Епоха слави і надії

Дітар вже через кілька хвилин був повністю озброєний і готовий. Дівчині явно була потрібна допомога: хоча вона і виросла серед циганів, де абсолютно всі були знайомі зі зброєю, але все ж не була професійним воїном. Дітар допоміг їй підібрати два ножні короткі мечі в зручних чохлах, і ще один легкий меч, що пристібався за спиною.

– На першому ж привалі я допоможу тобі подружитися із твоїми новими "захисниками". – Чернець не міг приховати свого захоплення: його циганка, одягнена, як воїн, виглядала особливо привабливо!

Тарсіша і Дітар вирушили до храму. Добре відпочивши, Дітар тепер міг замислитися про важливість завдання – довести достовірність історії про Ханоя і всього, що з цим пов'язане, історію Агарти і Людей Ящерів. Він розділяв віру Авраала, що, знайдена одна із монет з профілем Царя Світу – буде доказом. Думки Дітара перервала Тарсіша:

– Дітар, я хвилююся. – Сказала вона, опустивши голову. – Я боюся того, що нас чекає.

– Кохана. – Голос Дітара був бадьорий і впевнений. – Батько Авраал вірить у наш успіх, одже, ми все здолаємо. Ми будемо не одні: Агіас, Есін і Надіша будуть поруч. Ти з ними вже подружилася. Головне – триматися разом. Я з тобою!

Вони наближалися до храму. Назустріч, ніби він тільки їх і чекав, вийшов чернець і запросив у бібліотеку:

– Сьогодні важливий день. Ми всі чекаємо вас. – Молоді люди, кивнули на знак вітання і пройшли за ним.

Бібліотека була місцем, що охороняється ще більше, ніж скарбниця. Навіть Авраал не мав права самостійно потрапити до сховища – тільки в супроводі не менше двох кантрі ченців і служителя. Там вони вибирали потрібні їм свити, які зберігалися в глиняних посудинах, а також дев'ять книг Ханоя, і виносили їх до залу для читання.

Зал був овальної форми, залитий м'яким світлом, проникаючим крізь величезні вікна. Працювати зі свитами дозволялося тільки при денному світлі – запалювати вогонь, було заборонено.

Коли Дітар з дівчиною ввійшли, то побачили, що навколо великого столу, повторюючого форму залу, вже сиділи Авраал і кілька ченців. Дітару стало незручно, що Глава Братства проводив ранок очікуючі інших.

– Розташовуйтеся. Як бачиш, зібралися ще не всі. – Відповів Авраал, поглинений вивченням якогось сувою.

Дітар видихнув з полегшенням, сів на вільне місце. Тарсіша влаштувалася біля нього. Дуже скоро до кімнати ввійшов Агіас, а слідом Надіша, Есін і їх батько Мріадр. Серафім вже знаходився в приміщенні, привільно розсівшись на зручному місці – лицем до входу так, що йому було видно кожного, хто входить. Побачивши Агіаса, він усім своїм виглядом постарався продемонструвати своє до нього презирство. Серафім направив свій колючий погляд на ченця, пронизуючи його наскрізь. Його молоде, гарне обличчя викривилося в глузливій посмішці.

Ненависть труїла душу молодого спадкоємця.

– Серафім, ми всі повинні бачити і відчувати серцем, але емоції – це не почуття, як полум'я – не вугілля. Не давай злості і ненависті захлеснути тебе і позбавити розсудливості. Тобі належить стати Главою Братства після мене, але ти можеш усе зруйнувати, якщо даси емоціям взяти верх. Будь мудрий, Серафім.

Серафім різко обернувся до батька, хотів випалити щось їдке, але вчасно зупинився і спрямував свій погляд на одну крапку на столі.

Дітар, скориставшись паузою, впівголосу почав розповідь:

– Цю легенду знають майже всі, проте почути її ще раз буде корисно. Мужній воїн – Місяць, знаходячись у повноті своєї сили і пишності, слухав думки прекрасної земної дівчини. Він був зачарований її чистотою, мудрістю і силою духа. Дуже швидко він беззавітно закохався в неї. Але не встиг Місяць насолодитися сповна взаємною любов'ю, як дівчина зникла і перестала приносити йому свої думки і слова.

Місяць почав страждати, він не міг повірити, що її більше немає в його житті. Йому хотілося знову побачити і почути її голос.Дізнатися, що вона ще його кохає і зрозуміти причину її зникнення. І тоді Місяць звернувся по допомогу до свого друга – Океана, щоб той шукав її в кожному морі, річці, озері, струмку, калюжці і на кожному узбережжі. Океан би сильний і буйний, всі води були підвладні йому.

Також він попросив про допомогу своїх земних слуг – вовків, щоб вони шукали її в кожному куточку суші. Йдуть віки, а Місяць все ще не чує думок своєї дівчини. Але Океан ніколи не припинить бушувати від безсилля допомогти другу. І вовки, зустрівши Місяць у його повноті і величі, ніколи не перестануть протяжно і тужливо вити, кажучи йому: "Пробач, наш господар, ми так і не змогли її відшукати".

Це легенда про те, як Ханой шукає свою Ануш.

– Ох, Дітар. – Зітхнула Тарсіша і прошепотіла. – Я вперше чую цю легенду. Вона така душевна. Дякую.

Нарешті всі зібралися. Присутні розсілися за столом. Авраал, обвів їх поглядом, зробив глибокий вдих і почав:

– Ви всі вчора дізналися багато нового про Ханой. Ми чули багато історій і легенд. Ми володіємо безліччю різних відомостей. Чому ж так багато уваги зараз ми приділяємо саме цьому? Навіть створили цілу місію. Просто всі джерела наших знань і міркувань витікають з єдиного – з щоденників Ханоя. Сьогодні це знають усі, але чи так це було насправді?! Ми завжди були і будемо за праву справу. Нам важливо затвердити істину. Істина і віра, це ті, сакральні і непохитні стовпи, на яких тримається Братство.

А Братство живе в очікуванні війни – війни за те, щоб інші могли жити. Ми вже втратили багато братів, хто сумнівався у своїй вірі, в істинності нашого шляху – шляху Ханоя. Проте ми віримо в перемогу нашої справи, бо вже багато років ми живемо і перемагаємо завдяки тому, що щоденники Ханоя підказують нам не завжди зрозумілий для нас, але шлях, що завжди призводить до перемоги.

Тиша протрималася менше хвилини, після чого Авраал продовжив:

– І легенда, що згадує вовків, припала до місця. Вовк воістину благородна тварина. Всякі стерв'ятники, на зразок гієн і шакалів, не мають тих якостей, що є у вовка. Маючи потужні щелепи, силу і витривалість, гієни цілком можуть здолати вовка. Проте вовк хоробрий і холоднокровний. Вовк безстрашний. Шакали не атакують здобич, поки не будуть впевнені, що переможуть супротивника, тобто, щоб битися з вовком, їх повинно зібратися не два і не три, а більше. Боягузтво і підступність властиві стерв'ятникам.

Хоробрість і хитрість – риси справжнього хижака, що добуває собі їжу полюванням і захищає свою зграю до кінця. Зграя, у свою чергу, захищає кожного – і дорослого, і цуценя.

Зустрічі зі справжнім хижаком, кровожерним і безпристрасним вбивцею – вовком або тигром, стерв'ятники бояться. Вовк же, відчуває чужий страх і живиться ним. Чим сильніше і досвідченіше вбивця, тим холоднокровніше він поводиться. Сила в спокої. Слабкий панікує і намагається сховатися, сильний же спокійно шукає можливості напасти і отримати перемогу. Вовк не переживає почуття ненависті, він підвладний прадавнім інстинктам і впевнений, що рівних йому немає. Він вступить у сутичку зі звіром більше і сильніше його.

Битися вовк буде обачливо і хитро, терпляче вичікуючи слушної нагоди, доки ворог остаточно не ослабне. Але в будь-якому випадку битися він буде! І кожен бій для вовка, як останній. Тому і прозвали вовчий погляд "Мецуки сутемі", що означає – погляд того, що йде на смерть. Вовк втілює рішучість йти до самого кінця. Готовність стояти на смерть за те, що для нього дорого – за сім'ю, за зграю і за своє життя. Вовча готовність стояти до останнього добре видна і звірові, і людині.

Саме завдяки цій якості, справжні воїни перемагають задовго до початку сутички.

Навкруги стояла тиша, всі уважно слухали, навіть Агіас і Серафім припинили свою дуель поглядів і в’їдливих слів. Тарсіша уявила великого, статного, благородного звіра, що з під лоба дивиться прямо їй в очі. Дивно, але зараз її не лякала зустріч з цим хижаком, а якось особливо хвилювала. Вона і раніше знала, що вовк – звір розумний. Слухаючи розповідь старого, вона віддавалася своїм думкам.

– У вовка велика душа. – Говорила циганка. – Цей звір людяніший, ніж багато із нас.

Роздумуючи, дівчина відмітила, що ця горда тварина їй дуже нагадує коханого Дітара. Він усміхнувся. Надіша теж посміхалася, дивлячись на Агіаса.

– Він точно вовк. Такий же хоробрий і спокійний.

– Слуги Ханоя…, – Дітар задумливо вимовляв слова, відділяючи кожне. – Такі слуги, часто бувають кращими друзями: благородними і вдячними. Чому так багато на моєму шляху шакалів та гієн, і так мало вовків?

– Чи не занадто ти чутливий, до всіляких легенд, Дітар? – Їдко запитав Серафім.

– Чому засудженому перед стратою прийнято зав'язувати очі? – Втрутився Авраал. – В народі здавна вважалося, що погляд людини, що знаходиться на порозі смерті, несе в собі колосальну енергію, здатну завдати непоправної шкоди тим, на кого він дивиться. Ти не віриш в таке, а коли відчуєш на собі, то навряд чи встигнеш комусь розповісти. Подумай про це.

– Ну хіба це робиться не зі співчуття до засудженого? – здивувалася Тарсіша.

– Хто знає. Хто знає? Закони і порядки, як людські, так і вовчі, пишуться кров'ю, Тарсіша.

Новий день вже був у розпалі. Сонце наближалося до зеніту.

Дітар і Тарсіша вийшли на вулицю. Авраал відправив командира вартових поставити собі мітку – татуювання, символізуючи мету місії. На зап'ястку правої руки юнака з'явилися загадкові знаки, взяті з книги Ханоя, нагадування – "2805".

– За цими цифрами ховається вхід у Підземний Світ. Дітар, ти повинен розгадати їх значення.

Відволікаючись від болю, чернець продумував стратегію їх походу. Схоже, Авраал вірив у їх успіх, і навмисно надав йому всю повноту влади та відповідальності у їх загоні. Поряд стояла Тарсіша, з цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається. Дуже вже їй хотілося розпитати ченця, що робив татуювання Дітару, про символи і значення малюнків на тілі, але вона ніяк не могла наважитися.

– Краще відвернуся на щось інше. – Подумала дівчина, і її увагу одразу притягнула маленька подія в густій, зеленій траві під тінями дерев.

– Дивися, Дітар. – Вигукнула вона, зацікавлено розглядаючи щось за кілька кроків. Обернувшись і побачивши, що той не може перервати нанесення клейма, стала розповідати. – Пробач. Тільки що, бджола вжалила павука, а раніше він заплутав її у своє павутиння. Обоє загинули. У череві павука досі видно бджолине жало.

Дівчина зітхнула.

– На перший погляд може здатися, що світ повний безглуздого насильства. – Відповів Дітар. – Але павук добував собі їжу, а бджола, ціною життя, відстояла свою свободу.

Татуювання було нанесене і закрите від попадання вологи щільною тканиною. Тарсіша і Дітар повернулися в бібліотеку. Там обстановка знову розжарювалася. Серафім, що не звик до розсудливості і спокою, ледве стримував себе в руках. Не здійснюючи нових нападок на Агіаса, він докладав раді:

– Орхана і Османа ще не знайшли. Ми припускаємо, що їх вже вбили десь у джунглях. Провізії і зброї у них не було. Обоє вибилися з сил в сутичці. Навряд чи вони змогли далеко піти і не звернутися по допомогу. Але хто захоче допомогти біглим з Монастиря? Хто захоче стати їх посібниками і накликати на себе гнів Братства? До того ж – мертві ченці для місцевих жителів набагато безпечніші за живих. Ми продовжуватимемо їх пошуки.

Якщо втікачів не вбили люди, то вже звіри, грифи або канібали, яких розвелося немало навколо храмів і селищ, точно їх прикінчать.

Авраал трохи нервував, що з ранку пройшло вже немало часу, а основні цілі були ще не озвучені.

– Я прошу тиші. – Сказав він, підвищивши голос, і всі замовкли. – Для початку треба вирішити питання з втікачами. Я маю бути впевненим у тому, що вони мертві. Найголовніше – вони не повинні опинитися в руках індусів живими. Навіть при всій чернечій стійкості, Орхан і Осман надто багато знають. Тепер – до головного. Ви вже знаєте своє завдання – відшукати монети, щоб підтвердити наші знання про Ханоя. Ви знаєте, скільки місій ми відправляли на це завдання і на пошук меча Панадія – першого Глави Братства Агарії, ніхто не повернувся назад.

Папери і знання можуть бути цінніші за золото, але не в цьому випадку. Введіть гостя. – Авраал перевів погляд на ченця, що стояв біля дверей.

Той, мовчки, вийшов і через кілька хвилин повернувся у супроводі чоловіка середнього віку, невисокого зросту, з розкосими очима. Чоловік оглянув всіх і назвався – Цзи Лу Торесом.

– Прошу вас, починайте свою розповідь. – Звернувся до нього Авраал.

Чоловік, здавалося, тільки цього і чекав. Слова потоком полилися з його вуст: гарячі, проникливі, вселяючі довіру своєю щирістю.

– Ми опинилися в нелегкій ситуації. Моє рідне селище "Грозове" під загрозою. Все розпочалося з того, що у нашого імператора Цинь Ши змінився радник. Звуть його Веш Ідрог з Царства Цинь. Ідрог був відправлений до однієї з ближніх країн з дорученням. Від'їжджав він зовсім молодою людиною, а через два повні місяці повернувся зрілим чоловіком і, навіть вище зростом.

Ченці спостерігали за оповідачем з суворими обличчями, запам'ятовуючи кожну деталь. Гість висунув з кишені хустку і протер свій лоб, на якому почали з'являтися краплі поту.

– Через кілька місяців він настільки втерся в довіру до імператора, що став спочатку його радником, а потім і правою рукою. Під час його призначення, на церемонії представлення, я побачив на його руці татуювання – клеймо у вигляді знаку "К". Це мене вже тоді насторожило. Але хіба ми могли не підкорятися волі імператора, якщо радник був призначений саме ним.

З призначенням Ідрога розпочалися різкі зміни в Царстві Цинь: було оголошено, що наш імператор захворів тяжкою хворобою і перебуває при смерті, народ обклали високими податками, оголосивши, що казна майже порожня.

Крамниці закривалися. Люди перестали торгувати. Заробляти чесно було неможливо, а ті, хто вів торгівлю за межами країни, постраждали від контрабандистів. Пізніше, в провінцію приїхали іноземні купці. Армію практично розвалили. Охорону, особистий полк імператора – еліту армії нашого Царства, розігнали.

Імператор продовжував хворіти або йому не доносили про справжній стан справ. Інтригами і підкупом Ідрог завойовував все більший вплив на імператора. Дивним, дуже дивним чином він завоював довіру. Не роками чесної служби. А хитрістю і лестощами.

Одного разу, Ідрог викрав прикраси імператриці – брошку, бронзові шпильки і нефритові персні. Ще мені стало відомо, що серед викраденого виявилися монети з якогось древнього корабля. Я, так розумію, саме вони – ваша мета?

Оповідач замовк і Авраал заговорив:

– Розказані вами відомості, цінні для нас. Ми не можемо жити в спокої, не знаючи правди. Так, ми шукаємо скарби з корабля "Ковчег", але вони нам потрібні лише для того, щоб Братство дізналося істину, затвердилося в ній і потім відкрило її світу. Цінність цих монет для нас виключно в їх існуванні. Навіть одна-дві монети можуть послужити шляхом до цієї правди.

Цзи Лу Торес, зрозумівши, що Авраал закінчив, кивнув головою і продовжив:

– Безперешкодно викрасти їх міг тільки Ідрог. Коштовності імператора мають неймовірну вартість, і викрадач міг би багаторазово збільшити свій стан, збувши їх. Але гірше, якщо за цим стоїть усім відомий Книготорговець.

Тоді ж ми створили – не змову, а союз. Союз чесних і непідкупних чиновників, суддів і командирів армії, щоб припинити свавілля Ідрога та запобігти падінню імперії. Ідрог збагачувався, думав тільки про власну вигоду і, врешті-решт, вчинив ряд помилок, за які ми змогли заарештувати його. Потім надали всі докази його злочинів проти імперії. І, хоча цих злочинів було багато, у в'язницю його посадили лише за порушення правил торгівлі. В цьому і є основна проблема.

Ми потребуємо допомоги, адже положення в країні дуже нестійке. Ми вже переживали смутні часи і хочемо зберегти спокійне життя, виграти час для відновлення минулої потужності держави. Ми вважаємо, що радник імператора діяв у змові з Книготорговцем. Тому нам потрібна третя сторона – сила ззовні щоб натиснути на зрадника. Ви – кращий варіант. Я приведу вас до Ідрога, а він, у свою чергу вас до Книготорговця, чиє ім'я, я так само проклинаю, як і ви.

Авраал вдячно вклонив голову, склавши долоні. Цзи Лу Торес відповів таким же поклоном.

– Отже, брати, склад місії визначений: Дітар поведе команду з десяти засуджених і дванадцяти ченців. Йому допомагатиме знаннями і досвідом Агіас.– Есін – умілий воїн. Його батько і його сестра знавці цілющих трав і так само здатні битися. Вони і циганка Тарсіша стануть відмінним посиленням для загону. Попереду важливий похід і нам усім потрібен результат. Ходіть і нехай стіни цього святого місця нададуть вам сил і відваги. Та благословить вас Ханой!