Епоха слави і надії

Есін обернувся і помітив, що меч Дітара все ще лежить там, де його залишив чернець. Він підняв голову і зустрівся поглядом з Агіасом. Він подумав про те саме. Вони одразу кинулися до річки, не сказавши один одному ні слова. Ченці зрозуміли, що сталося і що потрібно робити. Біля вежі до них приєдналися ще кілька озброєних циган.

Тарсіша розминулася з Агіасом і Есіном, вони пробігли навіть мимо Дітара і вступили в бій з канібалами. Приспів ще невеликий загін циганів, і нападаючі зрозуміли, що раптова атака не вдалася. Цигани, на чолі з ченцями, тримали в кожній руці по мечу и немов гострою сокирою врізалися в людську масу, залишаючи за собою лише килим з тих, що билися в передсмертних судомах тіл.

Есін, захоплений боєм, помітив, що меч Дітара все ще у нього в руці, а самого його рядом немає. Наказавши захисникам табору гнати дикунів назад до річки, коваль кинувся на пошуки друга. Серце його завмерло, коли він побачив ченця, що лежав на землі зі стрілою в спині, і Маркітана, що схилився над ним.

– Стій! Зупинися, циган! – Есін кинувся до них, кричачи у відчаї. – Не діставай стрілу! Я сам огляну його! Есін заглянув в обличчя друга.

– Дітар, брат мій! Розплющ очі!

Чернець раптом стрепенувся, як від сну і спробував підвестися, але коваль притиснув його до землі.

– У тобі стріла. Її треба витягнути. Лежи спокійно. – І, немов відповідаючи, на німе питання друга сказав. – Тарсіша в безпеці.

Почулися тріумфуючі крики циган, що поверталися після короткого бою. До Есіна і Дітара приєднався Агіас. Кантрі чернець найкраще розбирався в пораненнях і відразу ножем став розрізати на спині Дітара одяг. Цигани ж, крім Маркітана, здавалося, взагалі не надали значення тому, що чернець поранений. Вони весело йшли до селища, підбираючи вподобану зброю канібалів. Цими трофеями вони тепер хвалитимуться перед своїми жінками.

– Радій, воїн Ханоя! Стріла виявилася тупа, втім, як і нападники. Вона лише забила тебе і не ввійшла до тіла глибоко. Ти просто дуже втомився, мій друг і удар позбавив тебе свідомості на кілька митей.

Агіас витягнув стрілу і відразу приклав до рани хустку, змочену цілющим розчином. Кантрі ченці були не лише воїнами, але і лікарями, та завжди носили з собою пляшечку настою, що швидко заліковує рани.

Агіас прислухався до дихання Дітара і сказав:

– Доки людина не здається, вона сильніша за свою долю.

Друзі підхопили Дітара з двох сторін і допомогли йому встати. Чернець, прийшов до тями, але був слабкий і гул в голові супроводжувався помутнінням в очах.

– Потрібно йому допомогти! – Сказав Есін.

Тарсіша здалека побачила ченців, що поверталися. Не встигли вони перетнути вартові вежі, як дівчина кинулася до Дітара і скувала його в своїх обіймах.

– Я така рада, що ти живий. – Заплакала циганка.

– Я ще більше рад, що з тобою все гаразд. – Посміхнувся Дітар і витер рукою сльози, Тарсіши, що стікали по щокам.

Ченці пішли до будинку Міхі, де вже було готове місце для відпочинку. В дворі горіло вогнище, на вулиці були розкладені шкури і ковдри для ночівлі, тому що в військовий час, чоловіки сплять на вулиці, щоб не бути захопленими зненацька в теплих ліжках. Міха особисто зустрів ченців, що поверталися. При зустрічі він обійняв кожного. Це коштувало більше, ніж будь-які слова вдячності. Після бою всі були втомленими, і багато циганів вже спали прямо на землі, сховавшись за накидкою або теплою шкурою.

Через кілька хвилин, ченці лежали поруч – просто неба, відходячи у світ марень.

Вранці в таборі панувала тиша. Так, селище вже перестало бути просто мирним поселенням, а перетворилося на справжній військовий табір. Скрізь, біля кожного будинку стояла озброєна людина так, щоб видно було кожен куточок.

Ніщо не порушувало сон, лише кілька циганів готувалися до трудового дня. Дітар спав на колінах Тарсіши, біля майже згаслого багаття. До ченців підійшов Агіас з Надішею. Залишок ночі вони провели, розмовляючи з циганами. Раптом стали все голосніше доноситися крики Міхі. Барон галасував на Лексу.

– Я велів тобі закопати трупи індусів, а не кидати їх, як дохлих собак в річку! Тому ці людоїди й пришли на запах свіжої крові! Добре, що їх було мало!

– Міха! Я не хлопчисько, а мої люди – не землекопи! Ми можемо створити своє власне плем'я і навіть без твого золота, за яке ти продав нас цим чорним воронам – ченцям!

М'язи Барона вже скоротилися, змусивши його руку, кинутися до ножа, але Міха вчасно спохопився. Лекса був набагато молодший і швидший, і навіть поступаючись старому в силі та вмінні, міг напасти першим і отримати перевагу. Рука, що піднялася, зупинилася на половині шляху, вказуючи бунтівникові шлях до воріт, що вели в бік гірської стежки.

– Забирай своїх покидьків і геть з мого племені! Відтепер ти – вигнанець!

Гордо підкинувши голову, Лекса жестом кликнув своїх людей, що бачили його суперечку з Бароном. Їх зібралося близько десятка. Всі мовчки, схопилися на коней і рушили геть. Лише Маркітан запитав його:

– І що далі? Ти отримав те, чого домагався?

– Ви вигнали мене, до чого ця цікавість? – Лекса лише знизав плечима. – У нас є коні, зброя і сміливість, а навкруги повно здобичі – не пропадемо.

Маркітан побачив, що до сідла кожного бандита був вже прив'язаний мішок з речами. Це означало, що Лекса виношував плани покинути селище ще вчора. Не встиг командир вартових обдумати це, як пролунали удари в тривожні металеві диски на дозорних вежах.

Дітар прокинувся і першим кого побачив, була Тарсіша. За кілька секунд він згадав все, що вчора сталося. Він схопився рукою за голову, яка страшенно хворіла, і закрив очі. Тарсіша доторкнулася до його обличчя. Перед собою він побачив прекрасну дівчину, яка дивилася на нього закоханими очима і посміхалася. Дітар не зміг стриматися і посміхнувся у відповідь. Тарсіша наблизилася ще ближче і її губи торкнулися ченця. Біль повністю вщухла.

– Тривога не може перешкодити мені любити тебе. Я занадто довго жила без тебе. Кажуть, якщо людина тобі сниться, вона думає про тебе – вночі ми згадуємо те, що цінно нашому серцю.

Чернець пригадав, що вчора не встиг зробити їй подарунок, і повільно потягнувся до маленького згортка тканини. Він дістав його і тримав у руках. Сміливий в бою, чернець втратив всю хоробрість у присутності цієї дівчини. "Не відповідний час". – Промайнула думка. Повз них до воріт бігли озброєні люди, на ходу застібаючи і поправляючи обладунки.

– Доки всі спали, я принесла твою мантію. Ти залишив свій скарб, рятуючи мене.

Дітар не звертав ніякої уваги на військові приготування навколо нього. Він був спокійний і стриманий. Його серце наповнювалося любов'ю і ніжністю до Тарсіши і нічого, крім цього, не цікавило його у цю мить.

– Ей, закохані! – Агіас і Надіша стояли повністю у всеозброєнні в декількох кроках. – Щось дивне відбувається в таборі індусів. Нам всім варто приготуватися до несподіванок!

Дітар із зітханням жалю сховав згорток під одяг.

Цигани, що несуть дозор на вежах, показували руками в бік поля. Там, на чолі з Міланосом стояли близько тридцяти вершників і до сотні піхотинців з великими щитами. Дозорці не переставали бити молотом в тривожний набат, що знаходився на одній з веж. На кожну таку вибігло по два десятки лучників.

В індусів була безліч релігій і вірувань, безліч храмів та жерців. І мало хто з необізнаних знав, що там іноді відбувалося: туди могли прийти безліч людей на поклоніння, а покинути – з відрізаними язиками і осліпленими. Вони ставали мандруючими "святими" і тільки знаками закликали людей йти в ці храми. Індуси були язичниками, в них були свої боги, яких вони боялися і яким поклонялися: хтось блискавці, хтось вогню.

В Міланоса було два вірних слуги – два чорні ворони, які літають по світу і приносять йому новини. Він активно бореться зі злом, він строгий, але справедливий.

В одному з таких місць Міланос і купив за величезні гроші свою особисту гвардію та охорону, за допомогою якої і підтримував дисципліну в війську свого брата Андрогіна. Цих монстрів боялися всі ще більше, ніж ченців. Це були берсерки – породження експериментів жерців над людьми. Колись сильні воїни, вони були оскоплені, жерці тонкими спицями проколювали їм черепи так, щоб вбити ті частини мозку, які відповідали за страх і біль. Тепер ці чудовиська безжально вбивали всіх і все, на що їм вказував хазяїн – Міланос.

Сам Андрогін давно подумував, як від них позбавитися.

Тепер ці тридцять вершників, повинні були зломити волю циган, а Андрогін таємно сподівався, що вони всі загинуть. Проте, для успіху місії він не пожалів сотню щитоносців з селян, щоб прикрити наступ берсерків. Воєначальник знав, що його гордовитий брат може відмовитися від допомоги більшого загону,не бажаючи втратити слави переможця. А сотня солдатів в такій битві могла служити лише допоміжним загоном.

Міланос привів три десятки найнебезпечніших воїнів. Двадцять чоловік спішилися і пішли в атаку на циган, а десять вершників, дістали луки і стали обсипати дозорні вежі стрілами. Ченці і цигани чули про берсерків, але бачили їх вперше.

Ті йшли в бій без кольчуг і були досить дикі та сильні, подібно до ведмедів. Вони кусали свої гострі кромки своїх щитів, щоб привести себе в лють. Для ще більшої нечутливості до болю, ці воїни приймали відвар з невідомих грибів, могли битися навіть з відрубаними кінцівками або випущеними кишками. Ці демони зупинялися тільки тоді, коли позбавляли життя своїх ворогів. І чим кривавіше було вбивство, тим більшу насолоду відчував берсерк. Казали, що самі вони невразливі, що їх не бере ні вогонь, ні меч. Вони мали злість і лють диких звірів, а їх очі наливалися кров'ю, коли вони йшли вбивати.

Берсерки з презирством відносилися до кольчуг, що заважали в бою. Вони билися лише в одних сорочках або взагалі оголеними до пояса. В битвах вони відрізнялися швидкістю і ухилялися від ударів не зі страху бути пораненими, а з розуміння, що неушкоджені вони зможуть більше вбивати. Якщо вже кому з ворогів і пощастить покалічити озвірілого монстра, то рани той не помічав та бився до закінчення битви, відправляючи ворогів у царство мертвих одного за іншим.

Попереду бігли щитоносці, приймаючи на себе десятки стріл, що сипалися з веж. Ці нещасні селяни були приречені! Вони знали про це, але повернути назад не могли – берсерки їхали за ними на конях, і пару злякавшихся одразу впали з розтрощеними головами. Єдиним шансом для щитоносців було добігти до веж і якось протриматися до того, як в бій вступить гвардія Міланоса. Той же спостерігав за цим на відстані випущеної стріли і передчував славну перемогу. Думки про золото циган не залишали його.

Десяток "вовкоголових", саме так любив називати воїнів Міланос, загальними зусиллями перевернули одну з двох веж,разом з лучниками, і буквально розірвали їх на частини! Жах і страх вселився в живих, що залишилися. Прикриваючись щитами, виставивши вперед списи, циганські бійці задкували і сховалися під захист, вцілілої вежі, вже не вірячи в перемогу. Вони опинилися у пастці. Вежа була оточена.

В них не було шансів – берсерки розкидали своїх супротивників одного за іншим. Всі піші цигани були вбиті, берсерки через їх трупи побігли у табір по довгій дорозі. Стріли стирчали з їх плечей і спин.

Агіас обернувся до Дітара:

– Треба щось робити, не можна дивитися, як їх вбивають.

Дітар крикнув циганам, щоб загородили прохід в сам табір возами, збитими з дощок щитами і поваленими деревами:

– Стійте тут і стріляйте лише тоді, коли вони наблизяться, стріляйте тільки в шию або в голову.

Дітар обернувся до Есіна:

– Біжи через болото, зустрінемося біля вцілілої вежі.

А потім Агіасу:

– Діставай кинджали і наздоганяй! – йшлося про одну важливу рису ченця – йому ніколи не можна проявляти страх.

Вони перестрибнули через барикаду. До берсерків було близько сотні метрів. Вони були зайняті тим, що просто добивали поранених. І навіть не звернули уваги на двох ченців, озброєних короткими списами, що бігли до них.

Есін і Дітар наближалися до берсерків, готуючись атакувати ворога. Есін зійшов з дороги і став стрибати по каменях і коріннях дерев. В Дітара в руках були два списи, один він кинув у берсерка, направив прямо в груди одному з демонів. Сила, яку Дітар вклав в цей кидок, змусила спис летіти так швидко, що берсерк не встиг ухилитися і спіймав його своїм тілом. Величезна туша впала на землю зі списом, що стирчав у грудях. Чернець продовжував бігти, відстань між ним і його метою скорочувалася. Він кинув другий спис і потрапив у горло. Здоров'як був приречений. Це був смертельний удар, від якого ворог одразу впав на землю.

Будучи вже зовсім близько, Дітар вихопив з – за спини свій меч і, відштовхнувшись від землі, заніс його над головою чергового берсерка. Інші, кинулися на зухвалих ченців, з тіл деяких стирчали стріли, але битися їм це не заважало. Слідом за ним в бій вступив Агіас з двома кинджалами. Він розумів, що в таборі зараз знаходиться Надіша і її сім'я, тому йому потрібно захистити їх. Двоє берсерків кинулися на болото, бажаючи перехопити Есіна.

Один удар і голова берсерка відокремилася від тіла, та покотилася по землі. Ще двоє отримали удари кинджалами. Чернець знав, куди завдавати ударів і робив це з особливою точністю. Кілька ударів в небезпечні точки і ворог повержений.

Берсерки ж виявилися не так прості, як думали ченці на перший погляд. Навіть смертельно поранені, вони були небезпечні, тому вбивати їх доводилося двічі. ‘’Вовкоголові’’ наближалися. Їх ставало більше, оточивши зі всіх боків ченців, вони взяли їх у кільце. Шанси на перемогу ставали значно менші.

Есін стояв майже по коліна в болоті і чекав, коли до нього наблизяться вороги. Ченцеві вдалося вибити з рук одного берсерка молот. Другий же люто накинувся на коваля. Даремно хтось рахував берсерків просто божевільними – вони були вмілими воїнами, тільки позбавленими людських почуттів. Ухиляючись від ударів, Есін прикрився, але метати молот виявилося набагато важче, і зброя ченця відлетіла в болото, а сам він впав на одне коліно. Вихопивши кинджал, він увігнав його у стегно ворога по руків'я і вистрибнув з болота.

Чернець, що навіть став ковалем, і без зброї не беззбройний! Ударом ноги, вибивши молот з рук берсерка, Есін блискавично застрибнув йому на плечі і, падаючи на сторону, скрутив тому шию, трохи не зірвав голову.

Тепер, вже навпроти нього, стояв справжній монстр. Розлючений втратою молота, витягнувший широкий зазублений ніж, ‘’вовкоголовий’’ повільно наближався до коваля. Есін приготувався до смертельної сутички. Зробив випад, щоб завдати удару ногою, але лише отримав різану рану на кісточці. Удар рукою – лезо ножа розірвало тканину на рукаві, і лише шкіряний обладунок врятував від серйозного поранення. Есін спробував захиститися, але болото позбавляло його можливості ухилятися. Тепер берсерк перейшов в атаку і залізною хваткою зупинив коваля.

Перед тим, як завдати смертельного удару ножем, берсерк поглянув йому в очі. Есін побачив перед собою обличчя монстра, що досяг найбільшого задоволення – повільно вбити супротивника.

Міха зі своїм сином підійшли до возів і побачили, що ченці б'ються з ворогами, а цигани загнані на дах останньої, з вцілілих веж. Барон розумів, що в таборі легше втримати оборону, він віддав наказ атакувати ворога і вози були прибрані.

Міланос спостерігав за боєм здалека. Він бачив дві чорні мантії, що рухалися кругом своїх ворогів немов у танці, і забирали їх життя. Він відразу зрозумів, що це і є ті самі ченці, але бачити їхні обличчя індус не міг.

– О, боги, їх лише двоє! – Вигукнув Міланос, не вірячи своїм очам. – Як їм вдалося зупинити мій загін? Це неможливо!

Індус розводив руками, озираючись на всі боки, явно не бажаючи приймати побачене за реальність. Оточені берсерками, які передчували тепер вже легку перемогу, ченці раптом стали – співати!

– Ом Намах! – Зазвучала стародавня захисна мантра.

Стоячи спиною до спини, опустивши свої мечі, вістрям вниз, звівши очі до небес, вони в одну мить, відразу з високої ноти заспівали чистими голосами пісню, слова якої вони не знали! Їх навчали цій пісні на кожному тренуванні в найважчий її момент, коли сил і сміливості вже не було і сліду. Пісня Братства тибетських ченців. Їй могли навчитися тільки ті, хто віддавав себе повністю тому, щоб стати справжнім ченцем!

Величезні звіри, які тільки і знали, що вбивати своїх ворогів, остовпіли. Вперше, вони не розуміли, що відбувається і що їм робити. Мелодія звучала в їх головах. Сила чернечих голосів паралізовувала і обеззброювала.

Цигани зупинилися на півдорозі до тих, що билися і застигли на місці від почуваного.

Есін побачив, як там, де тільки що було спрямоване на нього чорне око монстра, раптом з'явилося скривавлене вістря стріли. Трохи відвівши погляд, він побачив Надішу на краю болота, вона встигла зробити постріл за мить до того, як Агіас з Дітаром почали співати. Есін вибив зброю берсерка бічним ударом ноги з розвороту, потім загнав обидва кинджали в груди і став бити руками по обличчю. Одним ударом він розітнув здоров'якові ліву брову. Потім ще одним ударом праву, після чого зламав ніс і розбив губу. Він завдавав удару за ударом, не даючи ворогові прийти до тями.

В ченця обидва кулаки були в крові ворога, але той не помирав, тоді Есін висмикнув кинджали і перерізав йому горло.

Міланос, здавалося, перенісся думками далеко від битви. Тому, коли спів раптом закінчився, ще якийсь час всі учасники битви ще залишалися, так мовити у забутті. Всі, але не співаки! Той же прийом – короткий розгін, стрибок, і ченці вже за спинами ворогів. Ще два удари, ще дві голови, таких дорогих для Міланоса воїнів зірвалися з плечей і, кліпаючи очима, покотилися по скривавленій землі. Ченці ухилялися від ударів і просто різали ворогів, один з берсерків втратив зброю і накинувся на Дітара, став крутитися з ним по землі.

Чернець, захищаючись, бив ворога руками, а Агіас встав над ними і почав завдавати смертельних ударів по спині берсерка. Тільки після дев'ятого удару Дітар зміг скинути його мертве тіло з себе.

Дітар і Агіас побігли вздовж краю болота до останньої вцілілої вежі, де пара десятків циганських воїнів ще билися за свої життя. Навіть маючи чисельну перевагу, вони розуміли, що не вистоять у відкритому бою і кількох хвилин. Циганам залишалося тільки закритися і метати стріли і дротики, в надії вразити практично невразливих ворогів здалека.

Не маючи страху, берсерки розуміли, що дістати ворога на вежі їм буде складно. Тоді найпотужніші бійці виступили вперед з величезними бойовими молотами і, що прикриваючись щитами, стали трощити стіни вежі і її двері. Дуже скоро цигани зрозуміли, що їх загибель неминуча.

Двоє ченців стали дертися на вежу хапаючись за балки і перекладини дерев'яної конструкції. Вони влетіли на неї дуже швидко, що було дивно для звичайної людини. Виявившись на верху, ченці тут же очолили оборону, чим викликали радість тих захисників, що залишилися живими.

– Лучники! – Крикнув Дітар. – Атакуйте берсерків, не давайте їм ступити і кроку, не отримавши стрілу.

Ті, з новою завзятістю почали обсипати наступаючих, стрілами. Проте воїни Міланоса також не втрачали часу дарма – одна опора вежі була вже повністю зруйнована, а зовсім скоро вони зламають і вхідну, зірвуть двері, увірвуться в середину і бій буде закінчено!

Есін і Надіша зайняли зручну позицію для стрільби з укриття. Оточені деревами, вони стріляли в спину воїнам Калінги, щоб не привертати увагу берсерків. Шлях до вежі їм перегороджував занадто великий загін ворога. Тепер їм доведеться рятувати своїх братів – ченців самостійно.

Цигани продовжували стріляти з луків, що примушувало берсерків піднімати великі щити над головою. В кожного в тілі були стріли, рани кровоточили. Але вони кусали свої щити і, підігріваючи свою лють, величезними бойовими молотами, вибивали двері. А інші дерлися вгору за допомогою крюків.

Раптом Агіаса осяяла рятівна думка! Він добре знав конструкцію циганських сторожових веж – адже він сам колись навчив цьому людей Міхи.

– Дітар! Не дозволь цим тварюкам видертися вгору і підготуй всіх циганів до стрибка!

Не чекаючи відповіді Дітара, кантрі чернець схопив дві посудини з горючою рідиною для сигнальних вогнів і кинувся вниз по внутрішніх сходах.

Двері здригалися під потужними ударами, ще хвилина – друга і вони рухнуть. Але між вхідними дверима і люком, що відкриває вхід на сходи, був невеликий простір, де людина могла пройти лише зігнувшись. Агіас миттєво розплескав пальне по стінах і дверях, висік вогонь, підпалив все і вискочив в люк, щільно закривши його за собою. Спалахнувши, полум'я майже вмить пригаснуло, наповнивши маленьке приміщення димом, готовим вибухнути.

Вибігши нагору, Агіас двома словами пояснив Дітару задумане, і вони приготувалися.

– Готуйтеся! – Вигукнув Дітар. – Вежа впаде і кожен з вас повинен буде групуватися і, падаючи завдати удару по ворогу.

Цигани слухали слова ченця і не розуміли, що він говорить правду. Такі божевільні ідеї ніколи не сприймалися серйозно. Вони не вміли так битися, як ченці, тому і не вірили, що зможуть це зробити зараз.

– Вам нічого боятися! – Заговорив Агіас, розуміючи хвилювання циганів. – Вежа вибухне і впаде, а самий кращий спосіб врятуватися – це стрибати. Падаючи, кожен зможе завдати лише одного удару ворогові. Виявившись внизу, не вступайте у бій, а просто тікайте до табору або на дерева. Ми візьмемо берсерків на себе і виграємо для вас час.

Берсерк завдав останнього удару і вибив двері. Великі дерев'яні двері відкрилися, майже згасла пожежа отримала нову порцію повітря, і вежа вибухнула. На щастя тих, що оборонялися, головна сила вибухової хвилі пішла через пролом, що утворився у дверях, зірвавши дерев'яні бруси і вбивши на місці ще трьох монстрів.

Агіас летів вниз між деревами разом з якимось циганом, потім вдарився спиною об дерево і пірнув у болото. Дітар, зробивши перекид, метнув кинджал у горло найближчого ворога та кинувся на допомогу другу. З іншого боку до них поспішали Есін і Надіша. Майже всім циганам – захисникам вежі вдалося врятуватися від ударів берсерків, що обрушилися на них.

За рахунок несподіваності, нападу циганам вдалося вразити двох – трьох берсерків списами. В залишків вежі зійшлися в смертельному бою відразу кілька загонів, що підбігли практично з різних боків: індуси, берсерки і ченці з циганами на чолі з Маркітаном.

Люди з двох сторін, важко дихаючи, опинилися одні навпроти інших, не наважуючись, напасти першими. Міха стояв, схрестивши руки на грудях. Перед ним лежало тіло берсерка. Барон покликав сина і запитав:

– Скільки їх ще там?

– Точно не знаю. Ми вбили майже двадцять берсерків і кілька десятків піхоти.

– А скількох втратили?

Маркітан принишкнув, підраховуючи в голові вбитих циганів.

– Не менше тридцяти наших братів.

Циганський Барон похитав головою. Втрати були відчутні.

– Що робитимемо далі? – Запитав його Маркітан.

– Воювати! – Впевнено відповів старий.

– Воїни! – Прокричав Маркітан. – Встати в три лінії і зімкнути щити. Ці індуси ще пошкодують, що з нами зв'язалися.

Цигани миттєво вишикувалися, і лише повторювали його наказ, немов шукали місце в першій лінії, щоб помститися ворогові за загиблих братів. А навпроти трьохсот легко одягнених та слабо озброєних воїнів спішилися і вишукувалися в бойовий порядок, десяток берсерків і, ще з півсотні піхотинців та щитоносців.