Епоха слави і надії
- -
- 100%
- +
Сонце вже висіло над головами, на вулицях ставало більше людей. Агіас розмовляв з Есіном по дорозі в Монастир, і не зводив очей з Надіши. Вона йшла попереду, її фігура зачаровувала, довге волосся розвивалося на вітрі, а серце Агіаса рвалося на частини.
– Що стосується мене, я вже точно не можу без жінки, та і ділити себе на кількох, я теж не здатний. – Говорив Есін. – Яка має бути жінка поряд зі мною?
– Та, заради якої хочеться жити. – Сказав Агіас, голосніше, щоб дівчина його почула.
– Не просто жити, а здійснювати вчинки, робити її щасливою, знову і знову завойовувати її серце, запалювати світло її очей. – Продовжила Надіша.
Есін посміхнувся своєму другу, він дуже любив свою сестру і добре її знав. Не раз йому доводилося бачити, як вона сумує за Агіасом:
– Іноді їй просто хочеться стати маленькою дівчинкою, просто поплакати та отримати від рідного чоловіка турботу і увагу. Іноді цьому немає пояснень.
Агіас важко видихнув і сказав:
– Вона завжди в глибині душі "дівчинка", мене завжди мучитимуть сумніви, " раптом я не той, про кого вона мріяла", або "той хлопець, якого вона зачарувала, підкорив і її серце".
Чернець не помітив, як вони прийшли на площу Агарії. До них підійшов Глава Братства – Авраал і звернувся до Надіши:
– Мені доповіли, що Серафім в таверні "Тінь Лотоса".
– Так, він в таверні частіше, ніж у храмі. – Сказала вона.
– Потрібно його забрати і привести до ладу.
– Навіщо ви все це мені кажете? – Здивовано запитала Надіша.
– Донька моя. – Похитав головою Авраал. – Ти повинна його зупинити. Я думаю, ти не відмовиш своєму Владиці, і допоможеш власному чоловікові.
– Він поки мені не чоловік. – Різко відповіла дівчина.
– Поки, – підкреслив Авраал, – шкода, що ти відмовляєшся. Я сподівався, на тебе моя дівчинка.
– Я не сказала, що відмовляюся.
Через пару хвилин на площі з'явився сам Серафім. Він був дуже п'яний. Мабуть знову розповідав ченцям, щось про "військові дії". Багато "слухачів" любили випити за його рахунок, а точніше дарма. Серафім побачив Агіаса біля Надіши і поспішив до них.
Надіша кинула погляд на Агіаса:
– Зроби же щось.
Агіас тут же зрозумів, що зараз він їй потрібний. Те, що поруч був Глава Братства, ставило ченця в незручне положення, але заради неї:
– Ти меч свій по дорозі не втратив? – Грубим тоном звернувся Агіас до п'яного Серафіма.
Є момент, коли не уникнути бійки.
– Не всяка війна ведеться мечем, мій друг. – Заступався за сина Авраал. – Згадай, чому пішов Мріадр. Адже наша Оракул, дружина Есіна Ліберта, передбачила, що наш Монастир буде в облозі. Ворогові ніякого меча не знадобиться, щоб позбавити нас сил.
Агіас цитував слова оракула:
– "Пророцтво таке: що перший, хто вийде з фортеці Агарії, під час облоги, помре страшною смертю".
А потім додав:
– Хочу, щоб всі забули про нас.
Неабияк хмільний Серафім погойдуючись, кричав:
– Я стану великим ченцем.
Агіас відчував відразу до нього, але він був членом Братства і спадкоємцем Авраала.
– Воістину, ось справжній "понад чернець". – Дотепно помітив Агіас. Потім розсміявся і додав:
– Ханой мовчки робив, а Сатана гарно говорив. Відчуваєш різницю?
Серафім скипів. Ненависть Агіаса була взаємною. Для сина Авраала, він був, як кістка поперек горла. Тільки той факт, що Агіас кантрі чернець, стримував Серафіма.
– Ти для мене порожнє місце, я тебе знищу і твоїх нікчемних тигрів.
– Знищуючи тигра, ризикуєш власним життям.
Ставало спекотно, але в п'яному стані Серафім не стримувався.
– Ти був її коханцем?
Агіас остовпів, як взагалі можна було таке подумати?
– Дурень, вона найсвятіше, що може бути на цій землі. -Агіас говорив так голосно і впевнено, неначе забув, що поруч Авраал і Надіша. А може, йому просто вже було все одно. – В одну мить вона заглянула в моє серце, і стала найзаповітнішим бажанням. Для тебе вона просто наречена, а для мене – кохання всього мого життя. Бути чоловіком, це не означає підпорядкувати собі жінку, це коли жінка сама бажає бути йому покірною.
Поки Агіас кричав на Серафіма, до їх компанії додалося людей. Це були кантрі ченці, які шукали випиваку, що б відвести додому. Почувши гучні розмови на площі, вони тут же запідозрили, що без Серафіма там не обійшлося, і поспішили туди. Вони не дозволили йому продовжувати цей конфлікт і з дозволу Авраала відвели його.
Авраал дивився, як його сина проводять, і звернувся до Агіаса:
– Що ти збираєшся з ним робити?
– Забрати все, що в нього є. – Це прозвучало з такою рішучістю, що старий не посмів більше нічого сказати, він все зрозумів.
Авраал стиснув губи, видихнув і повільно пішов за сином.
Агіас нарешті залишився наодинці з Надішею.
Полудень вже давно пройшов, і скоро сонце опускатиметься за небосхил, намагаючись приховати свої промені. Пара прогулювалася по площі. Все, що відбувалося навкруги, було зовсім не для них. Існували тільки він і вона. Саме зараз, у цей момент, їм було напрочуд легко і спокійно. Вони розуміли один одного з півслова.
– В житті кожного настає час бути сильним. – Агіас сильно розхвилювався. Весь день його вимотували думки, потім ця зустріч із Серафімом, і новина про весілля.
– Я повернулася в Монастир, але до нього я не повернуся. – Вона казала це серйозно, і заради нього готова була піти не лише проти Авраала і його волі, але і проти Братства. – Скажи, що ми втечемо. Пообіцяй мені, тільки це заспокоїть мене.
– Даю слово. – Агіас насилу вимовив це. Йому було складніше на це піти, але все ж він пообіцяв.
Вона обійняла його. Перший крок взаємності. Тепер ці обійми перестали бути для нього мрією, адже мрія – це те, чого не можеш досягти. Все інше – плани.
Коли Агіас давав слово, він навіть не дивився Надіші в очі. Це, як смертельно хворому говорити "все буде добре". Солодка брехня, щоб не ранити гіркою правдою. Обман, але такий бажаний. Дороги, які треба пройти самостійно, у Агіаса всі пройдені. Він занадто довго був один. Жінка може швидко закохатися, але чоловік довго закохується, по-справжньому закохується. Але і любить теж довго. Він подивився в її очі. Стільки разів він тонув у них, але зараз вони відкрилися для нього по-новому:
– Я люблю тебе. – Сказав чернець, і вона повірила йому.
Авраал, Тарсіша і ватажок мисливців на драконів – Адвар, знаходилися перед Храмом. Там була невелика площа, оточена напівкруглою стіною з одного боку. На ній, як і на багатьох інших, були зображення історичних подій. Тарсіша розглядала малюнки, поки Авраал і Адвар про щось розмовляли.
– Чому я тоді вижив? – Запитував Адвар.
– Смерть потрібно заслужити. – Відповів йому старий Авраал.
– Це найстрашніші тортури – жити після того, що я бачив. В мене немає друзів. Він посилає мені знаки, він знає все: де я, з ким я, що роблю. Навіщо він переслідує мене?
– Гадаю, ти і сам знаєш відповідь на це питання! – Знову відповів чернець.
Мисливець задумливо покивав головою. Я думаю, Маркус шукає мене!
– Я знаю те, чого знати не слід, я бачив те, чого бачити не можна, і мої друзі були там, де бути не повинні, і вони були всі покарані. Але їм вже нічого не страшно, вони всі мертві. А я, все ще живий, а жити мені не варто і померти він мені не дає. Маркус йде за мною!
Тарсіша звернула увагу на слово написане внизу великого зображення. Навпроти неї був малюнок під назвою "Шахи".
– А що тут написано? – З цікавістю поцікавилася дівчина.
Авраал підійшов і прочитав слово, на яке вказувала Тарсіша.
– Це читається як "Алга", що означає "вперед".
– Вперед? А як буде "назад"?
– Не можу пригадати, що б у ченців було слово "назад". Ми завжди рухаємося тільки вперед. Нам були дані очі спереду, а не на потилиці. Ми не дивимося, що позаду. А якщо і треба подивитися, то ми розгортаємося і знову дивимося вперед.
З часом з'явилися Есін з дружиною Лібертою і дочкою Гретою. Чернець приніс частину книги "Щоденник Ханоя" для Авраала. Оракул заговорила швидким і тихим голосом, звертаючись до Авраала:
– Пам'ятай, як я тобі говорила. Щоб не сталося, не випускай Серафіма з Монастиря. Як тільки він дійде до озера і намочить ноги, його життя обірветься. Я цього пояснити не можу. Просто бережи його. Вода його згубить, це його смерть. Авраал кивнув, він добре запам'ятав це пророцтво. Бесіда Адвара з Авраалом продовжилася, але вже в присутності Есіна:
– Я здогадуюся, що треба Маркусу.
– Говори, син мій.
– "48 воїнів влади" не повернулися, "країна на кордоні Тибету" так їм сподобалася, що вони вирішили залишитися. Вся злість і гнів Сатани вилилися в придумане для зрадників, прізвисько "милог".
– "Ті, хто не повернулися". – Уточнив Авраал.
– Незабаром за ними відправили Маркуса. Його завданням було покарати Ханоя, Азазель і їх людей.
– Можливо.
Через пару хвилин Авраал почав читати уривки з книги.
"Ханой познайомився з чатурангою, коли почав допомагати першому Цареві Світу – Давиду, він і пояснив, як пересуваються фігури в цій грі".
Агіас і Надіша побачили їх біля храму і вирішили приєднатися.
– Чатуранга? – Здивувався Агіас. – Адже вони грали в шахи.
– Виходить, що не в шахи. – З посмішкою заспокоїв його Авраал.
"З тієї миті Ханой став просто одержимий цією грою. Він ретельно вивчав науку гри чатуранги. І його стали вважати кращим у Підземному Світі, після Царя Світу. І саме до гри з ним, він і прагнув. Ханой дотримувався правил неухильно".
– Ось це новина, виявляється, Ханой грав з Царем Світу не в шахи, а в чатурангу. Виходить, ця картина не точна. Невже правила цієї гри інші?
– Чатуранга, в перекладі з мови ватанаана, означає "чотирьохскладена". – Пояснив старий. – Спочатку в чатурангу грали вчотирьох.
"Чатурангою в стародавньому світі називалося військо, що складалося з: піших воїнів – пішаки, кіннота – кавалерія – авша, слонів – хасти, колісниць – рахта. Гра символізувала битву за участю чотирьох пологів військ, якими керував – Цар. В грі для чотирьох гравців, використовувалися комплекти фігур чотирьох кольорів : чорні, зелені, жовті і червоні. Якщо в грі брали участь два гравці, то кожен з них мав по одному комплекту фігур чорного і білого кольору".
"Перший хід робить гравець, що грає білими фігурами. Потім ходи робляться по черзі. Пропускати хід заборонено. Кожен хід складається з пересування відповідно до правил, однієї зі своїх фігур. Метою гри є умовне знищення всієї армії супротивника. Партія триває до знищення всіх фігур однієї зі сторін. Слон рухається на одну клітину вперед або на одну клітину по діагоналі. Кіннота…"
– Колісниця. – Задумливо протягнув Авраал. – Ти розумієш, що це означає?
– Що? – Здивувалася Тарсіша.
– На цій картині, зовсім інший розклад. – Він вказав на малюнок на стіні, який вони нещодавно роздивлялися. – Ханой виграв цю партію в Царя Світу – Соломона.
– Ханой був дуже рішучим у своїх діях. – Помітив Агіас. – Він багато разів помилявся, падав, але не зупинявся. Він не боявся розпочинати все з початку і не боявся робити наступний крок.
– Це точно. – Погодився старий зі словами ченця. – Ханой написав:
"Якщо твоє бажання не виконується, значить воно, ще не сплачене". Ханой грав чесно, а Цар Світу… скажімо так, не в його правилах, грати за правилами".
Вже був вечір, сонце сіло, і темрява покрила вулицю та площу коло храма. Вони читали книгу і обговорювали, збираючи по частинах історію.
Глава 49
"Свобода для ченця – це життя без боргів".
Заповідь Сорок дев'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.
Вся Агарія готувалася до весільної церемонії. Весілля в Монастирі самі по собі не рідкість, але таке весілля трапляється раз у сто років. Син Глави Братства бере за дружину, дочку кращого коваля – Надішу. Спадкоємець стає повноцінним чоловіком. По-справжньому дорослим членом співтовариства. Авраал чекав цього дня більше, ніж його син. Часте пияцтво Серафіма було великою проблемою для його батька і репутації Братства. Гарна дружина примножить його кращі сторони і допоможе впоратися з недоліками.
Важливо не яка людина поряд з тобою, важливіше ким ти стаєш, поряд з цією людиною. Поряд із Надішею – Серафім ставав кращий. Він і сам це розумів, але їх стосунки з Агіасом, які б вони не були, він не міг прийняти.
Церемонія повинна була пройти за правилами Кодексу – на озері. Там вже встановили платформу, весільний вівтар і столи для святкової трапези. Само весілля буде завтра, а сьогодні всі метушилися, виконуючи різні завдання. Кантрі ченці керували процесом підготовки і віддавали накази. Але і не варто було забувати про безпеку. Цей обов'язок взяв на себе Агіас.
– Просто подумай, зміг би ти підняти келих за неї на весіллі? – Жартували над ним інші ченці.
Він швидше готовий був померти, чим зізнатися, що здався. В голові тільки і перебирав варіанти, як зірвати весілля. "Вона – моє щастя, тільки зі мною вона буде по-справжньому щаслива", "Якщо вони не знайдуть церемоніальну чашу, то не зможуть провести обряд", "Ні, якщо дізнаються, що це я взяв чашу, то я труп", "Краще вбити Серафіма і справі кінець, але це буде, ще гірше". – Його розривало на частини.
Він любив її дуже сильно. Часто в своїх думках він намагався відпустити її, намагався переконати себе, що так вона буде щаслива, але полум'я в його серці не дозволяло йому просто змиритися.
Надіша була вдома з Серафімом. Підготовка до весілля її не дуже цікавила. Чим ближче наближалася ця година, тим більше вона хотіла відмовитися. На порозі з'явився Агіас. Він прийшов сюди зовсім не випадково. Надіша впустила його до будинку.
– Ось браслет. Це мій подарунок. – Чернець протягнув її прикрасу, загорнуту в білу тканину. – Будь щаслива! Біжи тільки вперед. Алга!
Серафім слухав їх розмову з сусідньої кімнати, але не втручався.
– Якщо не можеш бігти, то йди, а якщо йти не зможеш, то повзи. Я від щирого серця бажаю тобі щастя, але в цьому більше участі не беру. – Після цих слів Агіас просто пішов, він не хотів, що б вона бачила його сльози. Надіша тримала в руці браслет у формі крокодила і думала про Агіаса – "Все кінчено".
Серце її розкололося. Кожна жінка хоче, щоб чоловік був тільки її. Не на половину, а повністю. Син Авраала був таким чоловіком. Він підійшов і обійняв її.
– Так, коли я п'ю, я не можу зупинитися. Але я не дозволю цьому переважити все гарне, що є в мені. – Говорив він їй.
– Щоб не сталося, я підтримаю і прийму твою правду. Якщо ти будеш чесний зі мною, я дійсно цінуватиму це.
Серафім був радий, що Агіас відступив, але почуття Надіши до нього нікуди не поділися, і це все зачіпало його. Надіша змирилася зі своїм вибором. Це був вибір розуму, але не вибір серця, на жаль серце болить сильніше, ніж голова.
Авраал прийшов на берег озера перевірити, як йде підготовка до весілля його сина. Сцену вже доробляли і забивалися останні цвяхи. Великі стовпи, встановлені вздовж берега, призначалися для встановлння на них смолоскипів, які освітлюватимуть церемонію вечірньої пори. Слуги носили квіти і святкові стрічки, а Агіас стежив за безпекою. Авраал не міг не помітити стан кантрі ченця і підійшов поговорити з ним.
– Твій сум мені зрозумілий, Агіас. – Заговорив Глава Братства.
– Вітаю вас, Нісан Авраал. – Агіас зробив невеликий уклін на знак поваги до старого.
– Вам з Надішею краще поки не бачитися.
Кантрі чернець нічого не відповів. Він дуже любив Авраала, але чути такі слова від нього, було боляче. Глава Братства був дуже мудрою і досвідченою людиною, в рази мудріше за будь-кого, кого знав Агіас. Слово Авраала було дуже значиме, і чернець завжди наслідував його наказам.
Авраал посміхнувся. Агіас хоч і був дорослим чоловіком, але для Аврала він був хлопцем, якого потрібно ще багато чому навчити.
– Любов – це вибір. Це не те, що приходить само по собі, це те, що кується власними руками. Приходить закоханість і вона ж йде, якщо її не перекувати в любов – залишаєшся ні з чим. Любити означає – діяти. Якщо ти не дієш – значить не любиш. Все просто. Вона вибрала Серафіма, а ти вибрав не діяти. – Кажучи такі слова, Агіас подумав, що старий намагається його надихнути зірвати весілля, але він швидко відкинув ці думки.
– Серафім м'який і слабкий, і йому потрібна Надіша, тому що вона сильна і зможе з мого хлопця зробити Главу Братства. – Продовжував Авраал. – Не заради всіх ми готові діяти.
Після цих слів Авраал пішов.
Останній день перед весіллям був хвилюючим для Серафіма, і він заспокоював свої нерви випивкою. Він з'явився на березі озера бажаючи подивитися, як йде підготовка до церемонії. Авраал помітив п'яного сина і негайно підійшов до нього. Той ледве стояв на ногах, хитаючись і крокуючи на місці шукаючи рівновагу.
– Я чекаю пояснень. – Суворим голосом заговорив Авраал.
– А чого тут пояснювати? – Запинаючись, відповідав Серафім. – Ти захотів, щоб я одружився і очолив Братство. А ось вона… – Він махнув в бік рукою, показуючи в напрямі, де жила Надіша, – … закохалася в Агіаса.
– Припини. – Закричав старий.
Серафім спробував прийти до тями, після крику батька, але йому це насилу вдавалося:
– Скажи, чим я можу допомогти Братству?
Авраал був сильно розсерджений і розчарований поведінкою свого сина. В найвідповідальніший день його життя він може зробити необдумані вчинки, за які відповідатиме не лише він, але і все Братство.
– Краще, що ти можеш зробити – це не втручатися.
На цьому розмова була закінчена. Серафім залишився вдивлятися в гладь озера, Авраал пішов. Хлопець думав про Надішу. Він з великою повагою до неї відносився і давав можливість розпоряджатися своїм власним життям. З якоїсь причини вона вибрала його, але Серафім відчував, що це не був вибір серця. Своє серце вона віддала Агіасу. Усвідомлення цього заподіювало біль.
– Серафім! – Окликнув його чернець.
Хлопець повернув голову і побачив поряд з ним Агіаса. Він чув їх розмову з Авраалом.
– Твій батько дуже мудрий і дуже тебе любить. – Агіас говорив спокійно, вперше між ними не було вогню ненависті, як завжди. – Він сьогодні мені сказав, що нам не доля бути з Надішею.
Серафім здивувався, але промовчав. Весь його хміль вивітрився, і він ясніше починав розуміти слова ченця.
– Він сказав, що любити можна кого завгодно. Але, якщо ти готовий любити, то потрібно діяти. Якщо ти не дієш, то ти і не любиш.
Агіас подивився на Серафіма, як на молодшого брата. Щось в ньому змінилося. Було видно, що він боїться, боїться ставати дорослим. Поза сумнівом, він її любить, але йому страшно любити. Агіас посміхнувся:
– Мені теж страшно любити. Тому і не доля. Як сказав Авраал: "Любов – це вибір", я цей вибір не зробив. А вона зробила, вона вибрала тебе.
– "Вона вибрала мене". – Звучало в його голові немов луна.
– Ти будеш добрим Главою Братства. – Говорив Агіас. – Надіша стане дружиною справжнього спадкоємця. Авраал вже не може захищати Братство, як раніше.
Настала тиша. Агіас дивився далеко в озеро. Денне сонце відбивалося в ньому. Легкий вітер колисав дерева. Чернець глибоко грудьми вдихнув повітря, воно був свіже і приємне. На воді з'явилися маленькі хвилі. Можливо вітер, а можливо риба. Агіас подивився вдалину, по воді хтось плив. Серафім теж це побачив. Кілька плотів рухалося до далекого берега. Агіас віддав наказ своїм воїнам готуватися до оборони.
Це був Міланос і його люди, вони пливли, щоб привітати Серафіма з весіллям. Човни були завантажені подарунками і коштовностями. Братство вже було не таким великим секретом, як раніше, і новина про весілля спадкоємця швидко поширилася. Як тільки індус спустився на берег, раби побігли до дерев прив'язувати канати.
Вони висадилися далеко від того місця, де стояли ченці, і Агіас намагався порахувати скільки людей було з індусом.
– Серафім! – Звернувся до нього Агіас. – Це напад! І зараз відмінний шанс довести твоєму батьку, що ти не підведеш його. Довести, що ти можеш захистити Братство.
– Здається, я знаю, що робити. – Сказав Серафім і побіг.
Він схопив коня, воднораз заскочив на нього і помчав до Міланоса. Коли повз ченця пронісся кінь з Серафімом у сідлі, Агіас почув крик Авраала. – Зупини його!
Агіас віддав наказ атакувати ворога і побіг слідом за Серафімом.
– Біжіть на допомогу, врятувати спадкоємця за будь-яку ціну! – Кричав Агіас, і біг слідом щосили, злегка посміхаючись, від того, як йому вдалося спровокувати Серафіма. Двадцять ченців зі зброєю в руках мчали вздовж води, залишаючи глибокі сліди на піску. Стражники Міланоса наблизилися до нього дуже близько і підняли щити над головою, захищаючи свого господаря. В цей момент з іншого берега, вилетіло кілька тисяч стріл. Величезна хмара обрушилася на ченців. Міланос був готовий до сутички із ченцями і підготував оборону.
На іншому березі, в засідці, знаходилося більше ста лучників, а з ним були десятки самих кращих воїнів. Стріли вражали ченців, і ті валилися на землю, спливаючи кров'ю.
Серафім встиг зіскочити з коня, але був вже поранений. Стріла пробила йому шию. Спадкоємець прикривав рану руками, з якої текла кров. Він швидше за всіх дістався до ворога, але вже був не в змозі битися. Це була прихована і добре замаскована подарунками, атака на Братство. Індус підняв його амулет і посміхнувся. Він дивився на обидва береги. Спочатку в очі Агіаса, що біжить, який не встиг зупинити Серафіма, а потім в очі Авраала який здалека, спостерігав за всім. Чернець підбіг до тіла Серафіма і здивувався. Вмираючий хлопець вимовив останні слова:
– Я чернець. – І помер.
Агіас провів рукою – закрив очі Серафіма. Він бажав його смерті і його бажання здійснилося. Ченці зуміли відбити напад індусів, ті швидко відступили. Найбільшою втратою стала смерть спадкоємця, сина Глави Братства.
Батько Авраал не виходив з будинку вже кілька днів. Він прийняв звістку про загибель єдиного сина стійко. Жоден м’яз не здригнувся на обличчі старого. Тільки риси, здається, загострилися і зморшки зробилися, неначе глибші. Але, жоден чернець у Братстві не побачив його слабкості. З того дня, як поховав сина, він майже не піднімався. Про це знали всі, але вголос не говорив ніхто.
Прийдешня до самого порогу війна з Міланосом, тим більше його атака берега Агарії, вимагала дій у відповідь. Ніхто не квапив Авраала, але всі розуміли: йому залишилося трохи. А все, що він робив для Братства впродовж свого життя, зараз загрожувало розвалитися. Тепер, коли Глава Братства повільно, але вірно готувався відправитися до прабатьків, на його рішення можна було не зважати, але, на жаль, їх не було, а доки він живий, ніхто ніяких дій не робив.
Авраал зазвичай засинав тільки під ранок. Вночі він замикав двері зсередини і розслаблявся. Світло в кімнаті залишалося затемненим, але не погашеним. Поступово чернець втрачав відчуття тіла, перед його внутрішнім поглядом відкривалися картини темних ієрархій Підземного Світу. Зовнішній вигляд його різко мінявся: очі неймовірно розширювалися, матовий рум'янець виступав на щоках, зморшки зникали, обличчя невпізнанно молоділо. Дихання при цьому було рівним і дуже глибоким.
Агіас прийшов до Авраала. Він був одним з перших відвідувачів старого за останні кілька днів.
– Все Братство тужить про вашу втрату. – Пройшовши в глибину темної кімнати, заговорив Агіас.
– Так. – Відповів Авраал. Старий сидів за своїм столом, закладеним різними пергаментами, рукописами і книгами.
– Доки ви є Главою Братства, Нісан Авраал – Братство потребує вас.
– Розумію. – прозвучав слабкий і тихий голос.
– Можливо, щось і рухнуло, але життя триває. Братство живе. Ми живі. Нам потрібен Глава при повному розумі і тверезій пам'яті.
Потрібно було діяти, і тепер він знав як. Він згадав навчання Ханоя: "У всякого клинка – два леза, у всякої монети – дві сторони і лише чесна сокира рубає одним краєм. Темні можуть творити добро, світлі можуть творити зло. Не шукай праведників і грішників по іменах, шукай по діяннях".
– Завтра ввечері я збираю раду, і ми вирішимо, що буде далі.
Агіас зібрався піти, як старий додав ще дещо.
– Значить, ти хочеш очолити Братство?
В ченця не знайшлося слів, про таке він і не думав, Агіас застиг, як статуя посеред кімнати.
– Очолити Братство, одружитися з Надішею, що скажеш?
– Мені треба час, щоб дати відповідь. – Заговорив чернець. – Можливо, Дітар повернеться з новинами і тоді…
– Час… мені не хватає його, – перервав Авраал, – але чекати ми не будемо. Завтра рада.
Агіас вклонився і знову відправився до виходу.
Відразу після ченця в старого був інший відвідувач. Хоч Авраал і не виходив з кімнати, але справи Братства він все одно почав вирішувати. Він передавав вказівки через ченців. Смикав за потрібні ниточки і отримував необхідні відомості. Двоє чоловіків вели ділову бесіду все в тій же кімнаті.