- -
- 100%
- +
Погані ж передчуття цього німецького майже нострадамуса Богдан серйозно не сприймав. Усе це зараз здавалося далеким і вигаданим. Тому «пророчі просторікування» гера Отто, зроблені з серйозним обличчям, здавалися порожнім базіканням. Яке не має нічого спільного зі здоровим глуздом і реальністю. Ну, що може статися? Адже тут зібралися відомі науковці, що активно рухають науку нового тисячоліття. Усі – інтелігентні, виховані й культурні. Представляють світову університетську еліту. Пройшли значне життєве загартування. Мають сталі погляди. Уміють організувати своє життя так, щоб багато встигнути. Ні, в такій «компанії» нічого страшного статися не може. Ця вчена публіка – такі собі запрограмовані на результативну працю механізми, збої в яких трапляються вкрай рідко. Тобто – практично ніколи. Найстрашніше, що може статися, так це те, що якийсь майже геній забуде в готелі окуляри. І підглядатиме у доповідь мружачись. Десь так… Не більше…
Ні, все-таки, слава Богу, що в житті – усе не так, як у шахах. У житті Богдан завжди боротиметься до останнього. Навіть не бачачи виходу. А тут…
А тут варіантів уже не було. І Лисиця зробив останній хід. Він це прекрасно розумів. Цугцванг[14]. Приречений крок до вміло підготовленої пастки. І зараз вона закриється. І Келлер теж зробить останній хід, одночасно видавши звучне, як смертний вирок для кожного шахіста, безжальне слово «мат».
Про диво думати – безглуздо. І його не сталося.
– Гадаю, – сказав полегшено Богдан, ніби скинувши важенний тягар, хоча, як і кожна честолюбна людина, він ну дуже не любив програвати, – що ваші лихі передчуття стосувалися лише моєї поразки. Не скажу, що це мені байдуже, але й трагедії в цьому не бачу. Зате корисне й приємне спілкування з вами, шановний гер Келлер, з лишком компенсувало моє фіаско.
Лисиця пильно подивився на супротивника.
– Я теж отримав масу задоволення, – підкинув люб’язність бременський професор. – Сподіваюся, наступного разу ви реваншуєтесь.
«Наступного разу не буде», – злостиво подумав Богдан, але зовні привітно усміхнувся і сказав:
– Я теж на це сподіваюся. Хоча не потрібно забувати закономірність, так точно помічену Капабланкою[15]: «Навчитися грати в шахи легко, але важко навчитися грати добре». Повністю згоден. Ну, а тепер – до побачення.
– Але той же Капабланка, – відразу парирував гер Келлер, – у разі невдачі рекомендував не соромитися поразок, а перетворювати їх на повчальні уроки. Всього найкращого.
– Саме це я й зроблю. У майбутньому. Добраніч.
Лисиця опинився в коридорі. З радістю! Невимовною! Нарешті! Уся ця вистава «погорілого театру» вже позаду. Можна знімати маску. Й забувати, що ти зараз – інший. Несправжній. І нещирий. Підроблений. В Одесі. На Малій Арнаутській. Намащений брехливим кремом. Що приховує справжні тони…
І – відпустити віжки. Зняти вуздечку. Й перестати робити неприємне. Припинити ламати себе. Жорстоко. Через коліно. Не слухаючи жодних адвокатів, що захищають бога «Треба».
Двері з номером 308. Відімкнув. Опинився на «приємній» території. Чужій, але своїй. Де немає холоду незнайомців. Де можна залишатися собою. І ходити в будь-якій одежі. Ще один спалах радості. По-перше, нарешті зможе відпочити. А по-друге – треба ж усе-таки розібрати речі. Та й напроти пункту «доповідь» галочку ще не поставлено. Водночас щось не давало повністю розслабитися. Щось не відпускало у вільне плавання новими клопотами. Це «щось» тривожною невідомістю, випірнувши з оповідань «бременського віщуна», все наполегливіше й наполегливіше починало подавати в глибинах свідомості ледве чутний хрипкий голос.
Глава 4
Проте своєю власністю знову стати не вдалося. Хоч як про це сильно мріяв. Двері відчули настирливі руки чергового невідомого «стукача». Невже знову цей шахіст-нострадамус?! Невгамовний. Хоче до печінок дістатися?
Богдан роздратовано відчинив. І… здивувався. На порозі стояв доволі молодий (десь зовсім небагато за тридцять) і фізично розвинений (у кремезній фігурі читалися довгі години, проведені із залізяччям у руках) молодик «приємної зовнішності». Успішний і незалежний. У якого життя на побігеньках. А слово «комплекс» асоціюється лише зі словом «спортивний».
– Привіт, – звернувся він англійською. – Джек Одрі. Австралія. Професор Сіднейського університету, – по-військовому відтарабанив він і протягнув сильну правицю, на якій теж, як і в Мертрена, причеплено масивного годинника. Годинник здригнувся після руху.
«Цей теж лівша, – подумав, згадуючи недавнє знайомство з Мертреном, Богдан. – Напевно, багато талановитих людей – шульги. А як же бути зі мною? Я ж правша? Ага. Смішно».
Богдан відповів на потиск і теж представився, заговоривши англійською, в якій, як і в французькій, почувався як риба у воді. Щось схоже на білу акулу.
– Як ви кажете? – напружився Одрі. – Містер Льи-сьи-цья?
Ясно. Тест не пройшов. Тоді українець, швидко зметикувавши, «гайнув на компроміс».
– Можете називати мене «містер Фокс», – усміхнувся своїй новій і незвичній «назві» Богдан. – Так вам буде простіше. Та, мабуть, і мені.
– О’кей, містере Фокс, – відразу вхопився за привабливий варіант австралійський професор. – Я тут зупинився поруч, у триста четвертому. Так що сусід… Я ось що хотів запитати, – трохи зам’явся Одрі. – Тут проблемка виникла невеличка. Мені зовсім нещодавно подарували ноутбук, а я не встиг його ще, як слід, освоїти. І принтер роздобув тут у портьє. Підключити сяк-так ще примудрився, а ось завантажити програму ніяк не виходить. Ви як на цю тему? В курсах?
Одрі дивився на Лисицю повними благання очима, наче той був чарівником країни Оз[16] і міг вільно подарувати хоч мізки, хоч серце, а хоч і сміливість. – Не бажаєте «зійтися» з комп’ютером? Треба довести цій надто розумній залізяці, що вона, усупереч всьому, все одно – лиш залізяка, створена людським генієм. І що «наше завжди буде зверху»?
Скільки Богдан себе пам’ятав, завжди намагався знайти вихід із будь-якої ситуації, вірячи, що він неодмінно існує. Навіть тоді, коли здається, що ситуація абсолютно безваріантна. Тому й брався безвідмовно майже за будь-яку роботу, стаючи для когось помічником або рятівником. Бо не любив програвати. Це було не в його правилах. А їх він майже ніколи не порушував. Не відступив і цього разу.
– Можна, – придавив нещодавній гнів Лисиця.
Обставини змінити він не міг. Тому лишалося міняти ставлення до них. Усе, як книжка пише. І хоч Келлер з Одрі навіть не могли подумати, що між ними вже давно таємна змова (вони явно «найнялися» зіпсувати Богданові вечір), у них все вийшло. Але – може, саме так і треба? І Лисиця справді «добрий янгол щастя»? Принаймні – для них… Принаймні сьогодні…
– Супер! – видихнув радісно Одрі, – ви мене дуже виручите. Я знав, що не залишусь сам на сам з цією клятою машинерією. Я вже й так, і сяк до неї, а вона…
Натхненний відповіддю, австралієць збадьорився. І це відразу ж просяяло в його вигляді й настрої.
– Ходімо, – кивнув Богдан. – Бо в мене ще багато роботи. Обживатися треба. Та й до завтра готуватися. Дещо треба шліфонути.
Говорив він упевнено. Його голос належав людині, звиклій робити все зважено, передбачливо й ґрунтовно.
Одрі рушив першим. Богдан – за «поводирем». Сподівався, із Сусаніним у нього спільного мало. Та й іти недалеко. Не встигне…
У номері Богдан відразу ж підійшов до столу. Побачив там ноутбук IBM T42p, принтер Canon I-80, купу дротів і книжку. Зробивши ще крок, зміг розгледіти її. Роман Патріка Беккереля «Серце під мантією»…
– Моє не завжди слухняне господарство, – прокоментував містер Джек побачене Богданом і, вказавши на книжку, додав: – Крім ось цього. Тут у мене завжди все гаразд. Читати шалено люблю. І сам пописую. Правда, похвалитися поки нічим. Та все, гадаю, попереду. Особливо ваблять історичні таємниці, нерозгадані чи недостатньо відкриті й пояснені. Вони для мене – як наркотик. Варто захопитися якоюсь, як іду в неї з головою. Стаю рабом. А з цим романом працюю – як з підручником. Тут автор показав уміння одягнути у форму художнього твору одну з таких незвіданих до кінця таємниць, якою є історія Ордену абскондитів. Твору багатопланового, багаторівневого, твору зі складною архітектонікою, мережею вміло переплетених сюжетних ліній і системою образів. Загорнув відому таємницю в тогу авторського бачення, показуючи читачеві нові, невидимі до того грані, оголяючи приховані зв’язки, небезпідставно народжуючи неймовірні гіпотези, що йдуть через сучасність у майбутнє. Схиляюся перед майстерністю мсьє Беккереля і вважаю його своїм учителем.
Одрі замовк. Мовчав і Богдан, не наважуючись наполохати його мрійливість, занурену у внутрішній світ.
– А який час він описує! – продовжив «літературознавство» сіднейський професор. – Ці постійні таємниці, інтриги. Ця постійна боротьба. Боротьба хитрості з хитрістю, підступності з підступністю, сили з силою. Шкода, що не можна опинитися в тому часі й одягнутися в лицарські обладунки, а поверх накинути чернече одіяння. Ось де істинна сила. Ось де істинне життя і… справжня смерть. Ой… Вибачте за це ненавмисне ораторство. Захопився. Наплів тут… сім мішків вовни… Але це все в мені живе. Постійно. Може, я здаюся наївним хлопченям, невиправним романтиком, але, гадаю, вам легше, ніж комусь, мене зрозуміти. Мені здається, що вам це теж близьке. Ви ж теж закоханий у літературу, в мову. А це не кожному дано – побачити не побачене оком звичайного читача. Гаразд, заморочив вас. Думаю, у нас ще буде час для розмов.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Ексклавина – білий лляний або полотняний лицарський плащ із символами ордену на грудях і спині.
2
Відлога – частина верхнього одягу для захисту голови в негоду; коли немає потреби, її відкидають за спину; каптур.
3
Сорбонна – найстаріший європейський виш. Виступає символом класичної європейської освіти. Початок йому було покладено заснуванням у Парижі 1273 р. колежу для підготовки вищого духовенства монахом-домініканцем Робером де Сорбоном (1201–1274 рр.), духівником короля Людовика IX. З середини ХVII ст. після об’єднання колежу з Паризьким університетом їх назви стали ототожнюватися. Сьогоднішню Сорбонну складають чотири університети: Париж I – Пантеон-Сорбонна, Париж III – Нова Сорбонна, Париж IV – Париж-Сорбонна і Париж V – Університет ім. Рене Декарта. Виділення в окремі університети старовинних факультетів відбулося в 1970-71 роках. Кожен університет має юридичну автономію. В історичній будівлі Сорбонни ці університети розташовуються лише частково. Так, Нова Сорбонна має там всього кілька офісів, а її навчальні корпуси розташовані по всьому Латинському кварталу. Нова Сорбонна (Університет Paris III) характеризується яскраво вираженою гуманітарною спрямованістю. 20 тис. студентів гризуть тут граніт науки на таких факультетах: а) французької та латинської мов і літератури; б) загального та прикладного мовознавства і фонетики; в) загального та порівняльного літературознавства; г) викладання французької мови як іноземної, німецької мови, англомовного світу, іспаністики і країн Латинської Америки; ґ) країнознавства Італії й Румунії, сходознавства та арабістики; д) театрознавства, кінознавства і засобів масової комунікації. При університеті діють два спеціалізованих навчальних заклади: Інститут країн Латинської Америки і Вища школа перекладачів.
4
Мілен Фармер – популярна французька співачка, актриса й поетеса. Народилася 12 вересня 1961 в Канаді. Справжнє ім’я – Мілен Готьє. Прізвище Фармер для псевдоніма взяла на честь улюбленої актриси – Френсіс Фармер. Мілен Фармер належить до числа найвідоміших і найпопулярніших європейських співачок у світі. Світової популярності вона змогла досягти, не вдаючись до виконання своїх творів англійською мовою. Концерти співачки вважаються одними з найяскравіших і найскладніших щодо техніки оформлення та декорацій.
5
Гонкурівська премія (фр. Prix Goncourt) – найпрестижніша французька літературна премія, що присуджується за кращий роман. Названа на честь французьких письменників-натуралістів Жуля де Гонкура й Едмона де Гонкура. Перша Гонкурівська премія вручена 21 грудня 1903 і з тих пір вручається щорічно. Присудження цієї премії відбувається за результатами голосування членів Академії Гонкурів, до якої входять десять найвідоміших письменників Франції, на спеціальній вечері в паризькому ресторані «Друан». За розміром Гонкурівська премія символічна (сьогодні – це десять євро). Водночас отримання її, як правило, значно збільшує продажі роману, відзначеного нею, і вводить його автора в перші ешелони французької літератури. Члени Гонкурівської Академії отримують також символічну плату (60 франків на рік). Кожен з них має право тільки одного голосу, який дозволяється віддати тільки за один роман. І лише президент Академії таких голосів має два. Згідно зі статутом, отримання Гонкурівської премії можливе тільки раз у житті. Але історії відомий прецедент, коли письменник Ромен Гарі зумів зробити це двічі. Вперше він удостоївся премії 1956 року. Але через 19 років, використавши літературну містифікацію, він знову став лауреатом Гонкурівської премії, але вже під ім’ям Еміля Ажара. Обман розкрили вже після присудження премії.
6
360 р. н. е. колонія Лютеція, заснована Юлієм Цезарем на місці спаленого галлами поселення, стала називатися Париж («місто паризіїв»; паризії – плем’я кельтів).
7
Монографія – ґрунтовна наукова праця, присвячена дослідженню одного питання, однієї теми.
8
Шарль Бодлер. Відповідності (з французької переклав Всеволод Ткаченко).
9
«Рітц» – найвідоміший фешенебельний паризький готель.
10
Ibi semper est Victoria, ubi Concordia est (лат.) – «Де згода, там завжди й перемога».
11
Колізей – найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, що символізував імператорську могутність. Уміщував близько 50 000 глядачів.
12
Пономарьов Руслан – український шахіст, гросмейстер, чемпіон світу з шахів 2002 р. (версія ФІДЕ). У фінальному поєдинку він переміг теж українця Василя Іванчука. Заслужений майстер спорту України (2001).
13
ВТЦ – Всесвітній торгівельний центр.
14
Цугцванг – становище в шаховій партії, що характеризується відсутністю в однієї зі сторін корисних ходів, і вона змушена зробити поганий хід, що веде або до негайної поразки, або до істотного погіршення позиції.
15
Капабланка Хосе-Рауль – третій чемпіон світу з шахів.
16
«Дивовижний Чарівник з Країни Оз» (1900) – назва дитячої книги американського письменника Лаймена Френка Баума. Цю книгу вважають зразком політичної сатири. Багато істориків та економістів розглядають твір як художню алегорію і метафору на політичні, економічні та соціальні події в Америці 1890-х рр. У СРСР широку популярність здобув «Чарівник Смарагдового міста» – переказ «Дивовижного Чарівника з Країни Оз», зроблений Олександром Волковим і виданий ним під своїм ім’ям. Сирота Дороті, віднесена ураганом з Канзасу зі своїм песиком Тото в Країну Жевунів, прямує разом зі Страшилом, Залізним Лісорубом і Лякливим Левом до великого чарівника Оз, щоб той допоміг їм. Кожен іде зі своїм проханням: Дороті хоче повернутися додому, Страшило – отримати мізки, Залізний Лісоруб – серце, Лякливий Лев – хоробрість.