Епоха слави і надії

– Мораль: не забувайте про те, що дійсно працює, це – дія, бездіяльність – вбиває! Поки в тебе є руки і ноги, ти можеш щось робити. Не нехтуйте маленькими діями, вони частина великих справ.

Обід добігав кінця. Посуд мився відразу в снігу і складався назад у мішки. Ченці обговорювали подальші дії та плани. Авраал послав загін ченців у розвідку, ще кілька днів тому.

– Я відправив кантрі ченців ОльханКарина і Аденського з десятком ченців вперед, по короткому краю озера. Вони повинні були все довідатися і підготувати для нас табір. Запастися дровами, водою і їжею. Підготувати вогнища, і пополювати. Вони пішли коротким шляхом в обхід озера, але в призначене місце не з’явилися.

– Де ж зараз ОльханКарин і Аденський? – Запитав Дітар.

– Вони пішли вперед. Забудь про них. Наші життя зараз важливіше.

Тут Дітар забарився. Дітар був з тих, хто при необхідності був завжди готовий битися за свою дівчину, за свою сім'ю, за своїх вчителів, за циганів, за Монастир. Одним словом, за свою маленьку батьківщину – за Братство.

– Потрібно негайно відправитися на пошуки наших людей. – З обуренням говорив чернець.

Але Авраал сухо відповів:

– Не потрібно.

В розмову втрутилася Іраель, вона прибирала їжу, після їх обіду:

– Рівність і Єдність – основа Братства. Будь-яке життя важливе.

Сказавши свою думку, вона відразу пішла. Нависло мовчання. З неба почав зриватися легкий сніг. Сніжинки не встигали торкнутися землі, танули в гарячому повітрі вогня. Дрова в багатті догорали, віддаючи останні крупинки тепла. Запах куховаріння вивітрювався, і свіже холодне повітря відносило його далеко за межі табору. Агіас заговорив першим:

– Ви мені обіцяли, що з ними нічого не зробите! Кожен чернець заслуговує на рівне відношення.

Авраал розвів руками в повітрі і спокійно відповів:

– А я з ними нічого і не робив.

Дітар різко встав. Він планував вже збиратися в дорогу, але Авраал його зупинив:

– Сядьте. – Дітар покорився, і старий обійняв за плечі його і Агіаса. – Я втратив сина. Тепер ви мої діти. Я почуваю себе старим, а Братству потрібен спадкоємець. Моє серце схильне до Дітара, оскільки він зробив для Братства більше, ніж кожен з нас. Коли вибір був між Братством і його особистим, він завжди вибирав Братство. Але, згідно з Кодексом, на сьогодні Надіша є нареченою Серафіма, що помер, тобто якщо вона буде з Агіасом, то в нього більше прав, щоб стати наступним Главою Нісаном Братства.

Допоможіть мені зробити правильний вибір.

Дітар все ж встав і поправив мантію:

– Я йду шукати, зниклих кантрі ченців.

– Навіть зараз, ти продовжуєш думати про інших. – Помітив Авраал.

– Тому, що не можна ось так кидати людей, і не знати, що з ними сталося. – Щиро не розуміючи позиції старого, відповів Дітар.

– Коли ви дасте мені відповідь? – Не звертаючи уваги на слова ченця, продовжував Авраал.

Агіас теж встав:

– Коли повернемося. – Сказав він і почав збиратися в дорогу.

– Ти йдеш з ним?

– Мені сумно прощатися, але я не можу відмовитися від цього походу.

Ченці відійшли в бік і почали складати свої речі. Шлях буде складним і небезпечним. Надія на те, що загін з ченців все ще живий, була дуже мала.

Вугілля в багатті починало тліти, і ченці знову поклали колоду до вогнищя. Тріск вологої деревини зазвучав в засніженому просторі.

Авраал звернувся до Надіши.

– Так ти очолиш Братство?

Надіша здивувалася від такого питання. Це останнє, чим вона хотіла б займати свою голову. Вона сіла поруч і постаралася відповісти:

– Батько Авраал, ви ще живі. Ви самі бачите, що залишилося від Братства.

– Це не відповідь! – Вперто наполягав Глава Братства.

– Мені треба час, щоб дати відповідь. – Надіша постаралася відкласти цю бесіду, але Авраал наполягав ще більше.

– Час? У нас його немає. Подивися, де ми знаходимося?! – Перейшов на крик старий.

– Давайте побажаємо їм удачі, і чекатимемо їх повернення. – На підвищених тонах відповідала Надіша. – Маркус поруч і, можливо, тут відбудеться остання битва Братства. Давайте до неї підготуємося.

Авраал бачив у ній силу. Ця дівчина допоможе чоловікові керувати Братством.

– А я бачу, що ти готова зайняти їх місце. – Сказав Авраал і вклонився. Він встав і попрямував у бік до інших кантрі ченців, з якими сидів циганський Барон.

Надішу переповнювали емоції. Авраал сильно її спантеличив цим питанням. Її хвилював тільки Агіас, а не Братство і її місце в ньому. Побачивши Агіаса, вона швидко підійшла:

– Ви не можете йти вдвох, це дуже небезпечно. Я йду з тобою – Заявила вона.

Чернець зробив півоберту і подивився на неї. Її щоки були червоними від холоду, а очі кристально чистими.

– Ні, ти потрібна тут. – Твердо відповів Агіас. – Розводьте багато вогнищ, паліть все, що може горіти. Маркус подумає, що це відволікаючий дим, і це буде нам на руку.

– Якщо ти хочеш йти – йди, але передай йому, що я залишилася. Якщо він тебе торкне, я його знищу!

Агіас посміхнувся. Дуже приємно знати, що хтось в тебе вірить. Надіша була для нього не просто кимось, вона була всім.

– Що в мені такого особливого? – Помітивши посмішку ченця, запитала дівчина.

– Ти сильна, зі мною або без мене. І в тебе гарна посмішка. – Він міцно притиснув її до своїх грудей. – Ти моя найрідніша людина.

– Я за тобою повернуся. – Сказав він коханій, і випустив її із рук, як вільного птаха.

Вони прощалися так, ніби ніколи в житті не зустрінуться.

– Бийся, навіть якщо сил мало. Їх мало, але вони є. Коли їх не буде, ти точно вже нічого не зможеш зробити. Я тебе чекатиму.

Їх прощання було не єдиним у той час. Зовсім поряд з ними, на іншій стороні табору стояли Дітар з Тарсішею. Їх бесіда була досить емоційною і багато хто кидав погляди в їх сторону.

– Ми йдемо, щоб жили ви. – Переконував чернець свою жінку.

– Ні. Ти можеш залишитися тут. Ти робиш це не для нас, а для себе! – Гордо заявляла циганка.

– А виходь за мене заміж. – Різко поміняв тему розмови Дітар. –Пам’ятаєш, я говорив, що потрібно почекати, час повинен пройти. Час пройшов! Виходь за мене!?

– Наше становище безнадійне, раз ти зараз це пропонуєш?

Дітар посміхнувся. Він ще раз переконався, що вона куди розумніше його і бачить наскрізь всі його хитрощі.

– Я розмовляв з ченцями. Є шанс знайти вхід у Підземний Світ. Все буде добре.

– Маркус вже поруч? – Серйозним тоном продовжувала запитувати циганка.

– Так. Я завтра з ним зустрінуся і зупиню його.

– І тому ти вирішив влаштувати особисте життя до зустрічі з ним?

Дітар не знайшов слів. Тарсіша продовжувала.

– А з чого ти взяв, що всі люди створені для тебе і твого Братства? З чого ти взяв, що я вийду за тебе заміж, коли тобі буде зручно? Я хотіла… Я дуже хотіла. І я могла, але…

– Але я не міг. – Різко вставив чернець.

– В тебе очі є? – Закипала циганка. – Ти що не бачиш, де ми знаходимося? Тепер, я не можу. Дітар, як? Хто взагалі знає, що буде завтра?

– Не важливо, що буде завтра. Тобі нічого боятися, я тебе захищу.

– А хто захистить тебе? – Закричала Тарсіша. Це було такий гучно, що почули всі.

– Вони знайдуть того, хто очолить Братство. Поставлять на чолі Агіаса.

– Дітар, будь ласка, я прошу тебе! – Не дала йому закінчити Тарсіша. Тепер її голос був тихим і проникав у саме серце ченця. – Я не хочу, щоб ти мені брехав. Я не хочу. Я не хочу ділити тебе з Братством. Я не зможу терпіти твоє Братство.

Вона не стала чекати, коли він відповість. Дівчина просто відвернулася і, збираючись йти, додала:

– Зробиш нас вільними – так. Не зробиш – ні. – Така була її відповідь на пропозицію ченця.

Двоє друзів пробиралися вперед через замети, залишаючи за собою довгий слід, який засипало снігом. Полуденне сонце, відбиваючись від білосніжного земного покрову, сліпило очі.

– Знову вдвох? – Посміхнувся і почав розмову Дітар.

– Ти вирішив повернутися за зниклими ченцями. Ти йдеш їх рятувати, а я йду тебе захищати. – Відповів йому друг.

– В цьому немає необхідності, мій друг. Ти мені нічого не повинен.

– Я хочу, щоб саме ти очолив Братство. – Агіас був згоден із словами Авраала. Серце старого вказувало вірно, і чернець підтримав би Дітара.

– Ти перебільшуєш. – Важко дихаючи, відмовлявся Дітар.

– Дітар, ти великий чернець, значно краще мене.

Він подивився на свого друга і обдарував його посмішкою. Бувають моменти, коли слова зайві. Зараз був такий момент. Дітар зупинився.

– Агіас, дивися! – Дітар показав своєму другу на силует, що спускався до них з гори.

Агіас зупинився і, примруживши очі, намагався розгледіти людину. Він біг, як у тумані, підіймаючи в повітря занадто багато снігу, його обличчя було приховане.

– Треба бути обережніше. – Сказав Агіас Дітару і поклав свою праву руку на меч.

– Це Мріадр! – Ствердно сказав Дітар. Але, ти правий, обережність ніколи не завадить.

Силует більше не біг, він йшов до них на зустріч. Дітар і Агіас повільно наближалися. Дітар, привітав старого коваля.

– Рад тебе бачити живим, Мріадр.

Старий стояв, спираючись руками на коліна, і важко дихав. Біг в його віці не приносив ніякого задоволення, особливо по такому снігу. Надихавшись холодного повітря, він відчував біль в легенях і смак крові в роті.

– Мені вдалося втекти від Легези. – Між глибокими вдихами вставив Мріадр. – Я довго чекав вдалого моменту, і він настав. В чергову ніч, коли всі заснули, я вкрав трохи їжі і втік.

– Скільки днів ти вже так біжиш? – Знову запитав чернець.

– Сьогодні вже третій день. – Спокійніше відповів коваль.

– Тобі дуже повезло. Ти не зустрічав нікого крім нас?

– Ні, ви перші, кого я побачив в цих місцях.

Хоч і Мріадр сказав, що нікого не зустрічав, це виглядало підозріло, адже вони не могли розминутися, оскільки дорога, тільки одна – вздовж берега озера. Дітар не став говорити йому про те, де знаходиться їх табір. Він не міг до кінця довіряти Мріадру, тому взяв його з собою.

Через дві години, вони втрьох знайшли місце табору ченців-розвідників. Перед ними був намет, присипаний снігом. Стінка його, обернена вниз по схилу, розрізана в клапті. Він виявився абсолютно порожнім, людей в ньому не було. В наметі не було ні зброї і провізії, тільки одяг, взуття і дві мантії ченців. Навкруги було ще кілька саморобних куренів з палиць і ялинових гілок, але вони теж були порожні. В центрі табору було згасле багаття. Дітар з Агіасом обійшли все і озирнулися навколо.

– Сліди вказують на те, що вся група ченців несподівано покинула намет,та напевно не через вихід, а через розрізи.

– Так. – Погодився Дітар з Агіасом. – Причому люди вибігли з намету на тридцятиградусний мороз навіть без взуття і одягу. Судячи зі слідів, вони йшли один за одним. Всі разом.

В десяти метрах від озера, біля кількох дерев, ченці виявили тіла ОльханКарина і Аденського. Сніг вже частково сховав їх із вигляду. Глибокі смертельні різані рани виділялися на тілі вбитих. На обличчі були ознаки кровотечі з носа. На кистях рук і долонях численні садна.

– Судячи з усього, був бій. – Заявив Дітар. – Їх тіла мають травми, які вони отримали ще за життя.

– І в обох кантрі ченців обпалені стопи. Не схоже, що від холоду.

Ченців вразило те, що обидва тіла були босі і без своїх мантій.

– Як вони могли отримати такі страшні опіки? – Запитав Агіас.

– Найголовніше питання де інші. – Де інші зниклі ченці? Хто змусив їх тікати по снігу?

– Ми спробуємо уявити, що ж тут сталося. – Сказав Агіас і побачив у відповідь кивок Дітара, він оглядав тіла.

Згаявши час на вивчення слідів і місцевості, ченцям вдалося приблизно скласти картину. Вони знайшли ланцюг слідів, що вели від намету вниз, їх рівно стільки, скільки було ченців. Якби вони були поранені або сильно побиті, були б сліди перенесення або волочіння, але їх немає. Одже, всі ченці самостійно спустилися вниз. Потрібно шукати їх .

– В наметі був третій. – Дійшов висновку чернець. – Почалася бійка, вони вискочили назовні, але їх там добили.

– А інші втекли. – Додав Агіас.

Мріадр, весь цей час сидів на колоді, намагаючись розвести вогнище і зігрітися. Ченці не звертали на нього уваги і були зайняті відновленням подій, що сталися в таборі. Але коли вони озирнулися, то виявили його пропажу. Старий, впевненими кроками йшов вздовж озера. Скрип снігу під ногами супроводжував його. Успіхів в здобичі вогню він не досяг, і сидіти на одному місці було нестерпно. Мріадр ходив туди-сюди, роздивляючись місцевість і час від часу потирав долоні.

Зробивши ще один крок, він почув тріск і сам не помітив, як перейшов ту межу, де закінчилася земля і почався лід. Коваль завмер на місці. Лід репнув під його вагою, і чоловік опинився в холодній воді. В цей же час оглушливий крик донісся до ченців. Старий коваль примудрився провалитися крізь лід у воду і зараз треба реагувати швидко. Дітар тут же кинувся його рятувати. Він гукнув Агіаса, і вони побігли до озера. Проносячись по заметах повз дерева, вони чули крики Мріадра. Дзвінка луна вибухнула на всю округу.

– Аби не запізнитися.

Мріадр був у воді, руками намагався вхопитися за шматки льоду, але важкий мокрий одяг вже тягнув його на дно. Дітар роздягнувся і кинувся в озеро. Холод різко пронизав все його тіло. М'язи різко скоротилися, і дихати стало дуже складне. Кожна секунда у воді приносила біль. Шкіра пекла від морозу. Старий тонув, і Дітару довелося пірнути в безодню озера за ним. На кілька хвилин він зник із вигляду, і лише хвилювання води вказувало на те, що тут хтось був. Під водою чернець поглядом шукав старого.

Його силует вже майже сховався в глибині, але Дітар встиг це помітити і занурився ще глибше. Тиск і холод сковували тіло. З останніх сил, чернець схопив старого коваля за руку, і потягнув до себе. Обхопивши його руками зі спини, він поплив до поверхні, відчуваючи, що повітря закінчується.

– Ще трохи. – Думав Дітар.

Він намагався знайти в собі сили, але холод перемагав. Ноги більше не слухалися, а руки розтискалися. Мокрий одяг коваля був важким, і зараз він тягнув до дна вже обох.

– Ще пару метрів. – Промайнула думка і в очах Дітара потемніло. Повітря закінчилося. Йому не вистачило буквально одного метра, що б виплисти на поверхню і вдихнути повітря повними грудьми.

– Це кінець! Чому саме так? – Задавався питанням Дітар. – Вона так і не стане моєю дружиною.

Чернець вже збирався здатися і зануритися разом з Мріадром на дно крижаного озера, як його за волосся схопила рука Агіаса і потягнула вгору. Його друг прив'язав мотузкою ногу до дерева, занурився у воду до пояса і допоміг Дітару врятувати старого. Виявившись на березі, Дітар, відразу кинувся рятувати Мріадра з того світу, виштовхуючи з його легенів крижану воду.

– Слава Ханою! – Сказав Дітар, коли побачив, як коваль розплющив очі і почав відкашлюватися, випльовуючи воду. Дітар заспокоїв його і віддав свою суху мантію і накидку, щоб старий міг зігрітися. Агіас в цей час розводив вогонь. Зібравши дрова, які попередні ченці запасли в таборі, він за кілька хвилин розпалив полум'я. Вони вчепили мокрий одяг і взуття сушитися, розташувалися біля багаття, підсунув ноги ближче до вогню.

– Дякую. – Стукаючи зубами, видавив з себе Мріадр.

– Гадаю кожен чоловік у подібній ситуації вчинив би також. – Відповів Дітар.

Агіас відразу відмітив, що в Мріадра опіки на ногах такі, як у двох мертвих кантрі ченців. І кивком показав це Дітару. Обидва ченці втупилися на старого коваля. По їх виразу обличчя було зрозуміло – вони чекали відповідей. Мріадр побачив цей погляд і, схиливши голову, заговорив:

– Мене зустрів загін ченців. Кантрі ченці визнали мене зрадником, але все ж не вбили. Вони мене зв'язали, щоб доставити до Авраала. В наметі ми були втрьох. Це була дуже непроста ночівля: у льоду ми вирубали місце для ночівлі, все це під час сильної заметілі. Ми лягли спати в наметі. Взагалі, ночівлею, це можна назвати з великою натяжкою. Вітер і висота практично не давали заснути, але, принаймні, ти знаходишся в горизонтальному положенні.

Старий сильніше закутався в накидку Дітара, стараючись, зігрітися швидше. Вогонь тільки розгорався і не давав стільки жару, щоб обсохнути і прогріти свої кістки. Він час від часу здригався від холоду і по його шкірі пробігав озноб, але коваль продовжував говорити:

– Потім кантрі ченці почали між собою сперечатися. ОльханКарин відстоював позицію про необхідність піднятися вгору до лісу, де не так відчувається вітер і можна використати дрова для обігріву.

– Гадаю, – сказав Агіас – я поступив би так само. В зоні лісу менше дме і є дрова для вогнища. Краще було зробити ночівлю там, хоч і, витративши більше часу на подальше сходження.

– Це місце привалу викликало неабияку образу кількох ченців.

– Замерзнути в такій ситуації було дуже просто. – Підтвердив Агіас. Мріадр підповз ближче до вогню і продовжив:

– В темний час знайти сухе дерево виявилося дуже складно. Трохи знайдених гілок дуже тудно було розпалити. Більше години ми намагалися розвести вогонь. Ми вже хотіли лягти спати голодними, але вогнище все ж розвели і приготували гарячу їжу. Це було краще, що сталося того вечора. Але зігрітися не вдавалося, тому ми і присувалися ближче до вогню, сунули ноги в полум'я, але тепла в тілі більше не ставало, ворушитися хотілося все менше. Так і заснули.

Дітар сховався під мантіями мертвих кантрі ченців. Спочатку вони були жахливо холодними, але через кілька хвилин біля багаття, вони стали порятунком. Вогонь розгорівся добротний. Його дим піднімався високо і міг притягнути ворогів, але зараз це було не важливо. Важливіше було не померти від холоду. Ченці уважно слухали розповідь Мріадра, і все що він говорив, здавалося їм правдою.

– Доки ми спали так близько до вогню, наше взуття спалахнуло. – Він рукою вказав на свої опіки, і доторкнувся до своїх ран. – А далі, кантрі ченці подумали, що це через мене, і накинулися, щоб вбити. Але я заснув разом з ними, ви подивиться на мої ноги. Тоді я і порізав їх, щоб врятувати своє життя. Ганчірками я перев'язав своє взуття і втік, як вже з'ясувалося у вашому напрямі. А вони дійшли до дерев, і там померли. Коли інші ченці знайшли їх, то побігли назад…

– Прямо на Маркуса. – Різко вставив Дітар. – Він ближче, ніж ми думали.