Епоха слави і надії

– Хвацько наші скрутили цього Грозного, – усміхнувся Стажер. – Я, знаєте встиг трохи попрацювати в конвої.

– І що тебе туди потягнуло? – Здивувався Лангре.

– Ну-у-у, – протягнув Стажер. – Століття бандитської злочинності закінчувалося, і мені захотілося трохи краще вивчити "білих комірців", корупціонерів і шахраїв. Єдине, для чого потрібен конвой – це тягар, тому якщо пристібати підозрюваного рука до руки, йому буде важко потім цю колоду тягнути. В цілому ж нашим завданням було перевозити підозрюваних, і не дати їм втекти. Я і п'ятнадцятирічних школярів – хакерів возив, і всім відомого автовикрадача Швеца.

Часто мені доводилося працювати, по суті кур'єром і возити підозрюваного туди-сюди, щоб він поставив підпис. Все тому, що слідчому було ліньки виходити на вулицю, – Стажер цокнув язиком. – І ось, четверо озброєних співробітника поліції і автомобіль випадають через це на півдня. Возити підозрюваного на продовження терміну утримання – теж нікому не потрібна процедура. Навіщо особиста присутність, якщо в кожній в'язниці є устаткування для відеозв'язку? Гірше в поліції – політика "давай-давай".

Дзвонить тобі начальник і наказує: "Все кидай і вали туди – потрібно когось відвезти до суду". Але, як це можливо? За наказом заявка на перевезення повинна подаватися за кілька діб. Але якийсь слідчий розсипає терміни, тому що у них недобір кадрів. І ось, я разом із чотирма підлеглими повинен їхати, – Стажер стиснув губи. – Звісно, я чинив опір і лаявся. Працювати треба згідно із законом не лише співробітникам, але і керівництву. Якщо у всіх будуть соціальні гарантії, то і інше відношення забезпечено.

Взагалі вважаю, що потрібно в три рази збільшити, як зарплатню поліцейських, так і терміни за посадові злочини.

Крім автомобіля і своєї "заміни" Лангре почав звикати і до особняка Крамера. Недивно, враховуючи той факт, що останнім часом він тут бував частіше, ніж у власному будинку. Він вже знав, що на першому поверсі знаходяться три кімнати: спальня, повноцінний робочий кабінет і велика вітальня. Лангре зупинився в дверях вітальні, яка через світлі тони і великі вікна, з яких відкривався вид на двір і басейн, здавалася у кілька разів більше і просторіше, ніж було насправді.

На кожну, навіть найменшу статуетку з місцевого декору Лангре довелося б копити кілька років. Він не був особливим поціновувачем мистецтва, але за роки роботи звик помічати деталі. Як, наприклад, оригінальний авторський дизайн меблів і прикрас, з елементами натуральних порід дерева і мармуру. Втім, Лангре роздивлявся всю цю пишність не з цікавості, а тому що знав – політ думки дизайнерів інтер'єрів і меблів може воістину здивувати.

Вони вдало адаптують старі і придумують нові ідеї, що допомагають надійно зберігати секрети господарів будинку. Навіщо у будинку схованка – справа господарська. Про таке не запитують, адже це все одно, що рахувати чужі гроші, підглядати в чужу тарілку або ліжко. Але, якщо їх попросять, за додаткову плату вони запросто влаштують схованку. Це завдання технічне і, можливо навіть більшою мірою, психологічне.

– Розкажи, чому там зараз вчать щодо схованок? Місця, хитрощі, тонкощі.

– Вчать шукати в побутовій техніці, меблях, у будівельних конструкціях, нерухомих і рухливих, в підлозі, взагалі у будь-яких несподіваних місцях.

– Крамер жив не один, – задумливо примружився Лангре. – Навряд чи він став би посвячувати сім'ю у свої справи, значить, повинен був добре сховати. Схованка, про яку знають двоє вже ніяка не схованка.

– Згоден, – кивнув Стажер.

– Те, що ти пам'ятаєш, чому тебе вчили у академії, це добре, але… – Лангре почухав підборіддя, на якому вже проглядала дводенна щетина. – Але їх керівництво по схованках вже давно вивчили і злодії, і поліція.

– І?

– Ми в будинку росіянина. Є в них одна приказка: "хочеш сховати – поклади на найвидніше місце".

– Але тут вже провели обшук, нічого не знайшли, – нахмурив брови Стажер.

– А якщо те, що ми шукаємо, відпихувати чимдалі і присипати пилом з пилососа? При збіглому огляді багато що можна впустити, а для обшуку з розбиранням будівельних конструкцій потрібні дуже і дуже вагомі підстави.

– Ну і де тут може бути схованка? – Стажер покрутив головою, ніби чекав, що на найближчій стіні вималюється табличка "всі секрети і таємниці тут".

– Не крутися, – пробурчав Лангре, – подумай.

– Двері в "задзеркаллі", – Стажер підійшов до великого, в людський зріст, дзеркала в рамі з майстерно вирізаного темного дерева. – Нікому і в голову не прийде, що дзеркало може бути дверима до кімнати. Особливо цінно, що відкривається тільки дзеркальна частина, – він провів руками по периметру, спробував підчепити пальцями, але дзеркало так і залишилося просто дзеркалом.

– Ще варто пам'ятати, що жоден зловмисник не стане даремно ризикувати своїм життям. Тому цінні речі найлогічніше ховати там, куди ти і сам боїшся сунути руки, під страхом смерті або травми, – висловив свою думку Лангре.

– Ага, – посміхнувся Стажер. – А якщо діра досить велика, там навіть залишиться місце для ланцюгового хом'яка, що буде охороняти схованку.

Помітивши невдоволений, через його жарт, погляд комісара, Стажер додав серйозним голосом:

– "Капсула надії". Невелику заначку або флешку можна сховати в металевий тубус, який "врізати" в верхню кромку дверей.

– Або замок міжкімнатних дверей, – кивнув Лангре. – Набагато надійніше, при тій же або більшій місткості, тайник в ніші замку, у заглибленні клямки міжкімнатних дверей. Клямку вибирають з механізмом коротше, а її секцію поглиблюють, наскільки це можливо, без збитку для міцності дверей. Якщо необхідно захиститися і від просвічування, на корпус клямки туго надівають скобу з пружинної сталі. Але це точно не заміна банківським сейфам, тільки для невеликих заначек, щоденників, паперів і інших особистих речей, які треба прибрати чимдалі з очей.

– Звичайно, це не заміна банківським сейфам, – гмикнув Стажер. – Але саме за таким принципом сейфи і ховають. На стіні – за картиною, вже не актуально, а ось замаскувати під розетку, радіатор або трубу – ще в темі. Пересічному громадянинові важко собі уявити можливості сучасної оглядової і розшукової апаратури. Сучасні розшукові сканери-інтроскопи дозволяють читати номери банкнот, замурованих в сталевому контейнері в бетонну стіну. Нам про це розповідали в академії. Воістину крута штука, якби тільки…

– Крутих штук у нас немає, так що діємо по – старому, – перервав його мріяння Лангре.

Так, переговорюючись між собою і поступово обшукуючи двері за дверима, дзеркало за дзеркалом, вони поступово перемістилися на другий поверх.

– Корінці палітурок старих книг не приклеєні до сторінкового блоку. І, повірте, ні перевертання, ні перетрушування, ні інтроскопія його не виявить, треба все щупом перетикати. Від злодія це майже стовідсоткова гарантія, та і спецагенти можуть піти ні з чим, – сказав Стажер, піднімаючись вгору по сходинках.

– Дуже навіть можуть, – кивнув Лангре. – В легальних доглядачів часу більше, ніж у злодіїв, але не до безкінечності – час обшуку обмежений законодавчо.

Вони ввійшли до просторої ванної кімнати; Стажер, намацав вимикач. Ванна, як і все інше в будинку, кричала шиком кожної плитки і навіть гачком для рушника.

– Що ти звик бачити в санвузлі? Стопку МАXIM, кошик для білизни, але головне труби. Вони так природно вписуються в інтер'єр ванни, що нікому не прийде в голову перераховувати труби або ставити питання, навіщо вони тут і куди йдуть.

– Дійсно, кращого місця для схованки не знайти. Затримаємося тут? – запитав Стажер.

– Ні, давай, перш ніж лазити по трубах, подивимося інші кімнати.

На старомодно обставленій кухні виявилося досить брудно, та і пахло не кращим чином. Залишки піци, що лежали у коробці, зачерствіли і покрилися пліснявою, над немитими тарілками в раковині літали дрібні мушки. Намагаючись дихати через рот, Лангре почав обшукувати шафки.

– Краще місце тайника в побутовій техніці – холодильник. Я якось читав керівництво по ремонту, так от, вільного місця тут повно, – Стажер відкрив морозильну камеру.

– Бінго! – Несподівано вигукнув Лангре. І тут же роздратовано додав:

– Вони взагалі її відкривали?

Стажер обернувся до нього, тоді як комісар діставав з хлібника пачку якихось документів.

– Російський паспорт з друком про розлучення, лист. – Лангре примружився. – Від першої дружини ніби. Отримання французького громадянства, права з всіма категоріями. Стажер, – покликав він. – Тут лист на російській, прочитаєш вголос?

– З чого ви взяли, що я знаю російську? Це досить складна мова.

– Бачив у твоєму резюме. Якраз, тому що мова складна, вразився і запам'ятав, – Лангре протягнув йому пошарпаний, пописаний дрібним почерком аркуш паперу.

– Зловили, – посміхнувся Стажер. – Що ж, вона пише, даруйте, складно читати і відразу переводити вам на французький.

– Нічого, – заспокоїв його Лангре, уважно дивлячись на напарника.

– Отже. "Коли ти сказав, що підеш працювати водієм міжнародних рейсів, я плакала, напевно, півроку, доки не змирилася. Не всі жінки здатні жити в таких умовах, адже іноді доводиться негайно приймати рішення з якогось серйозного питання, а порадитися не має з ким. Такі речі треба було з'ясовувати і домовлятися про них заздалегідь, до того, як йти до вівтаря. Тоді у нас було б менше непорозумінь і страждань. Але хто в цьому винен? Чоловік, дружина або обоє? До втечі з будинку я підготувалася заздалегідь: під ліжком лежала зібрана валіза з найнеобхіднішим одягом, сумка з дитячими речами. Я знала, що ти не відпустиш мене по – доброму.

Тому просто дочекалася, коли ні тебе, ні свекра зі свекрухою не буде вдома, і пішла потайки разом з нашим сином Степаном, – голос Стажера похолонув. – Тут трохи нерозбірливо написано, секунду, – він кілька разів моргнув. – Пройшов час, але батьки, здається, так і не зрозуміли, чому я розлучилася. Твій деспотизм, те, що я тебе розлюбила, що у мене змінилися плани на життя – все це, із їхньої точки зору, було просто дурощами, які потрібно викинути з голови, і постаратися пристосуватися до "правил гри".

Головне, що чоловік не п'є, не б'є і не зраджує. Звичайно, батьки прийняли мене назад, але ще довго плакали, сперечалися, вмовляли одуматися. І досі вважають, що я занапастила своє життя. Та що там батьки – взагалі всі навкруги вважали своїм боргом сказати, що я даремно розлучилася".

По щоках Стажера покотилися сльози. Він плакав, абсолютно беззвучно, тільки трохи тремтіли плечі і рука, що стискала лист. Лангре, не кажучи ні слова, забрав листок. На іншій стороні він помітив коротку записку, вже на французькому. Мабуть, від другої дружини Крамера.

– "Я люблю тебе товстого, лисого, з грошима і без, хоч водієм автобуса. Я люблю тебе такого, який ти є", – вголос прочитав Лангре і знову перевів погляд на Стажера. – В мене ордер на твій арешт. Я знаю, що ти його син, Стефан. Чи звати тебе Степаном Крамером? Ти звинувачуєшся у тому, що намалював ті картини і довів людей до самогубства.

Стажер над силу посміхнувся, плавно, щоб не провокувати, підняв руки і витер мокрі від сліз щоки.

– І давно ви?

– Давно. Я знав це ще в першу нашу зустріч в моєму кабінеті. Повинен був розговорити тебе, а потім заарештувати на місці, але… – Лангре похитав головою. – Смерть сера Альприма, що купив три картини Алекса Крамера і змінила весь сценарій.

– Зрозуміло, – довго видихав Стажер. – Що ж, пан напарник, не против попалити?

На вулиці вони посідали прямо на ганку, на припорошені листям сходинки. Здавалося, пройшла вічність відколи на цьому самому місці Лангре власним тілом прикрив Стажера від кулі.

– На тебе немає справи. Де вона? – Запитав комісар.

– Татусь засунув за пояс, вийшов на вулицю і спалив за рогом, – Стефан знизав плечима. – На відновлення справи підуть роки, а пам'ять у людей коротка. Спочатку шукатимуть, потім згадувати і забудуть, і врешті – решт… Мікроавтобус, в якому затримали Грозного… Він же стояв і біля лікарні Святого Петра?

– Так, – не став юлити Лангре. – Так. Зараз він теж неподалік. А в ньому дванадцять оперативників, які весь день чекають, поки ти зізнаєшся.

– Не дочекаються, – гмикнув Стажер і зробив затягування.

Лангре трохи повів плечима, ніби кажучи – "твоє право".

– Я не винен, але в мене є пару думок із цього приводу, – тихо сказав Стажер.

Стажер, тим часом закинув голову вгору, ткнув пальцем в найяскравішу зірку на нічному небі:

– Якось мій батько показав цю зірку матері і сказав, що вона прилетіла звідти. Сказав їй не сумувати, що колись, коли прийде час, вона туди повернеться. Потім він її поцілував і попросив залишитися з ним на цій планеті, тому, що завдяки їй, він вперше не почуває себе самотнім. Я прочитав про це у старому щоденнику матері. Таким ось було їх перше побачення, їй тоді було всього вісімнадцять.

– Щодо її останнього листа. – Лангре глибоко зітхнув, підбираючи слова. – Розлучення в Росії вважається для жінки трагедією, ганьбою, клеймом на все життя. Батьки переживатимуть, і ховатимуть очі від сорому, родичі – шкодувати, свсіди – розпускати плітки і тому подібне.

– Багато жінок в Росії фінансово несамостійні і повністю залежать від чоловіка або від батьків. І якщо рідня була проти її розлучення, то жінці просто не було куди йти і нема на що жити, – Стефан стиснув руки в кулаки.

– На відміну від старшого покоління, молодь не сприймає брак, як щось священне і вічне. Над молодими людьми вже не владні старі цінності і установи, вони хочуть самі вибирати, як їм жити і вважають, що якщо брак не приносить щастя, то навіщо він взагалі потрібен. По собі знаю, що зберегти всякий брак досить важко, – Лангре сумно посміхнувся. – Дуже важливо думати про те, який твій вклад у збереження стосунків, як особисто ти вирішуєш виникаючі проблеми.

– Проблем у них було багато, – стиснув губи Стажер. – Водій, який повертається додому всього на кілька днів, почуває себе гостем, а не господарем.

– Важливо зрозуміти, що розлучення це травма і величезний біль, який потрібно винести, перетерпіти, пережити.

– В дев'яності роки рухнув Союз. Мама ростила мене, як могла, коли батько кинув усе і втік до Франції, він зовсім не допомагав нам. Її скоротили на роботі, перебивалася, як могла. Я часто згадую "пиріжки", – Стажер прикрив очі, ніби і дійсно згадуючи. – Пиріжки – це був край нашого життя. Не пам'ятаю, скільки днів ми їли тільки перепічки з борошна і води…, мамі вже давно затримували зарплату. Одного разу, вона дістала заповітну скриньку зі своїми скарбами – сережки від бабусі, подаровані їй на вісімнадцятиріччя, обручка, прабабусине кільце, браслетик і підвіска. І пішла. Повернулася з пакетом продуктів, і почалося чаклунство – через пару годин будинок наповнив чудовий запах випічки. О, я тоді трохи з глузду не з'їхав, – Стажер прицмокнув губами, немов відчував на язиці, смак того давнього частування. Смак справжнього дива. – Але мені дістався лише один пиріжок. А мама наділа фуфайку і пішла в холодну зиму, прихопивши всі смаколики.

А коли повернулася, то обіймала мене, цілувала, плакала і сміялася. Їй повезло – мама підходила до машин, що стояли на перехресті, і пропонувала купити пиріжки. В одній з машин був директор ресторану. Він купив пару, поїхав, а через якийсь час повернувся і запропонував мамі пекти для його ресторану. Пройшло вже багато років, але і досі перед очима ця картина – мама в фуфайці, в руках повний піднос пиріжків, дбайливо укутаних в рушник, і я з голодними очима проводжаю її.

В мами лице сумне – сумне, адже в неї в руках їжа, але вона не може мені її дати, адже тоді вона не зможе заробити грошей – знову ж таки – на їжу, щоб прогодувати мене трохи подовше.

– А до того… до того, як мама пішла від батька було краще? Хоч трохи? – Запитав Лангре.

– Трохи? Можливо, – знизав плечима Стажер. – Але наша сім'я вже тоді перестала існувати. Традиційна сім'я, що насолоджується сімейним сніданком і спокійними бесідами після закінчення робочого дня – нездійсненна мрія далекобійника. Мало того – сім'я, а точніше, згода в сім'ї, стає головним болем тих, хто проводить своє життя на колесах. З цією проблемою стикається значна частина професійних водіїв.

Одні сподіваються на те, що мудра і дбайлива жінка не розлучатиметься, а якщо і піде від чоловіка, то тільки не тому, що така специфіка його роботи. Водії автобуса, що зіткнулися з цією проблемою, радять своїм колегам частіше замислюватися про те, чим займаються дружини в той час, коли їх немає вдома, і поставити собі питання, що важливіше: сім'я або трудові нормативи.

– Щодня, вирушаючи на роботу на громадському транспорті, ми не замислюємося, який сьогодні настрій у водія автобуса, тролейбуса або трамвая. А це важливо. Хороший настрій – немає приводу для занепокоєння, поганий – життя може знаходитися у небезпеці, – задумливо сказав Лангре. – Водій автобуса і іншого громадського транспорту схильний до стресових ситуацій, як ніхто інший.

Неадекватні водії на дорозі, зайнята виділена смуга, небажання водіїв поступатися дорогою громадському транспорту, невдоволені пасажири. Якщо до усього цього прикласти можливі особисті неприємності, то до депресії рукою подати. А людина за кермом з депресією – просто бомба уповільненої дії.

– Ви б жахнулися, якби побачили, що в моїй рідній країні робиться з автобусами. – Говорив Стажер. – Чим далі від Москви, тим гірше. Автобуси старі, ні про яку техніку безпеки мова і не йде. Глянеш на автобус в провінції, і волосся дибки встає. У Франції, наприклад таку старизну не можна використовувати для пасажирських перевезень.

– Звучить дійсно жахливо, – перекрутив плечима Лангре.

В цей момент в двір забігли п'ятеро у масках. Відсунувши літнього комісара убік, вони в чотири руки скрутили Стажера, ткнувши того лицем в холодні запорошені сходинки. Стефан охнув від болю, коли заламані руки потягнули вище, до лопаток.

– Навіщо так жорстко?! – Голосно обурився Лангре. – Показали б посвідчення, пояснили, у чому справа, він би пішов з вами. До чого ця вистава?

– Та ми, розумієш, так би і зробили, – похитав головою один з бійців в масці. – Але такий наказ – скрутити і пов'язати саме таким чином. Ти вже не осуди, комісар.

– А то я не знаю, для чого це все робиться, – Лангре войовничо схрестив руки на грудях. – Чините неабиякий психологічний тиск на підозрюваного, повторюю – підозрюваного злочинця! Сподіваєтеся, таким чином, скоріше вибити з нього визнання?

Бійці нічого не відповіли, більше навіть не дивлячись у бік Лангре, вони жорстким ривком підняли Стажера на ноги. Комісарові залишалося тільки спостерігати, як його… "Підозрюваного" або "Напарника"? ведуть у залізні руки правосуддя .