Епоха слави і надії

Глава 60

"Канони для жінок в Монастирі: "не бачити зла", "не чути зла", "не говорити про зло", "не здійснювати зла". Заповідь Шестидесята. Кодекс Братства тибетських ченців.

Військо індусів вклинилося в порядки ченців. Натиск їх був такий сильний, що великі круглі щити першої шеренги ченців вм'ялися, понівечивши своїх власників. Але ченці не здригнулися. Злетіли тисячі мечів, і почалася битва в Агарії. В ущелині лунало багатоголосе виття і стогін гинучих воїнів ворога.

Пройшов лише один день з тієї миті, як Братство втратило Тигрове і Білокам'яне селища. Гнів Андрогіна досяг кожного, і результат цього було видно на полі бою. Битва за Тигровий була закінчена за кілька годин. Зрадницькі загони мисливців накинулися на селище, і вбивали всіх без розбору. Люди рятувалися втечею, а ті, хто не встиг, були мертві. Несподіваний напад не вдалося відбити.

Білокам'яний був наступним. Ворог дістався до нього того ж дня. Індуси об'єдналися з мисливцями, що перейшли на їхню сторону, і атакували стіни селища. Білокам'яний протримався один день і одну ніч. Кіннота, піхота, катапульти, таран і берсерки були кинуті на знищення ченців. Хвиля за хвилею вони накривали воїнів Білокам'яного. В результаті ворота були розбиті, а варта мертва. Стримування завершальної атаки війська Андрогіна, забрало життя багатьох індусів і виграло час для Агарії.

Троє останніх захисників, які з останніх сил утримували натиск ворога, відступили в Монастир. Дітар, Агіас і Есін, останніми покинули селище. Але ціна за це була занадто велика. Вони втратили Білокам'яний.

Ченці давно пішли, забравши тіла своїх мертвих братів та зібрав зброю. Хоронити вбитих індусів і мисливців, ворог визнав зайвим – агарійскі грифи незабаром дочиста обгризли їхні кістки. Кожен чернець, гинучи під стінами Білокам'яного, став героєм. А кожен, хто вижив, прикладе максимум, щоб помститися за загиблих. Під стінами Білокам'яного немає переможців і немає переможених, герої відходять у минуле, і настає пора звичайних людей.

Кожен чоловік, жінка і дитина в Братстві, звикли до вигляду тіл, складених в купи, перед тим, як їх спалити. Марні надії, що вогонь може очистити цю землю від страшного горя.

Дітар проводив час у храмі, роздумуючи. Кожен день, з моменту його появи в Братстві, був для нього повний випробувань. Мантія ченця була важкою, а мантія кантрі ченця – ще важче. В битві за селище він витратив надто багато сил. Зараз він був слабкий і пригнічений смертю близького друга.

– Вчинок Есіна – був вчинком героя. Але те, що я не зміг його зберегти – це моя провина. Все це моя провина. – Думав чернець.

Його розпирала ненависть до ворога. Велика сила приходить з великою відповідальністю. Авраал довірив йому надто багато. Будучи простим ченцем, він вже ніс ношу кантрі ченця. А зараз, на ньому тягар відповідальності Глави Братства. Саме його рішення і його дії впливають на долю Монастиря.

– Це було дуже спритно. Раптовий напад на межі двох селищ, причому одночасно, так, щоб ми не могли прийти один одному на допомогу. – Продовжував думати Дітар. – Йому це вдалося.

Монолог ценця був перерваний. В зал Монастиря залетів, спотикаючись, вартовий і побіг прямо до ченця.

– Дітар, вони висилають парламентерів. – Повідомив стражник.

– На сьогодні пора закінчувати. Нехай їх прийме Глава Братства Авраал. – З досадою махнув рукою Дітар. – Перемови призначте на завтра, я втомився.

– Авраала немає в Монастирі. А з їх боку йде Андрогін. В нього білий прапор. – Продовжував докладати солдат.

– Ти впевнений, що це Андрогін? – Здивовано перепитав чернець.

– Так, це він. Я думав це монстр. Але, це виявився індус.

– Андрогін і є справжній монстр, особливо зараз. – Уточнив Дітар. – Тому ченцям, ні в якому разі не можна виходити з Монастиря, ні в якому разі. Зрозуміло?

– Зрозуміло. – Кивнув у відповідь.

– Знайдіть мені коня! Негайно!

Тарсіша і Надіша йшли через стежку джунглів до шахти Зодіаку. Густа трава не дозволяла бачити землю, і доводилося йти обережно. Багато отруйних змій і комах, можуть з легкістю напасти на незваних гостей. Над шахтою, на горі, знаходився будинок, де жила Оракул. Ченці зібралися захищати Монастир Агарії, а Глави Братства і Оракула не було за стінами Монастиря. Дівчата пішли на їх пошуки. Індуси, воїни Андрогіна, захопили Тигровий і Білокам'яний селища, і зараз у джунглях було небезпечно.

Тарсіша і Надіша, озброївшись луками, стали підніматися по дуже крутих східцях до храму Оракула. Старі кам'яні плити були порослі мохом і розсипалися під вагою. Один необережний крок і почуття вільного польоту, буде останнім у житті. Діставшись до вершини гори, вони побачили перед собою будинок або точніше храм. Він був повністю дерев'яний. Навколо нього вилися високі дерева, закриваючи своєю тінню його від сонця. Перед ним була невелика рівнина, що нагадувало плато. В давні часи тут приносили жертви і здійснювалися ритуали.

Покладені навколо каміння, служили деяким колом захисту для будинку. Високий дах і стіни були прикрашені стародавніми написами. По дорозі до будинку, висіли різні амулети і невеликі вівтарі для дарів древнім богам, в яких вже ніхто не вірив.

Вони підійшли впевнено до будівлі і постукали в масивні двері.

Двері відкрилися, і їх зустріла вбивця Магурана. Дівчата тут же націлили на неї свої стріли і відступили на безпечну відстань. Магурана теж не розгубилася. Її лук був завжди напоготові і зараз він був спрямований на Тарсішу. Двері були вже відчинені, і дівчата бачили за спиною вбивці, як Оракул сиділа на підлозі і вдивлялася у свічку. Вона немов чекала нове передбачення чи пророцтво.

– Якби жінка одягнулася трохи краще, її можна було б назвати гарною, але вона більше не піклувалася про свій зовнішній вигляд. – Думала Тарсіша, дивлячись на Магурану. – Це жінка без віку і без сенсу життя. В неї застиглий погляд і вицвілі очі людини, яка багато страждала.

– Чого втупилася? – Грубо крикнула Магурана. – Ви знаєте, що я не схиблю. Одну з вас точно заберу з собою.

Магурана була чудовим стрільцем. Кожен її постріл, кожен удар досягав своєї мети. Тарсіша тримала лук, але руки її тремтіли.

– Ліберта, чому ти нічого не робиш? – Крикнула дівчина Оракулові.

Оракул подивилася циганці в очі.

– Зроби ж хоч щось! – Волала Тарсіша.

– Доки живий Кіан, в цій кімнаті нікому нічого не загрожує. – Спокійно відповіла Ліберта. Бійтеся її, коли вона дивиться на вогонь та посміхається.

В цей момент Магурана подивилася на свічку, що горіла. Вона зробила посмішку, схожу на тигровий оскал. Це було точно те, що сказала про неї Оракул. Подивилася на вогонь і посміхнулася. І в цей самий момент свічка згасла. Кіан помер і Оракул, це відразу зрозуміла. Всі чотири дівчини в храмі здивувалися тому, що відбувається. Магурана натягнула тятиву ще сильніше, дивлячись Тарсіші в очі. В цю мить Оракул завдала удару кинджалом в спину Магурани. Сили різко покинули її, і з руки зісковзнула тятива.

Гостра стріла полетіла в бік Тарсіши, але схибила. Це був єдиний промах Магурани. Дівчата, від переляку вистрілили і потрапили в ціль. Дві стріли проштрикнули живіт наскрізь. Впавши на підлогу, Магурана випустила лук і застогнала від болю. Не пройшло і миті, як Оракул нахилилася над Магураною, і дала їй сильний ляпас, намагаючись не дати їй втратити свідомість. З тіла текла кров. Вона відчула найсильніший біль. Оракул знову вдарила її і повернула до свідомості, грубо висмикнувши з темряви. Магурана помирала.

Їй хотілося кричати, кричати так сильно, як тільки дозволяли б легені. Все тіло горіло із середини, нібито туди залили розжарений метал. З очей потекли сльози. Безвихідь накотила, з губ зірвався хрипкий сміх.

– Мабуть, потрібно розплющити очі. – Подумала вмираюча жінка.

Вона подивилася на дівчат. Надіша закрила очі, щоб не дивитися на муки вмираючої, а Тарсіша відчула, що зараз її знудить, відвернулася убік і закрила рукою рот. Магурана схопилася за живіт і закричала. Її крик поширився на сотню метрів. Той біль, який вона стільки разів спостерігала з боку, дивлячись на своїх жертв, зараз випробовувала сама. Оракул схопилася до столу, і стала шукати ліки. Ліберта знала, що в неї на столі є мазь, яка зупиняє кров. Але свічка згасла, і в темряві вона нічого не змогла знайти.

– Якщо життя тобі важливе, не дивися на мене. Я хочу тобі добра, але подивишся на мене – твоє життя закінчитися. – Сказала Оракул, перевертаючи все на столі, в пошуках пляшечки.

Сил кричати більше не залишилося. Магурана зробила поворот всім своїм тілом і подивилася на Оракула.

– Є те, що є. – Ледве чутно прозвучало від Магурани.

Як тільки їх погляди зустрілися – вона померла. Це був її вибір. Вона була готова покинути цей світ.

Андрогін наближався верхи на своєму коні, в руках він тримав білий прапор. До нього на зустріч виїхав Дітар, на циганському коні, якого він так і не повернув Маркітану, синові циганського Барона. Вони зустрілися і попрямували вздовж стін Монастиря, в бік шахти Зодіаку, яку індуси, ще не встигли захопити.

– В тебе втомлений вид. – Андрогін заговорив першим.

– В тебе не краще. – Відгукнувся чернець.

– Я пам'ятаю, як ти бився при Хіч-Каре. І хочу тобі сказати, що ти хоробрий воїн. Для мене буде честь битися з тобою, один на один.

Андрогін подивився на коня Дітара і посміхнувся. В тварини були заплетені кіски, і різні прикраси, цей кінь був не для битв. Дітар звернув увагу на посмішку індуса.

– Хоробрість – це вміння правити не лише конем, але і собою.

– Якщо вершник падає духом, то і кінь не скаче. – Прибравши посмішку з обличчя, сказав індус. – Дітар, у мене є до тебе пропозиція. Ми з тобою обміняємося кіньми. В мене бойовий кінь, і він врятує тебе на полі битви, я думаю ти розумієш, про що я?

Дітар розумів, що має на увазі Андрогін і погодився. Він зістрибнув зі свого коня, погладив його за гривою, і віддав. Їх похід продовжився. Стежка, що вела до печери, була досить вузька. По сторонах були густі зарості, де нерідко можна було натрапити на диких звірів. Сама природа служила захистом для Монастиря, і індус у цьому переконався не один раз.

– Принюхайся. Що ти відчуваєш? – Запитав Андрогін.

Дітар намагався визначити чужі, незвідані аромати. Пахло рослинами, травою, листям і гілками, тільки по-особливому. Пахло прохолодою і свіжістю. Він ніколи не звертав уваги, на те, як пахнуть його джунглі, а зараз вони пахли прекрасно.

– Я скоро зміню цей запах на гіркий, задушливий дим, який отруїть все навкруги.

– Рішення, прийняте поспішно, не завжди правильне. – Вимовив чернець.

– Я це виконаю. – З ще більшою впевненістю говорив Андрогін. – Сьогодні я знищуватиму.

– Страждають безневинні.

– Моя дружина була безневинною! – Закричав індус.

Його рана була занадто свіжіша, щоб він міг думати про пробачення. Горе індуса набуло руйнівного характеру, він не бачив нічого перед собою, крім ворога. Весь світ був винен у загибелі його дружини. Весь свій сум він направив на помсту, і ніхто не міг піти від неї.

– Твоя дружина, на моїх очах, в одному будинку вирізала цілу сім'ю. І жінок, і дітей. – Дітар видихнув, і продовжив. – Як я можу тебе зупинити?

– Я, як і ти, не зупинюся. Я прощаю багато чого, але я ніколи не забуваю, що було сказано і зроблено. Я повинен вбити циганку, і взагалі вирізати всіх циганів, тому, що вони зруйнували моє життя. Нічого вже не буде, як раніше.

Дітар поводився досить обережно, вони вже підійшли до шахти.

Два вершники ввійшли до темного тунелю. Перед ними з'явився дуже великий зал, освітлений смолоскипами по колу. В центрі знаходилися два столи з підставленими лавками. На одній з таких сидів Авраал. А перед його ногами лежало тіло Кіана. В нього було перерізано горло, він лежав у калюжі власної крові. Авраал помітив Дітара і індуса.

– Магурана це зробила, рана була смертельною і він повільно помирав на моїх руках. Я не зміг її зупинити. – Вирвалося з вуст старого.

Дітар спішився і підвів коня ближче до столу. Андрогін теж спустився і оцінив ситуацію:

– Я знаю, що таке втратити молодшого брата. – Вимовив індус – Ворог ворога вибачить через сторіччяя, зрадників – ніхто і ніколи.

– Та що ти розумієш? – Різко вимовив Авраал. – Я можу довести все і кожному, але тобі не скажу ні слова.

– Це для них ти Глава Братства, а для мене ти просто старий. Я даю вам час до першої зірки, зараз вас ніхто не торкне. Даю слово. А потім мене ніхто не зупинить, і мені від вас нічого не потрібно. Я вас знищу.

– Прийди ти до мене десять років тому, я б кинувся на тебе. Ти правий, в одному, я Глава Братства, і зараз я можу розраховувати тільки на своїх учнів.

В глибині шахти почулися кроки. Дітар вдивлявся в темряву і насторожився.

– Це Легеза йде. І відводить з собою некромантів. Я його не зупинив. – Помітивши замішання ченця, пояснив Авраал. – А ще з ними Мріадр.

– Ця людина заслуговувала цілої книги. – Заговорив Дітар продовжуючи дивитися в темряву. – Він міг бути надійнішим другом або страшним ворогом, а міг і просто бути байдужим.

Шум кроків поступово стих і повисло мовчання.

Тіло Магурани із застиглими очима лежало в коридорі. Після гучних криків, тиша здавалося гробовою. Надіша і Тарсіша не могли поворушитися. Події, що розгорнулися в них на очах, сталися занадто швидко. Як тільки вони зрозуміли, що відбувається, все вже було скінчено. Оракул підійшла до тіла і, провівши рукою по обличчю, закрила їй очі.

– Я знала, що жоден чоловік її не вб'є. – Заговорила Ліберта. – Місце, де я живу, було б останнім, де шукали тих, хто ховався. Так, вони ховалися в мене.

Це був її план. Вона пожертвувала Есіном, щоб підібратися до Магурани і вбити її. Вона дізналася про її завдання.

– Магурану найняв Легеза. Її завдання було – вбити Кіана, але після того, як він перестане бути ченцем. – Пояснювала Оракул дівчатам. – Вона берегла йому життя, і захищала його до повернення в Братство. Магурана допомогла Кіану повернутися в Агарію, і це було частиною плану Легези. Так, він шукав вхід у Підземний світ. Шукав Братство і знайшов. Мріадр зробив для Легези ще шість мечів, з вкрадених співаючих тибетських чаш.

Тарсіша дивилася на Либерту і не могла повірити, що вона здатна на таке. Роль Оракула була набагато складніша, ніж здавалося з боку. Маючи знання, ти повинен будеш їх використати. Оракул підійшла до неї дуже близько, в її вологих очах було стільки болю і горя, вона шкодувала за багатьом. Тарсіша розплакалася, сльози потекли вниз по щоках і повисли на підборідді, збираючись зірватися вниз і розбитися об землю. Оракул передала їй кинджал Ханоя.

– З цієї миті, ти Оракул Братства. В тебе вже є ловець снів, якого я дала тобі тієї ночі, а тепер я даю тобі цей кинджал.

Тарсіша взяла його в руку, і в той же момент у неї перед очима з'явився образ Оракула, що лежить на землі. Тіло було знівечене і скривавлене. Вона побачила це так чітко, як наяву.

– А як же твоя донька? – Запитала Тарсіша.

Ліберта витерла сльози:

– Дітям потрібні крила і корені. Крила – щоб вони могли високо злетіти, а корені – щоб їм завжди було куди повернутися. Надіша, забери Грету. Зроби те, що я не змогла. Зроби її щасливою.

Надіша зрозуміла, що це означає, але боялася сказати вголос. Її призначення закінчилося разом з життям Кіана. Неможливо бути Оракулом на якийсь час, тільки на все життя. Ліберта перестала бути Оракулом, а це означало, що і життя її добігло кінця. Дівчата не стримували сльози.

– Вам треба йти. – Сказала вона спокійним голосом і просто закрила двері. Надіша одразу побігла шукати Грету, а Тарсіша пішла до шахти. Повільним кроком, сходинка за сходинкою вона спустилася з гори. В голові було безліч думок. Вона ще до кінця не розуміла, що зараз відбувається. Вона встигла звернути увагу, що двері в шахту Зодіаку відкриті. Але раптом…

Андрогін попрямував до виходу. Його переговори були закінчені. Він сказав все, що хотів. На вулиці прозвучав звук падіння людини з гори. Такий звук ні з чим не переплутати. Андрогін здивувався, почувши такий сильний удар. Хоч він і довіряв чесності ченців, але все ж був готовий до нападу або засідки. Тарсіша стояла біля тіла. Те бачення, що спливло перед нею зовсім нещодавно, зараз було дійсністю. Перед нею лежала Ліберта. Тіло її було розбите від падіння з гори і все залито кров'ю.

В цей момент двері шахти відкрилися, і звідти вийшов індус. Тарсіша, спочатку побачила коня, а потім зіткнулася віч-на-віч з Андрогіном. Вона в одну мить побіліла від страху, забувши про подію, мить тому.

Андрогін так сильно стиснув у руці дерев'яний прапор, що переламав його навпіл:

– Я прийду за тобою з першою зіркою. – І він пройшов повз дівчину, яка стояла біля тіла Ліберти.

Тарсіша побігла до Дітара. Чернець був у залі. Він допоміг Авраалу покласти тіло Кіана на коня, і вони вирушили в бік Монастиря.

– Некроманти – це люди Азазель. – Розповідав старий Дітару. – В Підземному Світі триває війна з людьми – ящерами. Вони знаходяться по іншу сторону, за підземним морем, але війна… Коли Азазель дізнався, що Ханой знайшов Шамбалу, він залишив своїх людей, які в майбутньому з лікарів стали некромантами, щоб вони знайшли те, за допомогою чого люди зможуть перемогти ящерів.

– Свято Зодіаку, це обман?

– Не зовсім. Це експеримент. Коли ув'язнені забігали до шахти, то їх там зустрічали некроманти. Вони сідали за стіл, і починалося гуляння. Тоді на них і проводили досліди, некроманти могли непомітно додавати свої відвари в їх випивку і спостерігати за тим, що відбувається.

– Ті, хто виживали – виходили з білими каменями, і почували себе переможцями.

– Так, саме так.

Дітар згадав, як Орхан і Осман, під час битви при Хіч-Каре, могли вночі бачити, як вдень. Вони цього йому не пояснили, але це зробило їх надлюдьми. Тепер зрозуміло, про які експерименти йде мова. Все для перемоги над людьми – ящерами. Некроманти намагалися зробити понад ченця, який зможе бути корисним у Підземному Світі.

Дітар згадав, як Агіас, взяв у некромантів одну пляшечку такої отрути, і картина з минулого виникла в його голові, але він вже дивився на неї по-іншому. Тоді Агіас тримав у руці маленьку пляшечку, розглядаючи з усіх боків. В ній переливалася безбарвна рідина. Там був напис: "Мурашина настоянка" і на зворотному боці був склад: руді лісові мурашки, також бджоли, кропива і хвоя.

– А це що таке? – Запитав цікавий Агіас.

– Негайно закрій, а то засліпнеш. – Крикнув на нього некромант. – Контакт з її парами може привести до ушкодження очей і дихальних шляхів, а також веде до сліпоти. Її можна випити тільки в Підземному Світі.

Сліпота викликалася прийомом певних отрут, які підмішувалися в напої. Сліпі ченці повинні були відрізнятися войовничістю і славитися своєю відвагою. Некроманти вважали, що вони орієнтуватимуться в темряві за допомогою слуху і запаху. Їх органи чуття загостряться, і вони зможуть уловити найтонші коливання повітря.

Чернець зробив вигляд, що ставить на місце те, що було у нього в руках, але Дітар помітив, як Агіас встиг непомітно покласти пляшечку у кишеню.

Дітар, Авраал і Тарсіша з тілом Кіана попрямували назад у Монастир. До заходу було ще кілька годин. Друзі мовчали, кожен роздумував про своє. Тарсіша стала Оракулом і передбачила смерть Ліберти. Авраал втратив свого брата Кіана, а Дітар зустрівся з Андрогіном перед вирішальною битвою. І зараз, підходячи до стін Монастиря, переконався, що сутичка з Андрогіном була лише відкладена.

Глава 61

"Те, що ловиш, спочатку відпусти. Тому, що хочеш завоювати, спочатку дай піти". Заповідь Шістдесят перша. Кодекс Братства тибетських ченців.

Фортецю взяти штурмом іноді буває неймовірно складно. Отже, до яких ще хитрощів може вдатися завойовник, щоб успішно підкорити замок? Історії відома множина хитромудрих тактик, але, жодна з них не гарантує перемогу, а деякі припускають чималий ризик. Одним з найпопулярніших методів був не небезпечний штурм, а горезвісна тривала і повна блокада фортеці, але навіть вона не була безпечною: в спину завжди могла вдарити визвольна армія союзників обложених. Але таких "визволителів" у ченців не було.

До великої зали Монастиря поступово збиралися люди. Багато підготовчих кроків було зроблено для оборони Агарії, але і цього було недостатньо. Тарсіша підійшла до Дітара, скориставшись моментом, коли він залишився один.

– Що зараз відбувається? – Почала розмову циганка.

– Багато різного. Тут, чи знаєш, б'ються. – Відповів Дітар, не приховуючи своєї радості від її присутності.

– Так? І як?

– Андрогін привів ще людей. Які вціліли після війни з Ашокою, шість тисяч проти п'яти сотень ченців і циганів.

– О… І що ж буде? – Тарсіша затурбувалася.

– Тигровий і Білокам'яний селища пали. Залишилася фортеця Агарія. Вони нападуть на Монастир, а ми його захистимо.

– Ааа. – Смарагдові очі Тарсиши заблищали. – І коли?

– Зараз. В гіршому разі – сьогодні ввечері.

– А що Авраал? – Запитала дівчина і чхнула, прикриваючись своїм кулачком.

– Сказав, що треба протриматися добу. І тоді зможемо відступити через тунель в гори. А далі в Підземний Світ. "2805" це висота над рівнем моря гори Кайлас.

– Щоб спуститися вниз, треба спочатку піднятися?

– Так, саме так було і в будинку мого друга Есіна. В нього з другого поверху були сходи в підземний хід до кузни. – Дітар засумував, згадуючи про смерть Есіна.

– Доба – це важко. – В її голосі відчувся страх.

– Дуже важко. – Погодився чернець і з посмішкою додав. – Але, це не означає неможливо.