Епоха слави і надії

Мріадр обернувся і побачив густий дим, що піднімався в небо. Дітар і Агіас знали, що це Надіша, його донька, зараз палить все, що може горіти. Гора Кайлас була трохи правіше.

– Дивися, ось дим! – Заговорив Мріадр. – Це відволікаючий маневр. Вони хочуть, щоб ти звернув з гонитви і перевірив, що там. Насправді Братство рухається до Кайлас. Так, що нам треба йти через озеро.

Маркус примружився, він дивився спочатку на дим, потім на гору. Зараз він роздумував, що йому робити.

– Зрадник! – Раптом заволав на старого Агіас. – Спочатку ти Легезі мечі робиш, потім цьому вбивці дорогу показуєш.

Маркус видавив посмішку, але її ніхто не побачив:

– А старий прав, адже я вже впіймав один загін ваших ченців. Ймовірно, вогнища палить хтось інший.

Дітар оцінюючи дивився на них обох. Знову його план вдався, але ось тільки питання: скільки ще таких планів йому треба придумати, щоб Братство виявилося в безпеці?

– Ти боїшся, що тобі мститимуть ченці?

Мріадр кивнув.

– А Легеза, це син Азазель?

Мріадр знову кивнув.

– Я вбив Азазель і всіх, хто був пов'язаний з цим ім'ям. – Розгнівано пробурчав Маркус.

– Виходить, що не всіх. – Жартівливо вставив Дітар. – І хочу помітити, що ти в його списку для помсти.

Ченці встигли пройти пару сотень кроків по льоду.

– Нам потрібно йти за ними. – Переконував Дітар карателя. – Є безпечна стежка.

Маркус повірив ченцеві на слово і зі своїми людьми обережно спустився на лід. Він відправив перед собою Дітара, а сам пішов слідом. Якщо лід попереду стане занадто тонким, то першим про це дізнаються ченці, а не чорні вбивці. Загін ченців помітив гонитву і постарався прискорити свій крок. Ті, хто відставав, були самими вразливими і вони прискорилися. Між ченцями і ворогами утворилася відстань в сотню метрів. Маркус продовжив розмову з Мріадром:

– Тобі не треба боятися ченців. Впевнений, їм на тебе наплювати. Ніхто не помітив твого відходу, можливо, вони і самі тебе вигнали.

Мріадр розумів, що це правда. Його з дітьми вигнали за межі Агарії, і йому довелося будувати свій дім за озером.

– Вони користувалися тобою, а коли ти став їм не потрібний – викинули. Не бійся мене. – Заспокоював старого Маркус. – Ти підеш зі мною, і служитимеш Сатані. Після війни він став зайвий. Коли викрали доньку Царя Світу – Дарину, він вирушив на її пошуки. Сатана був великим капітаном Підземного Світу. Він знайшов еліксир безсмертя. І що вони з ним зробили? Заточили його до в'язниці "Аркада".

Дітар чув слова Маркуса. Стримуючись, він стискав кулаки і йшов швидше. Лід ставав тонше, в деяких місцях проступала вода. Дітар розумів, що далі йти не можна. Їм вдалося заманити на озеро ворогів, але залишилося придумати, як вибратися самим.

Маркус теж звернув увагу на те, що відбувалося в нього під ногами.

– Де твоя стежка? Думаю, що ти і сам не знаєш, куди йти далі. – Кричав він на коваля.

Люди почали переконувати його про небезпеку:

– Потрібно повертатися. Лід не витримає нас.

Дітар слухав паніку ворога і прискорював крок. Вони почали відриватися:

– Вже близько. – Як можна спокійніше сказав собі під ніс кантрі чернець і попрямував швидше.

Дітар, Агіас і Мріадр продовжували йти по крижаному озеру. Вони ставали все ближче до своїх, і все далі від ворога. За спиною Дітара почувся тріск і слідом за ним звуки сплеску води. Чернець відразу зрозумів, у чому справа. Зовсім недавно, він був на його місці. Один з людей Маркуса провалився під лід, він по груди був у воді і намагався триматися за краї крижин, але залізні пластини його броні тягнули вниз. Пальці зісковзнули, і він пішов під воду. Інші почали лягати на лід і намагалися йому допомогти, але безуспішно. Тоді Маркус запідозрив недобре.

– Зупиніться. – Скомандував він своїм псам. – Ми повертаємося назад.

Ченці, теж чули наказ команда. Вони почали йти ще швидше, знаючи, що нарешті відірвалися.

Маркус схопив свій лук:

– Я стрілятиму. – З цими словами він вклав довгу стрілу з воронячим пір'ям у свій лук і націлив його на ченців, що бігли в ряд. Швидкість їх була невеликою, оскільки бігти було практично неможливо. Швидше, це нагадувало швидкий крок. Потрапити по такій цілі було не складно, чим Маркус і скористався. Мріадр зупинився і розвернувся. Він йшов останнім, і, обернувшись, став так, що собою прикрив інших ченців, які йшли перед ним. Дітар розумів, що відбувається, але не зупинявся. В його голові було зараз одне – три стріли, три ченці.

Маркус стояв на місці. Лід тріщав під ним, але він не рухався.

– Повертай своїх людей на берег! Ми обійдемо озеро і все одно вас зловимо.

– Вони не мої. – Прокричав у відповідь старий. – Ченці нікому не належать. Вони слухатимуть тільки Главу Братства або його спадкоємця. Але ніяк не такого зрадника, як я.

Маркус був у гніві. Мріадр стояв, а інші ченці все віддалялися від нього, зменшуючи шанси карателя на влучне попадання. Все ж він потрапив в пастку. Немає ніякої безпечної стежки по льоду через озеро. Перемога дістається тому, хто витерпить на півгодини більше, ніж його супротивник.

Просвистав постріл стріли. Стріла пробила груди Мріадра, але старий продовжив стояти. З рота потекла кров. Він прошепотів:

– Нікого я не зраджував. Вони не вийдуть звідси.

Дітар відчув цей біль, але повертатися за Мріадром, не було можливості. Замість цього він прокричав ченцям:

– Швидше, швидше, тримаєте лінію.

Маркус натягнув другу стрілу. Мріадр розумів, що ця буде для нього останньою, але продовжував стояти на місці. Він стояв і посміхався. Щосили він намагався вистояти, як можна довше. За його спиною були його брати, яких він захищав. Маркус був правий: смерть – це подарунок. Але не проста смерть, а смерть в ім'я життів близьких. Маркус зробив крок вліво, намагаючись прицілитися, в Дітара, що біг за спиною старого, але Мріадр теж зробив крок вліво. Він посміхався, і цівка крові бігла по його губах. Маркус зробив крок вправо, і старий теж зробив цей крок.

Цієї гри каратель не витримав і випустив другу стрілу йому в груди. Гучний свист і стріла потрапила в свою ціль. Мріадр зробив крок назад, подивився собі під ноги. Сніг, під ним був весь червоний. Калюжа крові поступово фарбувала і лід. Старий впав на коліна. Дітар обернувся і подивився на Агіаса, який біг позаду нього. Той примружився, але біг. А Мріадр стояв навколішки, помираючи за своїх братів. Дітар подивився на Маркуса. Між ними було вже більше п'ятисот метрів. Була ще одна стріла, остання. Вона призначалася Агіасу.

Маркус натягнув тятиву і прицілився в нову мішень. Хоч відстань вже була великою, але для такого лука, це було легко. Дітар засунув руку в кишеню.

– Подарунок Есіна зараз дуже згодиться. – Подумав Дітар і намацав в кишені маленький предмет. – Один шанс. Сподіваюся, це спрацює.

В останній битві за Білокам'яний, Есін опинився у в'язниці один на один проти натовпу берсерків. Беркун був для нього ще під силу, але весь натовп розлючених головорізів, точно не по зубах. Берсерки перекривали вихід з в'язниці, єдиний шлях вгору. Все приміщення освітлювалося лише настінними смолоскипами. Такі були і за спинами у вбивць. Есін дістав маленьку кульку, розміром з невелике яблуко. Це був глиняний шар, обклеєний просоченою травою, що надавало йому міцності.

Трава була суха і легко спалахувала, змочувалася вона олією, від чого горіла ще краще. В середині нього була вибухова суміш. Це був козир ченця. Він прицілився і кинув його так, що потрапив прямо в стіну поряд зі смолоскипом позаду берсерків. Вибухом, їх відкинуло в бік, а Есін встиг піднятися нагору. У в'язниці почалася пожежа, що змусило всіх солдатів звільняти сходи вежі.

Зараз Дітар тримав в руках такий само. Есін вклав його в руку Дітара перед смертю.

– В самій безвихідній ситуації, це може бути виходом.

Дітар уловив думку свого друга і зберіг його подарунок і його пораду.

– Зараз це вихід. – Сказав собі чернець і зупинився.

Маркус здивувався діям ченця. Той знімав з себе мантію і рвав її на шматки. Лук опустився.

– Що він робить? – Питав Маркус.

Чернець з тканини спорудив собі найпримітивнішу зброю старовини – пращу. За допомогою такого нехитрого пристосування можна було закинути снаряд дуже далеко. Дітар вклав у неї шар з рідиною і, розкрутивши метальну зброю, запустив снаряд у бік Маркуса. Як тільки він полетів, Дітар почав бігти за ченцями ще швидше. Погляд чорного демона в масці був прикований до об'єкту, що летить. Маленька куля потрапила прямо в одного із вбивць, і прозвучав вибух. Лід рухнув водночас відразу під всією армією Маркуса.

Крики та плескіт води були чутні і на березі озера. Вони хапалися за шматки льоду, перевертали їх і тонули.

На березі показалися ченці. Авраал привів Братство на допомогу Дітару і Агіасу. Це було справжнім порятунком.

– Ми не кидаємо своїх. – Кричав Авраал потопаючому Маркусу. – Рівність і Єдність – основа Братства! Всі ченці – рівні.

– Шкода, що ці слова не чує Мріадр, який віддав своє життя, за їх порятунок. – Подумав Дітар.

Виявляється, воїни Маркуса не такі вже і непереможні. Вони всі йшли на дно, через свої важкі обладункі і зброю. Те, що було покликане губити інших, згубило їх самих. Авраал тріумфував, спостерігаючи за потопаючими вбивцями Маркуса.

– Людина не може вбити слугу Сатани. Так нехай це зробить природа. Ніхто і ніколи не переможе Братство, тому що кожен чернець б'ється, як герой.

Всі зібралися на березі озера. Погода була сувора.

– Треба якомога більше вогнищ. – Говорив Авраал до Надіши, – негайно!

– Вам подобається дим? – Посміхнулася Надіша. – Я вам зроблю дим.

Через день ченці вже рухалися далі нагору. Вони тягнули великі сани, як в упряжці, зі всіма своїми пожитками. Ченці і їх сім'ї підіймалися на гору Кайлас. Вони рухалися в Підземний Світ, не знаючи, що їх там чекає. Суворий вітер, глибокі замети і мороз робив людей менш балакучими. Всі намагалися економити сили.

2805 метрів над рівнем моря гора Кайлос – це було серйозним випробуванням. Саме там знаходився вхід у Підземний Світ. Довга дорога привела їх до високої пологої скелі. Здалека, це місце здавалося безвихіддю, але дорога точно була одна, і вела саме сюди.

У гірському камінні була висічена печера. Вона служила тунелем крізь гірський ланцюг. Обійти цю скелю або залізти на неї було і занадто довго, і занадто небезпечно, і тому цей тунель був порятунком. Авраал першим підійшов до входу і озирнувся. На стіні був висічений напис, який старий закрив своїм тілом. Навколо нього зібралися ченці і він заговорив.

– Існує одна фраза, почувши яку – багаті плачуть. Коли чують бідні, то радіють. Якщо закохані, то починають цінувати кожну мить, проведену разом.

Ченці дивилися на Авраала. Старий цього разу не став мовчати і вимагати їх відповідей. Він просто відійшов убік, і ченці змогли прочитати напис: "Все тимчасово".

Для ченців ця фраза мала лише одне значення: "ніщо не вічне", але Авраал вловив в ній ще дещо. Він знав, що біля Кайлас, є деякі зони, де міняється хід часу. Ханой писав, що люди, які потрапляють в такі місця, швидше старіють або, навпаки, для них хід часу сповільнюється. Кілька тижнів можуть здатися, як пару годин і навпаки. Час тут йде по-іншому.

Взявши в руки смолоскипи, вони ввійшли до середини тунеля. Відсутність вітру робила печеру тепліше, а відсутність снігу під ногами спрощувала ходьбу. Ченці давно вже йшли по заметах, і тепер ступаючи по твердій поверхні, відчували полегшення.

– Як можуть ці тунелі бути такими древніми? – Запитав Дітар старого Главу Братства. – Вони явно зроблені людиною.

– Ці землі хоч і суворі, але теж були заселені мешканцями. – Відповів Авраал. – Але навряд чи вони жили б в таких місцях. Чи можливо в принципі існування благодатних долин в гірських хребтах Тибету?

– За свідченням Ханоя – це не легенди. – Пояснив старий. – Він писав, що під час подорожі до Тибету, вони не раз натрапляли на мальовничі долини в таких районах, де виявити їх здавалося абсолютно неймовірно. В цих оазисах, загублених серед колосальних снігових масивів, б'ють гарячі джерела, завдяки яким шалено розвивається різноманітна рослинність. А навкруги тільки лід і скелі.

Поряд з горою знаходиться два озера: Манасаровар, те, що ми обходили, і Ракшас Та, то в яке провалилися Маркус і його люди. Перше вважається озером життя. Його вода цілюща, і древні жителі цих місць вважали його святим. Друге ж озеро – озеро смерті. Вода в ньому настільки солона, що її не можна пити.

Дітар згадав ту воду, коли витягував Мріадра.

– В солоній воді легше тримаються на плаву. Мабуть це допомогло мені витягнути старого. Але якщо це так, то і Маркус може вижити.

Голос Авраала знову повернув ченця в реальність.

– Ці два озера розташовані поруч, розділені тонким перешийком. Як життя і смерть йдуть поруч, так і ці два озера нерозривно пов'язані.

– Ці місця, воістину дивовижні і приховують багато таємниць. – Погодився Дітар. – Всі великі символи вказували на Гімалаї – як найвищий вівтар, де людський дух наближається до божественного. Хіба сяючі зірки не ближчі, коли ви знаходитеся в Гімалаях? Хіба скарби Землі не в Гімалаях?

– Біля підніжжя Гімалаїв є безліч печер і з них підземні ходи ведуть глибоко під землю. Деякі навіть бачили кам'яні двері, які ніколи не відкривалися, тому що час ще не прийшов.

– А, що стосується Підземного Світу Агарти? – Запитав Дітар. – Вона ще не раз стане ареною великих битв і сутичок? Саме їй судилося стати місцем, де в останній битві зіткнуться сили добра і зла?

– Можливо і так. – Спокійно відповідав Авраал. – Боротьба з людьми-ящерами об'єднала всіх жителів однією надією і навіть однією релігією. Добре це, або погано – вирішувати вам.

Дітара знову понесли думки. Слова старого повертали його в ті часи, коли він вивчав бібліотеку, і в таємничі знання, які вона зберігає. В одній з книг, згадувалося про людей – ящерів. Тоді він подумав, що це легенди, але зараз все по-іншому. Багато хто розповідає про загадкову країну, в якій живуть безсмертні люди, всі таємниці буття, що давно розгадали. І є підстави вірити, що ці легенди грунтовані на реальних фактах. Дітар просувався вздовж тунеля і не міг повірити, що вийшовши з нього, стане свідком оживших легенд і міфів.