- -
- 100%
- +
Отож мені захотілося, любий читачу: хай вона піде, ця хвилина, з покликом до подальших поколінь, щоб колись знову повторитися. Тоді стародавні споруди почнуть дихати, як люди, тоді оживе камінь, а люди прагнутимуть закам'яніти. Це відчуття прекрасне тим, що ні на що не схоже – подих вічності відчувається в ньому. Кожному варто взяти її трохи до серця, можливо, колись воздасть своїм плодом. Адже я знаю й інше: тільки тоді відчується справжнє щастя, коли воно, хоч і недовговічне, осяватиме своїм світлом сущий день.
РОЗДІЛ XIX,
у якому Турчиновський з'являє про свою несподівану зустріч із колишніми співподорожанами
Світ вузький, любий читальнику, адже куди не ступить нога твоя – скрізь здибуєш знайомих або тих, кого просто запам'ятав. Буває й химерніше: обличчя знайомих увижаються поміж чужих облич – людська омана. Того ж дня я схильний був прийняти лиця моїх колишніх співподорожан-здирців за таку облуду. Найменше мені хотілося здибуватися саме з ними, але витівки долі нашої не завжди збагненні.
Було сонячно того ранку, як узагалі того літа, навіть парко – можливо, заходило на грозу. Я йшов дорогою, обдумуючи ще одну притчу до «Мудрості передвічної», а заодно міркував про змінність та плинність нашого життя. Проїхав віз, і, щоб сховатись од куряви, я відступив на кілька кроків у малу вуличку. Тоді й побачив двох вершників у драгунському військовому строї. Вони їхали до мене на вгодованих конях, їхали швидко й навальне. Обличчя їхні відразу ж упали мені у вічі – небагато треба, щоб їх упізнати. Я глибше відступив у завулок, цієї зустрічі хотів найменше.
Переховавшись, я сів на лавку біля якогось подвір'я і спершу навіть не зауважив, що на ній уже хтось сидить.
– Розповім тобі одну історію, – спокійно сказав той, до кого я присів на лавці. – Жив на світі один дуже дивний молодик…
– Це ти мені підладнав? – спитав я, показуючи на своїх колишніх ворогів-співподорожан, які незвідь-чого спинилися на дорозі й розглядалися.
– Доля тебе з ними звела, – сказав Страх. – А хіба вони не твої друзі?
– То не мої друзі! – вигукнув я.
Вершники рушили коней, звернули у вуличку, де я думав заховатися, й поїхали просто на мене.
– Диви, він тут, – сказав один, а мені здалося, що це проговорив його кінь.
– Ти звідкіля тут узявся? – вигукнув другий.
– Хоче, щоб ми віддали йому наш борг, – засміявся Семен.
– Смерті своєї шукаєш? – серйозно спитав Іван.
– То розповідати тобі ту притчу? Візьмеш її для «Мудрості передвічної», – сказав, штовхнувши мене. Страх. Я перехрестився.
– Він хреститься, – зареготали мої вороги.
– Залиште мене в спокої, – жалібно попросив я.
– Не ми стали на твоїй дорозі, а ти на нашій, – сказав Іван.
– Не ти постраждав, а ми, – додав Семен.
– Знову заведешся із ними, – позіхнув Страх, – а я тобі таку славну притчу хотів розказати.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.