сидячу роботу, і все через той же вік, будь він неладен.
Вже в понеділок він вийде на пенсію. Напевно відділ влаштує офіційну частину з вдячностями, тортом і іменною чашкою, потім вони з хлопцями нап'ються у барі. Але що далі? Лангре просто не уявляв, куди подіти години, дні і місяці вільного часу, що зваляться на нього.
На його місце вже знайшли заміну. Останній тиждень у відділку тільки і робили, що обговорювали тему новенького, якого, по старому звичаю в їх команді, нарекли "Стажером". Лангре заздалегідь співчував хлопцю, оскільки прекрасно знав, що від прізвиська той позбавиться зовсім не скоро. Молодого і перспективного Стефана, який з відмінністю закінчив академію, сьогодні належало ввести в курс справи. Лангре вже розсортував теки з поточними справами, потрібними адресами і телефонами. Але передавати "кермо влади" зовсім не хотілося…
Було дивно сидіти в знайомому до кожної тріщинки кабінеті і розуміти, що зовсім скоро тут почне господарювати інша людина. Все тут, хоч і старе, але таке рідне. Ось, наприклад навіть масивна книжкова шафа, повністю заповнена пошарпаними через часте використання енциклопедіями, підшивками старих справ, історичними дослідженнями, улюбленими книгами про Петра Першого, словниками і армійськими чорно-білими фотографіями. Чи вічно виходячий з ладу допотопний комп'ютер, з яким Лангре свого часу довелося немало повоювати, перш ніж він зміг його освоїти. Після звичної друкарської машинки, комп'ютер здавався сущим монстром. До речі, пожовклий від часу і сигаретного диму кондиціонер непогано було б полагодити, але в Лангре все ніяк не доходили руки, а тепер, вже і не дійдуть. Він несвідомо прогорнув сторінки, пописаного його кострубатим почерком блокнота з номерами ісіх знайомих лікарів, фармацевтів і патологоанатомів. Промайнула безглузда надія, що Стефан не прийде. Йому потрібен був ще час…
Лангре, відпрацьованим до автоматизму рухом, відкрив ящик столу і намацав пачку цигарок. Палив він давно і багато, по дві пачки за день, так що і не чекав дожити до пенсії. Випустивши хмару густого диму в стелю, спохопився, що Стажер навряд чи оцінить задушливий запах міцного тютюну. Він розкрив вікно, незважаючи на пізню осінь, погода стояла сонячна. Вирішивши, що гірше все одно вже не буде, Лангре допалив цигарку до самого фільтра. Як тільки він її загасив в переповненій попільничці, в двері кілька разів постукали, а після дзвякнув дзвоник.
– Вітаю, можна? – Ввічливо посміхаючись, до кабінету ввійшов чорноволосий високий хлопець підтягнутої статури.
Лангре буквально впав у ступор, почувши його голос і зіставивши з вивченим напередодні досьє. Поліцейська хватка і роки роботи в якості слідчого навчили його запам'ятовувати деталі. Стефан – хлопець з комплексом відмінника, вічний учасник всіляких олімпіад і перфекціоніст до мізку кісток. Такі, як правило, знають, чого хочуть від життя, сяють яскраво, ними пишаються батьки, на них рівняються друзі – покликані лідери. З багаторічним досвідом за плечима, Лангре вистачало одного погляду на людину, щоб зрозуміти, який він.
– Так, звичайно, проходь, – спохопився Лангре, усвідомивши, що пауза дещо затягнулася.
Стефан зробив крок до столу, до запаху цигарок додалися пряні нотки його дорогого парфюма. А Лангре продовжив вивчати зовнішність своєї заміни. Молодий, чисто поголений, піджак недбало перекинутий через руку, рвані завужені джинси, а замість дипломата – рюкзак на плечі. Білосніжна сорочка розстібнута на кілька гудзиків так, що видно ланцюжок з хрестом. Погляд повний рішучості – Стажерові явно не терпілося почати діяти. Голі по лікоть руки, були пописані безліччю хитромудрих кольорових татуювань.
Лангре подумав, що мода на них пройде, як колись пройшла на азіатські ієрогліфи, а ось звести їх вже буде проблематично. Не даремно у більшості словників татуювання трактують, як "мітку". В поліції на них часто орієнтуються, як на особливі прикмети.
– Розташовуйся. Води?
– Не відмовлюся, – кивнув Стефан.
Лангре так і продовжив стояти на місці, все ще його роздивляючись. Зрозумівши, що води йому не наллють, Стефан сам підійшов до кулера, що стояв в кутку. Наполовину осушивши пластиковий стакан, повернувся до столу.
– В мене теж є тату, – несподівано заявив Лангре. – Правда не таке, як у тебе. Просто цифра, моя група крові.
Стефан знав, що подібні татуювання робляться зовсім не для краси або якогось прихованого змісту. Їх набивали тільки військовослужбовцям з гарячих точок, часто вказуючи ще і резус – фактор.
– Виходить, ви воювали, – відповів Стажер. – Знаю, що їх і зараз роблять військовими. Рід військ, термін служби і група крові. Таке ніколи не втратить важливості.
– Точно помітив, – похвалив Лангре.
Знову наринули хворобливі спогади травмуючого військового минулого. Проте він давно навчився справлятися з цією своєю слабкістю, тому швидко прийшов в себе.
– Подібні, так звані татуювання, були ще при Петрі Першому, – продовжив Лангре, який ніколи не упускав можливості потріпатися про свою улюблену історичну тему. – Але особливою популярністю почали користуватися під час Афганської війни. Ці тату врятували безліч життів. Коли час йшов на хвилини, медикам не доводилося витрачати його на з'ясування групи крові.
– А талановиті люди вдихнули в них нове життя, надали їм абсолютно інший сенс і тепер татуювання є у кожного другого і не лише в неформалів або членів банд, як років двадцять назад.
Лангре нічого не відповів, лише продовжував свердлити Стажера важким поглядом. Переступивши з ноги на ногу, Стефан відкашлявся. Важке мовчання ставало все більш невмілим.