Епоха слави і надії
- -
- 100%
- +
При цьому слова звучали напрочуд вагомо. Зрозуміти жартує він або ні, було неможливо, тому Соломон вирішив поки вважати, що в словах візитера є і діловитість, і іронія. Рідкісна якість, говорити серйозно про не серйозне, і навпаки.
Соломон продовжував:
– Ось моя донька. Так, що я готовий обговорити з вами перемир'я.
Сараф подивився на Тарсішу, а потім перевів погляд на Сатану. Погляд рептилоїда плив по залі і зупинився на Ханої. Ця людина вбила його батька і в той момент перестала бути майстром або архітектором. Тоді він став Ханоєм Побідоносцем. У війні загинули сотні тисяч воїнів, полеглих за Батьківщину. Кожен за свою. Сараф знову подивився на Царя.
– Я не вітаю вас із перемогою. – Неквапом вимовив Сараф.
Він ніби навмисно зволікав момент, перед Соломоном лежали папери, підписані Царем, але печатки Соломона на них все ще не було. Сараф не розумів, чого чекає Соломон, тому починав злитися. А довго стримувати лють, він не вмів, і спалах гніву міг закінчитися непередбачувано.
Господар драконівського берега, мовчки, стиснув зуби. Побачивши це, Соломон усміхнувся і потягнув кільце з пальця. Перстень з печаткою легко покинув палець хазяїна, і з тією ж легкістю, Великий Соломон залишив його відбиток на підготовлених документах. Побачивши це, Сараф заспокоївся.
– Цією печаткою я, Цар Світу Соломон, закріплюю наші домовленості. – Голос Соломона звучав грізно та впевнено. – Від тепер рептилоїдам переходять землі іншого берега, позначені цим договором, та вказані на карті. Крім цього, рептилоїдам заборонено перепливати Підземне Море і покидати свій берег. Вони не можуть селитися ні в одній іншій точці Агарти, що належить мені, і передається тільки у спадок. Також, рептилоїдам заборонено пересуватися по повітрю.
Він відхилився від папеів і подивився на Сарафа: – На моїх землях, ви підкоряєтеся нашим законам. І в разі порушення їх, до рептилоїдів, будуть застосовані тіж покарання, що і до людей. Крім цього, я залишаю за собою всі території Підземного і Надземного Світів.
– Користуйтеся. – Сказав він і уточнив. – Як ви вже зрозуміли, це остання наша зустріч. Як повернетеся на свій берег, раджу затопити всі кораблі, вони вам більше не знадобляться.
Розмова була короткою і у справі. Вердикт Царя Світу був швидким і безкомпромісним. Ящери не встигли розслабитися, як вже опинилися в незручному положенні. Почувши слова Соломона, за спиною Сарафа незадоволено пирхнули рептилоїди, і Соломон поблажливо подивився на них.
– Вас щось не влаштовує?
Сараф встав з-за столу і попрямував до Сатани. Варта напружилася, але без наказу не сміла реагувати. Ящер витягнув Сатанаеля за одяг через стіл, і підняв його за горло так високо, щоб він міг дивитися Сарафу прямо в очі.
– Що це взагалі за умови? – Кричав йому ящер.
Сатана мовчав.
– Ти надумав зі мною в ігри грати?
– Чом би і ні, хіба з тобою можна по-іншому? – Грубо відповів Сатана.
– Агарта належить мені по праву, від мого батька Левіафана! ВСЯ! – Крикнув він прямо в обличчя людині, що висіла в парі метрах над землею.
– Ну, так було раніше. – Сказав полонений. – А тепер не вся, а тільки інший берег.
Сараф починав втрачати над собою контроль.
– Де його донька, де дитина?
Сатана нічого не відповів, а лише вказав рукою на Тарсішу. Дівчина сиділа поряд з батьком з великим здивуванням і зовсім невеликою ноткою страху.
– Як це можливо? – Здивувався Цар ящерів.
Сатана посміхнувся:
– А ти впевнений, що зрозумієш? – Колюче запитав він Сарафа.
– Киньте свої жарти! – Різко перервав перестрілку Соломон.
Сараф було відкрив рот, для чергового уїдливого жарту, але передумав і спробував зобразити посмішку.
– Гаразд, кидаю. Що тут у вас відбувається? – Взявши себе в руки, запитав ящер.
– Моя донька за місяць виросла на двадцять років. – Пояснив Соломон. – І зараз вона повернулася до мене.
– Так от, як це працює, цікаво. – Задумливо вимовив Сараф.
– Будь-яка війна – справа честі. Ви гідно билися, а ми гідно перемогли. Перемир'я – це краще рішення для нас всіх.
Ящер слухав слова Соломона, а думав про своє. Соломон теж став Царем після смерті свого батька – Давида на полі бою. Того ж дня Сараф втратив і свого батька, від рук Ханоя. Вони обоє зійшли на престол своїх предків і тепер відповідають за ту війну, яку почали їх діди і прадіди. Це їх об'єднувало. Війну часто починають люди похилого віку, а помирають у ній молоді.
– Прийняти поразку – означає зберегти гідність. – Продовжував Соломон.
Сараф заспокоївся. Він зрозумів слова Царя Світу по-своєму, і йому цього було досить. Вони ще не закінчили, вони не програли, поки не визнали свою поразку. Раса рептилій, матиме ще не один шанс повернути те, що вони вважають своїм, а зараз час для перемир'я.
Напруга, що різко спалахнула між ящерами і людьми стухла. Сараф поставив Сатану на ноги і той легкою ходою підійшов до свого місця і сів знову на стілець. Ящер теж повернувся до своєї свити, і бесіда продовжилася.
– З вами можна мати справу, Соломон. – Посміхнувся Сараф, Цареві Світу.
– Як і з вами. – Протекційно посміхнувся Соломон. – Ви можете залишатися в моєму замку стільки, скільки визнаєте необхідним. Але ви тут останній раз.
– Я обов'язково скористаюся вашою гостинністю в майбутньому, іншим разом. Але зараз ми вимушені покинути вас.
– Не буде іншого разу. – Серйозним тоном повідомив Соломон, але ящер не надав цьому ніякого значення.
Цар Соломон підняв келих, а ящери взяли свої з червоною рідиною, що стояли перед ними на столі. Господар будинку під час застілля першим робив ковток вина, щоб гості переконалися, що напій не отруєний.
– Вип'ємо за мою доньку і за наше перемир'я. – Прозвучало від Соломона, і він підніс келих до губ.
– Якщо тільки вино не отруєне. – Тихо пробурчали рептилоїди, яким важко було визнати, що чутки про підступність і обман людей – вигадка.
– Я теж п'ю разом з вами, – благодушно відгукнувся Сараф, – і досі живий.
– Є отрути, які вбивають повільно. – Не вгамовувалися вони.
В цей момент Дітар підійшов до столу, де сиділа Дарина і сів поряд з нею. Дівчина здивувалася, але була дуже рада його бачити так близько.
– Я забираю тебе, ми повертаємося. – Тихо сказав чернець коханій.
Вона обдарувала його чарівною посмішкою. Навіть у такий напружений момент, він був безстрашний і впевнений в собі. Секрет простий – чоловікові потрібно знати, що в нього вірять, жінці треба знати, що її люблять. Соломон смикнув рукою, і варта тут же з'явилася поряд з Дітаром.
– Пробач Тарсіша, мені не слід було тебе сюди приводити. Я хотів врятувати нас, але не вийшло.
– Чому? – Прозвучав голос дівчини.
– Боявся. Але тепер все. Сьогодні ми йдемо. Весь світ буде наш. І я тебе не втрачу.
– Я хочу знати, як в тебе це вийде. – Втрутився Соломон, і показав варті, схопити Дітара.
– Підемо. – Голосно сказав чернець і протягнув свою руку Тарсіші. – Якщо ти падатимеш – я за руку схоплю, міцно-міцно схоплю, всю любов відчуваючи, навіть, якщо втримати не зможу, я з тобою впаду, руку не відпускаючи.
Дівчина вже була готова, побігти з ним, але голос батька втихомирив її.
– Інші люди живуть без тебе і проживуть без тебе, ще стільки ж, хіба ти думаєш, що ти комусь потрібний? Ти досі живий лише тому, що привів мою доньку назад, до мене!
– Я її привів, я її і відведу.
– Могила і самотність! Ось тобі моє пророцтво! – Сказав йому Соломон, і варта схопила Дітара за руки.
Раптом звуки плювка перервали полонення ченця, і Цар обернувся до ящерів. Сараф тримав в руках келих і його перекрутило. Він все життя відносився до отрути із забобоном і відразою, а потім це перейшло майже у фобію. Сараф опустив келих і інші рептилоїди зробили те саме.
– Не знав, що в землях Агарії прийнято труїти гостей. – Прозвучало від Сарафа.
– Хто це зробив? Як ви помітили? – Дивувався Соломон.
– По запаху. Занадто вже люблю вино. – Відповів Сараф і, підійшовши до столу, акуратно поставив свій келих перед Соломоном.
– Сам його пий. Ти міцніший інших будеш, так що все ж я ставлю секунд на тридцять.
Соломон подивився на келих перед собою. Цар звернув увагу на Сатану, оскільки він єдиний міг це зробити. Охорона кинулася з Дітара на Сатанаеля, і вже тримала його під вартою.
– Це твоїх рук справа? – Грізно запитав його Соломон.
Сатана, незручно скривився, і трохи знизав плечима. Він визнав цей вчинок без будь – якої хитрощі. Він відносився до нього, як до безневинної витівки і не боявся ніякого покарання або інших наслідків.
– Так. – Спокійно сказав Сатанаель.
Для того, щоб сказати правду, не треба багато слів, але часто в такі визнання не вірять. Всі звикли, що люди виправдовуються, відчувають провину або розкаяння, але Сатана був не з таких. Він просто говорив правду тому, що не боявся її говорити, і не боявся, що скажуть інші.
– Люди не діляться на тих, хто вірить або не вірить, а на тих, хто діє і не діє.
– Хіба смерть вирішує всі проблеми? – Говорив Соломон Сатані.
– Ну, це ще дивлячись, чия смерть. – Сказав полонений, і вид у нього став поникшим.
Сатанаель знову опинився в центрі подій, очевидно, він цього і домагався. Отруїти Царя Сарафа на прийомі у Соломона міг тільки дурень і божевільний, або ж, що більше підходило в цій ситуації, справжній геній і сміливець.
Глава 72
"Налити людині вино – можна, змусити його пити – ні".
Заповідь Сімдесят друга. Кодекс Братства тибетських ченців.
З його пальців зірвалося полум'я, воно палахкотіло. Вогняна куля Сарафа направилася на найближчий стіл, і підпалила його. Полум'я швидко схопило лаковану деревину, і димний запах змішався з повітрям. Рептилії дістали зброю і постали перед Сарафом, видавши військовий клич. Повелитель кинувся до дверей. Люди почали розбігатися, падаючи на підлогу. Варта швидким кроком встала між Соломоном і Сарафом, щоб захищати свого Царя. Напруга, що виникла в залі, могла швидко перерости в бійню. Один необережний рух або неправильний погляд, міг дати привід напасти.
Сараф подивився на обійнятий полум'ям стіл, збожеволілий від обурення і ненависті, він почав повільно приходити до тями.
Соломон був стриманий. Рептилоїди були готові, але чекали команди. Їх було лише кілька, проти сотні особистої охорони Царя. Вартові Соломона теж не могли поворушитися без наказу.
Момент небезпеки стих, коли Сараф озирнувся і опустив руку, з якої тільки що з'явився вогонь. Повелитель ящерів зло стиснув зуби. Спалахнувша перед його очима кривава пелена, поступово осідала. Вогняна кров дракона закипіла в жилах, але Сарафу доводилося її контролювати. Ящер заспокоювався. До замахів він давно звик, цей був не першим. Його варта все ще не опускала зброю, але повітря стало менш напруженим.
Соломон мовчав.
– Кому знадобилося нападати на Сарафа зараз? – Мислив він. – Хто міг напасти на нього? І чому Сатана відразу в цьому зізнався?
В голові ящера теж була думка, але тільки одна.
– Люди. Вони такі непередбачувані.
Ханой, мовчки встав зі свого місця, і попрямував до Соломона. А за ним всі ченці.
Ханой постав перед Соломоном, чим показав, що він готовий захищати його своїм тілом.
Сатана залишився один за своїм столом. Він почував себе полководцем маленької армії. Одних він послав сюди, а інших туди. Він керував усіма подіями, і все складалося по його задуму. Персонажі зіграли ідеально свої ролі і всі трюки вдалися. Він театрально посміхнувся і заплескав у долоні, віддаючи належну похвалу самому собі. Звуки самотніх оплесків притягнули увагу, і тоді Сатанаель сказав:
– Ханой не зробить за нас те, що ми повинні зробити самі.
– Намагаючись мене образити, ти сам ризикуєш померти. – Відповів йому Соломон.
Сатана продовжував насолоджуватися. Його грайливий настрій дратував всіх присутніх, і це йому було тільки на руку.
– Смерть – щастя і звільнення, для вмираючої людини. – Звучав голос красномовного оратора. – Адже помираючи, перестаєш бути смертним.
Соломон скипів.
– Всі геть! – Закричав він на інших людей, які від переляку, та від того, що відбувається встали з-за столів і відходили в інший кінець залу.
Запрошені гості почали швидко покидати зал. Вони боялися, але не крику Соломона, а появи Сарафа і його ящерів. Рептилоїди вселяли страх і жах. Паніка вже почалася, але зараз вона досягла апогею. Всі прямували до виходу, стараючись, чим швидше покинути арену подій. Сараф за цей час вже заспокоївся, і разом зі своєю охороною сів на вільні стільці, яких в залі вже було достатньо. Зал спустів за лічені секунди.
Сараф почав пильно розглядати Сатану, який знаходився ближче за всіх до нього. Він подав рух плечима, що означало "говори, що далі"? Ящер був спокійний. Сатанаель продовжив:
– У життя, насправді немає ніяких правил.
Сараф зробив кивок головою, що означав "продовжуй".
– Ти уявити собі не можеш, на що здатна людина, яка нарешті зрозуміла, що у неї немає іншого виходу.
Всі мовчали. Вони розуміли, Сатанаель оратор і зараз повинна прозвучати серйозна промова. І він не змусив себе довго чекати. Сатана зрозумів, що він контролює їх увагу і впевнено встав:
– Всі думають, що прийде час, а час тільки йде. Ціль життя – жити. Якщо подумати добре і вдивитися в життя, то стане очевидно, що вище благо і нагорода – існування.
Полонений встав з-за столу, і ставно пройшовся по залу, підійшовши до Царя Сарафу. Слово його тривало:
– Одного разу мене запитали, а чи варто віддати життя в ім'я великого задуму? На що я відповів, що ні – якщо, звичайно ти не забереш з собою більше ворогів. – Сатанаель засміявся так награно і гучно, що слина з його рота полетіла прямо в ящера.
– Я забороняю людям жартувати так. – Попередив Сараф нахабу і той прийняв серйознішу гримасу, витер рукавом рот.
– Нас нагородили різними дарами. Найжорстокіший з них – пам'ять. Місяць тому ми вас перемогли. – Він недбало махнув рукою на Ханоя, показуючи, наче це сама незначна деталь. – Він символ нашої перемоги. Ханой Переможець. – Говорячи про Ханоя, він постарався зображувати кепкування. – Так, я спробував тебе отруїти. – Без краплі сарказму говорив Сатана. – Підло? Так! Але що б перемогти супротивника, не прагни стати сильніше його, а зроби його слабкіше себе.
Владика Сараф знайшов, що відповісти співрозмовнику, слова Сатани його не зачіпали, і тим більше його манера насміхатися.
– На тому березі мільйон моїх воїнів готує кораблі. – Повідомив Сараф. Нас багато? Так! Ми вас знищимо? Так. – Ящер сказав це, наслідуючи Сатану. Від цього в’язень тільки ще більше посміхнувся від насолоди, а ящер продовжував. – І це не питання. Агарта належить мені! Я господар Підземного Світу і точка. – Точку він поставив, ударивши кулаком об стіл.
Ніхто не міг подумати, що на тому березі, так багато рептилоїдів. Кожен з них більше людини, швидше за людину, сильніше за людину. Всі звернули увагу, що навіть сам Соломон засмутився. Від катаклізмів на землі, він вирішив сховати свій народ у Підземному Світі, але і тут небезпечно. Ворог готується до вторгнення, і кількість на його боці.
– Всі помремо – але переможемо. – Так само театрально сказав Сатанаель. – А якщо хтось і виживе – то він правду і розповість.
Він пройшовся своєю впевненою ходою вздовж столу, розглядаючи, що із закусок залишилося на тарілках.
– В живих я не залишу нікого! – Гарчав Ящер і показав рукою на присутніх. – Нікого з вас.
– Я відповідаю за те, що кажу, але не відповідаю за те, що ви чуєте. – Говорив Сатана, запихаючи шматок у свій рот.
Сараф знову пирхнув:
– Якщо ти такий сміливий, спробуй вбити мене зараз.
– Вже спробував! – Відповів йому Сатана. – Тобі мало? – Він знову засміявся і пройшов далі у бік Соломона.
Сам Соломон давно відчув, що Сатана вийшов з-під його влади. Його змови і підступи доставляли немало клопоту і найголовніше, що навіть Соломон не до кінця розумів, що він робить і які цілі переслідує. Водночас він здавався самим останнім рабом, об якого всі можуть витирати ноги, і ось вже в наступну мить він був, мало не Царем Світу і зневажав усе царство. Посади його у в'язницю і нічого не зміниться. Його розум не боїться грат. Його слова перелітають річки і моря. Його павутина плететься далеко за межами уяви простих людей.
Ось Сатана вже наблизився до Соломона і заговорив з ним:
– Давид, твій батько, хотів, щоб не було багатих. Якби хотів, щоб не було бідних, була б інша річ. А так маємо те, що маємо.
Соломон не зовсім розумів, про що говорить Сатана і тому мовчав. Можливо, він просто розважався.
– Вони наприклад, – він, кивнув у бік Ханоя і ченців, – Не застосовують все, що знають. Не користуються. Але досягти своїх цілей, означає докласти всі зусилля.
– Ти думаєш, ти сміливець? – Вирвалося у Соломона.
– Сміливець? – Перепитав Сатана. – Хоробрість – це коли тільки ви знаєте, як боїтеся. За цими стінами – люди, і вони вас бояться. Вони бояться, що Соломон, не зможе повторити те, що зробив Ханой.
– Не Ханой зараз Цар Світу, а Я! – Гордо заявив Соломон, але на Сатану це не справило ніякого враження.
– Ханой, зможе повести людей на ворога. – Він звернувся до Царя Світу – А ти ні. Ханой любить Підземний Світ настільки сильно, що вороги бояться цієї любові. А Соломон любить себе, і боятися тут нічого. Не боятися Соломона не означає бути сміливцем, це означає бути розумною людиною. Якщо тобі знадобиться рука допомоги, вона завжди при тобі – твоя власна.
Сатана обернувся до свого старого друга і оцінив його сумний вид. Він сильно змінився після смерті Ануш. І роки, проведені на поверхні, давали багато приводів жалкувати. Ханой озирався. Сатана звернув на це увагу:
– Великий колоніальний стиль – ось що означає безсмертя.
Ханой побудував особливий Собор. Настільки прекрасний, що всі інші, в усьому світі, вже будували по його образу, адже він був і залишається кращим.
– Я Архітектор власної самотності. – Відповів йому Ханой.
– Людина самотня. Народжується сама і помирає сама. – Продовжив говорити Сатанаель до Ханоя. – Усе інше, що приходить і йде – ілюзії. Гра з розумом. Прихильники – попутники в певні моменти. Ти один. Завжди один і це варто зрозуміти.
– Вже ти точно знаєш, що таке самотність.
– Я, так. І на жаль, я і допоміг тобі це зрозуміти. Той, хто все втратив, не потребує більше нічого. У тебе – страху немає. Я не знаю, чи правильно я вчинив чи ні. І, напевно, ніколи не дізнаюся. Але я зробив вибір. Сподіваюся, він був вірним. Мудрість приходить разом із здатністю бути спокійним. Просто дивися і слухай. Більше нічого не потрібно. Я в тебе вірю, більше ніж в Соломона, і ти сам це розумієш, що народ в тебе вірить більше, ніж в нього. Те, що ми говоримо, ніщо, в порівнянні з тим, що ми відчуваємо.
Ханой промовчав, вестися на хитрощі Сатани він не хотів. Сатана обернувся до Авраалу:
– Ви не знаєте, чому кланяєтеся, і мало у вас віри істинної. І люблять вони, щоб люди називали їх вчителями, а ви не називайте їх вчителями, вони сліпі вожді сліпих, а якщо сліпий веде сліпого, то обоє впадуть до ями. І віками приховують вони ключі від істинних знань, підміняють їх напівправдою, яку наряджають в одяг істини, а від цього вона небезпечніша і страшніша, ніж брехня.
Всі дивилися на нього як на блазня, але на небезпечного блазня. Його вистава тривала. Він танцював від столу до столу, від ящерів до людей і навпаки обсипаючи їх колючостями і кепкуваннями. Лише його мова, рятувала Сатану від страти на місці. Кожен з присутніх хотів відсікти йому голову, але тоді не дізнався б, що ще він міг сказати. Одержимий божевільною гординею, він осмілився кинути виклик, самому Цареві Світу і це зійшло йому з рук.
– Ти зрадник! – Крикнув йому Цар. – Ти звинувачуєш мене, Царя Світу, тоді як сам, руйнуєш нашу імперію. Ти втратив своє колишнє ім'я Сатана-ель. Ти гідний тільки одного – ти тепер: Ха-Сатана, і не буде тобі спокою!
Сатана лише знизав плечима на такі гучні слова. Він не мав до Соломона ніякої поваги, а значить у нього і не було віри в його слова.
– Навіть якщо ти один проти всіх, це не означає, що ти не правий. – Гордо заявив оратор. – Іноді варто зробити помилку, хоч би заради того, щоб дізнатися, чому її не слід було здійснювати.
– Якщо ти думаєш, що Агарта тобі дякуватиме за твої помилки – ти сильно помиляєшся. – Продовжував кричати Соломон.
– Та людина, якій ви широ допомагаєте сьогодні, одного разу обернеться до вас і скаже, що не просив вас про це. І він буде правий. Не чекайте вдячностей за допомогу, нічого не чекайте. Я ось не чекаю і мені добре.
– Ти блазень! – Кричав йому Соломон.
– Одні лише слова. – Відповів Сатана. – Хіба слово може вбити?
– Гадаю, що ні. А ось мій меч, наприклад, запросто.
– Тобі не потрібні докази моєї відданості. Я вірний нашому народу. А народу потрібний герой – Ханой, а ти не він. Я був на тій битві, і я бачив, як Левіафан вбив Давида. Ви з Ханоєм одночасно схилилися над бездиханним тілом Царя. І що зробив ти? Ні-чо-го. А Ханой кинувся на ворога, і за ним весь народ! Коли я розповідаю про нього, я бачу, як його очі горять. Ними можна освітлювати всю Агарту, ти б бачив.
Найстрашніші люди – це люди самодостатні, що знайшли в собі цілий світ і цим світом захоплені. У них вже немає потреби в якомусь суспільстві. Вони легко відпускають. Ви можете бути дуже важливі таким людям, але вони не стануть терпіти. Вони просто підуть… Тому що люди зі всесвітом в середині нічого не втратять. Не чекайте, що вони без вас страждатимуть. Самодостатність – це подарунок долі і прокляття одночасно.
Всі мовчали. Сатана теж взяв паузу і, дотягнувшись до найближчого келиха, налив собі води і відпив, після чого додав:
– Навіть не смій просити його про допомогу.
Ящери сиділи за столом на іншому кінці залу. Їх повелитель, Сараф, встав і заговорив, звертаючись до Сатани.
– Тебе треба покарати!
– Чому мене? – Грайливо запитав той. – Я всього лише хотів, щоб ти випив отруту і помер. Ти повинен хотіти смерті Ханоя, а не моєй. Він єдиний, хто зможе вас знищити.
– Найлегший ворог – той, хто йде на тебе з кулаками. Найнебезпечніший – той, хто присягається у вірності.
– Ти правий. – Погодився Сатана. – Клятва не означає віра.
– Ти присягнувся мені у вірності! Я тобі віддав дитину, замість Агарти. Ти мені сказав припливти за два тижні, я приплив. І що тут відбувається? Ти надумав мене труїти! З мене досить.– Сараф нервував.
– Не знаю, чого я боюся більше – побачити тебе знову або не побачити взагалі. – Сказав в’язень в обличчя чотириметровому ящерові.
– Я буду останнім, кого ти побачиш перед смертю. – Сказавши це, Сараф попрямував до виходу, і його свита послідувала за ним. Розмова була закінчена.
Титул "Царя Світу", привласнюється вселенському законодавцеві первозданних часів, його ім'я зустрічається у багатьох древніх народів. Цар Світу повинен володіти, передвсім повноваженнями "Контролювати" і "Змінювати", тобто підтримувати рівновагу і гармонію. Основними принципами Царя Світу є "Справедливість" і "Миролюбність". Соломон був гідним сином свого батька, ім'я його означає "Миротворець".
Давид нарік свого сина цим ім'ям, тому що вірив, що він зможе принести мир і процвітання, але після його смерті, Ханой встав на захист миру, а не Соломон.
Ящери покинули зал, залишивши людей, розбиратися зі своїми проблемами самостійно. Сатана на очах у Сарафа образив і принизив Царя Соломона, що сильно вплинуло на його репутацію. Рептилії готувалися напасти на Підземне Царство і сьогодні особисто переконалися, що у Агарти немає захисника. Соломон сидів на своєму троні, підпершись на лікоть, але слова Сатанаеля пробудили його:
– Ти помирати-то збираєшся? – Порушилося мовчання голосом блазня.
– Що? Що ти верзеш взагалі? – Важко зітхнувши, перепитав Цар.
Сатана посміхнувся і махнув рукою.
– Гаразд, охолонь, це просто питання, питання часу.
І тут Соломон зрозумів, що мав на увазі Сатана. Сатана говорив про "жертву". Поки син Давида займає трон, його не може зайняти істинний Цар Світу. Ханой віддав Соломону трон, а зараз треба повернути його назад. Соломон встав і мовчки, підійшов до доньки. Він притиснув її до себе, скував в обіймах, міцно, немов прощався, а потім миттєво підійшов до столу, взяв келих Сарафа і залпом випив вино. Поставивши келих на стіл, він дивився в очі Дарини, він пропустив велику частину її життя.
Він не бачив, як пройшло її дитинство, як вона дорослішала, вчилася і здійснювала помилки. Його не було в ті хвилини, коли вона сумувала або була злякана. Він не зміг захистити навіть власну доньку, що вже говорити про Підземний Світ. В цю мить він втратив все, але шкодував лише про те, що втратив свою дівчинку. Улюблену Дарину. Через кілька секунд він впав в судомах. Тарсіша кинулася до нього в сльозах, але її батько вже покинув цей світ.