Епоха слави і надії

– Більш ніж достатньо. – В тій же глузливій манері відповів чернець. – Тоді не втрачатимемо часу, ведіть мене в мою камеру, де я нарешті вже відпочину з дороги.

Він склав руки за спиною і його вивели з зали в супроводі п'яти охоронців і тріумфуюче – мовчазного Панадія. Ченці довго готувалися до повернення Дітара, але їх промова, яку вони готували, залишилася невисловленою. Чому він не почав сперечатися і виправдовуватися? Чому прийняв все і змирився?

Варта на чолі з Панадієм вела Дітара до в'язниці. Час стікає, ось у чому біда. Минуле росте, а майбутнє скорочується. Все менше шансів щось зробити – і все образливіше за те, чого не встиг.

Радість Панадія тривала недовго. Не встигли вони пройти і половини шляху до тюремних будов, як перед ними виникли солдати з особистої охорони Дітара, Есін привів караул Білокам'яного. Всі зупинилися, і зброя прийшла в бойову готовність. В повітрі повисла напруга. Панадій насторожено покосився на заарештованого Дітара, а той мило посміхався.

– Звільнить дорогу. – Зажадав Аденський. – В мене наказ ПанадІя.

– Звільнить Дітара. – В тон йому відгукнувся начальник охорони. – В мене наказ Авраала.

Четверо стражників стояли навпроти Есіна і його людей. Варта Білокам'яного була озброєна мечами, сокирами та луками. Пару стріл вже були націлені на Панадія і його людей, а мечі стислі в руках і готові до сутички.

– Дітар, зупини своїх друзів. – Кричав йому ОльханКарин. – негайно. Ти ж не хочеш неприємностей.

– Хочу. – Посміхнувся Дітар. – Тому пропоную змінити ваше рішення.

Кожен тримав в руках зброю і був готовий атакувати будь-якої хвилини. Одна справа сутичка з воїнами або розбійниками, і інша між ченцями. Ніхто цього не хотів, тому що залишитися в живих не вдасться нікому.

– Зараз ви мирно пройдете до камери, яку наглянули для мене. – Продовжував полонений чернець. – Ваші люди залишаться з вами, прямо там, щоб ви відчували себе спокійніше.

– Ти з глузду з'їхав, Дітар! – Кричав ОльханКарин. – Цього не буде. Ти повинен виконати наказ.

– Ти не маєш права йому опиратися. – Не вгамовувався Аденський.

– Або що? – Ширше посміхнувся Дітар.

– Або… – Аденський задихнувся від люті. – Або шестеро проти шістьох і тоді…

– Ти погано рахуєш, "виконавець наказу лже глави". – Прозвучав за спиною вартового, ввічливий голос Агіаса. – Пора тут навести лад.

Вартовий від несподіванки підстрибнув на місці і обернувся. Перед ним стояв Агіас, в руці він стискав меч.

– Потрібні люди з'являються в потрібний момент. – Подумав Дітар.

– Ти не посмієш. – Прошипів ОльханКарин.

Лють переповнювала його. Вени на шиї роздулися і обличчя почервоніло.

– Вже посмів. – Зухвало кинув Агіас.

Варта Білокам'яного схопила Панадія, і тоді Дітар зрозумів, що ігри закінчилися.

– Кидай зброю. – Посмішка покинула обличчя Дітара. Його настрій став серйозним. Тепер він був готовий вбивати.

ОльханКарин міг би ще впоратися з Дітаром, але тепер з ним був Агіас, а це вже було занадто. Не встигли вони по-швидкому закрити Дітара в камеру.

– Ви божевільні. – Він опустив свій меч. – Сьогодні ти залишився на волі Дітар, але це ненадовго.

Зараз його життя було дорожче, і він зробив правильний вибір. Аденський теж заспокоїв свій запал і склав зброю. Зараз ніхто з них не був готовий померти. Всю їх зграю відвели слідом за Панадієм в ту камеру, яку готували для Дітара.

Ззаду до нього підійшов Агіас:

– Що тепер, Дітар?

– Він тобі цього не пробачить. – Відповів чернець.

– Та і пес з ним. Я це передбачав. Мені його пробачення сто років не потрібно.

– Все це буде однозначно розглянуто як зрада, і тоді…за нами прийдуть. Я міркую, що ми виграли не більше години.

– Ми не чекатимемо, Агіас. – Швидко відповідав Дітар. – Пішли, звільнимо Авраала і повернемося до бібліотеки. Треба розібратися з тим, що тут відбувається.

Через маленький отвір у камеру потрапляли промені денного сонця. Тіні від грат виразно виднілися на підлозі. Двоє полонених сиділи на голому дерев'яному помості і про щось говорили. Стук у дерев'яні двері перервав їх бесіду.

– Батько, Авраал. – Почувся голос за дверима.

Старий повернув голову, покриту густим волоссям, яке закривало його обличчя, і подивився туди, звідки йшов звук.

– Батько, Авраал. – Знову повторив голос.

Авраал підійшов до дверей і подивився в невеликий отвір.

За дверима стояли двоє чоловіків зі зброєю в руках. Один був одягнений в чернечу одежу, а інший в звичайний одяг. Він впізнав їх. Ці люди явно прийшли за ним.

Через кілька хвилин двері були відкриті. Руки Авраала були пов'язані, і Дітару довелося перерізати мотузку, щоб звільнити Главу Братства.

– Я дуже радий твоєму поверненню, Дітар. Потрібні люди з'являються в потрібний момент.

Дітар посміхнувся. Зовсім нещодавно ця ж фраза звучала у нього в голові. Він починає ставати таким же, як і старий Авраал.

– Я теж радий, батько.

Мотузка спала, і Авраал відчув свободу:

– Ти звільнив мене, одного разу я звільню тебе.

Дітар схвально кивнув головою, не розуміючи, про яку "свободу" йде мова.

– Ну, хто з дванадцяти кантрі ченців стояв за спробою перевороту, хто це спровокував?

Відповіді не було. В двері тюремної камери постукали.

– Увійдіть. – Голосно повідомив Авраал.

Тихо скрипнули двері, і на порозі з'явився Агіас, він привітав старого уклоном.

– Нісан Авраал, Рада, і я особисто, просимо вас повернутися і очолити Братство.

– "Просимо"? – Напрочуд перепитав він.

– Я не міг їх зупинити. – Агіас опустив голову. – Рішення було прийняте більшістю голосів.

Авраал мовчки, дивився на Агіаса.

– Дякую за чесність, чи можу я поцікавитися…?

Відразу зміркувавши сенс питання, Агіас відповів:

– Я б вважав за краще не називати імен.

– Та все ж я прошу про послугу. – Наполегливо продовжував Батько Авраал.

Дітар з Есіном звільнили другого полоненого, що складав компанію старому. Це була Оракул, дружина Есіна. Вона була теж пов'язана, і Есін негайно вихопивши кинджал, різав мотузку, що сковувала її.

– Те, що тобі визначено, явиться до тебе, навіть, якщо воно знаходиться між двох гір. А те, що тобі не визначено, не дістанеться тобі, навіть, якщо воно між твоїх губ. – Сказавши це, вона поцілувала чоловіка, і він поцілував її у відповідь, міцно стиснувши в своїх обіймах.

– Напевно, знову якесь знамення. – Есін подумав про себе.

В стані трансу, Оракул зазвичай робить пророцтва – їй ставлять питання і вона на них відповідає. Якщо очікується щось погане, вона про це не лише повідомляє, але і намагається запобігти. І навпаки, посилює позитивний вплив сприятливих ознак. Іноді, дружина Есіна, робить пророцтва тільки глобального характеру – наприклад, про положення в світі, майбутнє народу, результатах перемов і так далі. Вона ніколи не береться передбачати майбутнє окремої людини. З подібним проханням до неї навіть безглуздо звертатися.

Есін не часто розпитував її про цей дар, це все було далеко за гранню його розуміння.

Агіас стояв, схиливши голову і трохи згорбившись. Авраал подався вперед і наблизився до ченця впритул.

– Агіас, мені треба три імені. І даю слово Глави Братства, що ніяких дій стосовно цих трьох з мого боку не буде. Мені важливо знати ці імена, Агіас, тих, хто відправив мене за грати. Це важливо для всього Братства.

Агіас важко зітхнув і подивився на Авраала:

– ОльханКарин, Аденський і ваш брат – Кіан.

– Три ідіоти, Кіанські бунтівники. – Гмикнув Авраал. – І ще раз дякую за чесність, Агіас. Обіцяю, це залишиться, між нами. Передай раді, що я виконаю ваше побажання і надіну мантію Глави.

– Що буде далі, батько Авраал? – Схвильовано запитав чернець.

– Не думай про це. Мені особисто допомагають прості слова одного ченця. Дуже прості. Він говорив: Ханой дає нам силу рівно на один день. Не потрібно поки думати про майбутнє. Потрібно цей день прожити. Здолати труднощі настільки, наскільки можеш. Зробити стільки кроків, наскільки вистачить сил саме цього дня. Тому що на один день сили завжди даються. А завтра … завтра все може зміниться до кращого. І чорні хмари почнуть поступово спливати за небосхил. Головне – день прожити.

Агіас надихнувся словами наставника.

– Коли ж настане перемога? – Почувся голос Дітара з кінця тюремної камери.

– Коли Оракул оголосить. – Промовив Авраал і обернувся у бік жінки.

Вже кілька сотень років існує традиція – в один з днів після свята Зодіаку, Оракул входить в транс і передбачає майбутнє. Вона описувала свій стан під час таких пророцтв.

"На початку трансу я ще чую спів учасників церемонії, потім він пропадає і в мене з'являється відчуття польоту. Я повністю перестаю відчувати зовнішній світ і саму себе. В момент трансу дію не я, а Оракул, тому я нічого не почуваю і нічого не пам'ятаю".

– Ви довіряєте пророцтвам Оракула? – Запитав Дітар Главу Братства.

– Багато хто має упередження проти використання мною цього стародавнього методу отримання інформації. Але я роблю це з простої причини, тому що відповіді Оракула всякий раз, коли я ставив запитання, виявлялися вірними.

– Залишилося лише кілька людей, в чиї слова я ще вірю. – Твердо заявив чернець.

– Важливішого моменту в нашому Монастирі ніколи не було, Дітар. Зараз, його доля залежить від твого рішення, тому що інших варіантів немає. – Звертаючись до всіх, Авраал додав:

– Є тільки одна нація – людина. Є тільки одна країна – земля. Все решта придбане і нав'язане. Правителі потребують мудреців значно більше, чим мудреці правителів. Досить. Старе не може бути новим. Ви були моїми вухами і очима. А зараз настав час стати правою рукою.

Він оглянув людей, що стояли навколо. Всі вони дивилися на нього і кивали головою на підтвердження його слів.

– Тоді добре. – Майже пошепки сказав старий.

Всі видихнули з полегшенням і покинули камеру.

Дітар вирішив зустрітися з Тарсішею. Як тільки питання з Авраалом було вирішене, його думки відразу перемкнулися на неї. Братство було на першому місці, а вона… Він не міг їй сказати, що вона була на другому, але це було так.

Вона була в селищі, і ченцеві вдалося впізнати її з натовпу. Він не міг стриматися і просто побіг за нею. Нічого непідозрююча дівчина йшла мирним кроком вулицею, як раптом на неї накинувся чоловік, і скував її в своїх обіймах. Дівчина розтанула, впізнавши свого коханого і пригорнулася до його грудей. Сльози котилися по її щоках.

– Невже це ти, Дітар. Я просто не можу повірити!

Дітар мовчки, поцілував її губи і подивився в її карі очі на сонці, немов наповнені медом.

– Ти все ще не віриш, що це я?

– Вірю. – Вона знову впала в обійми його рук.

Вони стояли посеред вулиці насолоджувалися зустріччю, і ніхто не міг їм завадити в цю хвилину.

– Я завжди бачила любов в твоїх очах, твій погляд – погляд чоловіка, який шалено любить.

Він дивився на неї так, немов хотів, щоб вона була огорнута найкрасивішими словами на землі.

– Я поспішав додому, щоб подивитися в твої очі, що горять від божевільної любові, відчути твій запах, доторкнуться до твоєї тонкої шкіри.

Моє життя до тебе – тривога, а з тобою – спокій.

Тепер вони йшли по вулицях селища і розмовляли. Нарешті вони були разом.

Якщо ченцеві ніде переночувати, таверна з честю надасть свій дім. "Коня, меч, дружину – нікому, а все інше – гостю". – Свідчив напис на дверях. З таверни "Тінь Лотоса" назустріч їм вийшла Іраель. Вона помітила закоханих, кивнула і просто пройшла повз, вирішив їм не заважати. Дітар лише вловив її погляд, яким вона показала, що рада його знову бачити в Білокам'яному. В його житті є люди, які потребують його доброти, розуміння, мужності, його захисту та допомоги. В його обіймах Тарсіша була окриленою, впевненою в собі і своїх силах.

Руки Дітара для неї були крилами, впевненістю, що за її спиною є чоловік, який не дозволить їй впасти. Кільце з улюблених рук, найнадійніший захист. Вона часто йому це говорила.

– Я твоїм лише рукам довіряю. Твої плечі – захист мій.

Він їй вірив. Тепер він вірив кожному її слову.

– Дітар, що таке вірність? – Запитувала його Тарсіша.

– Це коли ні руками, ні очима, ні думками нікого іншого не торкаєшся. Це коли твоє серце лише одно ім'я носить у собі. Це коли всі почуття твої одному лише даруються. Ніжність, радість, пристрасть, навіть ненависть. Все одному дістається, а іншим лише спостерігати дозволено.

Зараз вона була щаслива. Її коханий повернувся і тепер він поруч. Раніше він вибирав, а тепер вирішує. Любов припускає проводити час разом але, знаходячись, вдалині один від одного, можна любити ще сильніше. Він це зрозумів.

– В справжніх чоловіків є звичка. Коли їх чекають, вони завжди повертаються. Там, де нас чекають, ми завжди виявляємося точно в строк. Я вдячний тобі, ти завжди віриш в мене. Ти завжди будеш моєю єдиною. Будь впевнена, що між нами ніколи не стане інша.

Тарсіша плакала, слухаючи ці слова. Вона завжди мріяла бути жінкою Дітара. Все її минуле залишилося позаду, а майбутнє належало йому. Вони були готові створити сім'ю, адже вони, один в одному більше не засумніваються ні на мить. Саме Тарсіша зробила Дітара тим, ким він був зараз. Чоловіком, який приймає відповідальність не лише за своє життя. Його вчинки вийшли за межі його обов'язків. Циган, який для ченців зробив більше, ніж самі ченці для себе. Молодий хлопець поставив на кон своє життя, і все ж зупинив індусів.

Він пішов на ризик, який від нього не вимагали, та і вимагати таке ніхто не мав права. Самопожертвування, ось що це означає. Він чоловік, який знає, чого хоче, а головне, що він може. Він бачив своїх майбутніх дітей в її очах. Його життя почалося разом з нею, а без неї закінчиться.

Кілька днів тому Тарсіша зустрічалася з Оракулом. Вона прийшла до неї додому вночі, тому що не могла заснути.

– Тобі снилися кошмари? – Відразу ж запитала Оракул.

Вони пройшли до окремої кімнати зі свічками. Закривши вхід щільною тканиною, вони відгородилися від усього.

– Розкажи мені свій сон. – Сказала жінка.

Тарсіша нервувала і вже не зовсім була впевнена в тому, що варто було приходити.

– Так… я, напевно погарячкувала. Пробач, що потурбувала через дурниці. – Вона почала йти, але господиня будинку її зупинила.

– Це пов'язано з ним?

Тарсіша, почувши це, відразу ж сіла на місце. Приховувати вже не було сенсу.

– Це почалося після того випадку, коли ми були з ним на цвинтарі.

Оракул сиділа навпроти схвильованої дівчини і тримала її за руку.

– Ти можеш говорити, як є. Не поспішай.

Тарсіша зробила кілька вдихів, щоб заспокоїться.

– Мені часто сниться один і той же сон. Той самий цвинтар, і та сама могила. В цьому сні я мати, в мене є… – Вона запнулася – …Точніше була дитина. І зараз я стою біля її могили і не можу згадати, як вона загинула.

Оракул уважно слухала дівчину.

– В цьому сні, він був батьком дитини?

Тарсіша закивала головою у відповідь на питання.

– Так, я не знаю майбутнє це або ні, але сон жахливий, і сьогодні знову теж був. – Дівчина заплакала. – Сьогодні снилося те саме. Я знову прийшла на могилу. Була ніч і навколо нікого. Було тихо, ні шуму листя, ні вітру. Повна тиша. Я стояла біля поховання і раптом почула плач дитини. Я почала озиратися на всі боки в пошуках малюка, але не могла його ніяк знайти, поки не зрозуміла, що цей звук йде з могили.

– Загибель дитини – це, можливо, самий гірший сон, який тільки може бути. Кожна людина, не досвідчена в значеннях снів, злякається такого розвитку подій, і подумає, що таке може статися і наяву.

Оракул покинула своє місце і, підійшовши до шафи, почала щось там шукати. Повернувшись до дівчини, вона протягнула їй предмет. Та взяла його і здивовано подивилася їй в очі.

– Це древній ловець снів. Він тобі допоможе.

Дівчина тримала в руках дерев'яний круглий амулет. Різні символи прикрашали його, а візерунки, які були вплетені в середині, вражали уяву.

– Що означає мій сон? – Запитала Тарсіша. – Що це може статися зі мною в майбутньому?

– Станеться лише те, що повинно статися. Ця дитина символізувала ваше з ним майбутнє. Він був похований, а це означає – що майбутнього немає. Те, що тобі приснилося сьогодні дуже дивно. Мертві не плачуть, плачуть тільки живі. І те, що ти чула, означало – життя, а не смерть.

Тарсіша витирала сльози зі своїх очей, очей, наповнених надією.

– Ваше майбутнє з ним живо, але не думай, що буде легко. Треба докласти зусилля, щоб відкопати те, що було закопано.

Жінка міцно обійняла Тарсішу. Вони пробули в обіймах півгодини, і дівчина відчула величезне полегшення.

Зараз, поряд з Дітаром, вона згадувала ті слова і той сон, який спочатку здавався жахом, а в результаті виявився благословенним знаменням.