Епоха слави і надії

Глава 67

"Завтра – це символ надії на краще майбутнє".

Заповідь Шістдесят сьома. Кодекс Братства тибетських ченців.

Нарешті Авраал зупинився і коротко, кинув:

– Привал.

Напівспорожнілі мішки з припасами знову були відкриті і звідти діставалися останні запаси їжі. Пожувавши в'ялене м'ясо, сушені яблука і запивши все це водою, втікачі сіли біля стіни на короткий час передихнути. Не було вогнища і не було шумних розмов. Вони поспішали. Останній кидок наблизив їх впритул до мети. Ханой привів їх до входу в Підземний Світ.

– Ну, що, відпочили? – Запитав Ханой. – Можна йти? Нас чекає спуск.

Тарсіша допомагала Іраель прибрати залишки їжі, після невеликого привалу. Вони не хотіли залишати сліди після себе і спростити Маркусу його роботу. Все було спаковано назад. Мішки стали легші, оскільки в них майже не залишилося нічого. Іраель розглядала Ханоя, і звернулася до нього:

– А ти б не хотів знову одружитися?

Ханой стримано подивився на жінку і відповів:

– Моя дружина померла.

– Але ж у світі стільки жінок.

– Моя дружина померла. – Знову повторив Ханой вже грубішим тоном – Я і мертвій їй буду вірний.

Всі були готові продовжити шлях. Ханой підійшов до Тарсіши і Дітара.

– Він належав Ануш. – Сказав Ханой і вказав на ловця снів, що зберігала в себе Тарсіша. – Це мій подарунок для неї. Я досі не знаю, що це. Я знайшов його глибоко в землі, біля Тризубця. Подарував його їй, для мене це було дуже символічно.

Тарсіша нічого не відповіла. Ця річ їй ніколи не належала, і розлучитися з нею не склала труднощів. Вона вклала його до руки Ханоя.

– І це тобі не належить. – Звернувся він до Дітару.

Чернець подивився на флягу, що висіла в нього на поясі. Він відв'язав її і протягнув Ханою. Той взяв її із задумливим видом і згадав Сатану:

–Те, що ліки для одного – то отрута для іншого. – Тепер, він розумів, що Сатана мав на увазі, коли давав флягу.

Міха підійшов до Авраала:

– Ви так довго гадали, хто буде наступним Главою Братства, як з'явився його засновник.

– Вірно, помітив. – Сказав Авраал і замислився.

– А ти тепер хто?

В Авраала не було відповіді.

– Можливо і Братства більше не буде. В ньому більше немає сенсу.

Міха залишив старого наодинці з думками. Авраал все ще був Главою Братства, але поява Ханоя все міняла. Він був його засновником і йому вирішувати, що робити далі. Поки Авраал роздумував, Міха підійшов до Ханоя і заявив:

– Я далі не піду. Ми повертаємося. Ануш втекла з Підземного Світу, і ти пішов за нею. Ви побудували Білокам'яний і заснували Братство. А мій народ був вигнаний з Підземного Світу. Для нас, твоя жінка – рятівник. Але під землею для циганів місця немає.

Авраал почув слова цигана і втрутився:

– Ти кантрі чернець. А твій народ тепер частина Братства. Ти не можеш.

Міха не звертав уваги на старого. Він зробив свій вибір і був у ньому впевнений. Ханой міг дати йому відповіді на питання циганів, і він не збирався втрачати таку можливість.

– Ханой, як Панадій став наступним Главою, після тебе?

– Після смерті Ануш і Молитви був траур. Всі зібралися в Монастирі, щоб попрощатися з ними. Останнім, як належить, підійшов Панадій. Він сказав мені: "Якщо їй судилося так померти, краще б я відрубав їй голову, чим дивитися, як вона роками мучилася і помирала у вас на руках". Спочатку я накинувся на нього і став кричати, щоб він забирався. А потім, я зрозумів, що смерть – невід'ємна частина життя. Нею все закінчується. Тоді я і віддав йому свою мантію та пішов.

На похороні всі люди стають справжніми. Це, напевно, єдиний момент у житті, коли можна побачити їх справжні обличчя. Смерть дуже міняє все навкруги.

– В своєму житті Ануш завжди була спочатку жінкою, а потім – королевою. В своїй смерті вона – тільки королева, горда, повна достоїнства. Вона, що не схиляла голову ні перед ким і ні перед чим, схилила її вперше – перед смертю. Коли Ануш і Молитва померли – я не знав, як мені жити далі. Світ перестав дня мене існувати. На кладовищі я стояв навколішки, могилу засипали землею. Мені здавалося, я теж помер. Душа моя була з ними. Я думав, а якщо зараз кинуся в сиру землю, і піду теж? Чи хочу я цього? Вирішив, що все ж ні.

Кожен по – своєму в житті переживає втрату близької людини. Мої Ануш і Молитва, залишилися жити в моєму серці назавжди. Я почав писати книгу, намагаючись воскресити їх у своїх рядках. Так мені ставало легше.

Мені прийшла дуже дивна думка в голову: "Тепер я повністю вільний від усього. І тільки я розпоряджаюся своїм життям. Мені більше ніхто не наказуватиме. Втративши все, я став вільний. Я зібрав свої речі і пішов. Мене ніхто не зупинив. Я довго просидів у цій печері. Думав, що це надасть мені силу. Адже тепер взагалі нічого не страшно. Я був у такому стані, немов уві сні, і міг уявляти абсолютно все. Я пригадував її. Така вседозволеність польоту думки, без якихось обмежень. В моїй пам'яті, вона все ще жива і ми з нею щасливі.

Я змінився. Тому, що я отримав від смерті знак, у мене забрали найближчих людей. Я ніколи не буду колишнім, ніколи цього не забуду. Я не зможу жити так, як наче нічого не сталося. Якщо раніше це був просто жахливий біль, то зараз – стійке відчуття недомовленості. Я розумію, що в мене немає найближчого друга, якому я міг би сказати все і який би мене зрозумів. – Він подивився Дітару в очі, і продовжив. – Я впевнений, що ти розумієш мене, чернець. Ти довів мою справу до кінця, і привів моє Братство сюди.

Я вдячний тобі, за те, що ти зробив.

Ченці звернули увагу на Дітара. Міха теж подивився на нього і Тарсішу, він побачив їх погляд.

– А ви на мене так не дивіться. – Заговорив Міха. – Ви можете йти, ви не цигани.

– Що це означає? – Із здивуванням спитала Тарсіша.

– Тебе ще малятком, принесли з Монастиря, ченці сказали, що тобі там небезпечно. І я прийняв тебе в наш народ, без зайвих питань. В тебе навіть імені не було, і я назвав тебе Тар – Сіша, що означає – подарунок Богів. Я передав тебе в сім'ю мого друга цигана Мартироса. А трохи пізніше до нас прибився хлопець, він був слабкий і дуже зляканий. Ні з ким не говорив, і нікого до себе не підпускав. Тільки ти була йому потрібна. І я відчув, що в тебе з ним зв'язок. Тоді я назвав його Ді-Тар – Божий син. І я виявився правий, адже через стільки років ви разом. І я радий за вас.

А буду ще більше щасливий, коли ви знайдете своїх батьків.

Цигани не пішли далі, Міха прийняв рішення повертатися.

– Ви знаєте, де мене знайти. – Заявив циган. – Золото я забираю.

Сказавши це, він повернув своїх людей.

"Тут вхід у країну Агарту" – свідчив напис біля входу в тунель. Ханой ввійшов першим, не зупиняючись ні на мить. Ченці зайшли слідом за ним. Твердий крок їх засновника, не давав шансу засумніватися в правильності шляху. На стінах були знаки, написані на мові першопоселенців. Це мертва мова. Багато книг Монастиря були на цій мові. Ватанаан зберігає багато таємниць у собі, як і ці місця. Про ці гори ходять страшні легенди.

Розповідь Легези порушувала столітній спокій:

– Люди, що намагаються дізнатися про їх таємниці, проникаючі вглиб, пропадають або повертаються з розумовими розладами. Згідно з місцевими легендами, побудували ці тунелі страшні істоти, а гори нещадно збирають свої жертви.

Ченці рухалися по тунелю, поступово спускаючись вниз. Велика група розбилася на невеликі загони. Ханой йшов перший, ведучи за собою Братство.

– Звідки в тебе такі відомості? – Запитав Агіас.

– Батько часто розповідав про Підземний Світ. – Відповів Легеза. – Я розпитував його, коли був маленьким, а потім вирішив побачити все своїми очима.

– Ти свої очі і в нашу бібліотеку сунув? – Несподівано вставив Дітар.

– Збирати знання не грішно! – Виправдав себе хлопець. – Грішно залишатися неуком.

– Такі… в ці місця не добираються. – Авраал теж підтримував бесіду. – Багато хто залишив тут своє життя. – Він хотів було сказати "люди", але передумав.

Легеза відмітив цю паузу старого.

– Якісь катаклізми перешкодили розумним рептиліям вижити і перемогти людську цивілізацію. Поступово вони вимирали. Представники людей – ящерів дожили до моменту, коли володарем Землі поступово стала людина. В деяких випадках, люди – ящери ставали вчителями примітивних племен людей, як це, на думку ченців, сталося в Індії, де існували легенди про мудрих ящерів.

– Не одна така цивілізація, була створена рептилієподібними людьми. – Помітив Авраал. – В багатьох традиціях і до цього дня шанують таких тварюк. Вони їх називають дракони і зображують згідно зі своїми уявами, але істинний їх вигляд нам не відомий.

– А та статуя в храмі? – Запитав Дітар, батька Авраала.

– Це не просто статуя. – Відповів старий. – Вона доказ того, що ці тварюки існують. Ти або віриш або ні.

– Програвши війну людям, вони багато чого втратили. – Сказав Агіас – Невже вони можуть повернути собі право на цей світ?

Настала тиша. Кроки Авраала були не так швидкі, як у молодих, а Ханой тим часом ставав все далі і далі. Звук крокуючих ступнів порушив голос Легези.

– Кому вдасться знайти Шамбалу і укласти союз з Царем Світу, той буде владикою Світу. Саме з цієї причини практично всі завойовники і тирани цілеспрямовано шукали її. Шанс знову панувати на землі в них є, тому їм і намагаються завадити.

– Яких тільки фантастичних істот не породила людська уява. – Авраал говорив те, про що добре знав. – Очевидці стверджують, що деякі з найнеймовірніших монстрів існують насправді. Точніше, окремі сміливці наважувалися на це і лише одиниці поверталися, але всі вони верталися не сповна розуму. З їх уривчастих фраз можна було зрозуміти, що в заплутаних печерах вони побачили щось таке страшне, що пошкодило їх розум.

І судячи з окремих слів, зустрілися їм живі істоти – люди-ящери з довгими хвостами і людським тілом. Все це можна було б прийняти за вигадки, якби в місцевих легендах здавна не існували б люди – змії і люди – ящери, що живуть глибоко під землею і ніколи не виходять назовні. За індійським повір'ям, вони зберігають у своїх печерах накопичені ними незліченні скарби. Холоднокровні, як ящерки, ці істоти не здатні переживати людські почуття.

Вони не можуть самі зігрітися і крадуть тепло, тілесне та духовне у всіх живих істот. Вони принесли у світ обман, вдавання, страх та смуту.

– Не даремно їх вигнали звідси. – Вставив Агіас. – Люди і ящери не зможуть жити під одним небом.

– Тому ці істоти були загнані під землю. – Відповів Легеза на зауваження ченця. – Вони створили там власну цивілізацію, що дає їм все необхідне. Вони не хочуть мати нічого спільного з людьми. Древні істоти зовні схожі на звичайних людей, дуже довго живуть і з'явилися вони на нашій планеті одночасно з нами.

Ханой зупинився і чекав інших.

– Що стосується життя під землею, то воно є. – Сказав Ханой, явно чуючи розмову ченців. – Довгі, і на перший погляд, нескінченні сходи вниз – тому доказ.

Авраал пішов першим. Цього разу Ханой був поруч. Сухе, гаряче повітря підземелля різало легені, пісок і пил скрипіли на зубах. Тунель пішов під уклін, а потім почав галузитися. Всякий раз перед розвилкою Авраал піднімав смолоскип і оглядав знаки на зведеннях, щоб вибрати вірний напрямок. Жовте полум'я поколивалося і освітило прохід, що йшов в таємничу, похмуру глибину, і нерівні краї східців, що тікали, здавалося б, в надра землі. На камені зліва від входу знак – змія, що кусає свій хвіст. Довго, нескінченно довго спускалися втікачі.

– Невже люди тесали цей тунель? – Напрочуд запитала Тарсіша. Ханой негативно похитав головою:

– Ні, моя дорога, це дорога древніх Богів. Вам відкрилася велика таємниця, про яку знають лише обрані.

– А Царі знають?

– Ні, жоден. Агарта існувала задовго до появи нашого Братства. Скажу більше – нащадки його мешканців досі мають бути там, серед інших народів.

Спуск у Агарту зайняв весь день. В цей тунель ніколи не заглядало сонце і зрозуміти, що зараз – полудень або опівніч, було рішуче неможливо. Покинувши останню сходинку, яка з мірним гуркотом пішла назад у скелю, втікачі рушили по широкому тунелю з напівкруглими склепіннями. Вони були зовсім близько.

Ченці згортали у бічні ходи та спускалися все нижче. Підлога в тунелі була викладена рівними кам'яними плитами, а стіни оброблені сріблястим металом. В голові Дітара поплили спогади. Проводячи багато часу в бібліотеці, він натикався на дуже цікаві книги і записи. В той час він не міг оцінити написане – зрозуміти і повірити, в те, про що вони оповідають.

"Древні легенди свідчать: "Існує два світи, наш і Підземний Світ". В багатьох східних країнах гора Кайлас вважається найсвятійшим місцем на планеті. Вона і гори, що оточують її, були побудовані за допомогою могутньої сили п'яти елементів: повітря, води, землі, вітру і вогню.

Всі піраміди світу схожі між собою, але тільки в Тибеті серед пірамід стоять цікаві кам'яні конструкції, які через плоску або увігнуту поверхні – називають "дзеркалами". Давня Тибетська легенда розповідає, що колись на Землю з небес зійшли Сини Богів. Вони володіли дивовижною силою п'яти елементів, за допомогою яких, побудували велетенське підземне місто Агарту. А пізніше, люди побудували ДаАрію, як стверджують східні релігії, там знаходився Північний полюс до Всесвітнього потопу.

Найбільша загадка для умів людей – здатність кам'яних дзеркал змінювати час. "Час" – це енергія, здатна концентруватися і поширяться. Далекі наші предки зналися на керуванні цією унікальною енергією, яку ми називаємо – "час".

Чернець, піддавшись спогадам, підійшов до Авраала. Старий йшов зі смолоскипом у руці, періодично кидаючи погляди на написи і розписи на стінах.

– Батько, Авраал. – Окликнув його Дітар – Що ви знаєте про час? Я згадав один текст, який попався мені на очі. В ньому писалося про дзеркала, які якимось чином його змінюють.

– Питання часу не так просте, як нам здається, Дітар. – Почав свою відповідь Авраал. – Згідно з нашими навчаннями, пройшло вже дві епохи. Зараз ми живемо за часів третьої. Вона остання з трьох епох, в тимчасовому циклі. Характеризується вона падінням моральності, оскільки добро в світі зменшується. Люди стають слабкіші і їх огидні якості беруть гору над ними. Поведінкою людей починають керувати злість і заздрість, вони стають брехливими та бездуховними.

– Одже, всі ми повинні різко старіти, раз небу судилося згорнутися в сувій, щоб "вбити поганий час"? – Запитав чернець.

– Інакше нам загрожує загибель від нашої ж агресивності і аморальності. – Спокійно відповів йому Глава Братства. – Ось чому виникла необхідність час "стиснути". Ось чому нам здається, що час зараз просто летить. Але згадаємо, що час – це енергія, а енергія у всіх своя. Отже, можна досягти стану, коли планета в цілому швидко "пробігає" епохи і віки, а деякі люди при цьому молодіють. Подібне можливо, якщо побудувати собі подумки індивідуальне дзеркало.

Воно, природньо, має бути не прямим, а увігнутим, щоб ви могли розміститися не з боку, що "стискує" його, а з іншого, який по відношенню до вас опуклий і час "розтягує".

– Люди з Підземного Світу знають, як використовувати такі дзеркала?

– Гадаю, так. Ми йдемо в світ, який за межами нашої уяви. Мешканці цього світу придумали все, що ми з тобою знаємо і навіть більше. Агарта, а в майбутньому і ДаАрія збагатили все людство абсолютно всією кількістю знань. Агарта, переводиться з ватанаана, як "недоступна", і це правда. В світі існує два джерела сили: "джерело лівої руки", відповідає за матеріальну потужність, центр його розташований надземному місці Шамбалі. А ось ‘’джерело правої руки" знаходиться в Підземному Світі.

Він має могутнішу силу, ця сила, породжена спогляданням та медитацією. Згідно з легендами з її допомогою Цар Світу і керує ходом абсолютно всіх подій.

– Ви багато знаєте про Агарту. – Дітар знову здивувався мудрості батька Авраала. – В мене перед носом було стільки книг, але я отримав від них лише малу частину знань.

Авраал посміхнувся:

– Чим більше знаєш, тим більше доводиться робити. Ти розумніше мене Дітар. Про це свідчать твої дії.

Ченці довго пробиралися заплутаними ходами, поки, нарешті не досягли величезної зали, ймовірно, що і служила входом до Підземного Світу. Невідомі каменотеси виклали його підлогу плитами з геометричним орнаментом, на відшліфованих стінах вибиті малюнки і знаки. Від залу в різні боки розходилися тунелі. Деякі з них були заповнені людськими останками. Що за люди побудували зал і тунелі – ніхто не знав .

– Я читав, що в Агарті була добре налагоджена будівельна справа, і першу піч для випалення цеглин теж створили тут. Такі ж печі застосовувалися для виплавки металів. Ще більше вражаючим виглядає те, що в Агарті оволоділи різними способами отримання сплавів. Вони першими навчилися робити бронзу – твердий, але такий, що добре піддається обробці сплав.

Дітар і Авраал рухалися через величезний зал, і старий продовжував свою розповідь:

– В бібліотеці Агарти був чіткий порядок і працював великий спеціальний відділ, в якому налічувалися тисячі глиняних табличок. Всі знання були розділені по групам і чітко укомплектовані.

Медичні книги зберігали навіть секретні відомості про організм людини. Створена ними шестидесятерична система числення дозволяла обчислювати дроби і перемножувати числа до мільйонів, витягаючи корені і підносити до ступеней. Ділення години на шістдесят хвилин, а хвилини на шістдесят секунд було грунтовано на цій системі. Ділення доби на двадцять чотири години, року на дванадцять місяців.

– Агарта була першої з двох великих цивілізацій старовини?

–Да, – відповів Авраал – А другою була ДаАрія, що не поступається по величі. Поза сумнівом, ці дві цивілізації пройшли всілякі випробування, дивовижні досягнення яких, приголомшують уяви людини і досі можуть бути пояснені лише втручанням деяких інших сил.

– Мали бути люди, які записували перебіг подій часу, щоб передати їх нащадкам. Інакше звідки б ми дізналися стільки подробиць про минуле цієї цивілізації?

– Саме тут з'явилися перші історики. Вони створювали хронологію подій, і берегли її в книгах. Ці книги дійшли до нас. Велика їх частина зберігається в Шабмалі. В Агарті отримали ходіння перші гроші – золото в вигляді злитків та монет. Виникла астрологія і космологія, вперше стали вводитися податки. Існували закони, що захищали працюючих і безробітних, слабких і безпорадних.