Епоха слави і надії

Зал стали заповнювати люди. Першим, під руку з Надішею, прибув Агіас, з величезним дворучним мечем за поясом і луком в руці. В неї теж був лук. Вдвох вони виглядали так, немов пришли на полювання. Але полювання має на увазі розвагу, а не битву на смерть. Після обміну короткими вітаннями Надіша з Тарсішею зникли, а Агіас разом з Дітаром всілися в крісла, налили собі вина та втупилися в стелю.

– В тебе є інший план? – Запитав Агіас. – Удача занадто довго була з нами. Не факт, що вона буде і цього разу.

Дітар потягнув вино і відкинув голову назад. Він був виснажений думками про це, і сам собі ставив це питання вже багато разів.

– Я ще думаю. Шукаю щось у безодні свого розуму, але доки не можу намацати нічого, крім того, що вже озвучив тобі.

Агіас чекав цієї відповіді. Він ще більше розслабився в кріслі і закрив очі.

– Може нам дійсно вже пора програти? – Запитав він Дітара. – Стільки сил, стільки битв. Рано чи пізно повинен же знайтися хтось сильніше нас. Можливо, він вже і знайшовся.

– Справа не в силі, Агіас. Перемагають ті – хто не здалися.

– Так, так… я знаю. Просто я вже втомився не здаватися.

Він прекрасно розумів свого друга.

Через кілька хвилин з'явився батько Авраал, в чорній траурній мантії, а відразу за ним повернулися дівчата. Авраал показав рухом руки, щоб всі підіймалися на вежу. Дітар вловив бажання старого і відразу ж послідував за ним. Не пройшовши і половину шляху, Авраал з докором запитав у Дітара:

– Ви починаєте бійню?

Дітар не встиг відкрити рот. За нього відповів Агіас:

– Ні, батько, я не думаю, що нам п'ятьом вдасться перебити шість тисяч індусів і пару десятків берсерків. Ви, як вважаєте, Авраал?

– Якщо тільки я був би на 50 років молодше. – Благодушно помітив Глава Братства.

Він протягнув Дітару кинджал Ханоя :

– Три мечі, які Легеза забрав нам зараз так згодилися б. Легеза біг через наш тунель, там цигани зараз розбирають завал, а ченці складають книги для транспортування. З Легезою Мріадр, вони вкрали майже всі тибетські співучі чаші, і зробили з них ще мечі. Ще вони вкрали Ханойські диски, залишилися тільки три голки, мабуть їх забрати вони не змогли, або не встигли.

Дітар взяв кинджал і тут же сховав його за пазуху. Авраал був засмучений. Братство рушиться, його чекає крах, і все це за часів правління Авраала.

Дітар, Агіас і Авраал вийшли у двір. Очі кантрі ченців Аденського і ОльханКарина полізли на лоб. Вони і уві сні не могли представити трьох лідерів Братства, зібраних в одному місці, попиваючих вино, за кілька годин до знищення.

Прихопивши командира фортеці Монастиря Аденського з собою, вони дочекалися, поки ОльханКарин закінчить своє звернення до народу, а потім, вирушили на фортечну стіну. По дорозі Дітар помітив, що метушні в Монастирі помітно зменшилося, та і просто людей на вулицях стало мало. Приємно здивований, він поцікавився у Аденського, як він досяг такого результату.

– Дуже просто. Я оголосив, що всі, хто бажають захищати Монастир можуть отримати зброю у начальника фортеці, тобто в мене, а ті, що бажають врятувати свою шкуру, можуть допомагати ченцям і циганам розчищати тунель, інакше… вони Агарію не врятують.

Діставшись до стіни, вони піднялися на верхній майданчик південної вежі, в очікуванні Андрогіна. Наступні кілька годин вони витратили на всебічне вивчення і детальну розробку плана Дітара.

Індуси з’явилися, коли до заходу сонця залишалося не більше години. Було ще світло, і ченцям вдалося гарненько розглянути їх зі стін. Ні їхній вигляд, ні кількість – нічим не вразили Дітара. Раніше він вів дозор на вежі Білокам'яного селища у всеозброєнні і в обладунках, а зараз некваплячись, попиває вино. А зі зброї в нього тільки кинджал. Невисокі, кремезні, озброєні короткими мечами і короткими луками – вони не здавалися такими вже грізними, але це тільки для тих, хто їх не знав.

Бувалі ж люди одностайно погоджувалися, що по спритності поводження зі своєю нехитрою зброєю, і по лютості в рукопашному бою, воїни фортеці Хіч-Каре перевершували на Калінзі всіх. У відкритому полі, коли вони смерчем налітають на своїх прудконогих і вертких конях, зупинити їх практично неможливо. Але ось оборона фортеці – інша справа, тому як на стіну на коні не в'їдеш, та і взагалі захоплення укріплень вимагає певних знань військової справи. Проте часи міняються, і Дітар ні на мить не забував про це.

Індуси розділилися на кілька загонів, взяли Агарію в півкільце і, виставивши чималі дозори, стали розбивати табір. Дітар не міг не погодитися з Агіасом, що помітив :

– Схоже, ти їх чомусь та навчив. Щось я починаю сумніватися в деяких пунктах нашого плану.

– Бачиш, друг мій, – відповів йому Авраал, – ідеальних планів і стратегій не буває, оскільки на будь-який план можна придумати контрплан, а потім ще один і так далі. Так що по суті, все впирається в питання обізнаності про плани супротивника. В нашому випадку мені здається обнадійливим є вже те, що деякі наші первинні допущення, схоже виправдовуються.

Авраал жестом вказав на споруджений недалеко від головного табору величезний намет, навіть на значній відстані він виглядав дуже помітним на фоні основної маси індусів.

– Так, мабуть, у цього стада є яскраво виражений ватажок, що злегка призвичаївся в управлінні своїм військом, – погодився Агіас. – Але якщо це не просто тупий і здоровий мішок з лайном, то нам важче буде його провести.

– Обдурити дурня частенько буває важче, ніж розумного. – Не без посмішки помітив Дітар.

– Це чому ж? – Недовірливо усміхнувся Агіас.

– Ах, Агіас, це ж так просто. – Відверто розсміявся Авраал. – Безглуздий готовий на виконання певних дій, і ніякими аргументами його тупу впевненість не змінити, а розумній людині властиво, чи знаєш, сумніватися.

– Тоді я, мабуть, дуже розумна людина. – Глибокодумно резюмував Агіас.

– Це чому ж?

– Тому, що я дуже сумніваюся.

Всі, разом із Авраалом, весело засміялися, але Дітару чомусь було не до жартів. Воїни Андрогіна виглядали цілком впевненими в собі і дуже грізною, по масштабах, силою.

Тим часом швидка південна ніч почала вступати в свої володіння, нестримно насуваючись, сонце ховалося за гірським хребтом. Непрохані гості розпалювали вогнища, в неяскравому світлі яких, було помітно, що по всьому їх табору триває підготовка. Було схоже на те, що вони і дійсно збираються, прямо зараз штурмувати фортецю. Це цілком відповідало плану подальших дій Дітара, одже прийшла пора втілювати його в життя, тому, звертаючись до своїх друзів, він запитав:

– Ну що, діємо, як домовилися?

Дітар зрозумів, що, судячи із загального мовчання, заперечень не було.

Він попрощався з Тарсішею, взяв ще пляшку вина і поцікавився:

– Агіас, ти все запам'ятав?

– Так-так! – Бажаючи звести процедуру прощання до мінімуму. – Ще побачимося.

Дітар вийшов через ворота і відправився до табору індусів. Йшов туди, де горіло найбільше вогнище. По іншу сторону вогнища, біля входу в невеликий намет, розташовувалися берсерки, вони займалися підготовкою штурмових сходів. Побачивши Дітара, берсерки переглянулися, і один з них потягнувся за мечем, встромленим в землю неподалік.

– Кинь ці дурниці! – Різко наказав Дітар і зажадав. – Нумо, проведіть мене до Андрогіна, та швидше!

При згадці командира, берсерки мало не інстинктивно випрямили спини і підтягнулися, після чого ще раз переглянулися і вирішили, мабуть, що краще не сперечатися. Той, що намагався підняти меч, рушив до Дітара:

– Йди за мною!

Пробираючись слідом за ним по лабіринту вогнищ і наметів, чернець відмітив, що осаджуюча армія укомплектована для штурму фортеці куди краще, ніж можна було чекати. В них були і хороші штурмові сходи, і великі дерев'яні щити для захисту від стріл, і спеціальні кішки з крюками, і навіть запальні стріли, які виготовляють далеко за межами Індії. Це все не занадто його радувало, але доки події розгортаються відповідно до наміченого їм плану. Його поводир зупинився в центрі табору біля шатра.

Тут берсерк жестом наказав йому чекати і сховався в середині намету, звідки через дуже нетривалий час понеслися вигуки, напрочуд схожі на відмінну лайку. Ще через пару секунд, із середини почувся звук пари смачних ляпасів, потім запона відсмикнулася, і назовні вибрався бугай, дуже пристойних для берсерків розмірів. Мабудь він збирався продовжувати крик, але, побачивши Дітара змінив тон:

– Що ти тут робиш? – Гаркнув він, у бік Дітара.

– А ти, що тут робиш? – Спокійно запитав чернець, в глибині душі відчуваючи, що починає балансувати на небезпечній грані.

Деякий час берсерк явно думав, а чи потрібно йому відповідати, але все ж пробурчав:

– Я той, хто першим увійде до вашої фортеці. – Це був Беркун. Командир "вовкоголових".

– А я – кантрі чернець Дітар. І я тобі в цьому допоможу.

Маленькі очки примружилися, і деякий час він сопів, стимулюючи, мабуть, цим самим розумову діяльність.

– Що ж ти хочеш, кантрі чернець Дітар?

– Я вже, здається, все пояснив – мені потрібно поговорити з твоїм командиром і моїм другом Андрогіном. Міланоса вже немає, а ти ще тут пробачення відпрацьовуєш?

Видно було, що в середині берсерка відбувалася нелегка боротьба між гнівом і обережністю, але найсумніше, що Дітар теж не міг вирішити, який розвиток ситуації був би для нього приємніше.

– Звідки мені знати, що ти – не ворог?

– Дійсно, ти не можеш цього знати. – Погодився чернець.

– Тоді скажи те, що я знаю, і ми підемо…

Беркун Дітару набрид і, розлютившись, він поступив дуже ризиковано. Піднявши праву руку, він поманив його пальцем і, коли той зробив пару кроків назустріч, наніс йому лівою прямою в око. Удар вийшов на славу, і, злегка булькнув, берсерк звалився ниць. Бічним зором Дітар одразу ж помітив, що двоє берсерків схопилися за свої короткі мечі, а один навіть рушив в його сторону. Дітар лівою рукою витягнув кинджал і проткнув нападника, в різкому випаді. Другий поспішив ретуватися в тінь, звідки заволав про тривогу.

Ситуація повністю виходила з-під контролю, але залишки здорового глузду підказали ченцеві єдину можливість. Підскочивши до Беркуна, він ривком підняв його тушу на ноги і, взявши однією рукою за грудки, іншою приставив скривавлений клинок до горла.

– Зовсім втратив пам'ять? Нагадати, що я тебе вже раз зупинив. – Для більшої переконливості Дітар злегка піднатиснув лезом на горло.

Відчуття металу біля сонної артерії, повернуло затьмареному погляду берсерка деяку ясність, і він швидко озирнувся на всі боки. Втрачена рука не давала йому можливість продовжувати сутичку.

– Навіть і не думай сіпатися! – Прошипів Дітар. – Скажи своїм, що все гаразд, і пішли до командира!

Ще секунду Берсерк коливався, але, схоже пригадав, що ченці ніколи не погрожують даремно, а подихати зазря йому не хотілося. Він набув поважного вигляду, наскільки дозволяло його положення в руках ченця, і рикнув:

– Чого встали?

Дітар почув за спиною кілька шорохів, після чого відпустив Беркуна, розгорнувся в півоберту і, переконавшись, що люди розходяться, засунув кинджал назад за пояс.

– Ходімо!

Беркун подивився на ченця з деяким подивом, але тихо рушив у бік від центру табору. Найкоротшим шляхом вони минули основне скупчення наметів, і підійшли до шатра Андрогіна. Несподівано Беркун заговорив:

– Ти що ж, і з Андрогіном збираєшся так обійтися?

– Ні, мені дійсно потрібно з ним поговорити. – Холодно відповів Дітар.

Беркун зітхнув так, ніби підтвердилися якісь його очікування, і пробурчав:

– Всі ви, коли затиснуті в кут, хочете говорити.

Дітар дав слово помститися за Агіаса, і ось зараз перед ним ворог, ось тільки час не той. Зараз на кону ціле Братство. Тим часом вони дісталися до цілі. Біля входу в шатер, чергували двоє стражників, чернець зупинив Беркуна:

– Йди доповісти!

Один з них, сховався в шатрі.

Не було його дуже довго, і чернець вже серйозно подумував, що потрібно йти назад, щоб його не підстрілили в спину якоюсь безглуздою стрілою. Тут берсерк показався назовні, і жестом вказав йому ввійти. Дітар підійшов до шатра і відсмикнув запону. Донісся голос вартового:

– Кантрі чернець Дітар до Андрогіна!

Впевненою ходою Дітар пройшов у середину, зупинився і озирнувся. Побачене сильно вразило його. В минулі часи йому не траплялося бувати в гостях у правителів Індії, але він зрозумів, що їх всіх об'єднувало прагнення до показної розкоші. Величезний позолочений шатер Андрогіна наводив на схожі роздуми, проте з середини він виглядав абсолютно інакше, прямо-таки по-спартанськи. Все приміщення було розділене надвоє перегородкою, позаду якої, мабуть, знаходилася спальня.

Дітар же опинився в своєрідному робочому кабінеті: посередині великий стіл із стільцями, невисокий столик у правої стінки. По центру шатра, у вогнищі потріскував вогонь, у світлі якого виразно вимальовувалася фігура, це і був Андрогін. Зробивши пару кроків у бік Дітара, він зупинився з дивною холодною посмішкою. – Річ у тому, що в мої покої не можна входити зі зброєю, а моя особиста варта неухильно виконує накази.

– А-а. – Досить спокійно сказав Дітар, але Беркун навіть не звернув на це уваги.

– Але ти можеш не діставати свій кинджал. З мого боку було б неввічливе позбавляти зброї такого прославленого воїна, як ти. – Все це він промовив, як і раніше, посміхаючись одними губами і спокійно дивлячись ченцеві в очі.

Бажаючи зробити жест у відповідь, Дітар сказав:

– Я у тебе в гостях, тому поважаю ваші правила.

– Ціную твою люб'язність. – Так же рівно відповів індус і, розгорнувшись, пішов назад до столу.

Дітар вийняв ніж і віддав його берсерку. І чим більше ченець намагався продумувати майбутню бесіду, тим більше розумів, що цього разу доведеться цілком і повністю покластися на інтуїцію. Коли він пішов до столу, то побачив макет фортеці Агарії, зроблений досить грубо, але без помилок. Беркун відвернув ченця від похмурих роздумів.

– Дітар, як по-твоєму, можна захопити таку фортецю?– Просто поцікавився він.

Дітар не стримав усмішки.

– Коли я розробляв план фортеці Агарії, то не передбачив в ньому слабких місць.

Така відповідь все ж трохи здивувала Андрогіна, і після деякого роздуму він знову запитав:

– Так що ж, цю фортецю неможливо захопити?

– Практично неможливо. – Дітар зробив маленьку паузу. – За умови, що її захищає гіднє військо. Зараз же – це саме так.

Наставав критичний момент, і Дітар відчував – все залежить навіть не від того, що, він скаже, а від того, як він це зробить. Тому, він надав погляду легкий подив, обернувся до Андрогіна і злегка здивувався:

– Адже я тільки що звідти!

– І що ж відбувається зараз в Агарії?

– Бігти нікуди – всі готуються стояти на смерть. Сам розумієш, ти загнав Братство в кут. Об'єдналися ченці з Тигрового і Білокам'яного. Навіть цигани зараз знаходяться в середині фортеці. – Краєм ока, спостерігаючи за Беркуном, чернець помітив, як він трохи кивнув, немов його слова підтверджували припущення берсерка. Дітар відчув помітне полегшення, успіх його плана не був вже таким сумнівний.

– В Монастирі йде напружена підготовка до оборони. Озброюються всі. – Продовжив Дітар. – Скоро почнеться справжня бійня.

– Це погана новина. – Відмітив Андрогін, проігнорувавши застережливий погляд берсерка. – Але, якщо ти тут, хто ж тоді командуватиме? Я бачив тебе в дії при Хіч-Каре! – З серйозністю помітив індус.

Намагаючись нічим не виразити легке замішання, чернець посміхнувся і навмисно відповів:

– Ні, цього разу я граю за іншу команду.

Обличчя командира, як і раніше залишалося непроникним. Андрогін продовжував:

– Чому я повинен тобі вірити?

Потрібно відмітити, що Дітар, безумовно, розраховував на подібне питання. Зараз ситуація змінилася. Обернувшись і підійшовши до Андрогіна, він поглянув на нього впритул і запитав:

– Як би мені трохи краще довести тобі свою чесність?

Розміркувавши з хвилину, Андрогін продовжив:

– Нам і не треба знати, чи чесний Дітар. Він приніс останні новини, дуже схожі на правду, і наскільки я зрозумів, недвозначно вказав на необхідність штурмувати фортецю. І це повністю відповідає нашим власним планам.

Чернець час від часу потягував вино з пляшки, і індус помітив це.

– Можливо, пити з келиха тобі буде зручніший. – Сказав Андрогін і протягнув йому гарний келих для вина. Дітар же проігнорував слова індуса і знову відпив з пляшки.

– Хочу уточнити, – поставивши на місце келих, продовжив Андрогін, -між нами більше немає ніяких домовленостей, і я тобі нічого не винен. Сподіваюся, ти залишишся в таборі до кінця штурму, щоб не збуджувати нічиї підозри.

Дітар привітав себе з тим, що його блеф вдався, і не без задоволення відповів:

– Так, це цілком відповідає моїм власним намірам.

– Що ж могло змусити тебе зрадити своїм принципам? – Вирішивши не закінчувати на цьому розмову, додав Беркун.

Ченцеві довелося відбутися прописною істиною:

– На жаль, в житті іноді виникають ситуації, коли людина повинна виявитися вище за свої принципи, хороші вони або погані. Повірте, я допомагаю вам без жодного задоволення. Я думаю, що ви мене розумієте.

Видно було, що Беркуна така відповідь абсолютно не задовольнила, але він не визнав можливим розвивати цю тему і знову замкнувся, повернувшись до огляду макету фортеці.

Це означало, що план Дітара вдався, йому повірили. Його роздуми знову були перервані Андрогіном.

– Тепер, коли я знаю, що допомога ззовні до фортеці не прийде, потрібно розробити план штурму. Дітар, ти допоможеш, або тобі це занадто неприємно?

– Друге. – Коротко відповів він.

– Але, можливо, ти даси хоч би пару своїх цінних порад? – Несподівано підключився Беркун.

– Так, будь ласка.

Дітар підійшов до столу ще ближче.

– Вам бажано захопити фортецю за один день, використовуючи значну чисельну перевагу, доцільно продумати тактику бою на вимотування. Тобто спочатку атаки різних ділянок оборони відносно невеликими групами, і лише під кінець бою – головний штурм .

– Напасти треба відразу, миттєво. – Наполягав Беркун. – Я з берсерками захоплю ворота фортеці і першим ввійду в Агарію. Тоді в ченців не буде жодних шансів.

Зрозуміло, ворота – найголовніший шлях у будь-яку фортецю. Більше того, навіть підступи до фортеці зазвичай забезпечувалися парою веж, що виступали за стіни, з яких в нападаючих летіли стріли, каміння і лилася розжарена олія. Захист головного входу завжди був пріоритетним.

Дітар слухав мову берсерка і розумів, йому потрібен ще один день. Необхідно було відтягнути напад на фортецю.

– Так, напевно, ти правий. – Погодився індус з Беркуном. – Скільки тобі треба часу, щоб взяти ворота?

Чернець не здивувався, адже це і справді була правильна стратегія, але його план був іншим. Дітар не дав відповісти берсерку:

– А, якщо ворота не брати?

– У тебе є інший план? – З сумнівом запитав Андрогін.

– Так. Є.

Індус і Беркун з цікавістю втупилися на ченця, чекаючи його розповідь. Дітар почав:

– Міланос приходив за своїми людьми, полоненими індусами. Вони зробили вигляд, що ченці їх "зламали" і залишилися в Монастирі. Але насправді, Міланос доручив їм копати підкоп, під стіною Монастиря. Твій брат збирався захопити Братство блискавично, однією несподіваною атакою. Берсерки повинні були увірватися на центральну площу і знищити раду кантрі ченців. Відразу напасти на Агарію, а тоді Тигровий і Білокам'яний самі б здалися. Але Серафім, за день до свого весілля, випадково побачив, як індуси виносять землю з-під стіни.

А коли Серафім побачив Міланоса, тоді він і зупинив атаку берсерків, врятував Братство, шкода, що ціною свого життя.

Андрогін із сумнівом похитав головою.

– Звучить абсолютно неймовірно. Я хочу особисто перевірити.

В цей час Беркун підвів плечі, чим показував, що Міланос не поділився з ним цією інформацією.

– Перевір. – Спокійним, переконливим голосом вимовив Дітар.

Чернець тримався впевнено і нічим не показував своє хвилювання. Андрогін міг би помітити будь-яку зміну в поведінці Дітара і відразу розкусити його, але чернець не дав йому такої можливості. Наживка проковтнута, і чернець взяв розвиток ситуації в свої руки.

Вони вирушили до Агарії. Пройшовши крізь зарості рослин і трави, вони прибули до місця, недалеко від стін фортеці. Дітар відвів їх у бік до дерев і за великими кущами показав таємні двері.

– Ось незавершений підземний хід, веде до самої стіни Монастиря, зроблено більше ста метрів. Залишилося близько десяти, і ви вийдете на Центральну Площу Агарії. Вважаю, що це буде удар майже з тилу.

Андрогін з Беркуном були в шоці, здивування застало їх зненацька. Вони переглянулися.

– Якщо це так, то перемога у мене в кишені. – Подумав Андрогін. – Але, якщо це прийом, то треба бути обережним.

Індус подивився в тунель. Запах сирої землі торкнувся його носа. Невеликих розмірів діра в землі виглядала переконливо, але темрява не давала розгледіти, що було в середині.

– Не знаючи тебе, я б погодився. Але, як би це підібрати слова. – Андрогін зробив паузу намагаючись надати словесної форми своїй виниклій ідеї. – Ми зробимо свій тунель. В іншому місці.

– Це адже не один день роботи. – Обурено помітив чернець.

– Копати будуть берсерки. – Не бажаючи слухати Дітара, підсумував індус. – Я пам'ятаю, що ти працював у шахті, так що ти разом з ними.

– Я копати не буду. – Гордо заявив чернець.

Дітар допив пляшку вина з горла і впав п'яним на землю де і заснув.

Пройшла ніч. Ранок швидко змінив спокій ночі, на денну метушню. Штурму досі не було. Опівдні Агіас робив обхід в середині Агарії. Вздовж всієї стіни були викопані невеликі колодязі, приблизно три-чотири метри глибиною. Вони служили для виявлення підкопів і для цього завдання використовувалися цікаві пристосування. В колодязях, по всій території Монастиря, розставлялися останні тибетські чаші з кулями в середині. Якщо куля в якійсь чаші починала тремтіти – це була вірна ознака того, що поруч ведеться підкоп. Саме це і перевіряв Агіас.

Він чітко дотримувався плану Дітара і виконував його вказівки.

По дорозі він зустрів цигана, який йому одразу доповів :

– Тунель вже готовий, скоро вони виводитимуть людей.

Агіас кивнув, Міха послідував за ним. Циган йшов поруч і мовчав. Він ув'язався з ченцем, і весь день висловлював свої сумніви з приводу цього плана. Агіас не витримав:

– Слухай, а що ж ти пропонуєш робити? Я щось не бачу жодного твого варіанту.

– Варіант має бути. – Спокійно помітив циганів.

Агіас зупинився і ткнув вказівним пальцем в груди чоловікові.

– Сьогодні ти битимешся тому, що ти повинен, а я – тому, що хочу.