Епоха слави і надії

Вони вірили, що Ханой зможе вберегти своїх підданих від цієї біди. Він був їх єдиною і останньою надією.

Побідоносець мчався на коні, в руках у нього був тризубець. Ось, що означає влада. Він перестрибнув піших ченців і попрямував прямо в центр бою, де бушував Сараф. Навкруги лежали купи мертвяків, просочуючи землю своєю кров'ю. Цар Світу увірвався в сутичку на скаку, змусивши ящерів розступитися. В сідлі його зріст був майже, як у ворога. Рептилії не носили шоломи, і голова в них була завжди відкрита. Ханой вже зніс голови не одному рептилоїду. Ченці були поруч, намагаючись стримувати головного ящера. Багато було поранених, які ледве стояли на ногах.

Дітар подивився на Ханоя з тризубцем в руці.

– За допомогою тризубця, як ключа до фонтану, можна врятувати людей, які замкнуті в тілах цих чудовиськ. – Думав він. – Ось тільки зараз мене ніхто не слухатиме, в це складно повірити. Зараз розпал битви на виживання між двома різними і одночасно однаковими цивілізаціями.

Ханой мчався на Сарафа. Він наблизився дуже близько, але Сараф своїм величезним мечем, вибив з – під нього коня. Ханой встиг зіскочити, і в останню мить направив тризубець в груди Сарафа. Летівши в повітрі на великій швидкості, він був недосяжний. Ящер не встигав ухилитися. Цар Світу приземлився на Сарафа, встромивши в нього тризубець. Неймовірної сили удар змусив обладунки репнути.

– Ваша ніжна зброя, для мене ніщо! – Прокричав ящер, схопившись за тризубець двома руками, впустивши свій меч.

Ханой тільки і тримався обома руками за нього, адже ногами він не діставав землі. Сараф радісно ревів.

– Ваш час закінчується.

– Наш час тільки починається! – Проголосив Ханой. – Епоха слави і надії!!!

– Тобі пощастило вбити мого батька. Не вважай це своєю заслугою. Його роки давалися взнаки. На його смерті ти зробив собі ім'я, але сьогодні я доведу, що ти такий же черв'як, як і будь – яка інша людина.

Ящер двома руками взявся за крайні голки тризубця. Сараф напружився настільки сильно, що йому вдалося їх відламати, чим знищив той єдиний ключ, який міг його врятувати. Ящер облизнув гострі голки і відкинув їх в сторони. Вони з неймовірною швидкістю полетіли в ченців. Легкий біль пробігся по тілу Дітара, голка потрапила йому прямо в бік і на сорочці виступила червона лінія крові.

– Ти назвав себе Царем Світу! – Продовжував говорити ящер. – Але цей світ належить мені.

– Навіть твоє життя скоро перестане тобі належати! – Завірив його Цар. – Бо я заберу його так само, як і життя твого батька.

В цей момент, Ханой в руках тримав вже те, що залишилося від тризубця. Зброя, втративши дві голки, перетворилася на спис з однією, але найгострішою. Ханой замахнувся і встромив спис в Сарафа, чим зміг пробити нагрудник ворога. Ящір заревів. Крик Царя Сарафа притягнув увагу всіх ящерів. Ханой загнав спис прямо в серце свого ворога і цей крик був його останнім. Він одразу впав на коліна. Він помирав. Ось тільки його смерть не зупинила його армію, як сподівався Ханой.

Істоти, побачивши загибель свого ватажка, з ще більшою жорстокістю сталі накидатися на людей, не шкодуючи сил.

Дітар бачив, як Ханой завдав смертельного удару в серце Сарафа своїм списом.

– Тризубця більше немає. – Звучало в голові ченця. – Ящери приречені? Як тепер їм допомогти?

Вороги ні на мить не зупинилися, і стримувати їх біля входу в тунель було складніше.

– Ще мить, і вони прорвуться! – Кричав Агіас. – Треба щось зробити.

Дітар обернувся і подивився на сторону моря. ‘’Хуві’’ продовжувало топити кораблі, яких майже не залишилося. В парі сотнях метрів від нього був величезний маяк.

– Відступаємо! – Крикнув Дітар.

Ченці на мить сторопіли, але тут же відійшли. Він, миттєво побіг у бік моря, і ченці покорилися, залишивши свою лінію оборони, всі спрямувалися за ним. Дітар знав, наскільки це важливо – вірити. Він не пояснював свої команди, і просто їх віддавав. А вони виконували.

– Ти правий, це не наша війна. – Говорив Агіас продовжуючи бігти за своїм другом. – Забирати всю славу і перемогу собі ми не можемо. Вони самі повинні вирвати її з лап рептилій. Сподіваюся, ти знаєш, що робиш!

– Тому ми і йдемо за ним. – Відгукнулися на ходу інші члени Братства.

Дітар зупинився біля самого маяка. Тут не було нікого. Всі сили Агарти зараз стримували натиск ворога.

– Нам треба оточити маяк. – Заговорив Дітар. – Його дерев'яна опора досить вразлива, і нам треба її зруйнувати. Прибери опору і все рухне. Завдавайте ударів по його дерев'яній кладці.

Ченці переглянулися.

– Ми зараз знищимо спадщину Давида! – Подумали ченці. Їх завдання було – обрушити маяк в море.

– Починаємо негайно! – Скомандував Дітар, і всі швидко зайняли позиції навколо основи вежі.

Своїми мечами вони завдавали ударів по дерев'яному маяку, немов рубали величезне дерево. Лише виконуючи завдання, ченці зрозуміли задумку Дітара. Майже через хвилину маяк нахилився в бік моря. Дітар зробив кілька останніх ударів, що і звалило маяк. Маяк впав в море, видавши гучний звук сплеску. Він впав з такою силою, що під його вагою земля не витримала і провалилася, обрушившись на тунель ящерів. Дітар бачив, як "Хуві", з силою понеслося до місця розлому. Вода хлинула в підземний хід, затягуючи чудовисько.

– Скільки б там не було рептилоїдів, воно їх знищить. – Посміхнувся Агіас.

– Дуже зручно зіштовхнути двох ворогів між собою. – Говорили ченці.

– Як тільки виграємо війну – Ханой побудує новий маяк! – Сказав Дітар. – Шлях рептилій закритий, більше з тунеля ніхто не вилізе, залишилося тільки добити тих, що вгорі.

– Геніальний план, мій друг. Раз їх не можна знищити вогнем, одже, нехай тонуть у воді. Правда, маяк шкода. – Поплескав Агіас по спині друга.

Бої тривали. Нових ящерів вже не було, але ті, що встигли вилізти – повинні померти. Ханой зі своїми воїнами успішно давав відсіч істотам. Ці землі не бачили битв жорстокіших. Ящерам не було шляху назад. Вони билися востаннє. Втрачати вже було нічого, і навіть власне життя вже нічого не варте.

Ханой був тим, хто однією своєю присутністю міг розвіяти будь – який страх своїх воїнів. Його впевненість і сила, не давали засумніватися в можливості перемогти. Братство поспішило на допомогу до Ханоя.

– Знову пліч – о – пліч! – Сказав Ханой, побачивши ченців.

– Знову і до кінця! – З посмішкою відповів Дітар.

Солдати добили вмираючих ящерів і підбирали поранених людей. Останні удари. Останні подихи і останні краплі крові, пролиті в цій битві, оповістили про кінець. Тих, що вижили було трохи, але ті, хто зумів зберегти собі життя під горою трупів, запам'ятали цей день назавжди. Дітар заглянув у тунель, і побачив вус чудовиська. Земля здригалася від його рухів. Було ясно, що "Хуві" застрягло в тунелі.

– Всі сюди. – Наказав чернець, і до тунеля прибігли всі ченці та кілька десятків солдатів.

– Зарубаємо тварюку, поки вона знерухомлена! – Знову сказав Дітар, і воїни почали атакувати чудисько.

Нові поштовхи землетрвсів повернулися з ще більшою інтенсивністю. "Хуві" намагалося вибратися з тунеля, але безуспішно.

– Якщо воно так смикатиме, ми всі провалимося під землю. – Помітив Агіас.

– Це кінець. – Сказав Дітар і потрапив прямо в точку. Знадобилася більше тисячі ударів, що б "Хуві" завмерло. Останній ворог був мертвий.

Вони перемогли і цього дня. Врешті – решт, вороги не витримали такого натиску і були знищені. Ніхто не радів перемозі того дня. Ніхто не міг зрозуміти, що сталося. Бій був настільки жахливим, що згодом, Цар Світу – Ханой, заборонив вписувати це діяння в літопис. Проявивши колосальну сміливість, вміння вести бій, завзятість і силу, Братство пішло до храму. Вони просто робили те, що були повинні. Одне було відомо точно – серця їх вже не такі, як раніше. Зараз вони попрямували до Авраала і своїх жінок, які ховалися в храмі.

– Все це було схоже на сон. – Відповів йому Дітар. – В якийсь момент мені здалося, що ящер проковтнув нашого солдата живцем.

– Вони звіри, а ми люди. – Помітив чернець.

– Вони теж люди, тільки в ящеровій шкурі. Ми могли їм допомогти. Ти ж сам перетворювався на ящера, туди і назад.

– Так. – Погодився Агіас. – Але Сараф знищив єдиний ключ до їх порятунку.

– Він вирішив за весь свій народ. Сараф знав про фонтан і про його властивості, але вирішив не врятовувати свій народ рептилій. Якби вони всі повернули собі вигляд людей, то навряд чи змогли б існувати, як окрема нація. Всі вони, рано чи пізно підкорилися би Цареві Світу. А так, Сараф був їх царем, і вирішив за всіх, чим і згубив їх.

Братство підходило до храму. Висічений в скелястій місцевості він мав протяжність в десятки кілометрів. До будівлі вела стежка, то піднімаючись, то опускаючись. Зовсім скоро вони прийшли до останніх сходинок, що вели прямо до воріт. Дітар біг вгору, ніби до нього повернулося щось цінне. Втома вже давалася взнаки, але найстрашніше вже позаду. Смерть знову пройшла повз нього, вже вкотре.

Дітар оступився, зробив крок, другий, і коли йому вже здалося, що він відновив рівновагу, піщаний насип обрушився вниз, примушуючи Дітара розмахувати руками в спробі втриматися і не зірватися вниз по східцях. Світ закрутився, чернець не втримався і впав на сходинки, скотився вниз на кілька метрів. Чернець лежав і, притиснувши руку до свого правого боку, дозволив собі тихий приглушений стогін. Дітар прикрив очі від гострого болю. Раніше непомітна рана набиралася кров'ю, яскраво – червоною, що бігла крізь пальці.

– Нічого, – подумав Дітар, – справлявся з речами і гірше.

Очі самі по собі злипалися. Дітару здавалося, що він не дихає, і навіть біль відступила. Над ним схилився Агіас.

– Хочу… – Несподівано навіть для себе вимовив Дітар, а потім повторив тремтячим голосом, що зривався. – Я дуже хочу чаю…

– Перепрошую… ? – Здивувався Агіас і подумав, що це Ханой на нього так вплинув, адже чай – це улюблений напій Злітаючого Дракона – Ханоя.

Дітар кинув погляд на свій живіт, і до горла підступила нудота. Від падіння, з рани сочилася кров, повільно але безперервно.

– Тримайся. – Сказав Агіас.

Він дістав з кишені сині квіти, які зірвав біля фонтану на тому березі. Пелюстки переливалися різними відтінками індиго, на темному світінні Підземного Світу вони були прекрасні і, до здивування ченця, не зів'яли.

– Ось, це повинно допомогти. Воно зупинить кров. – Протягнув він Дітару кілька бутонів якоїсь невідомої рослини синього кольору.

– Що це? – Поцікавився чернець.

– Вибору в нас немає, так що… – М'яко вимовив Агіас, який тримав обійнявши свого друга.

Двері храму відчинилися, і з нього вибігли жінки. Дітар, насилу розірвав сорочку, прикусив губу, дивлячись на довгий і місцями дуже глибокий поріз. Він притиснув бутони синього кольору і прикрив очі, чекаючи відчути біль, але несподівано від рани почало розходитися приємне оніміння.

– Голова, напевно, може крутитися, але впевнений, що це допоможе. – Агіас сидів на сходинці з другом на руках.

–Так я, ще не помер? – Запитав Дітар і почухав місце навколо рани. Оніміння від живота піднімалося до грудей, а разом з ним приємне розслаблення. Одна пелюстка, просочена кров'ю, злетіла з – під сорочки Дітара на руку. Вона прикрила собою татуювання чотирьох цифр. Коли чернець його струсив – то звернув увагу, що і татуювання зникло. А це означало, що він зцілюється.

До них підбігла Тарсіша:

– Ні – ні, мій любий, ти живіший за всіх живих. – Дівчина обійняла його. – І саме для того, щоб так залишалося і надалі, нам треба поговорити з Авраалом.

Дітару ставало легше, і через кілька хвилин, він спробував піднятися. Поруч йшов Ханой. В нього не було ні зброї, ні охорони. Він йшов, як гідний Цар і Переможець, що не має страху. Небезпеки більше не було. В нього був голий торс, а на спині можна було бачити татуювання "Страху немає".

– Йти можеш? – Запитав Ханой, подивившись на Дітара зверхи до низу.

– Звичайно можу, як тут не піти! Якщо сам Цар мені говорить йти! – Гордо вимовив Дітар, хоча слабкість в ногах, ще була.

– Це добре, я проведу. – Ханой простягнув йому свою руку і додав. – Ми ж з тобою друзі. – Чарівна посмішка блиснула на обличчі Царя, і чернець взяв його за руку.

Дітару знадобилися всі сили, щоб встати. Опинившись на ногах, він пішов за Ханоєм. Десять метрів вгору по сходинках привели його до місця. Біля входу в храм стояла Іраель:

– Нісан Дітар, вітаю вас з перемогою.

Всі були вражені, почувши ці слова. Ченці зупинилися, утворюючи натовп на невеликому майданчику біля входу.

– Ти щось плутаєш. – Відповів їй Дітар, простягнувши один синій бутон, який був у його крові.

Її улюблені квіти. Символ любові – в краплях символу смерті.

– Нісан Дітар? – Запитала вона, хоча на питання, це походило в останню чергу.

Дітар просто не знав, що йому робити, але навіть погляд цієї строгої дівчини підпорядковував своїй волі і позбавляв будь – якої можливості чинити опір.

– Іраель, він же тобі вже відповів! – Втрутилася Тарсіша, намагаючись захистити і без того змученого чоловіка. – Скажи краще, де Авраал?

– Нісан. – Говорила дівчина, ніби пробувала цей статус на смак. – Останній раз, коли я його бачила, він слухав гімн ДаАрії і спілкувався з титанами. Авраал обрал тебе наступним нісаном.

– Спілкувався? Вірно? – З благанням запитав здивований Дітар у строгої дівчини, відчуваючи, як все його нутро завмерло в очікуванні відповіді на це начебто просте питання.

Іраель мовчазно кивнула і зайшла в середину храма.

Герої підійшли до сплячих гігантів. Біля них, на підлозі лежав Авраал. Поряд з ним були служителі храму. Вони оточували ченця і тримали в руках свічки.

– Мабуть він вирішив залишитися тут. – Сказав Ханой, підійшовши ближче до старого. Дітар встав поруч і дивився на обличчя Авраала.

– Він живий? – Запитав чернець.

– Вони всі живі. – Відповів Цар. – Вони доторкнулися до таємниці вічності.

Позаду них почувся шум і Дітар обернувся. Всі ченці опустилися перед ним на одне коліно, на знак поваги.

– Вітаємо тебе, Нісан Дітар. – Вимовили ченці в один голос.

– Зачекайте. – Запанікував чернець. – Що ви…?

Ханой торкнувся Дітара і той подивився на нього.

– Я ввіряю тобі Братство, Дітар. – Сказав він. – Ти гідний.

– Але я навіть… – Намагався щось сказати чернець.

– Прийми це ні, як нагороду, а як місію. Я вірю, що ти впораєшся.

Дітар оглянув своїх друзів. Вони всі схилили голови перед ним, новим Главою Братства.

– Я Нісан. – Припустив у своїй голові чернець. – Чому Авраал так зробив? Чому пішов?

Він намагався заспокоїти себе і знайти причину того, що відбувається. Він закрив очі і зробив кілька вдихів. Поки він стояв нерухомо, на його плечі звалився новий тягар. Ханой надів на нього мантію Авраала. Чернець розплющив очі. Ченці постали перед ним, дивлячись йому в очі. Нісан Дітар провів свій погляд по кожному і зупинився на останньому. Останнім був Агіас. Він посміхався ширше за всіх. Дітар теж не зміг стримати посмішку. Тепер він був Глава Братства. Тепер він став батьком кожному ченцеві і захисником Братства.

– Я хочу повернутися. – Сказав Дітар.

– Якщо ти підеш, – відповів йому Ханой, – ти зрозумієш, там багато чого змінилося. Скільки минуло, як ти думаєш часу, як ти прийшов сюди?

– Близько трьох днів.

– Близько 30 років, – завірив його Ханой, – стільки, пройшло відколи ти попав у Підземний Світ. Час не торкнувся вас, і кожен зберіг свій вік, але вгорі воно йшло, як і раніше.

– Ти пробув там так довго, але залишився молодим, як і раніше? – Запитав Дітар, і почав роздумувати про стан "соматі".

– Так, зовні, але в середині я постарів на сотні років. – Відповів йому Цар.

Вони спустилися вниз, Дітар підійшов до ченців. Вони одразу кинулися його обіймати. Він був такий молодий, але вже став Нісаном. Одночасно він був їх кращим другом і наставником. Він взяв за руку Тасішу і більше не збирався відпускати.

– Ми повернемося додому. – Сказав він їй.

– Знаю. – Відповіла дівчина.

– Ти впевнений, що хочеш відвести Братство назад? – Запитав його Цар.

– Так. – Твердо вирішив чернець.

– Якщо ти звідси підеш, то ніколи більше я тебе не побачу, мій друг.

– Значить почуєш про мене. – Посміхнувся Дітар, будучи наполегливіше. – Ми йдемо. Наше місце там.

Слова Ханоя були просякнуті батьківською любов'ю і опікою. Він був засновником Братства і вчителем всіх ченців, але тепер він став і гарним другом для кожного.

– Тоді я дам вам найшвидших коней, щоб ви не втрачали часу, і швидко дісталися до Кайлос.

– Дякую мій Цар. – Вклонився Дітар.

– Сатана мертвий, а Ануш я все одно не відпустив. Я люблю її. Я відновлю кораблі, і знову вирушу на той берег. Я буду шукати відповіді на свої запитання.

– В чому тривога?

– Хочу її повернути. Мені треба розібратися, що таке "реінкарнація".

– Якщо я щось дізнаюся, то постараюся залишити підказку, я напишу про це книгу для тебе. – Посміхнувся Дітар і подивився на Тарсішу.

Ханой посміхнувся і пішов до виходу.

– Прощай, Нісан Дітар. – Сказав Цар Світу Злітаючий Дракон Ханой. – Через дві тисячі років мене знову побачать. Можливо, зустріну і твоїх нащадків.

Ханой вийшов за двері, і лише звук його кроків долинав до ченців.