Епоха слави і надії

Глава 82

"В Братстві всі ченці рівні. Якщо поранений – треба рятувати, якщо зрадив – треба покарати. Рівність і Єдність – основа Братства".

Вісімдесят друга. Кодекс Братства тибетських ченців.

– Любов подібна до квітки. Якщо квітка гарна і просто сподобалася, то ти її зриваєш, але якщо ти її любиш, то поливатимеш її і доглядатимеш за нею. Тарсіша для мене більше, ніж просто гарна жінка. Вона моя найближча людина. Я люблю її більш за все на цьому світі. – Роздумував Дітар і спрямовувався додому, щоб поговорити з коханою.

Його думки плуталися і стрибали з одного боку в інший. Братство, ченці, Ханой, Монастир – все це не давало йому спокою, але серед хаосу була одна думка, що пробралася глибше за інші.

– Я одружуся на ній! – сказав собі Дітар. – Все залишилося позаду. В світі більше немає війн. Братство в руках Ашоки і Агарія більше не ховається. Це відповідний час для створення сім'ї.

Чернець прискорив свій крок, сподіваючись застати свою кохану в будинку. Йому натерпілося побачити її і поділитися всім, що в нього є. Цей день повинен стати найзначущим у його житті.

Тарсіша закрила двері і вийшла на вулицю. Її чекав Міха. Вдвох вони пішли в бік ринку, де дівчина вирішила закупити їжу і доглянути собі новий одяг, оскільки старий вже зносився в далеких походах. В руках вона несла плетений кошик для овочів. В ньому лежав невеликий мішечок з монетами. Старий циган задивився на гарну дівчину, і та трохи зніяковіла.

– Я ніколи не перестану захоплюватися твоєю красою, Тарсіша. – Сказав він їй, і побачив у відповідь чарівну посмішку.

– Мені здається, що для тебе я, все ще маленька дівчинка, яку ти носив на руках.

– Так і є! – Погодився Міха. – Діти завжди залишаються дітьми, а батьки – батьками. Ви з Дітаром мені, як рідні діти, і я дуже радий, що ви разом.

Тарсіша починала червоніти від слів старого цигана. Вона була досить скромною і милою дівчиною, незважаючи на її бесстрашность і рішучість. Навіть найгарніша квітка може мати колючки.

Вони йшли по вулицях міста, яке жило своїм життям. Тарсіша і її супутник рухалися до центру міста, огинаючи перехожих і іноді зупиняючись у продуктових крамниць, розглядаючи пропонований товар. Свіжі овочі, ранішній улов риби, в'ялене м'ясо, гриби і інші продукти, починаючи від хліба і закінчуючи екзотичними спеціями, примушували очі розбігатися. Відколи Монастир був відкритий для всіх бажаючих, різноманітність товарів виросла, оскільки багато купців знайшли це місце дуже приємним для торгівлі.

Тарсіша не могла пройти повз магазини з тканинами. Тонкі бавовняні полотна, ніжні шовкові сорочки і різні сукні заповнювали вітрини.

– Я б хотіла подивитися те полотно. – Сказала дівчина циганові, вказавши на білосніжну тканину, що висіла на стіні.

– Мм… непогано! – Оцінив вибір Тарсіши Міха. – А як, що до того?

– Так, це теж мені подобається. – Відповіла, розглядаючи червонясту тканину в іншому кутку крамниці.

Вони побували в двох чи трьох крамницях по дорозі на ринок. Після всіх тих пригод, які з нею сталися, вона могла собі дозволити мирне життя. Де не буде втечі і зради, не буде болю і принижень, не буде втрати і жалю. Таке життя, про яке мріяв кожен.

– Відколи ти повернулася, я не міг не помітити твої зміни. – Трохи запинаючись, почав старий. – Так, зовні ви всі так само молоді, як тоді, але я кажу про інше.

Дівчина йшла попереду, зрідка повертаючи на цигана голову і посміхаючись.

– Про що ти говориш, любий Міха?

Барон підшукував потрібні слова. Він йшов, дивлячись під ноги, але зараз високо підняв голову і подивився на Тарсішу.

– Це стосується вас з Дітаром. Я не помітив цього раніше, але зараз впевнений.

– Впевнений, в чому? – Грайливо запитала його циганка.

– В тому, що в вас буде дитина. – Радісно сказав Міха.

– Я б цього дуже хотіла. В майбутньому в нас буде багато дітей. – Почала мріяти дівчина, але старий її швидко перервав.

– Тарсіша, ти при надії.

Дівчина застигла на місці, почувши цю новину. Вона не сумнівалася в тому, що Міха прав. В старого цигана було око накидане на такі речі, і він завжди виявлявся правий. Вона стояла посеред вулиці, шум і метушня навкруги зникли. Її очі наповнилися сльозами. Старий підійшов ззаду і поклав свою руку на її плече. Дівчина тут же розгорнулася і обійняла Миху, заплакавши, ще сильніше.

– Сльози щастя, це найпрекрасніша річ на світі.

Тарсіша підняла голову і подивилася на старого. Її очі світилися, як зірки на небосводі.

– Любий Міха, я така щаслива!

Старий теж не зміг приховати радість, і Тарсіша помітила, як по його щоці потекла сльоза, яку Барон швидко витер.

Чернець підходив до будинку. Сонце вже було майже в зеніті, а він все ще ніяк не зустрівся з Тарсішею. Дітар прискорив крок, в надії відв'язатися від думок, що кружляли в його голові.

– Ханой, дай мені сил, щоб пам'ятати і щоб забути. – Повторював собі чернець. Він задоволений, що завоював її, а вона рада, що він так думає. Рішення було прийнято.

– Це повинно статися, чим швидше. Вона буде щаслива, я обіцяю.

Чернець швидко забіг на поріг будинку і зупинився біля дверей. Він помітив, що його груди здіймаються від глибоких вдихів, а по тілу пробігає тремтіння.

– Це хвилювання? – Сам собі не повірив Дітар.

Він закрив очі і постарався зібратися. Кілька миттєвостей і серце стало стукати тихіше і повільніше. Чернець розплющив очі і ввійшов в середину будинку.

– Тарсіша! – Покликав він свою кохану. – Рідна!

У відповідь не було ні звуку. Чернець зробив кілька обережних кроків – нікого.

– Тарсіша! – Знову покликав її Дітар і знову у відповідь тиша.

В душі ченця пролетіла тривога.

– Де вона? Що могло статися? – Задавав він собі питання.

Роки, прожиті в постійній напрузі, давалися взнаки. Почуття небезпеки завжди слідкувало за п’ятами і примушувало ченця бути у всеозброєнні кожну мить життя. Дітар пройшовся по будинку в пошуках підказок, у голову закрадалися неспокійні думки, які він гнав від себе, як міг.

– Сьогодні саме той день, коли ми станемо ближчі, ніж колись, і я не допущу, що б хтось, або щось, забрало її в мене.

Дітар вже починав відчувати злість і згадувати всіх, хто колись завдавав їй шкоди. Канібалів, циганів, Андрогіна і інших. Він вже дійшов до далекої кімнати будинку, як вхідні двері заскрипіли. Дітар одразу кинувся назустріч.

– Дітар! – Вигукнула дівчина, побачивши свого коханого. – Як добре, що ти вже тут!

Чернець подивився на Тарсішу і відчув полегшення. Вся тривога і занепокоєння розчинилися.

– Хвала Ханою! "Це лише мої погані думки". – Сказав він вголос.

– Це ти про що? – Поцікавилася Тарсіша.

– Я прийшов, а тебе не було, ось і розхвилювався.

Тарсіша мило посміхнулася. Їй було приємно знати, що Дітар за неї хвилюється.

– Мені здається в твоїй голові занадто багато минулого. – Сказала вона і підійшла, поставивши на підлогу кошик з продуктами. – Світ вже не такий небезпечний, як раніше, і нам знадобиться час, щоб звикнути. Ти можеш бути спокійніший за мене. Тут, в Монастирі, я в безпеці.

– Ти права. – Погодився Дітар. – З цього дня все буде по-іншому. Я обіцяю.

Вона притиснулася до його грудей і відчула тепло.

– Так. Сьогодні день дуже важливий для нас.

Чернець здивувався, почувши від неї такі слова. Він вже подумав, що вона читає його думки і знає про те рішення, яке він прийняв. Дітар зняв її руки зі своєї шиї і заглянув у чарівні очі.

– Тарсіша, кохана! Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Бажаю, щоб ти була поруч кожну мить нашого життя. Була так близько, як це тільки можливо. Я не хочу тебе більше втрачати і не втрачу.

Дівчина не відривала очей від коханого. Його слова зігрівали її душу. Нарешті це збудеться. Нарешті їх любов буде скріплена браком, і вони будуть разом назавжди. Ні Братство, ні індуси з їх війнами, ні Ханой і його царство, не змогли їм завадити, любов перемогла! З очей знову потекли сльози щастя, і вона згадала слова Міхи.

– Я теж цього бажаю, мій любий. Я не хочу більше чекати твого повернення, тепер я прагну, щоб ти не йшов. Твоя любов – це кращий подарунок для мене.

– А твоя, для мене. – Сказав Дітар і притиснув її до себе так сильно, що на мить показалося, що вони злилися в одну суть.

– В мене теж є для тебе новина. – Пошепки сказала Тарсіша. – У нас буде дитина.

Чернець відчув, як його ударило струмом. Від кінчиків волосся до самих п'ят, пробіг теплий потік енергії.

– … дитина. – Повторив чернець, щоб переконатися, що йому не почулося.

– Я сьогодні гуляла з Михою, і він сказав, що я при надії. – Ще раз сказала циганка, але чернець вже не чув її слів, він просто плакав.

Плакав, як ніколи. Тарсіша знала ці сльози, сльози щастя.

Весілля – це завжди свято. Союз, скріплений вірою, надією і любов'ю. Це коли ти перестаєш бути самотній. Шлях стосунків один і неважливо, це союз з Богом або людиною. Підсумок такого шляху – злиття. Це та єдність, де одно зливається з іншим повністю. Більше немає "я", є тільки "ми".

Дітар і Тарсіша повідомили Барону, про своє рішення одружитися, і той настільки швидко все підготував, що церемонія була призначена наступного дня. Цигани працювали весь день, готуючи Білокам'яне місто до церемонії. На центральній площі було призначено місце для гулянь. Стояли столи і лавки, бочки з вином і різні частування. Весілля було відкрите для всіх, і кожен мешканець міста був запрошеним гостем. Вже після обіду почали приходити люди і займати місця. Ченці, цигани, паломники, торговці, всі хто був зараз в місті, були присутніми на церемонії.

Міха стояв біля уквітчаного пам'ятника Ануш. Сам циганський Барон був одягнений у візерунчастий сюртук і білосніжні штани. Старий виглядав святково, і можна було навіть подумати, що це його весілля.

Дітар з'явився першим. Чорна мантія переливалася на сонці. Він йшов впевненим кроком до вівтаря з високо піднятою головою і серцем, переповненим коханням. Його брати ченці, циганський народ, духовні шукачі, які оселилися в цих місцях, кожен зробив свій вклад в долю молодого ченця. Він пройшов шлях від цигана в шахті до Нісана таємного Братства тибетських ченців, і все це сталося завдяки підтримці кожного, а особливо завдяки Тарсіші. Дітар підійшов до Міхи, і привітав його поклоном голови.

Старий лише обдарував його посмішкою, і чернець став поруч.

– Ти виріс гідним чоловіком, Дітар. – Сказав йому Міха. – Ти єдиний, хто її гідний.

– Я тільки зараз зрозумів, що чоловіком мене робила не ця мантія або вміння битися, навіть не моя сила або хоробрість, а любов такої жінки, як Тарсіша. Тільки заради неї, я стаю хоробрим, тільки заради неї в мене з'являються сили, і тільки за неї я битимуся.

– Ваша зустріч з нею, воістину доленосна. Я завжди вірив, що ви будете разом, незважаючи ні на що. Вірив, а тепер знаю.

Їх бесіда обірвалася, коли серед людей прокотився гул вигуків. Чернець і циган повернули голови та побачили Тарсішу.

"Життя чоловіка можна вважати прожитим не даремно, якщо за нього хотіла вийти заміж, хоч би одна жінка". Ханой.

Вона їхала до вівтаря верхи на тигрові, якого поруч вів Агіас. Її білосніжна сукня звисала з тварини, ледве торкаючись землі. Обличчя вона не ховала, воно було, як ніколи сяючим. Кожна лінія її тіла випромінювала гармонію. Кожен її рух – граціозність. Поряд з нею йшов великий воїн, який допоміг їй спуститися з тварини.

Дітар взяв руку нареченої, і вони разом підійшли до циганського Барона. Побачивши Дітара, дівчина знову пережила ту зустріч на центральній площі селища циганів. Вона подивилася в його блакитні очі і відчула, як затихла пристрасть, спалахнула в ній з новою силою. Міха обійняв Дітара та Тарсішу, і церемонія почалася.

– Вибирайте людину так, немов ви осліпнули. Закрийте очі і відчуйте, що ви думаєте про нього. – Почав свою урочисту промову Барон. – Те, що йде від серця, до серця і доходить. Чоловік з дружиною мають бути подібні до рук і очей: коли руці боляче – очі плачуть, а коли очі плачуть – руки витирають сльози.

Дітар милувався своєю нареченою, поки слова Міхи пролітали повз нього. Зараз весь світ для нього перестав існувати, була тільки вона. Люди навкруги з цікавістю спостерігали за церемонією і насолоджувалися красою дії. Голос цигана був дзвінким і сильним і його слова чули навіть найдальші ряди.

– Чоловік не може втомитися. На його плечах завжди лежить відповідальність за свою сім'ю. – Продовжував Барон. – За жінку, за дітей, яких вона подарувала йому. Немає часу на слабкість, втому і смуток. Є лише совість, честь, вірність, гордість і відповідальність.

Міха повернув голову до ченця.

– Дітар! – Звернувся він до нареченого. – Чи згоден ти бути тим, хто захищатиме життя і честь цієї дівчини? Бути тим, хто буде завжди поруч, які б складні часи не настали, піклуватися про неї і її духовні потреби?

– Я згоден! – Голосно вимовив чернець.

– Тоді пам'ятай: Воїн – це той, хто захищає. Тепер вся твоя сила і доблесть належить їй. Бережи її.

Дітар подивився в очі Міхи і побачив, наскільки серйозно циган відноситься до цих слів. Він зрозумів, що все його тіло, його розум і його дух злилися воєдино, і він відчув неймовірну силу в середині себе.

– Я пам'ятатиму це завжди! – З ще більшою впевненістю відповів чернець і побачив, як Барон кивнув йому, даючи своє благословення.

– Любити це: слухати і розмовляти, віддавати і цінувати, ділитися і насолоджуватися, довіряти і прощати. Дружина – це душа сім'ї. Вона та, хто своїм існуванням прикрашає наш світ. Чоловік будує дім, а жінка робить з нього оселю. Вона найвірніша опора свого чоловіка і джерело натхнення у всі часи. Своєю любов'ю, опікою та ніжністю вона зігріває чоловіка і окриляє його.

Тепер Барон подивився на чудову Тарсішу.

– Тарсіша! Чи згодна ти стати Дітару дружиною і бути з ним поруч, в здоров'ї і хворобі, радості і печалі, піклуватися про ваш дім? Ти згодна розділити з ним це життя і жити лише для нього?

Барон навіть не встиг закінчити, як дівчина відповіла:

– Згодна!

Вона сказала це так голосно, що сама здивувалася, а Дітар і Міха посміхнулися.

Молодятам подали гірлянди із квітів, і вони одягли їх один на одного.

– Твоя посмішка – моя єдина релігія. – Сказав Дітар, наблизившись. – Тебе робить моєю дружиною величезна любов і те, що ти завжди була на моєму боці, завжди підтримувала мене і оточувала турботою, і так буде завжди.

Після цього Дітар взяв Тарсішу за руку, і присутні почали аплодувати, співати пісні і грати на музичних інструментах, вигукуючи поздоровлення. Урочиста церемонія перейшла в святкування.

Вечір наставав непомітно. Вогні горіли на площі так яскраво, що здавалося, ніби день став довший в два рази і зараз сонце висить прямо над головою. Цигани веселилися і танцювали, ченці приєднувалися до них час від часу, тому що веселитися так, як вони, міг не кожен. Танці і спів, їжа і питво, сміх і сльози, все злилося в одну велику подію. Це було перше велике свято за довгі роки воєн і битв.

– Дітар, нарешті ти став сім'янином. – Кричали йому ченці. – Йди до нас, ми хочемо випити за твоє здоров'я.

– Дякую брати. – Говорив їм чоловік і йшов в натовп, намагаючись відшукати свою Тарсішу.

Він протискувався крізь людей до столу, де сиділи циганські дівчата, в надії зустріти серед них свою дружину.

– Де Тарсіша? – Запитав чернець у дівчат за столом.

– Ой, вона пішла нещодавно до Міхи. – Відповіла одна циганка.

– А ти вже скучив? – Жартували вони. – Ще натішишся своєю коханою. Піди краще повеселися з друзями.

– Піду. – Відповів чернець і пішов до Міхи.

Барон сидів за головним столом у самому центрі. Він святкував більше інших. Навіть будучи в глибокій старості, Міха вмів веселитися і не відмовляв собі в задоволеннях.

– Дітар! – Зрадів Барон, побачивши поряд з собою ченця. – Ти, напевно, шукаєш Тарсішу? – З посмішкою на обличчі говорив Міха. Я тебе розумію. Я теж на своєму весіллі не міг намилуватися дружиною, я був готовий зарізати кожного, хто встав би між нами. – Сказавши це, він розсміявся і випив ще вина.

– Я радий, що хоч хтось мене розуміє. Добре, що я залишив зброю будинку, а то вже послідував би твоїй раді.

Міха знову засміявся. Цей день він чекав не менше, ніж Дітар, і його настрій був, як ніколи веселим.

– Напевно, твої друзі вирішили наслідувати давні традиції і викрасти наречену. – Продовжував веселитися Барон. – Таку красуню, як Тарсіша багато хто хотів би вкрасти, а особливо того дня, коли Дітар залишив свій меч.

– Це гірша з традицій які є! – Відповів Дітар. – Розлучати чоловіка і дружину в день весілля. Піду я все ж за своєю зброєю. – Пожартував чернець і Міха знову залився реготом.

– Одразу видно, що ти чернець. – Трохи віддихавшись, заговорив старий. – Крім "крадійства" нареченої, є ще один старовинний звичай.

Міха показав на порожні стільці, що стояли поруч. – "Прощання" з тими, хто не дожив до свята.

Обличчя Дітара змінилося на серйозне, він розумів, наскільки це важлива традиція для кожного, хто втрачав близьких людей.

– Зараз на цьому місці знаходиться мій син Маркітан. Він щасливий і посміхається… мій хлопчик… – Говорив Міха, стримуючи сльози, розглядаючи порожній стілець. – Я радий, що він сьогодні з нами, нехай хоч і в пам'яті, але з нами.

– А тут сидить Есін. – Раптом почувся голос Надіши. – А його дружина Ліберта в нього на руках.

Дітар різко обернувся і побачив перед собою Надішу з маленькою Гретою на руках.

– А тепер до них підійшли три великі ковалі. – Додав Агіас, приєднавшись до своєї супутниці. – Майстри своєї справи, яким ми вдячні за зброю у великій перемозі проти тварюк. Мріадр поводився, як герой і був для мене батьком. Голос Агіаса став тихіше і настала тиша. Здавалося, що всі веселощі обходять їх стороною. Всі дивилися на Дітара.

– Анріс. – Назвав ім'я чернець, і уявив собі образ загиблого ченця того, що сидить на стільці поряд з циганом. – Ця історія розпочалася з нього! Дуже шкода, що він загинув так рано і не пройшов всі пригоди поряд зі мною! Він здогадувався про людей ящерів, а спуститися в Підземний Світ не зміг. Я немов прожив життя і за нього теж.

Дітар підняв голову і окинув стіл, за яким сидів Міха. З першого погляду він цього не помітив, за столом було багато стільців, але тільки всі вони були порожні. Барон віддав перевагу компанії старих друзів. Всі вони були тут. Навіть старий Авраал. Дітар немов відчув його присутність і його благословення.