Епоха слави і надії

"АНУШ"– коротке ім’я прогуркотіло гірським обвалом у мене в голові! Звук цього імені ще не вщух, як вона обернулася, і світло осяяло моє серце. Я пошкодував, що маска Левіафана не у мене на обличчі!"

"… хто я? Ханой! Я готовий стати ким завгодно, аби тримати в руках її важкі і чорні, як смола коси, аби цілувати її мармурові плечі, яскраво-червоні губи і смарагдові очі. Я готовий врятувати цей світ ще раз, щоб він підкорявся їй – справжній Богині".

"…хто вона? … – мені все одно! "Ануш – жінка Сатани", – сказав мені мій друг Халонг. "МОЯ жінка, належить іншому"! – Подумав я, але у відповідь зміг лише сказати: "Гарна".

– Гарна?! Якби її чоловіком, був не сам Сатана, в тебе міг би бути шанс, а так…".

"Скільки їй років? Може їй було 25, а може 30. Їй виявилося 35. Але хто рахував? Сатана марив нею вже багато років, а я пару хвилин, як почав.

Вона обернулася, і наші очі зустрілися. Це було так легко, так просто. Вона стояла в півоберту до мене, і цього було досить, що б розглянути її фігуру. Вона прекрасна. Дівчина дивилася на своє плече, а я ловив її погляд. Погляд, якого тепер мені так не вистачало. Вона посміхнулася".

"Того вечора, я не пив і не їв, а дивився тільки на неї. Благословення це або прокляття? Бушувавші війни, що забрали силу силенну життів – лише легкий вітерець, готовий знову захопити мене, Ануш.

Мені не заважали сотні гостей, мені не заважав Цар Світу.

Вона самотня! Ось, що я побачив, крізь пелену своєї пристрасті. І відразу зрозумів чому. Є люди, що легко і невимушено використовують заборонені прийоми, порушують правила, стають просто непередбачуваними. Так от, вона вміла все це робити очима. І робила. Одним своїм поглядом, який, немов діамант, грав безліччю своїх граней, засліплюючи і зачаровуючи всіх… Абсолютна бездоганність. Цей погляд був важливіший за розмову. Так буває, погляд коштує дорожче, ніж усе, що в мене є. Її чорна сукня, нез'ясовно стала така владна наді мною".

"Хто був здатен порушити цю самотність? Ніхто. Хоча декому, з чоловіків, хто люблять похвалитися, подобалося казати, що за одну ніч з такою спокусливою жінкою, варто віддати життя, насправді ніхто з них не був на це здатний. Для мене було легше вбити всіх гостей, чим перекинутися з нею кількома словами. В залі була безліч людей, але я вам ручаюся, що вона побачила мене одного і подивилася не те, що тривожно, а ніби хворобливо. І мене вразила, не так її краса, скільки незвичайна, ніким непобачена, самотність в її очах".

"Пізніше, деякі вважали нашу зустріч благословенням, деякі прокляттям, але на ту мить, коли дві пари очей зустрілися, спалахнув вогонь взаємної пристрасті. Вона ходила перед моїм столом від одних гостей до інших. Все, що я бачив на той момент – це був лише її погляд. Іноді вона дивилася мені в очі, але частіше на своє плече, примушуючи мене спостерігати і чекати. Цей погляд, для нас був важливіший за розмову".

"Я зібрався вийти з-за столу, щоб пройтися і подихати повітрям, як переді мною виявилася вона. Того вечора, мені пощастило закружляти з нею в танці.

– Як тебе звати? – Почала вона першою.

– Ханой. – Ледве видавив з себе я.

– Ануш. – Посміхнулася мені вона, посмішкою, яку хочеться залишити на пам'ять.

– Радий знайомству, Ануш. – З гордістю сказав я.

Здавалося, ми обоє були абсолютно байдужі до світу, що оточував нас. Закохані, в розпал пристрасті, що тільки зароджувалася. Ми були тоді такі серйозні, майже не посміхалися і щиро вважали себе єдиними людьми не лише в цьому залі, але й у всьому Підземному Світі. Коли музика вщухла, ми кілька секунд стояли нерухомо і… не розійшлися. Вона знала, що я повинен щось зробити. І я зробив! Я подав знак музикантам, щоб вони продовжували, і на знак поваги до мене, вони заграли.

– Я заплачу музикантам стільки, що вони не закінчать свою музику ніколи.

Вона знала, за нами спостерігає Сатана. І вона продовжувала зі мною говорити:

– Скільки тобі років?

– Досить, раз взяли на війну.

– Хто ти? – Не припиняла вона свою цікавість.

– Я архітектор і воїн. – Я вгадував питання по її губах.

Музика заграла знову, і ми далі танцювали. Це був наш танець – справжній. За яким, невпинно стежив Сатана, випивав і радів, що він, що він господар "МОЄЇ" досконалості".

"Виявилось, що він ніколи не хміліє і ніколи не втрачає розуму. Він міг і хотів грати роль. І різні ролі давалися йому легко. Але хто грає моєю долею? Він стояв у колони, і десяток з його "сорока восьми" заглядали йому в рот, чекаючи оповідань про бурхливі морські стихії і битви. А він радів, що довів свою владу над "самою досконалістю". Ануш. Я випробував абсолютне щастя. Мені в цьому світі, без неї нічого не потрібно. Вона була чужа, але самотня. І ця самотність, була так схожа на мою".

Дітар дбайливо тримав черговий листок. Значки розпливалися в нього перед очима. Чи це папірус розсипався у нього в руках? Дівчата, Агіас і навіть Легеза давно спали. Пора і йому трохи відпочити. Їм всім сьогодні належало побачити важливі сни. Тиша поглинула склеп. Міцний сон накрив всіх своєю ковдрою. Він продовжив читати.

"У іншому кінці залу почали грати чиєсь весілля. Я вирішив ризикнути і запросити її:

– Я хочу піти і привітати молодих. Але сам не піду, ти зі мною?

– Не вірю, що я єдина, кому ти можеш запропонувати.

– Ти єдина, хто може відмовити.

Я взяв її руку, і не чекаючи відмови, потягнув Ануш за собою. Вона охоче зробила крок, і ми побігли. Слуги снували навколо столів накритих їжею та напоями. Сміх і шумні розмови були всюди. Ми йшли повз, і ніхто не помічав нас. Ми були самі по собі. Я був одержимий нею. Весь світ був для неї, і я сам теж належав їй. Так часто буває, коли бажаєш щось мати, стаєш залежним і пов'язаним. Я бажав її так пристрасно, що не відривав погляду від її обличчя, хвилюючись більше його не побачити.

В середині я був поневолений, але зовні я був з нею нарівні. Те, що вона була зі мною, відчувалося в повітрі. Багато хто думав, що я її чоловік, який ласкаво оберігає її поглядом і при цьому не сковує її свободу. Земля не торкалася її ніг, вона парила над нею. Вона вільна, але вільна зі мною.

Натовп гостей заполонив весь простір і не давав проходу. Погода була огидною, йшов дощ, і вулиця наповнювалася водою, а повітря вогкістю. Ми вибігли на двір, і ось перед нами з'явилася калюжа, вона була взута в туфельки, і не знала, куди їй ступити, щоб не промочити ноги. Я, не розгубившись, зняв свою дорогу і гарну мантію, і опустив перед нею в калюжу. Вона пройшла по ній величним кроком, ступаючи по тканині, що промокала у воді".

" Мій Друг, Халонг побачив нас на вулиці і підійшов привітати.

– Моя повага, друг. – І він кинув свій погляд на мою супутницю. – Ти сьогодні в супроводі такої пишності?

– Халонг, я і сам здивований своїй компанії. – І я посміхнувся.

Халонг озирнувся навколо, що б переконатися, що Сатана не бачить:

– Така краса може бути п'янкою, і вона завжди небезпечна. – Він подивився на мене, як би натякаючи. – Не всі розуміють, як це ризиковано.

Халонг поцілував руку прекрасної супутниці і, вклонившись, залишив нас. А ми були живі, живі як ніколи. Вдвох йшли по саду і не могли насититися розмовою. Нам вечора було мало.

– Що може зробити тебе щасливою? – Я запитував її.

– Я щаслива. – Відповідала вона зі впевненістю.

– Ти щаслива? Хіба таке можна затверджувати так легко?

– Так, у мене все є.

Це була чиста правда. Перед її ногами не один раз лежали світи, віддані в дар чоловіками, що втратили голову. Наші почуття закипали. Ми були близько, але в той же час так далеко. Ануш подивилася на мене:

– Поговори зі мною ще трохи, прошу! Я не вільна, хоч і дихаю вільно.

– Хочеш, я вирощу для тебе ліс, викопаю тисячу річок і зведу гірські хребти, чия висота уткнеться в небо!

– Мені такого не пропонували. Та і взагалі, такий як ти, перший.

Було якесь чаклунство в цей момент. Несерйозні слова здобували серйозність, швидкоплинні погляди спрямовувалися у вічність, а дихання завмирало, залишаючи тільки стукіт серця.

– Що таке любов? – Запитувала вона.

– Це бажання віддати все, все, що в тебе є. І життя в тому числі. – Казав їй я.

– Життя. Що воно коштує? Для чого його жити? Навіть не знаючи цього, все одно тримаєшся за нього. Але бачачи перед собою досконалість у вигляді Ануш, життя стає цінніше за всі життя, а життя без неї мукою в пеклі.

– Якщо існує хтось, хто може ранити тебе, то існує і той, хто зможе залікувати рану.

– Твоя посмішка мені найдорожча. – Ануш стала для мене "най-най". Найгарнішою, найцікавішою, найціннішою, найдорожчою, найбажанішою. – Чого ти бажаєш? – Запитав я, розуміючи, що для цієї жінки, я зможу зробити все.

– Чому ти запитуєш?

– Жінка може створити чоловіка, а може кинути його під ноги. Все буде, як захоче жінка. – Я втратив голову.

Вона відповідала мені, для нас не було нічого крім цього моменту. Її голос луною відбивався в моєму серці. Солодкість цих звуків я міг слухати вічно.

– Сила жінки в її слабкості, але для цього поруч має бути чоловік сильніше. Мені подобається, коли я можу сховатися, почуваючи себе захищеною.

– Я розумію тебе. – Тонув в почуттях до неї. – Битися з тими, хто сильніший, любити тих, кого не можна.

– Не помирати там, де помирають інші. – Продовжила вона за мене. – Що ти відчуваєш?

– Ревную, брехати не буду. І навіщо мені брехати. Тільки не тобі!

Час стікав так непомітно, що роки йшли б за дні, а дні були, як секунди. Слова покидали наші вуста і торкалися вух немов поцілунки. Ніжно і трепетно ми вдвох розмовляли про все. Теми були не важливі, важливий був зв'язок, що встановився між нами. Я говорив тихо і ласкаво, але з силою і глибиною".

"– Ханой. – Ніжно зверталася вона до мене. – Живи так, як хочеш ти, а не як чекають від тебе інші. Не важливо, виправдаєш ти їх очікування або ні. Помирати ти будеш без них, і свої перемоги теж візьмеш сам".

" Вона була з тих жінок, в яких не можна закохуватися. Але я посмів. Закохався так легко, що і не помітив. Чи зараз я полюбив, чи задовго до цієї зустрічі? Я повернувся з війни переможцем, і зустрів жінку, за яку був готовий почати нову".

"Ми продовжували розмовляти, не звертаючи уваги на людей навколо нас.

– Справжньому чоловікові не прийнято бажати чужу жінку.

– А я не чужа, я сама по собі, але поважаю тебе за ці слова, ти рідкість".

"Перший поцілунок – запитати дозволу? – це означає отримати відмову. Я просто взяв і поцілував її в губи. Без зайвих слів. Мої губи вперше торкнулися її. Вона цілувала мене у відповідь. Тяжіння було таким сильним, і стримувати себе не міг ні один із нас. Поцілунок був першим, але здавалося, що не буде єдиним.

– Не в ту годину я тебе зустрів. Я потребую тебе більше, ніж ти мене.

Ануш тонула в моїх обіймах. Я не міг її відпустити, вона як птах, могла злетіти і не повернутися.

– Ти чоловік, якого я не хотіла би втратити".

"Я озирнувся. Нас оточувала огорожа з каміння, вздовж якого росли прекрасні троянди. Хто міг подумати, скільки таємниць зберігають ці стіни. Адже наш поцілунок, теж став таємним.

– Я не знаю, як бути з тобою і, як бути без тебе. Ти, як вогонь обпалюєш, але тепер мені не вижити без твого тепла.

– Якщо ти будеш щасливою, щасливий буду і я. Ти ж одна така, тобі немає рівних.

У неї захватило дух.

– Мені б тебе на вічність. – Зітхаючи, говорила Ануш. – Все, що я можу для тебе зробити – це вічне життя. Не так вже і мало. Тільки вік скажи, в якому ти захочеш жити вічно".

"Жителі Підземного Світу мали безсмертя. Кажуть, що воно потрапляє або з водою, або з повітрям. Десь було джерело цього безсмертя. Багато хто шукав його і шукають досі, але успіху ніхто не досяг. В день, коли вона погодилася на життя вічне, вона шкодувала лише про одне, що безсмертні не можуть мати дітей. Вперше, на моїх очах, така сильна і владна жінка, в моїх обіймах стала слабкою і ніжною. Але при цьому зберігала свою мудрість".

"Ми повернулися до столу. Біля Сатани було кілька жінок.

Я посадив її за стіл і шепнув Ануш на вухо:

– Ти готова ділити його з іншими жінками, а я не готовий ділити тебе з ним.

Я хотів крикнути їй слідом "кохаю", але потім побачив, як вона посміхається іншому.

Ануш сіла за стіл до Сатани, жінки розійшлися, він її обійняв, і ми з ним зустрілися очима. Я подивився на нього. "Який же він старий". – Подумав я, і відвів погляд убік.

Сатана почав говорити про мене:

– Це той хлопець, про якого я вам розповідав. – Сатана вказав на мене, як на свого друга і посміхнувся. – Він допоміг нам перемогти. Кожен його крок був кроком вперед, ніколи не здавався і ніколи не програвав. За ним йшли натовпи, разом з ним вбивали і з ним помирали. Він пройшов вогонь і воду, і зараз з нами без єдиної подряпини. Воістину Божественна персона.

В моїй голові звучали думки, і різні слова збиралися в пропозиції: "Тепер я ніби третій зайвий в цьому залі, але якби не Сатана, я б тебе не зустрів, мені тебе не забути". Я вирішив йти. Тут залишатися було нестерпно".

" Сатана наступив на край моєї мантії, коли я робив крок убік. Мантія спала на підлогу і оголила мою спину, на якій було татуювання, – напис "Страху немає".

– Страху немає. Але чогось ти боїшся? – Сатана з кепкуванням запитав.

Всі присутні посміхнулися. Вони спостерігали за нами. Мною і ним.

– Нічого не боюся. – Відповів я. – Напевно, тому що не маю дітей. Є смерть, є небезпека, а все інше не важливе.

– У мене є жінка. Я впевнений, що це і є безсмертя. Скуштувати її не кожному під силу, вона вільна в бажаннях своїх. – Говорив мені Сатана".

"Тільки Ануш єдина зі всіх, кого я зустрічав, дивилася мені прямо в очі – так, немов я щось означаю. А у мене на лобі було написано "я все беру на себе". Те, що я міг їй сказати, видавали мої очі. Очі – дзеркало душі.

Сатана показав мені свій золотий браслет, який бовтався на його руці. Майстерна і дуже якісна робота. Браслет, прикрашений коштовним камінням, був зроблений кращим майстром з всіх, що нині живуть.

– Ханой, бачиш?

– Бачу. – Підтвердив я, і одягнув назад мантію.

– Без браслета не дасть. – З усмішкою сказав Сатана.

– Зрозуміло. – Серйозно відповів я йому.

– Та вже, бачу!

Ми дивилися один на одного і напруга росла. Я знав причину, а Сатана тільки здогадувався.

– Ханой, пробач, у тебе проблеми?

– Ні, у мене проблем немає. – Я розумів, що я не правий.

Якби мене почали бити, то я б не бив у відповідь. Але якби билися за любов, я би продовжував бійку з поламаними руками. Мені було все дарма! "Через все пройду, все здолаю, все витримаю" – Думав я.

– Якщо хочеш поговорити, давай вийдемо. – Наполягав Сатана.

– Давай! – Я не боявся. Якоюсь мірою я цього хотів.

– Думаєш, ти краще за мене? – Не вгамовувався Сатана.

– Зараз побачимо. – Я знав, що чоловік не повинен думати про межу, якщо жінка просить про допомогу".

"Ануш несподівано нахилилася до злегка п'яного Сатани, і майже торкаючись губами, шепнула йому на вухо:

– Ти знаєш, він запропонував мені стати його. – Вона вимовила це як би, підливаючи олію у вогонь.

– Він не перший. – Різко обрубав той.

– Так, але він перший, кому я хотіла сказати – "ТАК".

Паузу і тишу склепу, що настала, порушив шерех сторінок. Дітар намагався найшвидше взяти наступну і продовжити читати. У цей момент Тарсіша сказала в його сторону:

– Я теж тобі скажу "так".

Дітар посміхнувся, вона слухала кожне його слово.

– Ким був Сатана?

– Сатана був близьким другом Другого Царя Світу – Соломона, можливо навіть родичем. В них були дуже теплі стосунки, але ким вони доводилися один одному, ніхто не знав. Того дня, коли познайомилися Ханой і Ануш, в них з'явився сильний зв'язок. Весь вечір вони провели разом, розмовляючи і закохуючись, один в одного. Тоді в саду вони призналися один одному в почуттях. Той перший поцілунок зв'язав їх назавжди. Це була щира і чиста любов. Тією ж ніччю після бенкету, Ануш захотіла піти від Сатани.

Того вечора Ханой був готовий сам вирвати її з його лап, але тоді був не час.

– Чому?

– Сатана знає, де знаходиться донька Царя Світу – Дарина.

– Читай далі.

"Найгірше – це одного разу зрозуміти, що щасливою її зробив хтось інший". Сатана

"Сатана був розгніваний. Він не відпустив би її ні за що. А сама вона піти не змогла б. Тільки не від нього. Сатана знайшов би її у будь-якій частині світу і повернув. Вона благала його.

– Прошу, дозволь мені піти! Я не можу бути з тобою.

– Замовкни! – Кричав Сатана. – Ти моя!

Знову і знову Ануш в сльозах, зверталася до нього з проханням. Щодня, тиждень за тижнем, місяць за місяцем.

– Ти тварюка, що хоче зрадити мене. – В гніві лаявся Сатана. – Я вб'ю і тебе і цього ублюдка. Тільки так ви зможете бути разом.

– І це буде краще, ніж бути з тобою.

Вона страждала, і для неї були лише два способи припинити страждання: бути зі мною або померти. Пройшло ще кілька часу, та Ануш продовжувала благати. Неабияк захмелівши, Сатана заявив, що готовий відпустити її зі мною, але з однією умовою. Почувши це, Ануш зраділа.

– Проси все, що хочеш! – Погоджувалася вона.

– Все? – Уточнював він. – Впевнена?

Вона кивала головою. Шанс бути з коханим, давав їй надію. Такий маленький але, головне, що він був.

– Я відпущу тебе тільки після того, як ти проїдеш через Агарту верхи на коні, через усе місто – оголеною. – Сатана засміявся на весь зал. Він поставив таку принизливу для неї умову, що вона точно, не повинна була б погодитися. Хто завгодно, але не закохана Ануш. Він сміявся до тих пір, поки дівчина його не перервала.

– Я згодна, але я вимагаю від тебе клятву. – Почув Сатана з вуст Ануш. – Ти присягнешся, що відпустиш мене і даси мені благословення бути з Ханоєм. І, що ти мене не переслідуватимеш, і я буду вільна.

Сатана здивувався, але змирився з її згодою. Домовленість є домовленість. В той же момент, при слугах і присутності своєї свити, Сатана дав клятву. Свою частину угоди Ануш виконала наступного дня. Прекрасна оголена вершниця, чиє тіло було прикрите лише ропущеним волоссям, прогарцевала на коні через усе місто з одного кінця в інший. Жителі Підземного Світу міста Агарти, серед яких вже рознісся слух про "договір", постаралися в цей час не виходити на вулицю і щільно причинили віконниці, щоб не бачити оголену жінку.

Любов здатна на все.

Сатана теж додержав слова і виконав обіцянку. Тепер Ануш була вільна. Він зрозумів, яку вчинив помилку, але виправити її, було вже неможливо. Сатана багато страждав, кожну хвилину, кожною клітинкою свого тіла він відчував неймовірний біль, серце його перетворилося на камінь, він немов помер".