Епоха слави і надії

Глава 2

Такий водій, як Лангре завжди знає підхід до машини, всі її тонкощі і капризи. Лангре вмів водити машину з дванадцяти років, і зараз його досвіду багато хто міг позаздрити. За сорок років водіння в нього не було жодної аварії. Йому подобалась швидкість, але борг і строге наслідування закону обмежували його. Часто, сидячи за кермом потужного авто, його переслідувало нав'язливе бажання втиснути педаль в підлогу і розігнатися до максимуму, змусивши двигун ревти. Зараз у нього теж було таке бажання, але обставини і машина були не відповідні.

Поруч сидів Стажер, уткнувшись у свій ноутбук. Вони проїхали вже добру сотню миль, і їх вже не раз відвідувало бажання зупинитися і відпочити в придорожній забігайлівці, хоча кожен з них розумів, що часу на це нема.

– Цей Ніколас, дуже цікава особа – відірвавшись від комп'ютера, сказав Стажер. – Я не можу зрозуміти, чому він віддав подарований айфон Ганні? До ув’язнення він не розлучався зі своїм телефоном, а лише через півроку повністю відмовився від нього.

– В'язниця – це окремий світ і те, що там відбувається, міняє людей! – Відповів йому Лангре, після чого смикнув коробку передач і додав газу.

Машина поїхала швидше і пейзажі за вікном пропливали повз. Сонце нагрівало дах і єдиним порятунком від спеки, був старенький кондиціонер в салоні, працюючий без передиху.

– Вважаєте, з ним щось трапилося у в'язниці?

– Я в цьому впевнений, і хочу знати, що саме! Треба зібрати інформацію.

– Але все ж телефон! Як зараз без нього?

Лангре задумливо зітхнув. Іноді Стефан здавався йому зовсім молодим і нерозуміючим багато простих речей.

– Я з того покоління, яке велику частину життя прожило без таких технологій, як смартфони і інтернет. І я досі не заглибився в ці цифрові новинки, і не вважаю, їх життєво необхідними. Вони, поза сумнівом, допомагають і відкривають можливості, але все ж залишаються лише інструментом в руках людини. Це, як молоток, він виконує функцію забивати цвяхи, але за бажанням, цвях можна забити і чимось іншим, хоч каменем. Для Ніколаса телефон виконував функцію зв'язку з його "Бандою", але після видалення свого аккаунта він їх втратив.

Важливо дізнатися, де тепер він шукатиме допомогу.

– Все одно не розумію. – Досадував Стажер. – Із смартфону теж можна дзвонити. Навіщо ж обмежуватися кнопковим? Чому йому не потрібні інші можливості? Хто тепер йому допомагатиме?

– Вони швидше відволікають. Сам же знаєш, що телефон з виходом в інтернет треба краще захищати від зломів і стежень. І його практичність теж поступається. Якщо йому знадобиться, він з легкістю викине свій кнопковий і відразу купить інший.

– Гаразд, я мабуть, просто з вами погоджуся. Справа не в телефоні – справа у віці. В нас з вами різні погляди на цей світ і різні пріоритети. Це нормально.

– Ви не жили в нашій молодості, а ми не житимемо у вашій старості. Є те, що не змінити.

Вони в'їхали в невелике місто з маленькими будиночками і доглянутими газонами. Тут мешкала людина, яку їм потрібно було відвідати. Стефан, озирнувшись на всі боки, зрозумів, що вони майже на місці, і дістав з теку з паперами. На теці був напис "Справа № 6469". Він відкрив її і нашвидку пробігся по – написаному. Пожовклі сторінки вказували на вік цієї справи.

– Хлопець встиг багато накопити на себе за останнє десятиліття. – Роздумував вголос Стефан, перегортаючи сторінку то туди, то назад. – Він явно робив кар'єру.

– Тому він нам і потрібний. – Спокійно відповів Лангре.

– Дивлячись на таких кар'єристів, я ставлю питання: навіщо проводити досліди на тваринах, якщо у в'язницях повно виродків? Ставте досліди на них. Що тобі зробили миші або кролики?’

Лангре усміхнувся, згадуючи себе в молодості, мабуть такі думки відвідують кожного, хто стикається з маніяками і вбивцями.

– Якщо ми собі дозволятимемо ставити досліди на людях, нехай навіть на тих, кого складно назвати людиною, ми знецінимо значення людської істоти в суспільстві. Можна їсти тварин, але не людей. Можна полювати на тварин, але не на людей. Можна вбивати тварин, але не людей.

– Не думаю, що тварина менше хоче жити, ніж людина. Для мене цінність звіра вища за такого покидька, як цей тип.

– Твоє право. – Спокійно протягнув Лангре, чим і закрив цю тему, яка явно не привела б їх до розгадки нинішньої справи.

Машина зупинилася через два будинки від житла людини – по кличці "Циклоп". Перед тим, як припаркувати машину, вони зробили коло і оглянули будівлі і район, щоб розуміти, як діяти, якщо все піде не за планом.

– Я готовий! – Заявив Стефан і вже збирався вийти з машини, але Лангре його зупинив.

– Сподіваюся, твоя задумка спрацює!

– Спрацює. Мені повезло з вчителем. – Посміхнувся Стефан і поплескав по кишені, де була схована пляшка віскі. – Якщо людина п'яна, то вона завжди скаже правду.

Він вийшов і закрив двері, після чого Лангре від'їхав, залишивши Стефана одного перед будинком Циклопа. Той повільно підійшов до дверей, обережно ступаючи по бетонних плитах, що служили стежиною до ганку. Будинок був невеликим і в жалюгідному стані. Зелена трава газону була наполовину всіяна бур'янами, а огорожа навколо будинку зовсім зруйнована. Навіть фарба на стінах облупилася, показавши стару деревину. Якби в цьому будинку не сидів сусід по камері Ніколаса, Стажер би ніколи не підійшов до нього. Двері були вже перед самим носом. Він постукав.

– Провалюйте! – Гаркнув голос через двері. – Я не буду у вас нічого купувати, і ні в яку секту вступати теж не буду.

– А, якщо я хочу у вас щось купити? – Жартівливо крикнув Стажер в самі двері.

– Біс візьми! – Лаявся голос з будинку, і Стефан почув кроки.

Двері відчинилися, і перед ним з'явився високий одноокий чоловік.

– Будинком я точно не помилився. – Подумав про себе Стажер.

– Ти хто такий? – Запитав Циклоп, дивлячись на хлопця біля дверей.

– Я з поліції! – Стажер швидко показав посвідчення і прослизнув в середину.

– Ти чого твориш, фрік?

– В мене є питання, на які ти допоможеш мені знайти відповіді.

– Навіщо мені це?

– Гаразд тобі. Давай поговоримо. Я знаю сто способів, як отримати те, що мені треба, але давай розпочнемо з віскі. Ти ж не хочеш, щоб тебе знову викликали до відділку.

Циклоп недовірливо дивився на хлопця, що ходив по його будинку. В повітрі відчувалася напруга, але Стефан вміло контролював ситуацію.

– Серйозно, ми просто поговоримо. – Сказав Стажер і показав пляшку віскі.

Чоловік закрив двері і повернувся до кімнати. Стефан вже сидів на дивані, поставивши на журнальний столик пляшку. Циклоп взяв стілець і поставив навпроти, щоб залишатися на відстані від поліцейського і мати можливість бігти в будь – який момент. Після цього він відійшов на кухню і повернувся вже з двома склянками.

– Буде що на закуску? – Поцікавився Стефан.

– Я не закушую. – Відповів здоров'як і відкупорив пляшку, наплескав собі половину склянки.

Стажер теж налив собі, але зовсім мало, що змусило Циклопа посміхнутися.

– Я прийшов поговорити, а для цього мені потрібен язик, що не заплітається. – Спробував виправдатися Стефан, але той не звернув на це ніякої уваги.

– Ось і говори! – Він закинув голову і влив собі в глотку весь вміст.

Стефан вирішив все ж почати розмову.

– Я вивчав твою справу. Багато цікавого і незрозумілого. Який в тебе був мотив злочину?

– Не знаю, я не співаю, коли вбиваю.

– А чому ти стріляв в нього 28 разів?

– Більше патронів не було! – Сказавши це Циклоп, оголив зуби в кривій посмішці і знову налив собі.

– Всі думають, що я весела людина, – раптом заговорив здоров'як – але в моєму житті було стільки болю, що вам навіть і не снилося.

– Мені здається, що кожен так може сказати про своє життя. У всіх були події, які ми розцінюємо, як гірше на планеті, але чи так воно?

– Що може знати про життя така розпещена дівчинка, як ти?

– Знає, як спілкуватися з такими відморозками, як ти! – Голос Стефана став суворіший.

Він не зводив погляд з Циклопа, спостерігаючи за його рухами. Стефан вивчав його і тягнув час, даючи спиртному вдарити в голову.

– Я тобі нічого не скажу! – Циклоп, зручніше всівся на стільці.

Стефан продовжував грати у свою гру, підбираючись до свого співрозмовника все ближче і ближче.

– Такі як ти, не міняються, навпаки, в'язниця вас робить загартованіше. Ви також продовжуєте жити злочинним життям, думаючи, що суспільство вам повинно. Ви все ще злочинці, тільки обережніші. Ти або говори по -доброму, або ж я буду твоєю тінню скрізь, де будеш ти. Твоїм дружкам це точно не сподобається і навряд чи вони потім тобі повірять, що ти не знюхався з поліцією.

– Мої друзі раді поліції, адже вони законослухняні громадяни. – Циклоп сам не повірив своїм словам, і ледве стримав сміх.

– Якщо так, то добре. Може, тоді назвеш мені їх імена?

– В тебе на мене нічого немає, я чистий.

Його фраза обірвалася. Гучний звук пострілу, що пролунав, застав Циклопа зненацька. Ще один постріл. Куля пролетіла прямо через вхідні двері, залишивши отвір. Циклоп різко кинув погляд на Стажера і тут же вихопив пістолет, приклеєний скотчем до журнального столика. Стефан не злякався, він зберігав самовладання.

– Якщо ти прийшов мене вбити, то треба було це робити відразу. – Крикнув Циклоп і, знявши із запобіжника, наставив пістолет на хлопця, що сидів перед ним.

Лангре з'явився в найпотрібніший момент. Вибивши з ноги двері, він влетів до кімнати і взяв на приціл здоров'яка.

– Кинь пістолет! – Крикнув комісар. – Кидай, або я вистрілю.

Циклоп відпустив рукоять, і зброя повисла в нього на пальці. Стефан підстрибнув з крісла і вихопив пістолет, поки той не зробив дурницю і не натворив чого.

– Я той самий приклад того, як поступати не варто. – Пробурчав одноокий чоловік і підняв руки високо над головою.

Лангре кинув Стажерові кайданки і той, зайшовши зі спини, закував Циклопа і посадив назад на стілець.

– Ти казав у мене на тебе нічого немає, а ось тепер – є. І незаконне зберігання зброї, і напад на поліцейського. Непоганий врожай.

План Стажера спрацював і тепер він насолоджувався перемогою. Він відразу розслабився і випробовував навіть деяку гордість перед Лангре, що зміг впоратися з цією роллю, тепер розговорити Циклопа буде зовсім просто.

– Цінності, як відбитки пальців, в кожного свої. – Заговорив Лангре, підійшовши ближче до нападаючого. – Твоя цінність – це життя, раз ти відразу кинувся за пістолетом. Я думав, буде щось оригинальніше.

– Ніколи не грайте зі мною. Ви поліцейські не краще нас. Так само обманюєте, вбиваєте і маніпулюєте.

– Ми граємо за вашими правилами. – Відповів йому комісар. – Ви ж наші правила порушуєте.

– І погодься, граємо ми краще за вас. – Додав Стажер до слів свого напарника і потягнув електронну цигарку.

– Палити шкідливо. – Спробував з сарказмом сказати Циклоп.

– Таким, як ти, бути шкідливо. А я – просто палю. – Стефан набрав повні легені пару і випустив їх прямо в бік Циклопа.

Лангре теж дістав свою пачку і, прочитавши напис: "паління вбиває", запалив і теж додав:

– Невже ніхто не зрозумів, помирають не від цигарок.

Через півгодини, Циклоп вже був готовий розповісти все, що вимагав від нього Лангре. Всі і завжди стають лагідними, якщо на них одягнути кайданки.

– Що ти знаєш про Ніколаса Романова? – Почав допит Лангре.

– Знаю, що він сидів у в'язниці півроку.

– І ти сидів разом з ним. Тому ми зараз у тебе в гостях. Півроку він був там і півроку з ним відбувалися різні речі, я хочу знати які.

– Ви хочете, щоб я доніс вам на нього? Думаєте, я донощик?

Лангре наблизився впритул до нього і взяв за шию.

– Так, але мені плювати на ваші з ним справи на зоні. Ти знаєш, про що я запитую. Ніколас завів там знайомих, і я хочу знати, хто вони.

– Добре. Я розповім вам про Ніколаса і його "кар'єру" у в'язниці, але без деталей. На додаткові питання я відповідати не буду і повторювати двічі теж.

– Домовилися, – сказав Лангре, – але, якщо ти надумаєш жартувати, я зламаю тобі ребра при затриманні.

– Домовилися. – Повторив Циклоп і, витримавши коротку паузу почав розповідь. – Де панує братва, там закон безсилий. В нас інші закони і інші поняття. Кожен, хто потрапляє туди, повинен це затямити. Перший час багато хто потрапляє в різні ситуації від незнання або наївності, але цей хлопець виявився іншим. Він потрапив в наше крило і, як і інші новенькі повинен був пройти бесіду з головним.

– Як співбесіда? – Пожартував Стажер.

– Так, але тільки по – важливіше. Все залежить від того, як ти себе поставиш. Якщо покажеш себе слабаком, об тебе будуть ноги витирати, а якщо сильно зухвалим, то без зубів залишишся. Поважають тих, хто шанує поняття і шанованих людей.

– Давай ближче до справи! – Підганяв його Лангре. – Твоя тюремна романтика нехай залишиться при тобі.

Циклоп пирхнув і кивнув головою. Знову він почував себе на допиті і знову поліція смикає за свої ниточки, примушуючи його танцювати.

– Загалом, новенького приводять в окрему камеру, і головний ставить питання типу : "Хто такий"?, "За що сів"? Після чого його промацують, запитуючи, яке місце він хоче займати у в'язниці, чи готовий підтримувати бунт, чи є в нього домовленості з поліцією і так далі. Звичайно ж, всі відповідають те, що хоче почути Васо.

– Васо? – Перервав розповідь Стажер.

– Так. Він злодій в законі. Все проходить крізь нього, і всі намагаються йому догодити. Ніколас пройшов "співбесіду" без проблем, і Васо особисто за ним наглядав. Я не знаю, про що вони базікали, але явно Ніколас був посвячений в якісь його справи.

– Романов і справді вміє заводити друзів. Здається, що він і на безлюдному острові знайде собі союзників серед черепах і ящерок.

– Швидше він шукав не союзників, а сходи вгору. Якось він сказав мені: "Якщо беззаконня не можна зупинити – його треба очолити". Я тоді не зрозумів, про що він говорив, але зараз…

– Що було далі? – Знову підганяв його комісар.

– Ніколас легко знаходив спільну мову з кожним, і міг допомогти в будь – якій ситуації. До його думки прислухалися, і він отримав прізвисько "Цар". В якийсь момент у Васо були проблеми, і Ніколас зміг за кілька хвилин вирішити всю ситуацію. На моїх очах, цей хлопець водив сірником по землі, зображуючи певну схему, після чого, його трохи на руках не носили. Я б сказав, що він мудрий не по своїх роках.

– Ще коротше! – Лангре квапив Циклопа доки той ходив по колу. Він умів заговорювати зуби, але Лангре цього дуже не любив. Йому потрібна інформація, і чим вона простіша – тим краще.

– Якщо ще коротше, то Васо завинив перед іншими злодіями в законі. Чи то не захотів ділитися, чи то ще що. За цей проступок, його раскороновали. Звичайно ж, він захотів повернути своє положення, а для цього треба було зробити багато чого. Такий шанс з'явився, коли у в'язниці почалися проблеми з начальником. Старий пішов на пенсію, а той, якого поставили на його місце, не хотів грати за правилами. Від цього страждали всі, і ми і наглядачі. В'язниця – це зовсім інший світ, і ті закони, що працюють тут, там безсилі.

Не говоритиму як, але Ніколас зумів вирішити це питання.

– Васо вбили?

– І так і ні, але старші поставили Ніколаса на його місце. Я знаю, що до нього прилітав на своєму літаку, найголовніший злодій в законі, по прізвиську "Перший". Вони кілька годин говорили на тюремному подвір’ї, поки нас тримали по камерах. Тепер Цар отримав не лише всі зв'язки Васо, але і заручився підтримкою Першого.

– Так би відразу. – Сказав Лангре і обернувся до виходу. – Мені потрібний номер телефону Першого і на цьому закінчимо.

Як тільки вони покинули будинок, у Лангре задзвонив телефон. Комісар взяв трубку.

– Як обстановка? – Запитав сер Альприм.

– Ніколас зумів провернути у в'язниці ідеальний злочин і зайняти місце злодія Васо. Зараз я хочу дізнатися про стосунки між Першим і нашим Царем.

– Ідеальний злочин не той, який не розкритий, а той, який розкритий, але взяли не того. – Альприм відключився і Лангре, мовчки, сів в машину.

Глава 3

Події в ресторані "Вежа" притягнули увагу журналістів ще до того, як там сталася спроба теракту. Про цей вечір знав кожен парижанин, і багато провідних телеканалів хотіли отримати репортаж з місця події, але не всім це вдалося. Охорона отримала вказівку не пускати нікого без спеціального пропуску, щоб не було ніяких настирних папараці або радикалів, що намагалися зірвати захід. Але невідомий в масці, все ж проник на презентацію і зовсім не виділявся з натовпу.

В списках запрошених його знайти не зуміли і навіть камери не змогли його розпізнати серед гостей.

Вже на наступний ранок в мережі з'явилися фотографії ресторану, з якого виводять гостей, автомобілів поліції і швидкої допомоги, що стоять край дороги, але ніяк не гарного банкету або струнких моделей. Вечір закінчився зовсім несподівано і те почуття, в яке все забарвилося, витіснило всі приємні спогади про нього. Ніхто не писав про нову колекцію або про книгу, всі пости виходили з одним і тим же заголовком: "Спроба теракту в ресторані "Вежа".

Ніколас і Ганна повернулися до готелю. Вони були впевнені, що за ними стежать і тому намагалися бути обережніше і уважніше. Ганна відправилася в душ, Ніколас сидів у вітальні і слухав шум води через відкриті двері. Він тримав в руках книгу з її фотографією на обкладинці. Дівчина немов це відчула:

– Без мене не читай.

– Але ти написала її без мене! – З посмішкою відповів Ніколас.

Вже через кілька хвилин Ганна заснула в нього на колінах, а ось він, цілу ніч не міг зімкнути очей.

Ранок був спокійним, в місті вихідний. Настав новий, зовсім звичайний день. Машини стояли в пробках на виїзді з міста, а центр був наданий повністю для пішоходів. Театри і галереї, філармонії, музеї та виставки відкривали свої двері для відвідувачів.

Ніколас і Ганна спустилися в невелике кафе на першому поверсі готелю, і під світло – померанчевою парасолькою, замовили каву. Ганна передала вчорашню коробку Ніколасу, він дістав перстень. Це було велике чоловіче срібне кільце з різьбленою, широкою шинкою. Відразу було видно, що це ручна робота, кільце виготовлене на замовлення. Він уважно його оглядав, роздивляючись навіть самі незначні деталі.

– Перстень із зображенням цикади. – Сказав він, вказавши на головний візерунок кільця. – У віруваннях древніх народів ця комаха асоціювалася з безсмертям.

– Так що, це "Кільце безсмертя"? – Запитала Ганна, не сильно вдаючись до мілких деталей.