Панна Марічка

Ява І

(1648 рік. Хата Гликерії, стіни розмальовані, у кутку ікони, на вікнах рушники, у вікна дивляться квіти. Вона порається у печі, варить суп).

Гликерія. Марічка, принеси води, поквапся, мені треба тісто на галушки замішувати, бульйон майже готовий.

Марічка (залишає сапку в городі). Зараз, мамо! (Пішла мити ноги).

Гликерія. Ой, іще ноги миє, не можеш до криниці збігати, не взуваючись?

Марічка. Мама, а раптом там козаки, а я боса (взуває червоні черевички).

Гликерія. Куди там, козаки, рано тобі ще про козаків думати.

Марічка. А вам же теж було шістнадцять, коли ви з батьком полюбили одне одного.

Гликерія. Згадала, то коли було! Твій батько мені проходу не давав! Перший красень був, високий, спритний. А тепер, хоч і невисокий, але міцний, що дуб. (Сміється). Давай, біжи, біжи, та не мели там з козаками, неси воду скоріше.

(Марічка поправила гребенем неслухняне волосся, пов'язала жовту стрічку, вставила під неї коло лівого вуха ніжну білу дібровну вітряницю і пішла, взявши коромисло і відра. Вона не йшла по вулиці, здавалося, пливла, як лебідка. Струнка, немов берізка, в білій вишитій блузці, червоній тонкого сукна спідниці. А на шиї – до десяти ниток різних бус, а ще хрестик на суворої нитці і образок Богородиці. Марічка бачить біля тину стару сусідку).

Марічка. Здорові були, баба Ганя, і вам води принести?

Баба Ганя. Дякую тобі, Марічка, мені Тарас приніс. Ти мені краще допоможи курку загнати, перелетіла через паркан окаянна.

(Марічка поставила відра, виламала лозину, шукає курку, гонить у двір).

Баба Ганя. От спасибі тобі, Марічка, компотом тебе пригостити?

Марічка. Ні, дякую, баба Ганя, мені по воду поспішати треба, мати чекає.

(Марічка поквапилася до криниці. Неподалік від колодязя під високим в'язом стояли молоді козаки, а поруч з ними на пеньку сидів старий дід Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвіт спритно махає двома шаблями).

Дід Яким. Козак молодий, а вправність стара. Молодець! Перший козак здав іспит, другий, готовсь.

(Данило передав шаблю Пахому Гордієнко).

Дід Яким. Лях ошуюю, куди розвернувся! Я казав зліва, а ти одесную повертаєшся. Все, вже лежиш, немов поранений бирюк[3]. Передавай шаблі наступному.

Пахом Гордієнко. Діду, ви можете просто виражатися? Ошуюю, ошуюю.

Дід Яким. Ти на рожен не лізь, молодий ишо. Ти учись у старої гвардії.

(Набиває люльку тютюном).

(Пахом передав шаблі Трохиму Лисиці, той спритно почав обмахуватися ними).

Дід Яким. Ні, ні, не годиться! Що ти, як дівка на виданні лозою від мух косно[4] відбиваєшся. Треба темп дотримуватися. Співай зі мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пісня вільна, ніби річка лийся. І швидше.

(Співають разом.)

(Трохим вправно махав шаблями в такт пісні).

Дід Яким. О, зовсім інший кисіль. Пахомка, бери шаблі, друга спроба, ти вже потщися[5], не підведи, козак.

(Козаки побачили Марічку, яка несла коромисло).

Дід Яким. Ти що, Данило, плямами зашарівся весь? Дивись, долоні спітніють, шаблю урониш. Так, не дівка – вогонь, ладна, руката, ліпша на хуторі, вся в матір, така ж травниця. І бабка їх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула від руки османця.

Пахом Гордієнко. Данило, дружище, ти що обімлів? Ляхів в бою не боявся, а дівки злякався?

Трохим Лисиця. Марічка, здорова була! (поправляє золоті пасма волосся) Куди йдеш?

Марічка. Здоровенькі були козаки, доброго здоров'я, дід Яким.

Дід Яким. І тобі не хворіти. Ти би мені, Марічка, якесь розтирання дала для кісток.

Марічка. Приходьте, дідусь, сьогодні на суп з галушками, мати варить, я вам і розтирання дам.

Дід Яким. Ой, спасибі, тобі, молодиця, уважила діда, прийду, обов'язково прийду.

Пахом Гордієнко. Як там Остап Шмат себе почуває?

Марічка. Витримає, рана неглибока, вилікуємо. (Посміхається) Дайте часу.

Пахом Гордієнко. А мій наставник Кіндрат Тримбач як?

Марічка. У Кіндрата гірше справи. Нога до кістки розрубана. Кажу йому полежати, а він в бій рветься, говорить, як там хлопці без мене обійдуться?

Дід Яким. Так, Кіндратка такий, бойовий хлопець, зане[6] норовистий, що скакун.

(Марічка поглянула на Данилу та, піймавши на собі його зосереджений погляд, посміхнулась).

Пахом Гордієнко. Марічка, а дозволиш тобі відра до хати віднести? А то ми тобі швидко проводжатого знайдемо (засміялися козаки).

Марічка. Спасибі, нехай вас тут дідусь трошки навчить уму-розуму, а я сама донесу як-небудь.

(Набравши в колодязі води, Марічка пішла. Дійшовши до тину, вона обернулася, почувши, як заспівали козаки).

(Данило Горицвіт, взявши шаблю у друга, спритно рубав двома шаблями. Марічка посміхнулась та пішла по стежці).

Марічка (тихенько підспівуючи).

(Данило повернув шаблю Пахому).

Пахом Гордієнко (бере шаблю). Данило, не переживай ти так.

Дід Яким. Ото таку дівку ще заслужити треба. Козачка, вся в батька. Тихон Лобода лихий козак!

Трохим Лисиця. Ага, Марічка минулого літа з братом Павлом наввипередки скакала, трохи коней не загнали, а вона йому не поступилась.

Дід Яким. Такій дівці справжній козак потрібен, сокіл сизокрилий (дивиться в небо).

Данило Горицвіт. Заради Марічки я осавулом стану!

Дід Яким. О, осавулом він стане! Та щоб осавулом стати треба попотіти добре, скільки верст проскакати, скільки ночей недоспати, скільки пороху понюхати, скільки ворогів порубати! А ви що? Тільки навчились шашкою розсікати, а вже – осавулом стане.

Трохим Лисиця. Не кажи дід, ми вже пройшли іспит (махнув шаблею). Моя бабуся говорить: йди вгору й будеш на висоті.

Дід Яким. Що ви там пройшли, то ж під Жовтими Водами репетиція була, якби реєстрові козаки, котрі були на службі у Речі Посполитої, не стали на бік Богдана Хмельницького, то не була би легкою ваша перемога, багато би крові пролилося. Ну ж бо, Пахомка, бери шаблю. Пісню заспі-вуй!

Трохим Лисиця.

(Пахом вправно обмахується шаблями).

Дід Яким. Лях[7] ошуюю, іще ззаду підступають, махай, махай, руби ворога! Так, так, молодець!

Ява ІІ

(Хата Гликерії. Вона порається у печі, помішує в казанку галушки та пробує на сіль, ріже зелену цибульку).

Гликерія. Зараз вже суп буде готовий, поїж, Марічка, а потім підеш в балку.

Марічка. Він ще гарячий, я зараз не хочу. Я на суп діда Якима запросила, якщо прийде, нагодуйте його і дайте йому це розтирання (дає пляшечку).

Гликерія. Дам, дочка. Дід Яким добрий козак! А як він твою бабусю любив. Стільки битв пройшов дід Яким, скільки поранений був, а ось, Бог послав такий довгий вік, а мати моя, Уляна, молодою загинула, царство їй небесне (перехрестилась на ікони). Марічка, ти довго не ходи, скоріше повертайся.

Марічка. Наберу збору і повернуся. Багато поранених козаків, та ще й ляхів полонених, багато трав треба. (Зітхнула).

Гликерія. Ти усіх лікуєш, і наших, і полонених, добра твоя душа.

Марічка. Вони ж хворі, немічні, собаку й ту жаль, а то людина.

Гликерія. Якби вони так само вважали, то і не було би цієї війни. (Зітхнула).

(Марічка взяла корзину, пішла до гаю, збирає трави).

Марічка. Ось деревій, овечий язичок, нарву, стане в нагоді від кровотеч та для загоєння ран.

(Зірвала оберемок зелених ніжних листочків і поклала в корзину).

Марічка. Кропива, йди сюди, ух, пекуча, соком будемо рани лікувати.

(Бачить голубку).

Марічка. А ти що на стежці сіла, вчишся літати? (присіла) Вчись, вчись, мамка твоя, мабуть, спостерігає з гілки, переживає. Лети голубка сизокрила.

(Співає).

(Зупинилася).

Марічка. Хвощик, незамінний помічник при лікуванні гнійних ран, лізь в корзину (побачила недалеко бабу Одарку). Доброго здоров’я, баба Одарка.

Баба Одарка. Здорова була, Марічка, теж трави збираєш?

Марічка. Вирішила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуниці нарвали?

Баба Одарка. Так, медунка помічниця, що загоює рани, йди, тут її ціла галявина, і подорожник там.

Марічка. Дякую, баба Одарка, піду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.

Баба Одарка. А я не дійшла до ялинника, та і банку я не взяла.

Марічка. Так я наберу, поділюся з вами.

Баба Одарка. Спасибі, я не відмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай.

Марічка. Привіт Оксані.

Баба Одарка. Передам, передам.

Ява ІІІ

(Марічка стелила постіль для сну, розчісувала волосся. Вона відкрила віконце, послухала солов'їну пісню, лягла в ліжко. Глибокий сон поглинув її свідомість. Марічка металася на білих простирадлах, але сон не відпускав її зі своєї влади. Нарешті, вона прокинулася і присіла на ліжку. Марічка встала, пішла в сіни, зачерпнула ківшиком прохолодної води з відра і залпом випила. Встала мати Гликерія).

Гликерія. Що ти, дочка?

Марічка (шепоче) Сон приснився. Снилося поле, лугові квіти, метелики, що перелітають з квітки на квітку, аромат літа, який зачаровував та п'янив. У мене віночок на голові, вишита маками сорочка, а поруч зі мною мужній красень в білій сорочці з тонкого льону. Ми тримаємося за руки, біжимо по полю, сміємося, кружимося, знову сміємося. Сонце ніжно гладить мене по волоссю, а потім красень проводить долонею по мої щоці. Я відчувала його ніжний, трепетний дотик і радість наповнює мою душу. Несподівано коло голови пролетів чорний ворон і торкнувся крилом мого волосся. Від несподіванки я присіла, закрилася рукою. Ворон, пролетів над головою, зробив круг і знову наближався до мене. Мені здається, що я до сих пір відчуваю дотик крила ворона (торкається волосся)