Епоха слави і надії

Глава 23

"Великі справи, потрібно здійснювати нероздумуючи, щоб думка про небезпеку, не послабляла би відвагу і швидкість".

Гай Юлій Цезар.

Жовтневий Стамбул зустрів їх легкою осінньою прохолодою і жвавими, навіть вечірньої пори, вулицями. Попри те, що оксамитовий сезон закінчився, потік туристів, здавалося, не вичерпувався в цьому місті ніколи. Почалася пора книжкових ярмарків і авангардних виставок. До того ж місто готувалося до головного свята – Дня Республіки.

До початку показу залишалося всього нічого, так що Ганні довелося приводити себе до ладу прямо в літаку. Їй навіть вдалося переодягнутися в тісній кабінці в приталену закриту сукню в підлогу. Щоб віддати данину поваги місту, що приймало їх, і шейхові, Ганна вибрала наряд з традиційними елементами – золотистою вишивкою по краю подола і рукавів, що розширювалися від згину ліктя. Якби Ніколас не знав, вирішив би, що вона вийшла прямо з салону краси, а не з літака. Він був закоханий в неї, як хлопчисько.

Вони промчали по колишній столиці імперій на максимально допустимій швидкості. Взагалі весь їхній шлях із Росії до Стамбулу нагадував одну суцільну гонку за часом, який вже йшов на хвилини. Здавалося, вони вже і забули, яке це – жити в розслабленому розміреному ритмі, не перехоплюючи рідкісні хвилини спокою ривками – недовгими прогулянками та вимушеному відпочинку в лікарні.

– Твоя тринадцята сукня. – Задумливо сказав він, постукавши пальцями по підборіддю. – Я вважаю, ти повинна представити її сама, особисто.

– Та яка з мене модель? – Дівчина здивовано підняла брови. – Я жодного разу не виходила на подіум. Про що ти взагалі?

– Мені надіслали фотографії готового образу і, повір, зміїний принт у поєднанні з пір'ям, як у ловця снів, нікому не підійде краще, ніж тобі, – завірив її Ніколас.

– Як у ловця снів? – дівчина вигнула брови. – Знаєш, я не замислювалася, але тепер, коли ти сказав, у цій сукні…

– Ти будеш, як…

– В твоїх обіймах! – Схвильовано вигукнула Ганна. – Тепер я точно знаю, як вона називатиметься – "Обійми".

– Значить, ти згодна? І навіть думати не смій, що в тебе не вийде.

– Я згодна, згодна, але до нього йдуть дуже незручні туфлі. Красиві, але, боюся, що…

– Шампанське. – Несподівано заявив Ніколас. – В разі чого, скажеш, що трохи перебрала з шампанським. Нехай краще думають, що ти не вмієш пити, чим, що ти не вмієш ходити на підборах, – вони переглянулися і дзвінко, весело розсміялися.

Тим часом, автомобіль плавно зупинився біля входу в ресторан, де повинні були відбутися святкування дня народження місцевого шейха і перший показ мод Ганни. На вулиці юрбилися сотні людей – журналісти, що бажали привітати та висловити повагу шейхові і просто вуличні роззяви. Вони стояли вздовж червоної доріжки, за умовними обгороджуваннями з тонкої бордової стрічки, що кріпилася до позолочених низьких стовпчиків. Втім люди, що штовхалися ліктями і намагалися пробитися до перших рядів, не порушували межі і не заважали гостям, що прибували.

Більшість запрошених вже знаходилися в середині будівлі і лише одиниці, такі, що запізнилися, як Ніколас з Ганною, чинно ступали по червоній доріжці під яскравими спалахами фотоапаратів, жадібних до новин і знаменитих осіб, журналістів. Іноді вони зупинялися попозувати на камеру або нашвидку відповісти на кілька з сотні питань, що сипалися з всіх боків.

– Ну що? Ходімо?

Ганна, зробивши глибокий вдих і трохи заспокоївшись, згідно кивнула.

Вийшовши з автомобіля першим, Ніколас подав їй руку і тихо прошепотів на вухо:

– Не бійся. Якщо щось, я поруч.

І їх приголомшило гулом голосів, сміху і музики, що доносилися з будівлі. Ледве вони піднялися на ліфті на самий верхній поверх, як Ніколаса і Ганну одразу перехопили кілька охоронців і провели до шейха. Вони обмінялися з ним теплими вітаннями, ніби старі друзі або хороші знайомі.

Ніколас простяг шейхові, заздалегідь підготовлений подарунок, загорнутий в гарну упаковку – ловець снів, якого він зробив спеціально для іменинника. Той, як його прихильник, буквально світився від радості і хвалився друзям, тим, що сам Ніколас Романов підготував для нього єдиний і унікальний в своєму роді предмет. Враховуючи, що за життєвих обставин, що склалися, Ніколас давненько закинув цю справу і ні за які гроші не брав замовлення, подарунок був ще ціннішим.

– Ніколас! Скажіть пару слів для інтерв'ю. – Перекрикуючи гул голосів, звернулася до нього журналістка, що проштовхнулася через натовп.

– Звичайно, – широко посміхнувся Ніколас.

– Ви відома людина і останнім часом, армію ваших фанаток, все більше цікавить питання – невже в вас хтось з'явився?

– Є одна дівчина, – підморгнув Ніколас. – Я зустрів її на фанзустрічі, не знав її ім’я, тому що була суматоха з автографами, і я бачив її тільки один раз, але закохався відразу, – на цих словах Ніколас сумно опустив погляд, при цьому марно намагаючись приховати губи, що розповзалися в пустотливій посмішці. – А тепер прошу мене вибачити.

Залишивши журналістку, Ніколас ледве стримав гучний веселий сміх. Треба буде послухати завтрашні новини.

Помітивши трохи вдалині організатора їх сьогоднішнього показу, Ніколас підхопив Ганну за лікоть і спішно повів через натовп.

– Вечір добрий, – привітався він. – Як у нас справи?

– Насправді все дуже погано, містер Романов, – признався організатор, скрушно похитавши головою. – Сьогодні на початку шоу випустили ефектну хмару диму. Тепер подіум неймовірно слизький і травмонебезпечний. Про це з жахом повідомили моделі, що повернулися за куліси. І я прямо перед виходом став ножицями різати підошви туфель дівчат так, щоб вони стали рифлені, через мої руки пройшло багато пар взуття. Ніхто не впав, але долоню я поранив дуже сильно і проводити показ далі тут неможливо.

– Ганна, – Ніколас підштовхнув дівчину у бік гримерки. – Зараз від тебе потрібно тільки одне – бути чарівною. Переодягнешся в сукню для показу? Я все залагоджу.

Пробравшись до сцени, Ніколас окинув поглядом повний зал людей. Помітивши знайоме обличчя Едварда, він зустрівся з ним очима. Той кивнув йому, повільно дістав з – за пазухи щось маленьке і кругле. Придивившись, Ніколас впізнав в предметі ручну гранату.

Ніколас набрав номер поліції :

– Я Ніколас Романов, зараз знаходжуся на показі моди, в ресторані "ХХ". Тут знаходяться озброєні злочинці з гранатою, які організували викрадення людини в Петербурзі.

– Приносимо свої вибачення, але поблизу до вас немає жодної патрульної машини. Як тільки хтось звільниться – ми його той же час до вас відправимо.

В ресторані, серед сотень людей, двоє чоловіків пильно дивилися один на одного, ось тільки один із них тримав гранату.

Зрозуміло, що така відповідь Ніколаса не задовольнила, і він знову передзвонив в поліцію.

– Все, можете не приїжджати – я їх всіх перестріляв.

Едвард повільно скосив погляд убік, натякаючи Ніколасу туди подивитися. Ніколас непомітно повернув голову і завмер. Аж надто багато знайомих осіб опинилося у залі на іншому кінці планети. Двоє громил і водій таксі, що викрали Ганну, були тут як тут. По спині пройшовся холодок – один з них стискав у руці зброю. Він знову подивився на Едварда, і тіло буквально пробило струмом, як він відразу не здогадався? Чому не зіставив всі факти? Зараз же пазл зібрався, він побачив картину цілком, наскільки масштабною і продуманою була гра.

Мабуть, Ніколас дійсно був сліпим, якщо відразу не помітив, наскільки схожі риси обличчя були в Ганни і Едварда. Батько і дочка? Вони буквально підчепили його на вудку обманку про сон Ганні, а потім і про людину з Тауреда, якої, тепер Ніколас був впевнений, взагалі ніколи і не існувало. Все заради розгадки карткової колоди? Вони дійсно сподівалися відшукати еліксир безсмертя, через хворобу Ганни, щоб врятувати її? Ніколас не відчував злості, швидше здивування. Він мав величезне-величезне бажання допомогти, надію на те, що еліксир дійсно існує в цьому світі, і вони з Ганною ще отримають своє "довго і щасливо".

Краєм ока, помітивши Ганну, що підійшла до нього, Ніколас обернувся до неї обличчям.

– Я ніколи не брешу, тому що нікого не боюся. Але я розумію твій обман, розумію твій страх. Але мені… Ти не повинна боятися бути чесною зі мною. Я все зрозумію і прийму. Добре?

– Що? – Здивовано запитала дівчина. – Про що ти?

– Там, – Ніколас кивнув головою у бік залу, – твій батько з гранатою та знайома тріїця викрадачів. З подіумом проблеми, але все вирішу. Ти довіряєш мені?

Шейх подивився на ситуацію, що відбувалася, і запитав:

– Ніколас, мій друг, ти завжди можеш на мене розраховувати. Чим я можу допомогти?

Думки в голові Ловця Снів : "Якщо відчуваєш, що це твоє – нікого не слухай. Ризикуй". Він подивився на Ганну. Вона розгубилася. Йому треба було щось зробити.

– Роззувайся.

Ганна не стала запитувати. Швидко роззувшись, вона підхопила туфлі і подивилася на Ніколаса, чекаючи подальших вказівок.

– А тепер… – Він взяв її за руку. – Біжимо!

І вони помчали з всіх ніг до дверей, над якими світилася табличка "службовий вихід". Лиходії кинулися за ними.

Охоронець, що помітив гонитву, зробив крок услід, намацуючи рукоятку пістолета.

– Ні, – помахом руки зупинив його шейх. – Романов сам впорається.

Ніколас заблокував двері шваброю, що підвернулася йому під руку :

– Це їх ненадовго затримає.

Вони кинулися вниз по сходинках, тим часом Ніколас примудрився на бігу підключитися до прямого ефіру.

– Банда! Показ переноситься прямо до центру Стамбулу. Мені потрібна допомога! Доки я займаюся пошуками еліксиру безсмертя Амріти, допоможіть з показом! Мені треба тринадцять чорних мерседесів, які прямо зараз заберуть моделей з ресторану "ХХ". Показ пройде на дахах машин, на центральній вулиці. Я подумав, що буде незаконно приховати від вас такий показ в стінах ресторану. Чекатимемо вас!

– Боже, – Ганна переривчасто часто дихала, – який це поверх? Сходи неначе нескінченні!

– За мною.

Вибігши за двері, вони опинилися в торговому центрі, серед величезного натовпу. На сцені, розташованій в центрі просторого холу, давала концерт незнайома група. Мабуть дуже популярна серед місцевого населення, судячи з кількості людей, що зібралися, і веселого ажіотажу. Озирнувшись, Ніколас висмикнув з тримача на стіні невеликий вогнегасник.

– Навіщо тобі? – Ахнула Ганна.

– Ніхто не стане зупиняти людину з вогнегасником, – коротко пояснив він і потягнув дівчину через натовп. Прямо зараз вона розуміє, що означає фраза "бути заміжньою" – знаходитися за чоловіком. Він біг крізь людей немов хвилеріз і вів її за собою. – З дороги! Пропустіть! Терміново!

Вони прослизнули за куліси.

– Тепер слухай мене, – перевівши подих, заговорив Ніколас. – Поправляй зачіску, взувай туфлі, – він подивився на свій телефон. – Нас вже чекає машина біля чорного входу.

– Ми ведемо прямий репортаж із центру Стамбулу, – перекрикуючи гул гелікоптера, заговорила ведуча. – Сьогодні Ніколас Романов і Ганна Шиян, чия популярність росте з кожною годиною через їхні пригоди, проведуть модний показ прямо на центральній вулиці. Ніколас веде пошуки еліксиру безсмертя в прямому ефірі, за яким спостерігає весь світ. З 3 млн. за добу в нього вже 300 млн. підписників. Чим же закінчиться ця гонка?

Камера перемкнулася з ведучої на сцену, що розгорнулася внизу. З висоти пташиного польоту відкрився вид на тисячі людей, яких з кожною хвилиною прибувало. Вони стовпилися навколо чорних мерседесів, на дахах яких демонстрували наряди моделі.

– Прямо зараз Ніколас Романов і Ганна застрибнули на ходу в одну з машин.

В цей момент люк на одному з гелендвагенів від'їхав убік, і на дах вибралася Ганна, одягнена в тринадцяту сукню своєї колекції. Незважаючи на незручний наряд, рухалася вона досить вправно і впевнено трималася на каблуках, балансуючи на широкому даху автомобіля.

Машини повільно прямували до центральної площі, а водії намагалися не звертати уваги на те, як підбори дряпають дахи.

– Зніми великим планом, – прикрив рукою мікрофон, шепнула журналістка операторові. – А тепер туди, – вона вказала пальцем трохи лівіше і знову заговорила в мікрофон. – Зверніть увагу на подіум, який зараз встановлюють, – продовжила коментувати ведуча. – Саме тут нам представлять картину Алекса Крамера. Більше того, сьогодні ми побачимо і самого Крамера, який вирішив розлучитися зі своєю анонімністю. І як тільки Ніколас умовив його на це? Залишайтеся з нами, вечір обіцяє бути захоплюючим!

Глава 24

Ряд чорних машин припаркувалися біля подіуму, де вже їх чекав натовп глядачів і камер папарацій. Тільки що, в центрі міста, пройшла неймовірної краси подія, і тепер прекрасні юні дівчата у своїх нарядах збираються біля картини. Спалахи фотоапаратів, відблисками освітлювали наряди, що переливалися. Дівчата сьогодні були на висоті. Люди кричали і аплодували, захоплюючись цим чудовим показом. Журналісти збігалися в перші ряди, намагаючись дістати найвдаліший кадр. Телебачення теж не відставало.

Ніколас і Ганна підійшли до сцени, і журналісти тут же кинулися до них з питаннями.

– Скажіть, як довго ви готувалися до такої масштабної події? – Ставила своє питання дівчина, витягнувши в правій руці мікрофон.

– Ваша ідея "Зодіак" – цей власний твір або ж ви запозичили його в когось? – Звучало питання від ще одного мисливця за новинами.

Ніколас світив своїми білосніжними зубами в камери, а Ганна вже починала відчувати незручність. Увага стількох людей була звична для Ловця, але не для неї.

– Так, це моя ідея і мрія з самого дитинства. – Почала відповідати Ганна на одне з багатьох питань, що летіли до неї з всіх боків.

Журналісти не соромилися, обліпив їх навколо, як мухи медовий пиріг. Шум натовпу, звуки затворів камер і спалахи світла сильно заважали говорити і сконцентруватися на одному питанні.

– Ваш наряд, як ви зважилися на нього? – Знову запитували стерв'ятники з диктофонами. – Це дуже сміливий крок, ви так не вважаєте?

– Образ цього наряду я виношувала багато років, поки не з'явився шанс втілити мрію в життя. – Ганні знадобилося трохи часу, щоб розслабитися і тепер вона могла говорити стриманіше, сміливо описуючи деталі і подробиці свого задуму. – Багатьом це може здатися занадто, і я розумію, я довго не могла вирішитися, але все ж таки ризикнула. – Вона обернулася навкруги, вказуючи руками на навколишній багатотисячний натовп. – І як бачите, ризик був виправданий і захоплені мільйони глядачів по всьому світу повністю зі мною погодяться.

– Чи будете ви продовжувати цю діяльність? – Намагалася впхнутися служба новин, що тільки що приспіла.

– Я ще не знаю. – Боязко відповіла Ганна, поправив локон і заклавши його за вухо, при цьому, не припиняючи мило посміхатися. – Світ швидко міняється і потрібно вміти ловити момент, як на серфі. Ти або пропускаєш хвилю, або ловиш. Я дивитимуся за обставинами.

– Які ваші стосунки з Ніколасом?

Ніколас побачив Едварда, батька Ганни і ще трьох чоловіків. Він підійшов до них і встав поруч. Едвард вловив знайомий погляд. Погляд батька, який пішов на все це, щоб врятувати свою доньку. Порушив закон, щоб врятувати дитину. Зараз він стояв прямо перед ним, без краплі жалю або страху. Ніколас захоплювався такими рішучими людьми, але цей чоловік був не таким, і це насторожувало.

– Біжи якщо можеш, але я не дам тобі сховатися. – Прозвучав голос Едварда, Ніколас опустив очі і побачив, як він знову показує гранату. Складно сказати злякався він в той момент чи ні, але тремтіння все одно автоматично пробігло по тілу.

– Тут ти помиляєшся, – відповів Ніколас, насилу переводячи подих, – втекти я не можу.

– Де еліксир?

Ніколас мовчав. Адреналін, що потрапив в кров, змусив серце забитися частіше. Ловець Снів взяв себе в руки, зробивши кілька глибоких вдихів.

– Кажи, я знаю, ти його знайшов. – Наполегливіше повторив Едвард – Треба її врятувати!

– Не знайшов. Як би ми не бажали жити вічно, людям судилося помирати.

– Це не правда! Говори, або я скажу, що Ніколас Романов, не лише Ловець Снів, але і Алекс Крамер! – Сказав той, майже пошепки наблизившись до Ніколаса і ткнувши його гранатою у бік.

Ніколас, розглянув вибухівку і здогадався, що це муляж та згадав історію Ганни про хуліганів у під'їзді. Він злегка посміхнувся і в цей момент вся напруга спала, неначе тіло повернулося в початкове становище, дав відбій. Хвилювання пішло, а разом з ним і думки стали яснішими.

– Я тебе зрозумів. – Спокійно сказав він Едварду і попрямував до картини. Ніколас зробив кілька кроків по східцях і, пройшовши по сцені, зупинився біля накритої полотном картини, дістав телефон, вмикаючи трансляцію.

– Банда! – Закричав він, привертаючи загальну увагу. – В нас це вийшло! Дякую вам!

Натовп ще голосніше закричав і зааплодував. Впродовж декількох хвилин неможливо було нічого розчути, крім шуму голосів, що зливалися в один. Ловець снів зробив жест рукою, закликаючи заспокоїтися тріумфуючих людей, і через хвилину всі вщухли.

– Я повинен зробити заяву! – Голосно сказав Ніколас і подивився на Едварда, а потім і на саму Ганну, яка вже звільнилася від репортерів.

Всі погляди були приковані до нього. Він теж дивився на свою "Банду". В натовпі з’явилися Лангре і Стажер, які протискувалися ближче, щоб опинитися в перших рядах. Глядачі не дуже хотіли поступатися місцем, але вони були наполегливі і все ж наблизилися до Ніколаса.

Ловець схопив край тканини і одним ривком зірвав її з картини. Полотно оголило себе на публіку і всі ахнули. Здивуванню людей не було меж. Їх погляди прикувалися до малюнка. На картині не було жодного з рептилоїдів. Замість цього на полотні був намальований Ловець Снів, як предмет і як оберіг на білосніжному фоні. Окрім цього, на картині був підпис з двох літер: "А.К".

Тисячі фотоспалахів засліпили Ніколаса, і він прикрив очі долонею. Всі робили фото нової картини. Всі сторіс вже заповнювалися новиною з перших вуст і перші лайки не змусили себе чекати.

Ніколас заговорив, витримав паузу.

– Я вільний художник – Алекс Крамер! – Заявив він.

У відповідь настала могильна тиша. Здавалося, навіть вітер затих і затамував подих разом з глядачами. Більше за всіх був вражений Стажер, який кілька секунд стояв в щонайповнішому ступорі. Лангре міг бачити, як його очі червоніють від гніву, і він несподівано зірвався з місця і, немов залетів на сцену, завдав удару Ніколасу.

Почалася бійка. Ловець, сам того не чекаючи, завдав удару у відповідь нападаючому, чим розсердив його ще сильніше. Навіть якщо сам не хочеш захищатися, інстинкти самі захистять тебе. Він прикрив руками обличчя, але кілька ударів хлопця все ж таки пробили захист. Ніколас відступив назад, але Стажер і не думав закінчувати. Він бив його, як боксерську грушу. Лангре вже біг на допомогу. Він, як вартовий порядку, не міг дозволити своєму напарникові вбити людину, та ще і на очах у тисяч людей. Ніколас намагався триматися на ногах і ухилятися від ударів. Ще один і Ловець відступив назад, не втримав рівноваги і впав. Спробувавши встати на ноги, він побачив, як на підлогу крапає його кров.

– Аби лише ніс був цілий. – Подумав Ніколас і побачив, як в його обличчя летить нога нападаючого.

Лангре встиг вчасно і, схопивши свого напарника за руку, різко зупинив його. Нога пролетіла зовсім поряд, і не зачепила його. Лангре міцно тримав Стажера за руку.

– Заспокойся! – Скомандував Лангре – Зараз не час і не місце.

Він прекрасно розумів, що у Стажера свого роду помста за батька, за те, що Ніколас Романов підписував картини не своїм ім'ям, а Крамера, але дозволити вбити людину він не міг.

– Давно мене так не обробляли, – звівшись на ноги, відбувся жартами Ніколас. – А точніше ніколи.

Вже через пару хвилин, з мигалками та сиренами прибули поліцейські машини і цілий автобус Спецпідрозділу. Такий масштабний захід міг закінчитися масовою бійкою, тому правоохоронні органи вирішили все навкруги оточити і в'язати всіх, хто здається підозрілим. Почалася метушня. Були і ті, хто хотів посперечатися з поліцейськими і отримав за це палицею. Один офіцер піднявся на сцену і підійшов до Ловця.

– Ніколас, ти ж, ніби, сказав, що всіх перестріляв?

– Ну, так і ви мені, ніби, сказали, що в вас машин немає. – Відповів він, продовжуючи витирати кров.

Лангре підійшов до офіцера і показав свій значок поліцейського Франції, попросив приділити йому час. Вони відійшли убік, а Ніколас все так само стояв на сцені з розбитим обличчям і дивився у натовп. Він вловив злісний погляд Стажера, який насилу стримувався, щоб знову не кинутися на нього.

– Життя коротке, і того чого хочеш, потрібно домагатися. – Все ж вирішив заговорити Ніколас з хлопцем.

Стажер промовчав. Він краєм вуха слухав розмову Лангре і офіцера поліції. Лангре включив на телефоні відео, на якому Батько Ганни – Едвард, виходив з номера готелю сера Альприма.

– Цей чоловік, підозрюється у вбивстві сера Альприма в Парижі. – Пояснював Лангре. – Ми тут якраз за цим.

– Я все зрозумів. – Відповів поліцейський. – Наші люди зроблять вам повне сприяння, але нам доведеться всіх забрати до поліцейського відділку.

Він подивився на Ніколаса і Стажера і додав:

– І їх теж.

Едварда і інших його помічників тут же затримали. Вони і не чинили опір. Все було вже зрозуміло і будь-які їх дії лише погіршили б ситуацію.

Ніколас і Стажер стояли осторонь, слова Ловця летіли в напрямку хлопця.

– Якщо Бог дав, значить витримаєш.

Його голова крутилася. Стажер намагався тримати себе в руках, але всеж дав слабину і накинувся зі словами на Ніколаса:

– Вільний художник! Та такі виродки як ти, повинні сидіти за гратами. Змусив нас думати про рептилоїдів, а сам виношував дитячу образу. Та з-за твоїх картин дев’ять чоловік покінчили життя самогубством. Лангре взагалі Пастиря на моїх очах з петлі дістав.

Ніколас більше не став нічого говорити, розуміючи, що хлопець може знову спалахнути і краще йому не підливати масла в це полум'я. Він оглядав натовп, що сходився, поліцейських, які допомагали зібрати відомості про то, що відбувається у свідків. З багатотисячного натовпу на площі утворився величезний хід. Люди висовувалися у вікна, виходили з магазинів і найближчих кафе, щоб прийняти участь в процесії.

Тут виявилися всі. Був Алекс Крамер з дружиною і дочками, Порно, Грозний, Арт – дилер зі своєю дівчиною, Пастир із сім'єю та інші. Коли ці люди стали отримувати картини із зображенням рептилоїдів, вони звернулися в поліцію. А далі ці заяви об'єднали в одну справу і передали Лангре. Він повинен був захистити людей, яким, невідомий погрожує записками з підписом "А.К".

Через кілька тижнів головним підозрюваним став Стефан Крамер, син Алекса Крамера – водія автобуса, від його першого шлюбу, з Росії, а на даний момент вчився у Франції. Ось тоді Лангре і придумав свій "театр одного актора", де кожен грав відведену для нього роль. В нього не було доказів, що Стефан винен, тому він організував його перехід на свою ділянку і провів з ним добу, провокуючи його на визнання – показуючи йому "наслідки" від картин.